З 1968 по 1985 рік був Міністром національної оборони ЧССР.
… виявив у гепарда отруту кураре (точнісінько, як по смерти в одного дуже-дуже відповідального товариша). – Автор коментарів не знає напевно, кого конкретно автор роману має на увазі під отруєним відповідальним товаришем. Щодо смерті декілька радянських високопосадовців ходили чутки про їхнє отруєння радянськими ж спецслужбами. Отруєння політичних супротивників й інших "небажаних" людей було звичайною справою для радянських "органів". От фрагмент статті "Історія радянських отруєнь", що була викладена 12 вересня 2010 року в Інтернеті на російському сайті "Военное обозрение" (український переклад):
"Ще в другій половині 30-х років в НКВС була створена спеціальна токсикологічна лабораторія, яку з 1940 року очолював бригвійськлікар, а пізніше – полковник держбезпеки професор Григорій Майрановський (до 1937 року він очолював групу з отрут в складі Інституту біохімії АН СРСР, також працював під заступництвом органів держбезпеки; в НКВС для тих же цілей існувала ще й бактеріологічна лабораторія, яку очолював полковник медичної служби професор Сергій Муромцев). У 1951 році Майрановський був заарештований в рамках кампанії по боротьбі з космополітами, засуджений на 10-річне тюремне ув'язнення, а в 1960 році, незабаром після дострокового звільнення з в'язниці, помер при нез'ясованих обставинах. Швидше за все він і сам став жертвою отрути – занадто багато знав, та ще намагався клопотати про реабілітацію.
З в'язниці Майрановський з гордістю писав Берії: "Моєю рукою був знищений не один десяток заклятих ворогів радянської влади, в тому числі і націоналістів усякого роду". В ході слідства і суду над Берією, йому і його підлеглому генералові Павлу Судоплатову інкримінували отруєння чотирьох чоловік. Про ці випадки розповідається в мемуарах Судоплатова "Спецоперації. Луб'янка і Кремль". До речі, у вироку по справі Судоплатова, винесеному Військовою колегією Верховного суду в 1958 році (Павлу Анатолійовичу дали 15 років), говориться:
"Берія і його спільники, здійснюючи тяжкі злочини проти людяності, випробували смертоносні, болісні отрути на живих людях. Подібні злочинні досліди мали місце щодо великої кількості людей, засуджених до вищої міри покарання, і щодо осіб, неугодних Берієві і його спільникам. Спеціальна лабораторія, створена для проведення дослідів задля перевірки дії отрути на живу людину, працювала з 1942 по 1946 рік під наглядом Судоплатова і його заступника Ейтінґона, які від працівників лабораторії вимагали отрут, тільки перевірених на людях ".
У 1946 році був знищений таким чином один з лідерів українських націоналістів Шумський, який перебував на засланні в Саратові; в 1947 році точно так же був знищений греко-католицький архієпископ Закарпаття Ромжа. Обидва вони померли від гострої серцевої недостатності, котора насправді була наслідком введення їм отрути кураре. Смертельний укол Шумському зробив в поїзді особисто Майрановський в присутності Судоплатова, а Ромжу отруїли таким чином після автомобільної аварії, підлаштованої чекістами.
Жертвою отрут Майрановського став і єврейський інженер з Польщі Самет, який займався в 1946 році секретними роботами з підводних човнів в Ульянівську. Коли "органам" стало відомо, що Самет збирається виїхати в Палестину, чекісти схопили його, вивезли за місто, зробили смертельну ін'єкцію кураре, а потім імітували смерть від гострої серцевої недостатності. Ще один нещасний – американець Оґґінс, тісно співпрацював з Комінтерном і був заарештований в 1938 році. У роки війни його дружина звернулася до американської влади з проханням визволити її чоловіка з СРСР. Американський представник в 1943 році зустрічався з Оґґінсом в Бутирській в'язниці. Відпускати його МГБ не хотіло, щоб він не зміг розповісти на Заході правду про ГУЛАГ. У 1947 році в тюремній лікарні Оґґінсу зробили смертельну ін'єкцію.
За цілком обґрунтованим припущенням Судоплатова, в тому ж 1947 за допомогою отрути в Луб'янській в'язниці був убитий шведський дипломат Рауль Валленберґ, за офіційною радянсько-російською версією померлий від гострої серцевої недостатності. Мотив вбивства міг бути той же, що і у випадку з Оґґінсом: долею Валленберґа цікавилося шведське МЗС.
Назвемо ще ряд випадків, в яких, як можна припустити, були використані отрути зі спецлабораторії КДБ. Так, в 1956 році до Японії з СРСР репатріювався племінник колишнього японського прем'єра принца Коное, офіцер японської армії, причетний до досить делікатних переговорів. Дорогою він помер від швидкоплинного тифу. Останній комендант Берліна Гельмут Вейдлінґ помер в листопаді 1955 року у Володимирській тюрмі від гострої серцевої недостатності, вже після того як було прийнято рішення про його репатріацію. Не виключено що подібним же чином був убитий в тій же Володимирській тюрмі німецький фельдмаршал Евальд фон Клейст, який помер в жовтні 1954 від гострої серцевої недостатності. Між іншим, в ті роки, коли померли Клейст і Вейдлінг, Майрановський теж утримувався у Володимирці. Чи було це іронією долі, чи Григорія Мойсейовича вирішили використовувати за основним фахом?
