Теодор мовчав, лише, злізши з коня, трохи полежав на землі горілиць, щоб відпочив натомлений дорогою горб, і вже пішки подався до палацу тирана.
Своєї сім'ї в Теодора не було, він усі сили й душу віддавав служінню тиранові, дарма що той сприймав це як належне й не старався віддячити вірному слузі. Теодор навіть жив у комірчині біля буди раба-приворітника. Дійшовши до палацу, він тільки з порога заглянув до своєї комірчини й подибав сходами нагору, де за Гістіея збиралися державні мужі. Але нагорі панувала тиша, й тоді Теодор підійшов до дверей жіночої половини палацу й заходився розпитувати, де можна знайти Арістагора.
— Тепер вони збираються на ринку, мов перекупники! — відгукнулася якась жінка, не відчиняючи дверей. Теодор упізнав голос, — то була господиня дому цього, — проте не став себе називати й стомленою ходою подався до ринкової площі.
Арістагора він упізнав не враз — мілетський стратег посивів і відпустив довгу бороду, мов дельфійський жрець.
— Маю до тебе наказ від господаря міста, — мовив Теодор до Арістагора.
— Мілет уже відмовився від тиранії й перейшов до народовладдя, — відказав Гістіеєвому слузі Арістагор. — Оце прітани міста, говори при них. Бо я лише один з прітанів. Я просто стратег.
Колись борода в нього була лопатиста, тепер стала довга й вузька, але любов побалакати лишилася при ньому. Поряд сиділи на лавках чи стояли інші прітани, серед яких вирізнявся пишним убранням відомий на всю Елладу літописець, мандрівник і збирач міфів Гекатей.
— Говори сміливіше! — підохотив він Теодора.
Але горбатий посланець тирана нетерпляче сіпнув Арістагора за густо набраний складками білий хітон:
— Гістіей послав мене саме до тебе. Ходімо в твій дім! — і наполегливо потяг сивобородого стратега з ринкової площі.
Обійстя мілетського стратега було неподалік, і звідси видніли два довгі пагорби, порослі сизими заростями прадавніх олив. Уже за вуличним портиком Теодор запитав стратега:
— В твоєму домі ножиці є?
Арістагор здивувався:
— В якому ж еллінському домі немає ножиць!
— Тоді звели комусь, хай принесуть.
Тепер господар дому почав дещо розуміти. Гістіей, певно ж, не хотів, щоб його грамота потрапила до рук персам, написав її на полотнині й хитро зашив у згинках дорожної хламиди свого горбатого вісника; ось чому вимагає ножиць Теодор.
Та коли рабиня принесла ножиці, гонець, почекавши, поки вона вийде, простяг їх Арістагорові:
— Стрижи догола!
— Е-е, друже! — раптом образився стратег. — Для цього в мене є рабиня-постригачка!
— Стрижи сам, інакше довелося б виривати язика твоїй рабині, — загрозливо прогарчав Теодор, сівши на дзиґлик спиною до господаря. Голос і поведінка гостя зробили своє. Той узяв ножиці й заходився зрізати з Теодорової голови пасмо за пасмом. — Стрижи до самого тімені! — нагадав гість.
Що далі обстригав Арістагор не дуже довгу, але чудову густу чуприну, то дужче витріщав очі. А Теодор лише щулився, бо стратег від хвилювання часом боляче його скуб...
Того дня, коли тиран Мілета остаточно пересвідчився, що цар Дарій зробив його бранцем, він несподівано звелів Теодорові принести гострі ножиці й заходився низько обстригати йому голову. Перші хвилини Теодор з розпачу мало не стогнав: та чуприна була його єдиною гордістю, тепер він буде обстриженим горбатим бараном... Але він проковтнув гіркі сльози й вирішив дочекатися краю цього знущання.
Нарешті, кинувши під ноги останнє хвилясте пасмо з голови Теодора, Гістіей узяв сталеву єгипетську бритву й старанно пройшовся нею по драбинястій стрижці. Голова стала схожа на гладенький синюватий м'яч.
Але й на цьому страждання Теодора не скінчилися.
Настругавши із старої залізяки іржі в слоїк з оцтом, Гістіей витяг зі свого хітона бронзову голку і, вмочаючи її в уже почорнілий оцет, штрикав гострим кінчиком у Теодорове тім'я; на тім'ї лишалися покручені чорні ряди...
То було в перській столиці, а тепер, коли стратег Арістагор обстриг ножицями вже відрослі за чотири місяці кучері Теодора, на синюватому тім'ї в обстриженого проступили покручені рядки чорних слів. У стратега тремтіли губи, коли він заходився шепотіти й складати ті слова в страшні речення, а ножиці так небезпечно скреготіли біля самого вуха Теодорового, що Теодор обережно відібрав їх од Арістагора й затиснув у своїй руці. Та він і сам захвилювався, бо тоді, зробивши наколку на його побритому тім'ї, Гістіей лише коротко переповів йому те, що витатуював. Отже, Теодор, затамувавши подих, слухав, що шепотів Арістагор:
"... я раніше думав, що іонянам найкраще житиметься під верховною владою перського царя. Думав, перси господарюватимуть на материку, а ми й надалі вільно почуватимемося на морі. Й думав, що найгрізнішою силою в усіх морях стане Мілет. Але тепер я довідався, що Дарій, перетворивши своїх колишніх союзників і приятелів у чорних рабів, хоче те саме зробити й з еллінами. Наступного літа він хоче посадовити єгиптян та персів на фінікійські кораблі й навалитися на наші міста з моря й суходолу, знищивши насамперед наш бойовий флот. Скіфський архонт Скопасіс колись назвав іонян найкращими в світі рабами. Доведіть усьому світові, що ми не раби. Повстаньте дружно проти персів! Може, потім і мені пощастить утекти з полону і приєднатися до вас..."
