Оригінал: "L'amour est enfant de Bohême, Il n'a jamais jamais connu de loi. Si tu ne m'aimes pas, je t'aime. Si je t'aime, prends garde à toi!" Переклад: "Кохання – вільна циганка. Воно ніколи не знало закону. Якщо ти не кохаєш мене, я кохаю тебе. Якщо я кохаю тебе – стережися!"
Ти – мов генерал де Ґолль: де ноги, а де голова. – Шарль Андре Жозеф Марі́ де Ґолль (1890-1970) — французький генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 рр. – відзначався великим зростом (майже два метри).
Мон дьє, – Mon dieu – мій бог (фр.)
"Голубий кінь". – Неформальна молодіжна організація "Голубий кінь" (російською – "Голубая лошадь") дійсно існувала, але насправді не у Москві, як сказано в романі, а у Харкові. Заснували її 1957 року харківські стиляги – молоді люди, що поважали США і намагалися вести американський спосіб життя – одягатися і поводитися по-американськи (як вони собі це уявляли). Членами організації були переважно студенти харківських вузів, зокрема представники так званої "золотої молоді" – діти впливових і заможних партійних та державних посадовців. Очільником "Голубого коня" був такий собі Євген Гребенюк, котрого харківські стиляги називали своїм гетьманом (так, не головою чи президентом, а саме гетьманом). Існування "Голубого коня" було припинено 1959 року арештом Гребенюка та його заступників. Їх засудили до тюремного ув'язнення (втім, на строки не дуже великі). Цей харківський процес був у СРСР єдиним, де людей судили за те, що вони стиляги. Деяких рядових членів організації виключили з вузів (проте незабаром поновили). Завдяки публікаціям у пресі, як у радянській так і закордонній, справа "Голубого коня" набула розголосу і у СРСР, і за його межами. У США тамтешня молодь зібрала кошти на допомогу засудженим харківським стилягам, але КДБ "переконав" Гребенюка і його друзів відмовитися від тих американських грошей.
… можна порівняти лише з почином Ізотова, Стаханова, Демченко, Хетагурової, сестер Виноградових і Гаганової. – Шахтарі Микита Олексійович Ізотов (1902-1951) і Олексій Григорович Стаханов (1905-1977), агрономка Марія Софронівна Демченко (1912-1995), креслярка Валентина Семенівна Хетагурова (1914-1992), ткалі Євдокія Вікторівна Виноградова (1914-1962) і Марія Іванівна Виноградова (1910-1990) (насправді не сестри а однофамільниці), Валентина Іванівна Гаганова (1932-2010) – герої соціалістичної праці, ініціатори трудових починів (стаханівського, хетагурівського, виноградівського…)
Сьогодні в клюбі "Більшовик" "Чудова сімка" – Будинок Культури заводу "Більшовик" розташований у Києві на проспекті Перемоги 38. "Чудова сімка" – "The Magnificent Seven" – американський кінофільм 1960 року, у жанрі вестерну, режисера Джона Стерджеса. Знятий за мотивами японського кінофільму режисера Акіро Куросави "Семеро самураїв". Одну з головних ролей зіграв Юл Бріннер (Юлій Борисович Брінер), виконавець ролі Тараса Бульби в американській екранізації повісті М. Гоголя. Фільм "Чудова сімка" потрапив 1961 року до радянських кінотеатрів і мав у СРСР гучний успіх (навіть увійшов до числа абсолютних лідеров радянського кінопрокату за весь час його існування), тим більше, що американські і взагалі закордонні фільми демонструвалися у СРСР дуже дозовано і радянські глядачі були до них спраглі.
Поїхали в Тарасівку. – У Київській області мають місце 12 населених пунктів із назвою Тарасівка. Мабуть, мається на увазі Тарасівка у Києво-Святошинському районі, котра до 1924 року називалася Бояркою.
… ніби їх ухопив танець святого Вітта. – Танець святого Віта (лат. Chorea sancti viti) або хорея Cіденгама або мала хорея – розлад центральної нервової системи, що характеризується мимовільними рухами тулуба, кінцівок, голови, м'язів обличчя; ознака уражень мозку при ревматизмі або дегенеративних змін у корі головного мозку.
… голова київської міськради товариш Удав. – Вигадане автором прізвище, під яким у романі зображений голова київської міської ради Олексій Йосипович Давидов (що обіймав цю посаду з грудня 1947 по жовтень 1963 років). Можливо, В. Рафальський назвав його Удавом через схожість слова "Давидов" зі словом "давити".
… чули ви останній анекдот про голову колгоспу, який купив доїльний апарат? – Напевно мається на увазі не дуже пристойний анекдот про голову колгоспу, котрий, купивши доїльний апарат, вирішив випробувати його на собі та надів на статевий член; апарат запрацював, голова отримав задоволення і "кінчив"; але спроба вимкнути і зняти прибор виявилася марною – він продовжував активно смоктати; зазирнувшу у інструкцію, голова із жахом прочитав, що апарат вимкнеться автоматично тільки після того, як надоїть десять літрів.
