Такі праці, очевидно, належаїь до українського письменства, все одно в якій мові вони писані. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася па американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, напр [иклад], до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова — се річ, яку можна основне забути й основне навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішає т. зв. кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ — се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом з'асимілюють на її власній землі. І годі вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших лігераіур і культур, як підрядна частинка їх, хочби у творчості тої незорганізованоі людності були не знати які гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становиш окрему силу. А як пустим вереском і руйництвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого Авторитету,— тоді і вся наша творчість, і всі пам'ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам'яіок тих народів, котрі перевищать нас пошаною для своїх Авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже з не одним народом і з не одною землею.
Вкінці почуваюся до обов'язку зложити найщирішу подяку за пересилання наукових книгзбібліотек Наукового Товариства імені Шевченка, університетської й Оссолінеум у Львові, котрі потрібні були до опанування матеріялу для виконання сеі праці, та за вказівки при вишуканню потрібних книг і мап до історії турків і кримського Манату з бібліотек у Відні — двом особам, котрі тепер знаходяться на большевицькій території і котрі, коли б я назвав їх імена, могли б там мати прикрості, навіть за колишні "взаємини з контрреволюціонерами".
Румілі — турецьке слово — Рум-ілі — край римлян або византійців, котрі називали себе ромеї, а не византійці і не греки. "Румілі" — се була європейська територія Туреччини (з виїмком Албанії, Босни й Мореї), під одним беглербегом, що резидува" звичайно в Софії. (Т. зв. Східну Румелію виділено щойно в 1878 р., вона мала 32 594 км і столицю Філіпополь). Румілі не треба мішати з Ромунією.
Селямлік — турецьке слово, утворене правдоподібно від арабського "селям" (мир, спасения, привіт). Перше його значіння — авдієнція, послухання, нарада, дальше: кімната і палата, доступна тільки для мужчин, в котрій відбуваються приняття й ділові наради. Слово "селямлік" мало ще і локальне, стамбульське значіння, а саме: означало воно торжественну їзду султана в п'ятницю до мощеї з військовою парадою.
Анатолі, або Анадолі — турецьке означення Малої Азії. Слово се походить від грецького "анатолє" — вихід, ранок, відси "країна Сходу", розуміється сонця.
Султанка — такого поняття турки не знали, у них була тільки жінка султана. В повісті уживав я слова "султанка" в приміненню до Роксоляни. котра була виїмково впливова жінка султана.
РОДОВІД СУЛЕЙМАНА ВЕЛИКОГО
1. СУЛЕЙМАН 1 помер 1231
2. ЕРТОГРУЛ 1231 — 1288
3. ОСМАН107[107] 1288 — 1326
4. УРХАН 1326 — 1359
5. МУРАД І 1359 — 1389
6. БАЯЗЕД I 1389 — 1402
7. МАГОМЕД І 1403 — 1421
8. МУРАД II 1421 — 1451
9. МАГОМЕД ІІ 1451 — 1481
10. БАЯЗЕД ІІ 1481 — 1512
11. СЕЛІМ І 1512 — 1520
12. СУЛЕЙМАН ВЕЛИКИЙ 1520 — 1566
Повість сю писано в часі великої війни і революції, ни Україні й на еміграції, у Львові, в Кам'янці на Поділлі, у Благодатній чи Херсонщині. у Відні й Філадельфії в Америці, в pp. 1918— 1926, у значних відступах бурливого часу, разом з іншою історичною, ще не печатаною повістю "Проти орд Джінгісхана", а перероблено у Львові в pp. 1927—1929.
1[1] Автентичний опис обіду.— Тут і далі приміт. Автори.
2[2] Meatus Tartans, Via Nigra, по-турецьки Керван Йолі Шлях сен мав ще й інші імена так у нашого народу, як і в чужих.
3[3] Автентичне повір'я нашого народу про татар.
4[4] 3 оглядів естетичних не подаємо тут описів іще далеко гірших знущань над полоненими, котрі стверджують автентичні жерела очевидців.
5[5] Вірменський оклик.
6[6] Дефтердар — генеральний поборець податків. Дефтердарів було рівно часно більше Були се дуже впливові люде.
7[7] Кафа, тепер Феодозія, де тоді продавали невольників і невольниць на великих торговицях.
8[8] Автентичне, як і інші описи з недолі невольниць на Сході.
9[9] Автентичне.
10[10] Розуміється, тільки Бог Аллаї
11[11] Везир — міністр. Великий везир — премієр міністрів
12[12] Селім І. (Батько Сулеймана Великого) — знаний в турецькій історії під іменем: "Грізний" і "Жорстокий". Уже батько .Селіма Баязед пустошив українські землі аж поза Самбір і Перемишль. А Селім побідив Персію та загорнув Сирію і Єгипет, де на його приказ утопили турки в Нілі 20 000 полонених мамелюків. Селім поводився жорстоко і з найближчими родичами. Помер наглою смертю в подорожі 1520 р.
13[13] Аллагу Акбар! — Боже всемогучий!
