— підтвердив Славко.
— Я ж попереджав, що ревізори! — Фіма заметушився. — Ховайтеся у цій шафі, якщо не хочете вийти в Кролевці!
Хлопці насилу втиснулися у вузеньку металеву комірку, де мав би стояти паровий котел. Павка — першим; на коліна йому умостився Боцман, на плечі якого вдерся Манюня.
— Анічичирк! — скомандував Фіма, зачиняючи дверцята.
— Ви що, позасинали там?— запитав він, коли поїзд загуркотів по сталевому мосту через Сейм. — Вилазьте вже! Мельню минули. Тепер, якщо й висадять, то в Конотопі.
У вузькому пеналі скрючені тіла блукачів стиснулися в суцільну колоду; Фіма видобував їх поодинці і розкладав у тамбурі по підлозі.
— Погляньте, яка краса! Ех, зараз би етюдник! — вигукнув Павка.
Над Сеймом якраз зароджувалася зоряниця. Тиха ріка парувала, а із стариці, з-за вигону, випливала зграя свійських гусей. Вздовж затоки з кущів стирчали довгі рибальські вудки. Клює чи не клює? Рідні місця, де вони, не раз товкли кливню, полюючи на плотву і окунців. Поїзд увімкнув гальма, і ліворуч замаячили міські будинки. Чотири мости понад міськими вулицями прогуркотіли під колесами, і ось, праворуч, показався курінь рідного вокзалу.
У трамваї літня кондукторка не запропонувала їм квитків:
— Їдьте вже до своїх мамок. І де це вас, пройдисвітів, носило?
Розділ IV. Початок
Відтоді, як мама влаштувала його токарем, Павка у тризмінному режимі товчеться біля пошарпаного револьверного верстату, завезеного із Німеччини як трофей. Щоб заробити тридцять рублів, він мусить обробити за зміну сто двадцять алюмінієвих корпусів. Робота проста: затиснув відливку у пневматичному патроні і увімкнув обертання: три хвилини триває оброблення. Зупинив, зняв, поклав до купи — бери наступну, і повторюй заново. Монотонно і нудно. Сходив до туалету, — втратив тридцять копійок. Простояв годину, — чотири рублі мінус.
Заводський цех — не для людини. Щільно заставлений верстатами, що натужно гудуть і нещадно чадять; над головою з гуркотом сновигають мостові крани. Влітку жарко, взимку морозно. Павчин верстат стоїть при в'їзних воротах, які при заїзді вантажівки дмухають протягами. Промащений, брудний комбінезон липне до тіла і не рятує ні в жару, ні в холод. Тітка Галя один раз його попрала і закаялась: корито прийшлося відтирати піском.
Затиснув, увімкнув, зачекав, вимкнув, зняв, відніс. Три хвилини на деталь. Скільки вже готових? Двадцять чотири. Ще точити й точити... Павка хапає наступну заготовку. Поставив, увімкнув, зачекав, вимкнув, зняв, відніс, приніс, затиснув. Три хвилини на деталь, норма сто двадцять штук за зміну. Скільки вже готових? Нарешті перерва на обід. На тумбочках для інструменту верстатники розгортають свої сидори.
— Дивись, дивись, онде туди, — прошепотів однокласник Вовка Тосенко, теж токар-револьверник, і тикнув цибулиною кудись угору. Павка задрав голову: над ними застиг мостовий кран. Із дверцят кабіни стирчали ноги в панчохах, розмірено смикались уверх — униз. У такт ним у вікні коливалася широка спина у засмальцьованій тільняшці: спина униз — п'ятки вгору; спина уверх — п'ятки впали.
— Микола, слюсар, Надьку топче, — пояснив Вовка.
— От вже нечепура! Чи вже б панчохи заштопала, чи п'ятки камінцем пошкребла. Ще й кран на середину викотила, — обурювалась прибиральниця Зіна.
Насправді, покликавши слюсаря відрегулювати гальма, кранівниця зупинила кран там, де й належало, — в дальньому кутку, впритул до ремонтного помосту. Все сталося від нетерпіння: Микола, донедавна матрос Тихоокеанського флоту, ще не зробивши роботу, ненароком лапнув кранівницю за грудь і пішло... виникла хитавиця, і кран із послабленими гальмами довільно викотився на загальне оглядання.
В цеху панувала тиша, наче хтось вимкнув електрику. Токарі, фрезерувальники, свердлувальники — всі, хто був на зміні, — милувалися дійством. Добре, що вночі у цеху командував змінний майстер — своя людина. Зачекавши, скільки можна, він заклав у рота два пальці і свиснув гучно як маневровий тепловоз. У вікні кабіни з'явилося розгарячене личко Надьки. Заправивши косинку, вона відкотила кран у відведене місце, і матрос негайно зайнявся гальмами.
— Біда з цими бабами: геть не слідкують за обладнанням, — поскаржився він, спустившись додолу.
Нічна зміна закінчувалася, настала пора прибирати робоче місце. Чотири відливки Павка загнав у брак і, щоб їхню вартість не вивернули у нього з зарплати, виніс їх із цеху і втопив у річці. У тому самому місці, де колись Кулик, втікаючи від валета, притопив відро з міддю. "Треба буде пацанам підказати", — занотував собі токар.
Почувши, що син зібрався до Сум із Волоколамським, мама розплакалася. Музикант з'явився у Конотопі недавно, а вже знеславився як хижий спокусник і навіть гвалтівник.
— Брудна, огидна людина. Не зв'язуйся з ним. Краще працюй на заводі: поступиш до політехнічного інституту, станеш інженером, — умовляла мама.
