На щастя, він одужав і, відбувшись місяцем лікарняного, від офіційної скарги утримався. Фіма чотири місяця переховувався на цілині і, оскільки його ніхто не розшукував, повернувся до Конотопу героєм.
Ввикладачка філософії, політекономії, психології і логіки Антоніна Геннадіївна виконувала обов'язки класного керівника в тридцять першій групі. Щоб якось вплинути на світогляд студентів, вона організувала вечір запитань і відповідей. Аби учні не відхилялися від суспільно значущих тем, вона заздалегідь віддрукувала і роздала їм кілька десятків взірцевих запитань, на кшталт: "Ваша думка щодо погіршення відносин з Союзом Комуністів Югославії?" Або: "У чому полягає принцип демократичного централізму?",
— Пробач мені, Тоню, а ти впевнена, що така тематика зацікавить студентів? — зауважив чоловік, заглянувши у перелік.
— Ми, педагоги, мусимо використовувати будь-який привід, щоб орієнтувати молодь у правильному напрямку.
З заходу мама повернулася збентеженою.
— Розумієш, Гнате, окрім старости тридцять першої групи, жоден з учасників не поцікавився підготовленими запитаннями! Ось подивися, що вони накидали в скриньку, — мама дістала з коробочки купу пожмаканих папірців і почала зачитувати:
* Чому хлопець подобається дівчині, лише допоки почне до неї залицятися?
* Чому дівчина червоніє, коли в її присутності говорять про хлопця, який їй подобається?
* Як відрізнити справжнє кохання від простого захоплення? Які ознаки справжнього кохання?
* Як з'ясувати, кохає тебе дівчина, чи ні? Прохання: відповісти конкретно.
* Як правильно знайомитися з дівчиною?
* Чому деякі дівчата відмовляють хлопцю у танці? Як у такому випадку правильно поступити? Наприклад: мені відмовила, а з другим пішла?
* Поясніть термін "платонічна любов".
* Від імені всіх дівчат дуже просимо навчити наших хлопців, як правильно пропонувати дівчині провести її додому. Бо вони у подібних випадках вчиняють по-дурному.
* Як пробудити в дівчині любов? Відповісти конкретно і тільки на це запитання. Учні 31 групи.
* Що таке кохання, і як з ним поводитись?
* Хто має першим подавати руку при знайомстві: дівчина чи хлопець?
* Чому дівчина заплющує очі, коли її цілуєш?
* Коли дякувати дівчині: відразу після закінчення танцю, чи вже після того, як відведеш її на місце?
* Чому дівчата мають звичку давати ляпас за перший поцілунок?
* Навіщо цокаються чарками, коли п'ють горілку?
* Я прошу пояснити цитату: "Кохання буває лише раз у житті, решта ж, — лише удавання.
— Ну, і як ти викрутилася? — запитав тато.
— Спочатку я розгубилася. Спробувала відповідати, але відчула, що фальшую. І тут осяяло: винесу їм же на обговорення! Нехай діляться думками поміж собою, а я тим часом направлятиму їх в потрібне русло. І знаєш, хоч і засиділися допізна, зате розходилися задоволеними.
— Знаєш, мамо, аби щось подібне ти провела у нас у школі, отримала б таке саме, — признався Павка.
— Бачите, діти! Не дарма наша мама закінчила не щось там таке, а Академію імені Крупської!
Розділ ІІІ. Одеса — Мурманськ
Людина створена для щастя, як птиця для польоту... Перед радянським юнаком відкривалися всі шляхи-дороги: твори, видумуй, пробуй! Багато-хто, покинувши школу, вже непогано заробляв і по-мужицьки пив горілку: до армії хлопці прагнули насолодитися життям. Кулик Анатолій уже рік, як рибалив у Мурманську; Владик Кравець, який з сьомого класу знав, що піде вчитися на фізика, наполегливо готувався до іспитів; Валько Заморський подав документи до військового училища, Гриша Домашенко зібрався до КПІ. Дівчата Галя, Женя, Рита теж обрали собі інститути, і тільки Павка не визначився, що він хоче. Змалку мріяв стати льотчиком: льотчики високо літали, били німців і отримували ордени. Чкалов, Кожедуб, Покришкін — оце люди! Або ж Саня Григор'єв із книжки "Два капітани". Як він досяг своєї мети і як красиво кохав Катю! Начитавшись морських пригод, побувавши в Одесі, перетнувши моря і поживши на березі океану, Павка твердо вирішив стати моряком. Моряки — вільнолюбні урвиголови. Вони нічого не бояться, підкоряють моря, і в них закохуються найвродливіші жінки. Про мореплавців і піратів Павка прочитав усе, що знайшов по бібліотеках; вивчив їхні байки, міг вказати на карті усі моря, проливи та острови і розповісти, ким, коли і як вони були відкриті. Коли в десятому класі загадали написати вільний твір на тему "Моя мрія", Павка признався, що бачить себе у дальніх морях на вітрильному судні. Ось він відпочиває після вахти і під пестливе хлюпання води в ілюмінаторі спозирає зелений гористий берег, порослий пальмами. Радіоприймач, тихесенько муркоче блюз, а йому привиджуються чарівні і трішечки печальні очі незнайомки. Твір сподобався учителю, і він зачитав його перед усім класом.
