Таке життя. А життя – то складна комбінація, як казав Костя Капітан. І як казав Мендель Маранц*... Зрештою, чи не однаково, хто що казав?
– На біса ти того сексу стільки понапихав?
– З одного боку, то данина часові. З другого, і то, мабуть, основне – наша ракова пухлина, ота вся розпуста. Ми тим просто нашпиговані, того не обійти, тим більше – в сатиричному романі.
– Аж верне...
– Верне, значить, маєш шанс трапити в обітоване майбуття, якщо таке колись буде., в чому я дуже сумніваюсь.
– Ну гаразд. А Похмура Особа?
– Чи ж буває життя без Похмурих Осіб?
– Взагалі, тих похмурих епізодів навигадував доста, хіба ні?
– Не вигадано нічого, тільки зафарбування сатиричне.
– Генеральша, "Голубий кінь"... фантастично.
– Яка до лиха фантастика? Можу навіть реєстр скласти. Прошу дуже:
Генеральша – факт;
"Голубий кінь" – факт;
Куренівка – факт;
Удав – факт;
Буча – факт;
Святошино – факт;
Сунжа – факт;
Новочеркаськ – факт;
Яворівка – факт;
Молдавани – факт;
Одеса і страйк – факт;
Комаринець – факт;
Площа Маяковського – факт (до речі, я там устромив вірш Галанскова, най небіжчик на мене не гнівається*);
Навіть дівча в Пушкінському парку – факт;.
І навіть туалет на Ленінському прошпекті – факт.
Просто треба бути спостережливим – це вже порада декому. Одне слово – факти, факти, факти. Як бачиш, витанцьовував з фактуражу.
– Чого ти хизуєшся тими фактами? То ж сатиричний роман, сатиричний, а ти – фактураж.
– А хіба життя наше – не та ж самісінька сатира? В якомусь фантастичному романі пишеться про іноплянетян, які, мовляв, по дві тисячі років живуть. Я б зауважив: брехня – вони давно вже повмирали зо сміху, глядючи на наше земне існування. Гадаю, такий факт теж міг би мати місце.
– Тебе не переконаєш. А мова! Ну що то, скажи, за неологізми: бухало, гикало, кекало?
– У тридцятих роках на Україні був нарком освіти Бухало, в Президії Верховної Ради – Гикало, в Уряді – Кекало*. І люди з того сміялися: бухало, гикало, кекало. А ти – неологізми. Чи ж я їх вигадав?
– Ну добре. А той віршик на з'їзді шкрябарів – то що за натяки?
– Не натяки, а ґазетний матеріял – і АЕС, і нітрит, і навіть "муж на розлуку заяву подав". Хіба я винен, що тут і сміху, і плачу? Як там у Тичини:
Сміх буде, плач буде
Перламутровий*.
У мене все те, правда, не перламутрово, та що поробиш? Зроби мені ще закид щодо Калуського базару, коли баби відмовлялися брати наші гроші, і я тобі скажу, що то хоч і сатирично, але сатирична реальність. Було то в сорок сьомому. Але навіщо хронологія? У мене, як автора, інше завдання. До речі, все те, крім Калуського базару, мало місце вже за нашого часу, а не тоді, коли було написано роман. Може ж собі автор дозволити сунути ще якийсь там розділ, щоб, так би мовити, не втрачати зв'язок з "тєкущімі собитіямі"?
– Не смішно.
– А хіба я пропоную щось смішне?
– Тоді в чому резон?
– Знаєш, як казав Олекса Опасистий: резон не резон, а за чужий я не відповідаю сон*. Дай мені спокій. Бувай!
_____________________________
ПРИМІТКИ
Сатиричний роман "Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес" письменник Віктор Парфенійович Рафальський (1918-1997) – прозаїк, поет та драматург – написав 1966 року, в один із недовгих періодів свого перебування на волі, а в подальший час його доробив, додавши деякі деталі, епізоди і заключний розділ "Діялоґ".
Майже три десятиліття свого життя Віктор Рафальський був політв'язнем радянського режиму, жертвою каральної психіатрії. Вперше був заарештований ще у 1937 році. З 1954 по 1987 роки, з невеликими перервами, він, цілковито психічно здорова людина, утримувався у психіатричних спецлікарнях, де його "лікували" від претензій до комуністичної партії та радянської влади (втім так і не "вилікували": комуністично-радянський режим він не полюбив) і від потягу до творчої діяльності. Відносно незалежні психіатри визнавали його цілковито нормальним, психічно повноцінним, але КДБ це не влаштовувало і його піддавали огляду інших "лікарів", що перебували під впливом спецслужб, і ті на догоду КДБ визнавали Рафальського душевно хворим. У часи перебування на волі між періодами примусового "лікування" він працював зокрема шкільним учителем та директором школи. Лише у добу горбачовської перебудови, у 1987 році він був остаточно визнаний психічно здоровим і назавжди відпущений на волю.
Написану у 60-х роках книгу "Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес" опубліковано лише після зникнення комуністичної влади і набуття Україною незалежності (як і деякі інші його твори): у 1994 році (видавництво "Відродження", Дрогобич; наклад 2000 примірників). Уривки з роману були оприлюднені раніше, ще за радянської влади, в часи так званої горбачовської перебудови, у львівському самвидавівському машинописному часописі "Кафедра", № 6 за 1988 рік. Втім, тут роман представлено не за книжковою чи журнальною публікацією, а за авторським рукописом (тобто машинописом).
У романі багато фактів, котрі мали міце в реальній дійсності, але автор не дотримується їхньої чіткої хронології (адже цей твір не документальний, а художній), тому деякі події, котрі насправді були відокремлені одна від одної декількама місяцями, або роками, у романі близькі за часом, або розташовані в іншій послідовності.