Теодор тепер і сам дивувався, як Гістіеєві пощастило втиснути в таке маленьке тім'я так багато букв, хоча чотири місяці тому, під безжальною голкою Гістіея, мало був не знепритомнів, а коли запалення шкіри через два тижні пройшло, ще два місяці ходив у насунутій на самі вуха високій перській шапці.
Арістагор не зважився вести голомозого Теодора до прітанів на ринкову площу й запропонував зібратися в присвяченому богові Аполлону Довгому оливковому гаю.
В священному врочищі кожен прітан ще раз особисто обмацав Теодорове тім'я, щоб пересвідчитись у правдивості цієї живої грамоти. Тім'я було пострижене під густу "драбинку" й непоголене, але кожен і так усе добре розумів. Багато прітанів ще з минулої осені перешіптувалися про повстання й тепер схвильовано загомоніли, але дехто й не згоджувався, й на чолі цих незгодних стояв логограф-літописець Гекатей.
— Ви не думаєте про страшенний ризик! — гарячкував логограф. — Досі елліни не боялися персів на морі, та коли фінікійці стали рабами персів, ми вже не можемо сподіватися на свій флот.
— Якщо ми хочемо цей флот урятувати, то мусимо прислухатися до порад Гістіея! — заперечив Арістагор. — Мусимо упередити Дарія й повстати!
Гекатей був не тільки логографом, він з добрим зиском торгував у Каппадокії та Межиріччі, тому не хотів поривати з перським царем. Прітани, які його підтримували, також були зацікавлені в розвитку торгівлі зі Сходом. Натомість Арістагор і його прибічники торгували на берегах Понту Евксінського й шукали прихильності в скіфського царя.
Цих була більшість.
І все-таки Гекатей помалу їх перемагав, бо повстання — то ризик, а торгівля з Персією — мир. І коли голоси поділилися й настала хистка рівновага, несподівано підвівся той, про кого всі були забули.
— Я не хочу бути найкращим у світі рабом!
Це здалося декому мало не блюзнірством, бо Теодор, який вигукнув оте речення, був одпущеником Гістіея. Він прочитав усе в їхніх очах.
— І я не хочу, щоб про мене колись казали, що я був рабом найкращого в світі раба! — кинув він у вічі Гекатеєві та його прихильникам. — Я б одцурався Гістіея ще під час тієї ганебної для всіх вас персько-скіфської війни, але я був тоді нововідпущеним і клявся Гістіеєві на вівтарі Зевса Відпущеника в усьому підтримувати свого колишнього господаря й благодійника. Якби я порушив клятву, цар богів і людей переслідував би мене й моїх нащадків до п'ятого коліна, але тепер нарешті мій колишній власник порозумнів. Серед усіх вас він був найвідданішим рабом Дарія, а ви ж прислухалися на Істрі до слів скіфського князя та афінянина Мільтіада, то чому ж тепер хочете лизати чоботи перським царям?..
Теодор стояв під покрученим стовбуром тисячолітньої оливи обличчям до прітанів, сонце заходило саме над його головою, й голова нараз мовби обросла золотими кучерями Феба, а за спиною був не горб, а двоє поки що згорнених теж золотих крил. Арістагор побачив це й став поряд із Теодором. За стратегом пішли всі прибічники повстання проти перського царя. Тоді до них один по одному перейшли й прітани, які мали зиск від торгівлі з персами. Обличчям до розсердженого Феба лишився стояти тільки логограф Гекатей. Він хвилинку ніяково блимав проти червоного світила, тоді підійшов до правічного дерева й нарешті знову здобув здатність бачити.
— Коли вже так виходить, — мовив він передовсім Арістагорові, — то треба слати посольства на Кіпр і до Афін.
Арістагорові кортіло докладно розтлумачити логографові, що кіпріоти самі воюють із Спартою й нізащо не схочуть воювати й проти персів, але зараз було не до розбалакування, тож він коротко сказав:
— До афінян і до кіпріотів!
"Допоможи, боже, помститися!.."
Кіпріоти прислали допомогу враз — у них з мілетянами був давній союз про взаємну допомогу. Зате афіняни дуже довго вагалися, ще довше сперечались, а пристали на заклик мілетян тільки тоді, коли на них зібрався походом брат Дарія Артафрен — сатрап Лідії. Разом з евбейцями афіняни прислали на допомогу повсталим двадцять п'ять бойових кораблів.
Але що могла вдіяти така жменька сміливців проти могутньої Персії!..
— Після скіфського побоїща Персія вже зовсім не та, що була за Кіра, Камбіса й навіть за молодого Дарія, — всіляко заспокоював нерішучих союзників головний стратег повстанців Арістагор. — Скіфи відрубали перському левові лапу, тепер зуби в лева є, а наздогнати жертву не може.
— Скіфи були б і голову йому відрубали, якби не ви, — закинув начальник афінських кораблів Мелантій. — Без вас, іонян, він би на трьох ногах далеко не втік.
— Гістіей уже сам засудив цей свій вчинок.
— А Кой?..
Тиран Лесбосу Кой разом з майже всіма тиранами іонійських міст і островів саме перебував у Міунті, де стояли всі їхні кораблі, що повернулися після походу на своїх недругів з острова Наксосу. Арістагор уже посилав на переговори до цих тиранів, та майже ніхто з них не зважився повстати проти Дарія, а найвойовничішим противником повстання був син Ерксандра Кой.
Арістагор порадився з Мелантієм, і вони вирішили послати в Міунт горбатого Теодора, який мовбито має переказати щось важливе тиранові Кою від тирана Гістіея.