На другий день після отримання Атестату зрілості Павка влаштувався чорноробом на цегельний завод. Увесь день вони, на пару з Жорою Проценко, накладали ще гарячу цеглу на вагонетку, штовхали її по кривих рейках від печі до складу, де й розвантажували у високий штабель. Вагонетки були придатні рухатися лише прямо і при розвертанні їх на незграбних поворотних кругах вони раз за разом сходили з рейок. Щоб пхатися далі, хлопці їх розвантажували, ставили знов на рейки і наново грузили. Павка підрахував, що за зміну він перебрав руками більше двадцяти тон, а заробив при цьому менше, ніж за одного жмура. І хоча з вечора він утішався думкою, що це тренування піде йому на користь, наступного ранку Жора пішов на роботу сам.
Раніше, у лютому, у школі відбувся традиційний вечір, на який звідусіль з'їхалися колишні випускники. Павка розговорився з Рудиком Калитою, який шикував у напрасованій матроській формі з вилинялим від морського вітру гюйсом. З'ясувалося, що позатой рік Калита поступив до морехідної школи у містечку Кілія під Одесою і вже збирається йти в перший рейс. До тієї школи приймають без іспитів, лише за результатами співбесіди. Для Павки, який у десятому класі геть запустив навчання, це здалося важливим, і він заходився гуртувати компанію. Дідок відмовився, натомість Славко і Тонясик погодилися: матроська школа давала можливість уникнути призову.
Кинувши школу після сьомого, Славко влаштувався на завод чорноробом і згодом вислужився до водія електрокари, що перевозила матеріали поміж цехами.
— Калита ще згадував, що при мореходці тримають футбольну команду, яка грає у першості Одеської області, — зацікавив його Павка.
Славко мріяв стати футболістом. У нього змалку виходило краще від усіх із вулиці, і до сімнадцяти літ він надбав спритний біг і хвиський удар: його навіть відпускали з роботи грати за заводську команду "Шахтар". Але закріпитися в основі йому не судилося: директор завербував дванадцятьох москвичів, оформив усіх інженерами, які з'являлися в заводі лише в получку.
Манюня ж не визнавав ніякої роботи окрім оркестру і більярду.
— Мені тільки б не в армію, — признавався він.
— Не переживай: до школи приймають без іспитів. Зразу після закінчення беруть до Дунайського пароплавства, судна якого ходять по усьому Дунаю: Румунія, Болгарія, Чехословаччина, Австрія, Югославія — аж до самої Німеччини. Згодом влаштуємось на Чорноморське пароплавство в Одесі, і тоді ходитимемо по всіх морях і океанах! Я тут підрахував: на дорогу та їжу нам вистачить по тисячі рублів на кожного. Щоб не посваритися, всі гроші складемо до однієї кишені і витрачатимемо порівну. Приймаймо гасло мушкетерів "один за всіх, усі за одного!" і триматимемося купою, — підбив Павка.
Щоб матері не зганьбили їх своєї присутністю, з ними розпрощалися вдома. Проводжали ж братчиків найближчі друзі: Дідок, Сеник, Комаха і його старший брат Чухно. Комаха готувався у журналісти, мав камеру "AGFA" і сфотографував трьох стрижених "під бокс" зухвальців на фоні новенького Конотопського вокзалу.
До Одеси їхали в загальному вагоні, вщент набитому торбешниками. Боцман з Тонясиком до цього подорожували лише на даху приміського поїзда і тепер дивувалися комфорту. З дому мали пиріжки, картоплю з цибулею, сало, помідори, огірки, яблука, груші і, сповнені відчуттям свободи і вірою в успіх, насолоджувалися мальовничими краєвидами, раділи охайним, ретельно фарбованим вокзалам зі станційними водонапірними баштами. Дніпро перетнули у Черкасах, вночі, а під ранок третього дня потяг обережно, щоб не зруйнувати хиткі халупи Молдаванки, прогуркотів містом і приткнувся до пишного Одеського вокзалу.
Компанія прудко перебігла на приміський потяг до Ізмаїлу, а звідти, вже буксирним катером, добиралася до Кілії.
— Ото, бачите, катер завішаний по боках старими шинами? Це, щоб не шкребтися бортами об причали, — пояснив Павка сухопутним друзям.
На пристанях, що зустрічалися по ходу руху, матросик у запраній полотняній робі спритно виставляв із борту товсту дошку з поперечинами і намотував канат на невеличкий дворогий чавунний кнехт. Трап матляло на дрібній річній хвилі, і пасажирки, ступаючи по ньому на підборах, перелякано зойкали. Матросик представився курсантом Кілійської морехідної школи на практиці і охоче розповів про тамтешні порядки і життя курсантів. Він підтвердив існування футбольної команди і порадив зразу ж звернутися до помполіта школи, який зацікавлений у будь-яких талантах.
До Кілійської пристані причалили на світанку. Стародавні, фарбовані у малиновий колір, будівлі школи пишалися справжніми якорями при брамах. Широкий, ретельно прибраний двір із високою щоглою, на якій майорів військово-морський прапор, відгороджувався від вулиці важкими якірними ланцюгами. Навпроти школи, під віковими дубами і кленами, розкошував охайний сквер. До відчинення приймальної комісії ще залишалося три години, і прибульці здрімнули на зручних багаторазово фарбованих лавочках.
— Від сьогодні прийом вступних документів припинено, — гордівливо заявила секретар приймальної комісії.
— Як? У запрошенні сказано, що документи приймаються до тридцять першого серпня, а сьогодні лише двадцять дев'яте, — обурився Павка.
— Сьогодні субота, а тридцять перше — понеділок. Набір ми виконали навіть з перебором, — співчутливо пояснила жінка.
Помполітом виявився сухорлявий чоловік у формі морського офіцера з широким набором орденських колодок на кітелі без погон; з мужнім обличчям і добрими очами; кульгав на праву ногу.