В її уявлені інженер — найвищий ступень розвитку особистості; інженери винаходять корисні речі, командують виробництвом і добре заробляють. Вона вірила у непересічні технічні здібності сина. Ще у третьому класі він власноруч змайстрував припалку і стріляв із неї по мішені, намальованій на дерев'яних дверях дворового погреба. І коли винахідника — якраз у момент начинення ствола сіркою — затримала міліція, мама не засмутилася і ще більше повірила у його інженерне майбутнє. Жодних музикальних здібностей у сина вона не бачила і, щоб бути переконливішою, виклала свої думки письмово. Але, перечитавши лист після його тижневого вилежування у шухляді, вона засумнівалася у своєму праві нав'язувати дитині власну думку і залишила його у себе. Павка ж ознайомився з ним через багато років, перебираючи залишений від неї архів.
Волоколамський з'явився у Конотопі після семирічної відсидки за зґвалтування. Жити у Москві йому заборонили, і він разом з дружиною і новонародженою донькою перебрався до провінції. У свої тридцять п'ять він мав непересічний життєвий досвід і у нього було чого повчитися. Він нікого не боявся і казав: "Да, я — євгєй; и кто хочет по могде по этому поводу?"
Павка вважав, що вмінню жити треба вчитися саме у таких, як Волоколамський: хитромудрих, сильних і зухвалих. "Мама влаштувала мене на завод у смердючий цех, а Волоколамський обіцяє зробити з мене справжнього музиканта. А те, що про нього теревенять, так — молодець! Особисто він розповідав, що та дівка сама дала, а потім з переляку розрюмсалася мамці. Батько ж виявився великим генералом і посадив. Проте як це стосується музики?" — міркував Павка.
Волоколамський грав на акордеоні, гітарі і трубі; перекладав із платівок на ноти популярні мелодії; розписував оркестрові партії і заснував на швацькій фабриці перший у Конотопі естрадний оркестр. Коли йому знадобився тромбоніст, він звернув увагу на малого, що соковито рохкав на басу.
— Хіба для тромбона не треба мати абсолютний слух? — затурбувався Павка.
— "Слух — дело наживное. Нету слуха, — икгай по нотам. Главное — взять быка за гога". Пгиходи ко мне завтга после обеда в гайонный Дом культугы", — заспокоїв Маестро.
І тут Павці пригадався віщий сон, що наснився йому на підлозі Ленінградського вокзалу: хіба то не поклик долі?
Тенор-тромбон з кварт-вентилем виявився заважким; кулісу повсякчас заїдало, і перший звук, який Павці вдалося вичавити з нього, нагадав рев слона у фільмі "Тарзан".
"Пгекгасно! Это —пегвая позиция, нота "си-бемоль.", — підбадьорив учитель і накреслив на кулісі шість рисок — шість позицій.
Його впевненість надихнула малого. "А що, як я й насправді зможу? Жоден джаз не обходиться без тромбона!"
З того дня у Павки з'явилася ціль. Він зачастив до районного дому культури і затримувався там допізна. Він освоїв гами і арпеджіо, розучив по нотах найпростіші партії з репертуару Маестро, і той, без зволікань, виставив його на найближчі танці. За фальш він не сварив; якщо вона виривалася з тромбона, застрашливо випинав очі і дублював його партію на трубі. Батько, на відміну від Антоніни Геннадіївни, сина не відговорював. Він пам'ятав, як, у такому ж віці покидаючи отчий дім, вірив у свої сили, і батьки не заперечували, а підштовхували на самостійний шлях.
Врешті-решт, напередодні Нового року Павка розрахувався з мехзаводом і вирушив у Суми. У дитинстві він чув, що обласним центром Суми стали випадково: при створюванні нової області на цю роль першочергово розглядався Конотоп. Павка не очікував побачити там чогось видатного і був приємно здивований тролейбусом і повноводною річкою, що протікала центром міста. Гуртожиток суперфосфатного заводу, де на нього чекав Волоколамський, розміщався у непоказному двоповерховому будиночку по вулиці Охтирській, на самому краю міста. Чергова на вході, почувши прізвище Волоколамського, без усяких надала прибульцю ключ від його кімнати. Маестро запізнювався, і Павка, маючи при собі альбомчик із олівцем, розважився малюванням. Чоловіків він звичайно зображав мускулистими як орангутанги; жінки ж у нього виходили гарненькими, схожими на Рину Миколаївну.
— "А у тебя неплохо получается! Только сиськи — маловаты. У женщины главное — это сиськи!" — Волоколамський стояв ззаду, і Павка затріснув альбом.
— "Хочешь кушать? У меня всегда найдётся чай, сахаг и булка с маслом. За чай с сахагом с тебя будет тгидцать копеек — как в поезде. За масло — губль за кусочек. Хлеб белый бесплатно: в столовой он дагом. Если нет денег, можно в долг, гассчитаешься с пегвой получки. Я договогился, чтобы тебе выписали аванс. Завтга устгоишься на супегфосфатний завод, и место в общежитии тебе уже выделили. Сегодня пегеночуешь у меня", — муркотів Волоколамський, записуючи в записник перший Павчин борг. Він увімкнув електричний чайник і пояснив, що танці відбуватимуться тричі на тиждень — по середах, суботах і неділях — тому він і потурбувався стосовно працевлаштування. Мовляв, приймуть його по блату, зразу апаратником четвертого розряду, а яка у апаратника робота? Сиди собі і стеж за апаратами, а зарплата йтиме і, поміж іншим, за тарифом шкідливої сітки! Його аргументи звучали переконливо: і правда, якщо танці лише тричі на тиждень, на них багато не заробиш.
Усе пішло, як задумано, хоча й не зовсім так, як бачилося Павці.