Його оформили не апаратником, а завантажувачем-вивантажувачем, але він не засмутився: до фізичної роботи ставився як до тренувань. Зате тромбон-альт у ДК "Хімік" виявився класним; томпаковий під срібло, з легкою кулісою і м'яким воркітливим звучанням: точно як у Олега Лундстрема на платівці "Весёлый май".
Змінний майстер Жованик видав новачку робу з товстого чорного сукна, схожу на флотський бушлат, ватяно-марлевий респіратор, широку совкову лопату і доручив прибрати з підлоги в бункер чималу гору сірувато-жовтого сипучого матеріалу. Завузький люк розміщався вище голови, і частка вантажу щоразу просипалася мимо нього. Проте, уявивши лопату гімнастичним знаряддям, Павка підібрав підхожий ритм кидання й узявся тренувати м'язи спини і рук. Так, не захекавшись, він прибрав кучугуру під мітлу і отримав схвальний кивок змінного майстра.
В гуртожитку Павку підселили до міцного парубка Сашка. Він нещодавно демобілізувався з парашутно-десантних військ, володів прийомами самбо і числився найкращим дружинником. Чи не з кожного патрулювання Сашко приносив сувеніри: ножі, фінки і кастети. Їх у нього накопичилась ціла колекція, і один ножик, з викидним лезом, він подарував Павці.
До Сашка навідувалась гарненька і привітна дівчина Галя, апаратниця сірчанокислотного цеху. Ночі її гостювання для Павки перетворювалися на солодку муку. Хіба заснеш, коли на відстані руки невтомні коханці хлюпаються животами, сопуть і стогнуть? Якось, повернувшись із нічної зміни, Павка застав Галю у своєму ліжку, де вона відсипалася від безугавного ласкавця. Махнувши віями, томно вибачилась: "Павлику, ти ж не проти, що я тут? Заплющ очі..." Неквапно встала, накинула халат і залишила в юнацькій постелі ще незвіданий дурман ощасливленої жінки.
На танці до ДК <Хїмік" з усього міста збиралася стильна молодь. Просторий світлий зал із блискучим паркетом; місткі гардероби і буфет із вином і пивом; єдиний у місті джаз-оркестр і толерантний до моди комсомольський патруль — створювали атмосферу нестриманої радості. Парубки у вузеньких штанцях і дівки у коротеньких спідничках абажурчиком витанцьовували все, що хотіли. Оркестр грав на замовлення. Тільки-но з'являлася нова платівка, Волоколамський перекладав її на ноти. Труба, саксофон, тромбон, акордеон, контрабас і ударник — найліпший склад для веселої музики, і байдуже, якщо хтось один колись десь сфальшує: головне — це ритм. Найгучніше грав тромбон. Коли Павка затягував гліссандо на всю кулісу, його нові приятелі, стиляги з хіммістечка, Бема, Сява і Малюк впадали в самозабуття і смикалися як паралізовані. В найвужчих штанях (без мила не натягнеш), строкатих сорочках на випуск, зачесані на кок, вони вискакували на середину і витівали неймовірне. Бема крутив Малюком навкруг себе, проштовхував поміж ніг і перекидав через плечі. Перед ними розступалися і ляскали в такт долонями. За ними й інші пари виходили на середину і витворяли так само, а серед усіх особливо вирізнялася яскраво-сліпуча білявка у коротенькій спідничці парашутиком. Павці вона здалася знайомою.
"Это — Лега. Пгавда кгасавица? Я слышал, что она из "Синей Лошади". Они там на столах голыми танцуют... Всё: я её возьму!" — проголосив Маестро і сласно облизав мундштук. "Валерія Євграфівна!" — Павка упізнав колишню учительку математики і класну керівницю, в яку був закоханий увесь п'ятий А.
Нічого у вас не вийде, — бридливо вимовив він.
"Спогим на бутылку коньяка!"
Цех грануляції суперфосфату здався Павці залізобетонним чотиритрубним пароплавом, прибитим до берега. Його семиповерховий тулуб, обліплений по боках усяким залізяччям, відверто смердів сіркою. Павка швидко вникнув у процес. Ковшові елеватори піднімали пісковий продукт на самий верх, звідки він, пройшовши крізь різноманітні бункери, апарати і шнеки, потрапляв на склад вже у вигляді горошинок. Усе обладнання було італійське, автоматичне, розраховане на певний потік. Можливо, в італійців воно б справно працювало, навіть і без людського нагляду, але Народне господарство потерпало від нестачі мінеральних добрив, тому на кожному поверсі трудилося по декілька робочих, які вичавлювали з обладнання удвічі, втричі більше норми. Протоки від того повсякчас забивалися і з них на підлогу вивалювалися гори просипу. Апаратники лопатами закидали їх назад і завзято клепали пудовим бияком по бункерах і протоках: їм платили розмірно випуску.
— Місяць вже закінчується, а ми й на молоко не заробили. Шуруй, хлопче, наверх, там Гриць скаже, що робити, — наказав Павці бригадир через переговірну трубу, що проходила крізь усі поверхи.
На п'ятому поверсі гуркотіли сита, за якими наглядав досвідчений Гриць. Він зупинив те, що найближче до сходів, і загадав Павці лізти всередину його гарячої пащі, щоб у дальньому кутку засукати заздалегідь вирубаний клапоть полотна. Через створений отвір у готовий продукт замість гранул хлинули не подрібнені грудки.
— А якщо побачать? — спитав Павка.
— До лаборантки спустився Іван, і зараз її лапає. А майстер змився на підлідну рибалку. Та аби й був, заплющив би очі: хто не хоче заробити?
