Спочатку думали, що в нього "удар мозковий", що по вченому зветься "апоплексія", але виявилось, що в нього мозкові спазми. Це в нього від перевтоми мозку та недоброго повітря в човні. Через те містер Геб швидко вийде на палубу, а тепер до нього пішов в гості містер Патрик.
На "Гамбурзі" знову починається тривога. На обрію показалися маленькі хмарки, сірі й жовтуваті. Кельнер каже, що мабуть буде хуртовина... Це, справді, біда. Як то ми з Давидом витримаємо?.. Але ж хмарки зовсім манісінькі. Може ще минеться?!..
— — —
Вночі здорово хитало, аж трудно було заснути. Ми полякалися, а містер Патрик тільки сміється: він каже, що така буря не злякала би навіть корабельних мишей, а на верблюдах було далеко більше хитання...
Однак звечора позамикали всі ілюмінатори й нікого не випускали на палубу.
Містер Геб, справді,— приятель О’Фонеля. Вони зустрілись щиро, як давні друзі. Сьогодні хворому зовсім добре й він буде обідати за нашим столом, а містер Патрик нас познайомить.
— — —
По обіді ми сиділи на палубі з містером Гебом. Він коротко розповів нам про підводні човни, про свої плавання, про торпеди…
Це — чиста казка! Але, яка шкода, що не можна записати: страшенно хитає нашого "Гамбурга", й кажуть, що це вже, певно, почнеться справжня буря. Небо наполовину заволокло сизими, як оливо, хмарами й вже починає грюкотіти.
Ми з Давидом йдемо готувати свої грілки й візьмемо кожен по цитрині...
Літають невеличкі, сірі буревісники, наче бігають по воді...
На палубі трудно стояти: так рве вітер, а йти можна, тільки за щось тримаючись. Тим часом, одначе, незвичайно кортить подивитись: море стало чорно-зелене, а по ньому зриваються білі вали. А ще цікавіше, що на обрію видко зустрічний пароплав.
Ну, крапка.
Писати неможна. Держись, Максиме!..
— — —
Ні, це не жарт. Од щирого серця кажу: хай йому чорт! Кому це потрібно? Коли це кінчиться? Ні сидіти, ні лежати!..
Ох, бідний, бідний Давид: як йому тяжко...
— — —
Фу! Наче народились на світ.
Два дні такого пекла... Але нема чого й писати: неприємно й згадувати. В мене зосталося одне враження, що це — тяжка прикрість, яка викликає велику муку,— але ж я рішучо не почував страху, а хворів тільки вчора й то не дуже. Каже містер О’Фонель, що, коли б Давид не хворів, то й я б витримав,— а то неможливо дивитись, як чоловік мучиться.
Він, бідаха, й досі лежить, а лице — жовто-зелене, з чорними синцями під очима.
А от бразильські мавпенята: хоч би тобі одно! І під час бурі дуріли, як коти, ніщо їх не бере... Тільки, що Хуаніто набив велику ґулю на лобі, а Хосе розквасив собі носа...
Надворі знову сонце, й повірити не можна, що вчора було таке безумство...
Ні, мені це не подобається! І у містера Геба знову розболілася голова, бо йому треба спокій. Ми з О’Фонелем були сьогодні в нього в гостях.
Який він, справді, милий. Рішучо не подібний до сера Скотта, хоча теж справжній англієць. Одне тільки мені не подобається, що й він говорить про війну, й нахваляється втерти маку німцям... Він знаменито говорить по-німецькому. Я навіть не стерпів і спитав: навіщо він вчився німецької мови, коли так не любить цього народу?
А він і каже:
— Мову ворога треба знати, як свою, бо тільки тоді розумітимеш, що він проти тебе замислює!
Увечері сяду записувати його "лекцію" про підводні човни...
— — —
ПІДВОДНІ ЧОВНИ
Містер почав своє оповідання, до якого спочатку зробив кілька накресів. Я взяв записну книжечку й, як колись про авіацію, так і тепер старанно одмічав все, що мені видавалося цікавішого, й тому зараз, здається, зможу записати все докладно.
Насамперед — історія підводного мореплавства.
Люди почали думати про підводні човни далеко раніш, ніж Жюль Верн написав свого капітана Немо на його дивовижному "Наутілусі". Першу спробу збудувати підводного човна було зроблено ще в 1604 році, тобто рівно 290 літ до сьогодні. Зробив її англієць Бернар. Але вона не була щасливою. Фактично, перша удача в цім ділі належала голландцеві Дреббелю, що через 20 літ після Бернара, в присутності англійського короля переплив у Лондоні під водою Темзу.
Цікаво, що човен Дреббеля був з дерева, але обтягнений шкурою, а йшов на веслах. Однак і ця спроба так і залишилася тільки спробою.
Більш щасливою була праця вже американця Бушнеля, який вибудував круглого човна, також веслового, й силкувався воювати ним корабель під час війни за самостійність Америки (р. 1773). Було і до того, й по тому багато ще спроб, але ж вони дали добрі наслідки лише тоді, коли було знайдено електричний мотор, а перед тим — пароплавний гвинт. Тільки ці винаходи дали змогу збудувати справжню підводну металеву рибу, ідея якої вже досить ясно вимальовувалася при Наполеону І, коли Фултон (той, що вигадав пароплава) зробив металевого парового підводного човна, який міг пробути цілу годину під водою.
Властиво ж, першим справжнім підводним човном треба вважати човен американця Голанда, що пірнув під воду року 1875-го з газоліновим мотором.
