Доктрина царствуючого дому щодо своїх підданих не мінялася цілими століттями. Тяжко було розрізнити Миколу І від Миколи II. Гидко було дивитись на людей, що, по суті, не варті були тієї назви, що вважали себе Богом обраними вершити судьбу мільйонів і які раз на рік беззубими ротами просюсюкували якусь фразу свого соціального світогляду, що виглядала приблизно так: "нєльзя давать народу чувствовать, что он народ. Чєм он тємнєє, тем он пакорнєє". І це, пробачте мені, соціальне гівно робило цілу погоду нашої самодержавної історії.
Були у нас, Іване Григоровичу, сили скріпляючі й сили розслаблюючі, але одні творили хронічний закреп, інші — хронічну бігунку. А організм держави хворів.
І розуміється, що тепер переможуть крайності. Одна з тих крайностей. І, мабуть, та розслаблююча. Ленін жадає переорганізації Росії, але його армії веде Троцький, що є експонатом світового революціонізму. І для світової революції вони рішили безжалісно, з холодним розрахунком використати спину темного російського мужика і не менш темного російського інтелігента. І тепер та вимріяна світова революція почалася. Вже 1902 року в Штутґарті була видана брошура Леніна, де він виразно казав, що "русскому пролєтаріяту прєдстоят іспитанія єщє нєізмєрімо болєє тяжкіє, прєдстоіт борьба с чудовіщем, по сравнєнію с каторим ісключітєльний закон в констітуціонной странє кажется настоящім пігмеєм".
"Історія, — каже він далі, — поставіла тєпєрь перед намі бліжайшую задачу, которая являєтся наіболєє революціонной із всєх бліжайшіх задач пролєтаріята какой би то ні било другой страни. Осуществлєніє етой задачі, разрушеніє самава маґучєво аплота не только європейской, но также (можем ми сказать тєпєрь) і азіатской реакції сдєлало би русскій пролєтаріят авангардом мєждународнава революціоннава пролєтаріата. І ми, — каже він на закінчення думки, — вправє рассчітивать, что дабйомся етава пачотнава званія, заслуженнаво уже нашімі предшествєннікамі, революціонерам! 70-х ґадов, єслі ми сумєєм воодушевіть наше в тисячу раз болєє шірокоє і ґлубокое двіженіє, такой же беззавєтной рєшімостью і енергієй".
Ви, Іване Григоровичу, здивовані, що я затямив собі ці слова. І не тільки ці. Я їх більше таких затямив, бо мені було і є цілком ясним, що "разрушеніє самава маґучєво аплота" почалось, що відбуватиметься воно коштом нашої крові і майна, і я абсолютно переконаний, що це принесе нам нечувані своїм катастрофальним характером наслідки. І скажу, чому переконаний: Росія господарськи і соціально — порожнє місце. Кажуть — ми велетень на глиняних ногах, а я кажу — ми Ґоліяф, поражений туберкульозою. Маємо ще первобутньо думаючу людину, і Ленін, за Марксом, каже, що ми повинні цій первобутній людині відняти єдину її надію зростання — її приватну власність. Це потягне за собою першу катастрофу внутрішнього порядку. Почнеться велика, перманентна господарська криза, що потягне за собою катастрофу порядку зовнішнього; але поки те все буде, переможе все-таки Ленін.
І хочу сказати, чому все-таки переможе Ленін. Тому якраз переможе Ленін, бо він у цей час має і буде мати найбільше сировини. Він має на своєму боці найрадикальніші елементи людства, а ті, як відомо, завжди копчать у собі найбільше вибухової енергії. Царську Росію розсаджували свої люди під музику міжнародного плебейства з усіх верств і станів. Натомість Росію ленінську підтримають не тільки вроджені і нащадні пролетарі, але, супроти власних інтересів, її підтримають і мільйонери Америки, пересичені буржуа Парижу, зхимеровані масони і всі, що люблять дотеп смерті, всі садисти і циніки, а з протиріччя навіть вороги марксизму. Через Троцького, з яким Ленін свідомо поєднався, незважаючи на розбіжності, він дістане підтримку всього революційного світу, а там досить тієї олії, що завжди підситить всяке і кожне революційне горіння.
А Лєнін — це поєднання російської безмежності з азійською хитрістю і виключністю. Він вміє і потрапить використати так само слабість світу, як і слабість власного народу. І з цього одного разу вийде дуже великий блеф.
Вас, очевидно, дивує моє останнє слово. Постараюсь його виправдати і пояснити. Що Лєнін переможе, це твердий факт. Його мету ми прекрасно знаємо. Операція, якій він хоче піддати сто тридцять мільйонів живих людей, створить, очевидно, атмосферу найжорстокішого спротиву. Це те саме, що витворює кожний живий організм, коли в його функції втручаються сторонні, зайві чинники. Тоді розвивається гарячка, починається боротьба тілець крові, і організм або одужує, або вмирає. В даному випадку Лєнін створить систему влади, щоби подолати спротив збунтованого сліпця — народу. Мужика вженуть назад у рабство, з якого не так давно виволік його Олександер II. Він, розуміється, не дістане ніякої землі у власність, як сподівається, бо це перечить основній доктрині революційного вчення.
