не побачу... може, і не зустрінусь більше..." Тяжко стає в неї на серці.
— Оксано!—почула вона поруч себе голос. Сумний та зажурений спинився біля неї Мартин.
Затремтіли довгі вії. Руки обвили його за шию, іскристі й добрі очі, здавалось, зазирали в саму душу, щоб назавжди запам'ятати.
— Прощай! — сказала вона і лридзда гзрячдм поцілунком до його губ.
— Оксано... скажи... Ти дуже любиш його?
— Люблю,— відповіла вона тихо.— Люблю Миколая... І море це... і острів... Все тут рідне мені...— глянулд в засмучені очі Мартина, відчула, що назавжди, навіки, мабуть, з ним розлучається.
— Окса-а-ано! — почувся материн голос.— Де ти там? Неси вже виноград.
Причалив до берега баркас, а недалеко від острова на якорі стояло рибальське судію "Комсомолець".
— Можна вирушати,— сказав Микола замість привітання. Він одразу помітив заплакані очі в Оксани. Зажуреним був і Мартин.
Все упаковано. І Гацджиха підійшла до земдяка.
— Ну, сину,— назвала вперше вона його тш — коли про Ган-джиху не забудеш, приїжджай до нас іще на практику.— І вона поцілувала його в одну і в другу щоку.— Щасливої тобі дороги і побажаю успіхів у науках. Тепер новий час настав, таких учених зроду-віку не було, як зараз, з нашого народу.
Потім попрощався Мартин з Гапджею. І той, дотиснувши руку, глухо сказав:
— Приїжджай. Зустрічати тебе будемо, як сина.
— Спасибі... Спасибі вам,— промовив зворушений Мартин. Узяв чемодан. Деякі речі взяв Микола.
Вийшли з хати. Так двері й залишилися відчиненими. Уже в дворі ще раз Ганджиха обійняла Мартина, і в очах її виступили сльози,
— Може, доведеться тобі добувати в нашому селі, перекажи моїм сестрам, перекажи братові, що я цієї осені, мабуть, не зможу... Треба город поратц. А вже на той рік,— тдк їм і передай,— обов'язково приїду. Та ще розкажи, що живу я добре. Ні в чому не нуждаюсь, тільки сумую дуже з,а ними.
І Ганджиха, стоячи біля двору, витирала фартушком свої
очі.
— Хороший хлопець,— сказав Ганджа.
— А Миколай чим плохий?
— Ніхто Миколая не гудить. Обидва хлопці мов орли. Не бачила Ганджиха, як на березі спинилися всі троє.
— Ну, Оксано, прощай,-сказав Мартин, простягнувши їй Руку.
Смутні, зажурені очі підвела на нього.
— Прощай, Мартине! — І кріпко поцілувала його.— Пиши. Відчалив баркас. На березі залишилась Оксана з Пальмою.
Зняла з голови косинку, майнула нею в повітрі раз і вдруге, потім безвольно опустилась її рука.
— Я знаю, Мартине,— озвався Микола,— вона вас полюбила. ..
Мартин глянув Миколі в очі, болісно всміхнувся і нічого не відповів.
Уже пересіли вони на рибальське судно "Комсомолець". Уже запрацював мотор. Взято курс па Гопічсськ.
На кормі судна стоїть зажурений Мартин, не відриваючи очей від берега, де залишилась Оксана з Пальмою. Оксана, прощаючись, махає знайомою косинкою, а в Мартина гострим болем стискається серце. Все далі відпливає судно. Уже білолоба Пальма зливається з черепашками. Все меншою й Меншою стає постать Оксайй1.
З густої трави здіймається степовий орел і летить у небо.
— Прощай... Прощай, Оксано...— вимовляє тихо Мартин, дивлячись на острів.
— На повний хід!' — лунає команда шкіпера.
І рибальське судно "Комсомолець", злегка погойдуючись, бистріше пливе по взятому курсу.
Де-не-де на воді здіймаються піняві гребені, літають над морем сріблясті чайки і кигичуть, кигичуть, жадібно припадаючи до зеленої води.
1938