– Що? – підскочив мер. – Куренівка? – Далі йдеться про Куренівську трагедію – техногенну катастрофу, що сталася в Києві 13 березня 1961 року, коли потужний селевий потік із Бабиного яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв. Куренівка – історична місцевість, промислова зона, житловий масив міста Києва. Розташована між Подолом, Оболонню, Пріоркою і Сирцем.
И пусть у гробового входа Младая будет жизнь играть – рядки з останньої строфи вірша О.С. Пушкіна "Брожу ли я вдоль улиц шумных…" (1829). От уся строфа:
И пусть у гробового входа
Младая будет жизнь играть,
И равнодушная природа
Красою вечною сиять.
… понапихали в кожну кімнатку модерних меблів гедеерівського і чеського виробництва… – Радянські люди зазвичай не мали можливості придбавати меблі та багато інших речей, вироблених у так званих капіталістичних країнах; лише те, що вироблялося у СРСР та інших так званих соціалістичних державах. Але й меблі з НДР – Німецької демократичної республіки (російською – ГДР – Германская демократическая республика) та ЧССР – Чехославацької соціалістичної республіки – були дефіцитними та престижними, купувати їх могли переважно люди впливові, заможні, привілейовані.
… боженківські шафи… – Тобто вироблені на Київській меблевій фабриці імені Боженка, названій на честь Василя Назаровича Боженка (1869?-1919) – більшовицького польового командира та військового діяча часів війни 1917-1921 років, учасника боротьби за встановлення радянської влади в Україні за допомоги російських більшовиків.
Важкувато з таким прізвищем, міняли б. – Просив уже, не змінюють. Нема, кажуть, такого закону. – Насправді такий закон був і радянські громадяни мали право за власним бажанням змінювати прізвища, імена та по батькові. Уперше декрет про це підписав ще Володимир Ленін 4 березня 1918 року. І з тих пір таке право радянським громадянам надавалося протягом усього часу існування СРСР. Виключенням були лише випадки, якщо людина перебувала під слідством, судом, або мала судимість, а також якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові були заперечення з боку зацікавлених державних органів. Якщо у Семена були негаразди з законом або з "зацікавленими органами", то тоді йому дійсно могли відмовити у зміні прізвища.
… аж під Семипалатинськом. – Семипалатинськ – так до 2007 року називалося місто Семей у східній частині Казахстана, що серед мешканців того казахського міста було чимало українців. До речі, у Семипалатинську народився відомий український боксер Володимир Кличко.
Спочатку майнемо до Корнія… – Мається на увазі Олександр Євдокимович Корнійчук (1905-1972) – український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України, голова Верховної Ради УРСР, нарком закордонних справ УРСР, голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреата Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951), голова Спілки письменників УРСР у 1938-1941 та в 1946-1953 роках.
Сирець – історична місцевість, житловий масив у Подільському районі міста Києва, із Сирецьким гаєм – живописною місцевістю, що слугувала улюбленим місцем відпочинку киян.
… в курсє дєла, як каже герой нашого Корнія. – Мається на увазі Галушка, голова колгоспу "Тихе життя" – персонаж комедії Олександра Корнійчука "В степах України".
Остер — місто районного значення Козелецького району Чернігівської області на берегах річок Остер та Десна.
Йосип Швейк, до ваших послуг. – Якби Йозеф Швейк був не придуманим Ярославом Гашеком персонажем всесвітньовідомої книги, а реальною людиною, то в час подій роману про Обормотів йому було б більше 70 років, тож він напевно не продовжував би служити в армії, та ще в мирний час. Але персонажі світових шедеврів не старіють, тож можна прийняти цю умовність, не вважаючи її анахронізмом. Те ж саме можна сказати й щодо двох персонажів, що їх Віктор Рафальский також "позичив" у інших сатириків, – Остапа Бендера та Никодима Дизми.
Сьогодні тут сам маршал Чуй. – Мається на увазі Василь Іванович Чуйков (1900-1982) – радянський воєначальник, маршал Радянського Союзу (1955), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), головнокомандувач Групою радянських військ в Німеччині (1949-1953), командувач Київським військовим округом (1953-1960), головнокомандувач Сухопутними військами СРСР, заступник Міністра оборони СРСР (1960-1964), начальник військ цивільної оборони СРСР (1961-1972), член ЦК КПРС (1961-1982).
… проституцію країнчудесівськими законами було заборонено, більше того – вона взагалі давно перестала існувати… – Зрозуміло, автор іронізує. Радянська пропаганда стверджувала, що проституція притаманна лише капіталістичному суспільству, а у соціалістичному для неї немає ґрунту, а одже у Радянському Союзі її немає і бути не може. Насправді проституція у СРСР була, але, звісно, нелегальна, прихована, так би мовити, підпільна.
… маршал Спих… – Мається на увазі Маріан Спихальський (1906-1980) – польський військовий, державний і комуністичний діяч, маршал; з 1956 по 1968 роки – Міністр оборони Польщі.
… до чеського командуючого генерала Дзюри. – Мається на увазі Мартін Дзур (1919-1985) – чехословацький військовий і державний діяч, генерал армії.