Справа в тому, що робити революцію і будувати господарство — зовсім різні заняття. І вимагають вони, зрозуміло, не тільки різного людського матеріалу, але зовсім різного духового наставлення в цілому. Революція — це не функція розуму, а функція чуття, причому, чуття людини, яка не може надавати ніякого значення матеріалізації своєї діючої енергії. Революція — сліпа, позбавлена логіки енергія, що в основному змагає осягнути максимум ефекту емоціонального порядку. Ідеї, що "присвічують" цій стихії, — це тільки етикетки "ґасударствєнной монополії" на пляшці горілки найвищого ступеня. І не ті етикетки, а зміст посудини впливатиме на остаточний вислід діяння. Отже, наша всеросійська революція буде найбезглуздішою з усіх революцій історії, бо базується вона на найжадібнішому до таких ефектів типові. Вона тепер щойно мобілізує свої рушійні сили. І, набравши розгону, вона разом з Миколою II, якого, очевидно, мусить усунути зі свого шляху, як основну перешкоду, вимете з обсягу свого простору все, що здібне матеріалізувати видимість на ціле століття наперед.
Передовсім вона піде війною проти господарників і економістів (маю на увазі практиків), проти інженерів, лікарів, учених, мистців і інтелігенції вищого творчого рівня, наставлення і стилю. Наступить. неймовірна деградація — дозвольте, що так висловлюсь — духової раси. У висліді це дасть насамперед голод. Звичайний голод. Не стане кусня хліба, і це перейде в перманенцію[32]. І це не значить, що земля перестане давати плід або не буде чорних рук, що потраплять відповідно її обробити. Тільки на північному полюсі або пустині Сагарі може наступити голод, як наслідок браку поживи. В решті випадків — це тільки наслідок певної настроєності того людського матеріалу, що зумовлює явище. Ви, як господар, напевне, не раз спостерігали, що на матеріальний стан людини не завжди впливала кількість матеріальних можливостей і навіть не кількість ужитої фізичної енергії, а якість духової суті даного людського типу. Революція внаслідок певних законів, а особливо революція нашого стилю, знищить до самого кореня якраз позитивний під цим поглядом людський тип. А ми знаємо: щоб виплекати потрібну расу собаки, потрібно сто років еволюції. Коли ж це буде стосуватись людини, часу треба в п’ять разів більше.
І другим, після голоду, наслідком цього явища наступить повільне, але послідовне відмирання зросту людини й суспільства. Підемо не вгору, а вниз. Розіб’ємо гарні речі і не буде нам їх шкода. Позбавимось почуття і вимог естетики. Підтримання функцій біологічних буде основним нашим завданням. В мові Леніна це означатиме "пролетаризація", а мовою людською це буде всього-навсього зведення всіх і всього до найнижчого позему, з якого не буде легко піднятися з багатьох причин, а першою з них буде страх, щоб життя не вернулось до своїх дійсних законів — конкуренції зростання. Все, що підніматиметься скорше і вище, і все, що не захоче "чекати" на "загальний рівень", буде негайно стяте ножицями пильної рівняльної сили. У висліді, суспільство обернеться на одноцілу, одноманітну, чорну масу. Це буде не народ, а чернь. Від низу аж до "верху", бо в дійсності не буде "верху", а буде тільки низ. А те, що опиниться "вгорі", буде тільки екстрактнизинності.
Загально можна думати, що Ленін, духовий творець цієї системи, який в основному намагається перефразовувати Маркса, пристосовуючи його лише, як він каже, до специфічних російських умов, робить усе це, бувши позбавлений свідомості, які саме наслідки його твір за собою залишить. Я думаю, Іване Григоровичу, що це не зовсім так. Я знаю Леніна. Знаю його особисто і знаю його писання. Це людина винятково гнучкого, всестороннього і навіть, я сказав би, далекозорого мислення. Я вже цитував вам його слова, і це не зовсім порожні звуки. За Марксом революція ніяк не сміє залишитися в межах якоїсь одної держави чи народу. Вона мусить обняти цілу планету. Вони її свідомо називають "міравим пажаром". Природа революції приблизно така: вона динамічна в зростанні просторовому і пасивна в зростанні часу, її понесуть і ствердять ноги, руки, фанатизм і брак аналізи, але вона не видержить ніякої конкуренції логічного і спокійного діяння творчої мислі. І коли Ленін потребує накинути революцію Росії, він використовує наш "пролетаріат", але коли Маркс буде далі жадати акції, в світовому масштабі, тоді мало буде нашого природного пролетаріату. Тоді треба буде його створити штучно. Треба буде закласти фабрику пролетаріату, і нею має бути наша нещасна батьківщина. Стояти ж на місці революція не має права!
— Ви мені даруйте за вибух мого патріотизму, але я дивлюся вперед на двадцять-тридцять років і бачу, що це саме загубить Росію. Не вірю й ніколи не повірю, щоби світ захотів так умерти, як умираємо ми. В катівнях, у льохах, у ямах, по двадцять тисяч, з кулею в потилиці. Це було б дійсно негідним тих, що мають музику Бетговена і геометрію Евкліда. Немає найменшого сумніву, що ми спровокуємо світ до грандіозної акції, у висліді якої настане розпад імперії, що творилася протягом тисячі років.
Мені тепер інколи кажуть, що я був лібералом, що водився з революціонерами, що я помагав революції. Нерозумні! Я намагався піймати сутність справи. Але хто, крім мене, це розумів? Вони старанно готовили ґрунт для революції, і от сьогодні бушує п’яний матрос і лисий дворянин.
Вам, Іване Григоровичу, напевно, кажуть: — їдіть на Дін! Захищайтесь! Мій он зять уже майже на фронті.