14[14] Історичні дані про Сулеймана і рід його: Сулейман В. царствував 46 літ (1520—1566). Скоро по вступлению па престол пішов війною проти Угорщини і показався відразу грізним сусідом християнського світу та дуже здібним вождом. Він здобув Білгород над Дунаєм та всі околичні замки, скрізь витинаючи впень залоги, подібно як його батько. Папа Лев Х голосив раз у раз круціяти проти нього. В рік опісля обляг Сулейман в силі 300 воєнних кораблів зі 100 000 війська остров Родос і здобув його від Лицарів св Іоанна (відомих опісля під іменем Мальтанських) по тяжкій 5-місячній облозі, признавши їм за хоробрість почесну капітуляцію (вони боронилися поки їм стало пороху). В другім поході проти Угорщини побив її короля Люд-вика II під Могачем і страшно знищив угорську армію та весь край здовж Дунаю.. В р. 1529 пішов війною проти Австрії, обступив Відень і довго бив у ту кріпость з 300 гармат. В тім поході товаришила йому його жінка Роксоляна. Золоті намети її стояли в селі Сіммсрінгу. (Тепер ХІ округ Відня). Вдоволився потому щорічним гарачом від Фердинанда в сумі 100 000 золотих дукатів. Опісля пустошив береги Італії. Армію мав поверх півміліонову і 15 000 гвардії яничарів дуже здисциплінопаних. Доходи його виносили коло 500 мілюнів аспрів річно. Силі його не було рівні в цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, робучий, розумний і справедливий, раз даного слова все вірно додержував. Любив молитву (сам укладав побожні псальми), лови і війну. Се перший монарх нових часів, що з державної каси виплачував постійні значні платні ученим, поетам і артистам. Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличчя дивно лагідний, в поведению самостійний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, "невольниці з руської країни", з котрою жив у моногамії — одинокий зі всіх султанів. Але тій одній улягав страшно. Під впливом її тонкої хитрості казав на своїх очах удусити дорослого і здібного, первородного сина свого від першої жінки, Мустафу — в переконанню, що він "заговірщик", хоч той був невинний. Цілі полки турецького війська так плакали на похороні Мустафи, аж заходилися з плачу. Убиття сина було одиноким поганим ділом найбільшого законодавця Турків-Османів. Але й воно було доконане в добрій вірі, що карає руїнника права і держави. Сулейман помер у глибокій старості, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну, котру любив аж до її смерті. Вона осягнула свою ціль: забезпечила трон султанів свому синові Селімові II. Але ще побачила на нім палець Божий як на престоло-насліднику: він розпився (Селім Софт — п'яниця). Від нього зачалася руїна сильної держави Османів. Син Сулеймана і Роксоляни, Селім II царсівував несповна 9 літ (1566—1574) і помер з надмірного пиянсіва и уживання життя, оставивши 10 синів. По нім царствував 22 роки внук Роксоляни Мурад III (1574—1595), чоловік людський, але слабої волі, яку одідичив по батьку-алкоголіку. Бачачи се й побоюючись замішань у державі, рада улемів постановила для забезпечення кдиновласія перевести безоглядно стару, але жорстоку засаду турків: вимордувати всіх братів султана. 18 годин опирався їй у диспуті султан Мурад III, вкінці уляг зі слезами в очах і начальникові німої сторожі подав своєю рукою 9 хусток, щоб удусила ного 9 братів, що й сталося. По нім царствували дальші потомки: Магомет III (1595—1603), Ахмед І (1603—1617) і т. д. Ні оден не осягнув уже могутності Сулеймана, але сприт їх прабабки проявився ще не раз у її потомстві.
15[15] Невольники Порти, яничари й сіпаги, солдатеска.
16[16] "Гріш на ячмінь" з доходів державних дібр.
17[17] Т зв. "Гріш заслони", уділюваний султанським жінкам і одаліскам.
18[18] Слово двоякого значіння— "Гість, чужинка" і "Дуже шанована".
19[19] Рання зоря й утрення молитва.
20[20] T. зв. чорний камінь Авраама, після передання ужитий на фундамент наисвятішої святині мусульман серед арабської пустині.
21[21] Християнах.
22[22] Призначіння.
23[23] Авретбамір — жіноча торговиця, на котрій продавали невольниць.
24[24] Царгород, Византія, Константинополь, по-турецьки Істамбул (або Стамбул), одно з найкращих міст на землі. Турки здобули його від сварливих византійців раненько, дня 29 мая, 1453 р. за Сулейманового предка Магомета ІІ.
25[25] Каравелі — кораблі без чердаків.
26[26] Святий місяць посту мослемів, дев'ятий місяць в їх році.
27[27] Ага — генерал, або високий достойник на султанськім дворі. Генерали мали титул зовнішніх агів, високі достойники сераю — внутрішніх агія. З внутрішніх агів найвищі були: Капу-Ага (майстер церемоній і завідатель двора) та Кізляр-Ага (управитель гарему султана). Перший був білий євнух, другий начальник чорних євнухів.
28[28] Серай — комплекс султанських палат, взагалі резиденція султана.
29[29] Висока брама, звана Царською (в напрямі Гагіі Софії); на ній застромлювано голови страчених достойників і злочинців.
30[30] "Кімната Катів" — внутрі т.