Перевиконавши денну норму на двадцять п'ять відсотків, бригада задоволено спустилася в душову. Кочегар Льоня жарко нагрів воду, але суперфосфат не змивався, натомість розчинявся на сірчану кислоту, від якої шкіра свербіла наче від кропиви. Після бані гурт вирушив до буфету за молоком, яке безкоштовно видавалося для очищення організму.
— Пий моє, а я краще пиво, — сказав Гриць і віддав Павці талони на увесь залишок місяця. Павці ж молоко — улюблена їжа. Він докупив три пиріжка з повидлом по п'ять копійок за штуку, і заїв ними три пляшки. Про сніданок можна було не турбуватися. Пообідає він у заводській їдальні, а ввечері Волоколамський відпустить йому чаю зі скибкою булки з маслом. Знедавна вже не в борг, бо позаминулої середи Павка обіграв його в шахи по п'ятірці за партію.
З боку цеху сірчаної кислоти ядушливо дмухнуло сіркою, і Павка закашлявся. Подумалось: "Не дарма нам видають молоко; у нашому цеху ще терпимо, а ось жінкам-апаратницям із цього цеху не позаздриш. Ще молоді, а обличчя вжже сірі, наче в утоплениць. Тільки й того, що грамоти повсякчас отримують".
Сашко з Павкою ще не попросиналися після нічної зміни, як до кімнати, сердито грюкнувши відрами, вдерлася прибиральниця Минівна. Пробурчала:
— Ясний день на дворі, а вони, воляки, все сплять та сплять!
Стара не зналася на позмінній роботі; це був її звичайний демарш, і Сашко вирішив покласти йому край.
— Один вже встав, — анонсував він. Перевернувся на спину, відгорнув укривало і надав волю прутню розпрямитися на повний зріст. На морозному повітрі, що увірвалось до кімнати крізь відчинену Минівною шибку, Сашкове одоробло, з якого у збудженому стані тонкий стакан стягувався з характерним чваканням, почервоніло і запарувало. Якби цариця Катерина все ще була при владі, Сашко точно став би гетьманом. Скромна ж прибиральниця глянула скосу і сказала:
— Кого ти хочеш налякати? Ти за усе життя огірків стільки не з'їв, скільки я хуїв бачила.
Вона дотерла підлогу і пішла, гучно грюкнувши відрами. З того дня, попри сувору одповідь Сашкові, Минівна унадилась приводити до гуртожитку свою незаміжню дочку. Ото, приведе, посадить в усіх на виду, поряд із вахтеркою, і накаже:
— Дивись, роззява, не проґав!
Шостого лютого Сашко, Галя і Павка, втрьох, відзначали Сашків день народження, і Галя заспівала. Її грудний чистий голосок так зачарував Павку, що він запросив її до Волоколамського на прослухування. Маестро, приглянувшись до дівчини, вигукнув: "Го, что надо!". Галя зачастила на репетиції і невдовзі вже виступала на танцях із ліричною піснею "Воляре". Волоколамський так силував трубу, що, заплющивши одне око, не вилазив із третьої октави.
— Він такий ловелас! Такий настирний, такий хвацький: то груді торкнеться, то за талію ущипне. Обіцяв пристроїти до філармонії. Як ти думаєш, не обдурить? — радувалась Галя.
А через місяць поскаржилась:
— Ти ж, Павлику, не кажи Сашку: дізнається і вдавить його як хропака. Сам сяде, а я що робитиму одна, з дитиною? Вчора ледь спорснула від чорта. Кажу йому: "Я — вагітна". А він: "Ти що, дурна, не привчила жениха до презерватива?" "Так на нього жоден не налазить", — кажу. "Ну, тоді більше не приходь і про філармонію забудь". Отак воно. А я ж, роззява, губу розкотила, думала, що уникну тієї хімії.
Сидіти на робочому місті апаратникам заборонено: мусиш повсякчас соватися, щось регулювати, змащувати, або прибирати просипи. Глухою ніччю, коли змінний майстер злиняв на Псел, Павка дістав сховану за бункером дошку, вимостив із неї лавочку і здрімнув. Пробудився від пронизливого скреготу: "співали" не змащені букси. Солідол закінчився ще минулої зміни, тому Павка через трубу викликав чергового слюсаря Івана.
Привітавшись, Іван розсівся на Павчиній лавочці, скрутив цигарку, перемкнув розетку тоненьким дротиком і, щойно той розжарився, прикурив.
— На цілині ми змащували комбайни без солідолу, — заспокоїв він Павку.
Викуривши смокрутку до пальців, слюсар розстебнув ширинку і помочився потроху у кожну мазничку.
— Гарантую, що до ранку протягне, а там нехай механік піклується. Тобі ж, бригадир наказав підніматися наверх до Гриця: мабуть, чистити циклони. Сушильник не досушив, суперфосфат зволожився, заліпив труби, і процес зупинився. А в циклон, окрім тебе, ніхто не пролізе.
Гриць озброїв Павку молотком, зубилом і на мотузці спустив у трубу, з якої дмухало вологим кислим жаром. В циклоні було туго, не розмахнешся, а суперфосфат зміцнився на цемент. "Градусів шістдесят", — визначив Павка, заливаючись потом. Піт, змиваючи суперфосфатну пилюку, утворював сірчану кислоту, від якої свербіло тіло і їло очі. Ватяний респіратор просякнув нею і вже не захищав, а, навпаки, труїв. Над головою, як зірки на небі, світилися зворушливі очі Гриця. Напарник цупко тримав мотузку і, підсвічуючи лампою, підказував, де іще не чищено. Після короткого передиху він спустив Павку в наступну трубу, яких у батареї було шість. Впоравшись з усіма, Павка видряпався на площадку зовнішньої пожежної драбини, припав голим тілом до рифленого заліза і жадібно, як загнаний собака, хапав груддю морозне повітря.