В оформленні обкладинки даної інтернетної публікації використано малюнок із журналу "Перець", № 20 за 1966 рік (рік написання роману).
Викладені нижче коментарі у категорії "Примітки", та статті у категорії "Додатки" (крім "З приводу роману...", присутньої і в машинописі) додані упорядником даної інтернетної публікації 2018 року.
А щоби серце від журби не згіркло, – Не будь рабом і смійся, як Рабле. – Рядки з п'ятої строфи вірша Ліни Костенко "Пісенька з варіаціями". Але процитовано неточно (можливо, Віктор Рафальський написав по пам'яті і помилився). От уся строфа:
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Спека – річ неприємна, від неї не втечеш, і я, правду кажучи, віддаю перевагу доброму морозові. Там хоч піч порятунок. – Треба зважати, що, коли писалася ця книга, у СРСР не було конденціонерів. До 60-х років радянська влада взагалі вважала, що конденціонери – то буржуазні витребенькі, непотрібні радянській людині. Перші побутові конденціонери у Радянському Союзі почали виготовляти лише у 70-х роках, та широкого розповсюдження ці апарати набули на цих теренах вже після розпаду СРСР, але, звісно, не радянські, а закордонні.
... до найбільшого в місті кінотеатру "Мундіаль"... – "Мундіаль" (Mundial) в перекладі з іспанської означає "Світ".
"Балада про госпи". – В романі деякі поняття замінені непрозорими натяками: замість "колгоспи" і "радгоспи" – "госпи", замість "колгоспники" – "госпники", замість "комуністи" – "муністи", замість "комунізм" – "мунізм", замість "Країна Рад" (тобто Радянський Союз) – "Країна Чудес", замість "радянський" – "країнчудесівський", замість "Йосип Сталін" – "Йосип Мудрий", замість "Микита Хрущов" – "Микита Немудрий", замість "НКВС", "МВС" і "КДБ" – "Органи", замість "Варшавський договір" – "Шавський договір", і т.д.
Продай, кум міа, ряба теліса, Вип'єм, кум міа, чако п'ятніця… – Дещо змінені рядки з четвертого куплету української народної пісні "Ой, куме, добра горілка". От увесь куплет:
Продаймо, куме, рябу телицю,
Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю.
А від п'ятниці та й до суботи,
Бо у суботу нема роботи.
Ревета стогне в Дніпр сіроко, Сердіта вітер бон-віван... – Це, зрозуміло, дещо викривлені перші рядки пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" композитора Данила Крижанівського. Текстом її є три перші строфи поеми Тараса Шевченка "Причинна". Сіроко (правильніше сироко, від італійського scirocco) – сильний теплий вітер, що дме з Сахари до країн Середземномор'я. Бон-віван (правильніше бонвіван, від французького bon vivant) – людина, яка любить пожити собі на втіху. От уся строфа:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
… в залі було досить і українців… – Переселення українців до Аргентини почалося у 1897 році. На час написання роману пройшло вже три хвилі переселення: 1897-1914, 1922-1939, 1946-1951. А тепер триває четверта хвиля, що почалася у 1994-му. Приблизно половина української діаспори в Аргентині мешкає у столиці – Буенос-Айресі. Українські діаспори є також в інших країнах Латинської Америки. Наприклад, у бразильському місті Прудентополісі переважна більшість жителів (75 %) – етнічні українці.
"не весело було і так не скушно, – на великодніх як святках" – трохи змінена цитата з "Енеїди" Івана Котляревського (частина 3, вірш 121):
Ні холодно було, ні душно,
А саме так, як в сіряках,
І весело, і так не скучно,
На великодних як святках...
... суміш Шаляпіна і Поля Робсона... – Федір Іванович Шаляпін (1873-1938) – російський оперний та камерний співак-бас. Поль Лерой Бестілл Робсон (1898-1976) – американський чорношкірий співак-бас, актор, правозахисник; був дуже відомий і популярний у Радянському Союзі; у 1952 році отримав Сталінську премію "За зміцнення миру між народами".
А ще нижче в терцію… – Терція (в поліграфії) – друкарський шрифт, кегель (розмір) якого дорівнює 16 пунктам (6,02 мм). Застосовується для набору заголовків у книгах, журналах і газетах, набору обкладинок, титульних аркушів і т.п.
Згадали, між іншим, о пристрасті під час постави Шекспірового "Коріоляна" в Берлінському театрі десь у 1929 році. – Напевно йдеться про постановку цієї п'єси режисером Еріхом Енгелем (прем'єра відбулася 1925 року), що мала гучний резонанс серед глядачів і критиків і що ту постановку Бертольд Брехт назвав "рішуче важливою" для епічного театру. Але які такі особливі "пристрасті" щодо цього згадує автор роману, авторові цих коментарів наразі невідомо. Може, ці "пристрасті" якось пов'язані з виконавцем головної ролі – Коріолана – Фрицем Кортнером, соціал-демократом, що брав активну участь у парламентських виборах 1928 року.
Каспіта! – Cáspita! – Вигук, яким виражається несподіванка, гнів або захоплення (ісп.).
"людина крокує, мов господар, по вітчизні неосяжній своїй" – "Человек проходит как хозяин Необъятной Родины своей" – рядки з другого куплету "Песни о Родине" з радянської кінокомедії "Цирк" (1936 р.) От увесь куплет:
От Москвы до самых до окраин,
С южных гор до северных морей
Человек проходит как хозяин
Необъятной Родины своей.
Дрібна філософія на глибоких місцях – "Мелкая философия на глубоких местах" – так називається вірш Володимира Маяковського, написаний ним 1925 року на пароплаві в Атлантичному океані під час подорожі до США.
...