Перший же човен теперішнього зразка — був човен француза Фореста, під назвою "Нарваль", збудований всього року 1906-го. Але, ще перед тим справа підводного плавання досягла великого успіху через винахід Тріульцем (року 1902) "перископу", тобто того приладу, яким можна бачити, сидячи під водою, те, що робиться на поверхні води. З цим приладом підводні човни перестали бути "сліпими", а, будучи самі невидимі, бачать з-під води, що діється на поверхні моря.
Але, як і аероплан, так само й підводний човен насамперед "почав служити не інтересам миру між людьми,— а інтересам війни". Тим-то для нього вигадали страшні торпеди, поринаючі гармати та інші прилади, якими можна знищити навіть великого корабля.
Тепер роблять човни двох ґатунків: справжні підводні, що можуть довгий час пливти під водою, й,— так би мовити,— "пориналки", які ховаються під воду лише на час небезпеки. В перших тільки самі електричні мотори, в других — і електричні й вибухові. В останній час переважно виробляються тільки "поринальні пароплави", бо практика показала, що вони далеко надійніші й безпечніші, як "підводні" човни.
Найбільше різних типів човнів є в французькому флоті; одного типу — в Італії, але там їх ще взагалі мало. Найбільш човнів має Англія; найменше — Німеччина, яка цим ділом мало цікавиться. В Росії також є кілька човнів, але не свого виробу, а куплених у французів, англійців та американців. Дивна річ! І на цім полі москалі нічого не досягли. Підводні човни мають велику вагу. Такий, як "Е.4", на якому плавав містер Геб, завдовжки біля 50 метрів і важить (навантажений та з усіма людьми) біля 25 000 пудів . Причому майже половину ваги припадає на самий тулуб човна, одну п’яту частину важать електричні акумулятори, коло 17% важить запас палива й тільки 1,6% загальної ваги припадає на людей та їхні харчі. Це,— рахуючи 25 душ "екіпажу".
Найбільш неудосконалена річ, виходить, акумулятори, бо вони занадто важкі, тим часом, як мають запас електрики всього лише на 30 морських миль ходу. І в той-же час паливо для парового мотора важить далеко менше, хоча його беруть в запас на 2500 миль...
Величезна вага тулуба залежить від того, що під водою дуже сильний тиск на човен і, коли б його стіни не були міцні, він би на більшій глибині розплющився. Подумати тільки, що, наприклад, коли човен пірне на 50 метрів, то на кожний квадратовий сантиметр його площини тисне вода вагою в 15 фунтів, тобто на один метр припадає коло 4-х пудів.
Увесь підводний човен уявляє з себе суцільну майстерню. Він повнісінький всяких машин та пристроїв. Величезні акумулятори, що лежать на самому дні, під підлогою; динамо-машина, вибуховий мотор, компресори, які згущають чисте повітря, щоб заміняти ним зіпсуте людським диханням та випарами машин, запаси палива; приладдя до бою (склади торпед і торпедові ходи); підводний дзвоновий телефон; надводний бездротовий телеграф та безліч всяких інших пристроїв, а також величезні комори на запаси води, що звуться "ватер-баластом" і помагають потопити човен,— все це займає майже все місце всередині човна.
Отож, для тих людей, що в ньому всередині, майже немає місця. Для них призначено одну-дві тісних каютки (матроси) та манісінькі комірки про офіцерів та про капітана. Також манісіньку комірку займає кухня з електричною плитою. Ще є місце в капітанській вежі, але там також повнісінько всяких приладів, користуючись якими, капітан віддає свої накази.
Отже, працювати в підводному човні незвичайно тяжко, навіть тоді, коли він не цілком потопає в морі. Повітря в каютах завжди не досить добре, вогке, а, крім того, здебільшого там буває занадто парко, особливо, коли доводиться довший час просидіти під водою.
Тим-то кожен рветься вискочити на місток, щоб подихати свіжим повітрям. А це — дуже небезпечно, бо враз може протягти розігріту людину свіжим вітром і моряк легко може заслабнути.
Про деталі будови човнів англійських, або французьких,— каже п. Геб,— він не має права розповідати: то є державна таємниця.
Але про речі, що суть на всіх підводних човнах, говорити вільно. З тих речей цікаві: око, вухо й зуби (зброя) човнів. Око човна — перископ. На жаль, це око ще не зовсім зряче, а трохи підсліпувате. Недосконалість його найбільш залежить від двох причин: воно дуже мале й мало захоплює в себе обрію. Але ж зробити його великим не можна, бо тоді зо всякого ворожого човна легко побачать, де ховається "пориналка". Другий ґандж перископа,— що він труситься під час хвилі на морі, або його скло заливає водою,— й тоді човен сліпне, бо не можна добре роздивитись, що робиться навколо.
"Вухом" човна є так званий підводний телефон. Це — великий дзвін, який приміщено під сподом, зокола. Коли в нього дзвонити, то інші човни чи кораблі можуть чути той дзвін на 10–15 верст "радіально", тобто на всі боки від човна, для чого всі кораблі, так само, як і кожен підводний човен, мають особливий апарат, що вловляє ті звуки, які далеко розходяться попід водою. Якщо дзвонити з певними інтервалами, довшими й коротшими,— то можна телеграфувати на підставі азбуки телеграфного апарата Морзе, літеру за літерою, з яких складаються слова.
Цього телефону можна й не вживати, коли човен не зовсім пірнув під воду, бо тоді з капітанової вежі можна подавати депеші бездротовим телеграфом.