Всі санкції на отруєння давало вище політичне керівництво – Сталін чи Хрущов. Не виключено, що раніше, ще в 1934 році, був отруєний відомий український історик Михайло Грушевський, колишній голова Центральної Ради. Він помер незабаром після ін'єкції, зробленої в одній з московських клінік…"
… помчав на Червоноармійську. – Червоноармійська – так з 1919 по 2014 рік називалася Велика Васильківська вулиця у Києві, що пролягає від Бессарабської площі і бульвару Тараса Шевченка до Либідської площі і бульвару Дружби народів. 2014 року у процесі декомунізації їй було повернуто попередню назву. "Бюро добрих послуг" з 1962 року працювало на першому поверсі житлового будинку за адресою Червоноармійська 30.
Святошино – історична місцевість, дачне селище, житловий масив на західній околиці Києва.
"Київський вальс" – одна з найпопулярніших пісень про Київ, композитора Платона Майбороди на вірш Андрія Малишка, складена 1954 року.
… попрохав музикантів заграти "Ляну". – "Ляна" – молдавська народна пісня. Великої популярності в СРСР набула після її виконання російською мовою Леонідом Утьосовим.
… сиділи київськи футболісти Сабо, Біба, Банніков і боксер-чемпіон Віталій Попенченко. – Півзахисник Йожеф Сабо (род. 1940), півзахисник Андрій Біба (род. 1937), воротар Віктор Банніков (1938-2001) – гравці київського "Динамо" початку 60-х років. Валерій Попенченко (1937-1975) (автор чи то помилково, чи то навмисно назвав його Віталієм) – видатний радянський боксер, шестиразовий чемпіон СРСР, дворазовий чемпіон Європи, чемпіон Олімпійських ігор 1964 року в Токіо, єдиний з радянських боксерів лауреат Кубку Вела Баркера.
Адьос, Марікіта! – "Adios Mariquita Linda" – "До побачення, Марікіта Лінда" (можна перекласти також "Прощавай, Миле Сонечко", де "сонечко" означає вид комахи) – одна з найпопулярніших іспаномовних пісень, а також назва мексиканської музичної кінокомедії у стилі вестерн, знятою 1944 року режисером Альфонсо Патіно Ґомесом.
Піжони – це призирливе слово, що означає людей, схильних до показної франтуватості, що приділяють надмірну увагу зовнішньому боку життя, походить від "невинного" французького "pigeon" – голуб.
… колотнеча на ленінградському стадіоні імени Кірова… – Ленінградський футбольний бунт – події на стадіоні імені Кірова в Ленінграді, мали місце 14 травня 1957 року під час і після розгромної поразки місцевого "Зеніту" від московського "Торпедо" з рахунком 1:5 в рамках 8-го туру чемпіонату СРСР 1957 року з футболу. Недисциплінована поведінка ленінградських уболівальників спричинила до масових арештів. Ці заворушення вважаються наймасовішими в історії радянського футболу.
З Джонсоном він був запанібрата, про Ґолдуотера оповідав так, ніби нещодавно побував у того з гостях, де Ґолль для нього був свій хлоп, Насера поплескував по спині, а з Мао попивав чаї. – Ліндон Джонсон – 36-й президент США, з 1963 по 1968 роки. Баррі Ґолдуотер – американський політик, суперник Ліндона Джонсона на президентських виборах. Шарль де Ґолль – президент Франції з 1958 по 1969 роки. Ґамаль Абдер Насер – 2-й президент Єгипту, з 1954 по 1970 роки. Мао Цзедун – 1-й Голова Комуністичної партії Китаю, з 1943 по 1976 роки.
Що, власне, вас цікавить: Мобуту, Лі-Син-Ман чи Аденауер? – Мобуту Сесе Секо – африканський політик, президент Конго з 1965 по 1997 роки. Лі Синман – корейський політик, президент республіки Корея з 1948 по 1960 роки. Конрад Аденауер – федеральний канцлер ФРН з 1949 по 1963 роки, міністр закордонних справ з 1951 по 1955.
… марша "Легко на серце" виграють. – "Легко на сердце от песни весёлой…" – перший рядок "Маршу веселих хлоп'ят" композитора Ісака Дунаєвського на вірш Василя Лебедєва-Кумача, з кінокомедії "Веселі хлоп'ята" ("Весёлые ребята", 1934, режисер Григорій Александров). У фільмі пісню виконав Леонід Утьосов у ролі Кості Потєхіна. Цікаво, що коли знімався цей епізод фільма, Утьосов співав іншу пісню, але потім її вирішили замінити і на вже відзняті кадри наклали нову звукову дорожку, із цим маршем. Тому, якщо придивитися, видно, що звуки співу не співпадають із руханням губ актора. От перший куплет:
Легко на сердце от песни весёлой,
Она скучать не даёт никогда,
И любят песню деревни и сёла,
И любят песню большие города.
"Ви жертвою впали" – Початкові слова так званого "похоронного маршу" (часто називається за першим рядком), який був популярний серед російських робітників з кінця 1870-х рр. і виконувався ними на похоронах своїх товаришів – жертв поліцейського свавілля, робочих, загиблих на барикадах, і т.д . Музика Олександра Варламова, текст Антона Амосова. До речі, у першому варіанті було не "Вы жертвою пали…", а "Мы жертвою пали…". От перший куплет:
Вы жертвою пали в борьбе роковой
Любви беззаветной к народу.
Вы отдали всё, что могли за него,
За жизнь его, честь и свободу.
… картину Шишкіна "Ведмеді на лісозаготівлі"… – Зрозуміло, це жарт.