Три кілометри з гаком буде. А навпростець ще ближче. Ось цією стежкою звернути за крамничку. Там далі буде криничка. А від кринички праворуч. А тоді верба. А від верби не праворуч, а ліворуч. Тоді трохи вбік, тільки не в цей, а в інший бік. Звідти й ліс видно. А як ліс перейти — уже й село близько.
Це було викладено такою скоромовкою, що й справді здалося — близько! Крамничка, криничка, верба, праворуч, ліворуч, убік, ліс і село. Що може бути яснішого?
Олеся подякувала, краще вмостила на спині рюкзак і пішла вказаною стежкою.
Того пізнього вечора під Івана Купала, дуже пізнього вечора, коли вже й не добереш — чи вечір, чи ніч зайшла, повертався дід Галактіон із пристані. Лісовою дорогою лунко торохкотіли колеса. Коли вже виїхав дід на узлісся, його хтось гукнув. Це була дівчинка. Зовсім незнайома дівчинка з клунком за плечима стояла на дорозі.
— Підвезіть до села, — попросила вона.
Здивований дід ледве вимовив:
— Та звідки ж ти? Хто ти така?
Ви вже догадались, хто ця дівчинка, хто ця піонерка з рюкзаком. Але мовчіть, не кажіть дідові, йому розповість про себе сама піонерка, і тоді ще більше здивується дід Галактіон. І радість буде велика йому, і бабі Лизаветі, яка вже лягла спати, не дочекавшися ні діда, ні онуки.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,
що може мати дуже поетичну назву, наприклад: "Опудало, водохід та вареники"
Рано-вранці прокинулась Олеся в незнайомій кімнатці. Прокинулась і враз згадала, що вона в діда та баби, згадала, як вона вчора заблукала в лісі і як ударив її якийсь хуліган. Може б, ще довго блукала Олеся, коли б не зустріла діда Галактіона, який повертався з пристані…
Хутко скочила дівчинка з ліжка і розчинила вікно навстіж. А вікно те виходило в сад. Під самим вікном — послався казковий килим. Ви розумієте — килим з квітів. Глянула Олеся, сплеснула в долоні — як чудово! І, розумієте — таких квітів вона ніколи не бачила в місті і не знала їхніх назв. Вона знала тюльпани, крокуси, гіацинти, нарциси, а тут цвіли синім цвітом невідомі їй кручені паничі, бархатна красоля, пишна жоржина, жовті гвоздики. І ще росла тут рута-м'ята, любисток і канупер. І все це дуже пахло, аж дух забивало, і гули бджоли, і взагалі було так весело, що Олесі захотілось зробити щось незвичайне, наприклад, підскочити і стукнутись тім'ям об стелю, або вистрілити з гармати, або зробити те, що зробила Олеся. Зробила вона опудало, помостила його з плахти і кожушанки на своєму ліжку, сама ж через вікно тихенько вилізла в сад.
А цього часу дід Галактіон з бабою Лизаветою ходили в сінях навшпиньках, боячись розбудити онуку.
— Тсс! — баба дідові.
— Тсс! — дід бабі. — Спить?
— Спить онучечка, спить ягідка…?І враз вискочили обоє з сіней, відчайно замахали руками:
— Киш! Киш, проклятий! Онука спить!
Бабин півень, горлатий галаган, злетів на тин і кукурікнув. "Кукурікнув"— це дуже обережно сказано. Коли ви не були в Млинках, ви ніколи не уявите, як кукурікає цей півень. В одну мить він може розбудити увесь колгосп.
Взагалі ніхто не позаздрив би вам, коли б цей галаган був вашим сусідою. А "галаган" — це порода. Голінасті ноги й гола шия, без ніякого кашне. Нічого собі красунь; хоч людям на очі не показуй! Але, знаєте, — голос! Саме за це тримає його баба Лизавета. Голос, як у Шаляпіна. Це по наслідству. Кажуть, що прапрадід цього півня теж мав такий веселенький голосок, що, кукурікнувши, на смерть перелякав панотця Гавриїла, коли той ходив по селу з молитвою. Довелося виливати переполох.
Сполохавши півня і не давши йому доспівати арію, хотіли старі повернутись у хату, та тут, наче з-під землі, з'явились дві бабоньки Бабарихи.
— Онучечка приїхала?
— Гостя дорогенька?? — Хай їй доленька щастить!
— Хай здоровенька буде! Хоч у віконце хотять вони глянути на гостю. (А зозуля на суку: ку-ку!)
Навколо хати підтюпцем оббігли, до віконця припали, дивляться на ліжко баби Бабарихи, на те ліжко, де спить опудало.
— Що ж то за хороша дівчинка?
— Як маківочка!
— Як ягідка!
— Як ясочка повновида! (А зозуля на суку: ку-ку!)?Коли б опудало могло чути ці компліменти, воно б так запишалося, що ні підійти до нього, ні підступити. (А зозуля на суку: ку-ку та кужу…)
— Зозуля кує, роки лічить;— зітхає дід Галактіон.
— Це — мені, — сказала, баба Бабариха, — та й багато ж як — у два десятки годочків не вбереш.
— Ні, мені, — заперечила Бабариха друга. — Мені, мої голубоньки, мені!
— Ні, це мені кує, — сказав дід Галактіон, — бо я перший почув. Недовго їй кувати. До петрівки, а тоді, вдавиться зозуля мандрикою з сиру.
— Ні, діду, я буду обережною, не вдавлюсь, бо це я— зозуля!
І злізла тут Олеся з груші, а дід Галактіон подивився на всіх і сказав:
— Старію.
І сказали Бабарихи "старіємо", бо не розпізнали вони, що це не зозуля кує, а пустує дівча.
А піонери вже йдуть, уже довідались і вони, що приїхала піонерка з міста. А її батько працює під водою і в яке завгодно море спуститься в глибину, і не боїться він ні акул підводних, ні раків, а вони ж, оті морські раки, не такі, як у річці, а завбільшки з трактор "Інтернаціонал".
З огляду на те, що найбільш цікава й поважна річ була в Проньки (підзорна труба), а це відразу надавало великої ваги всьому піонерському загонові, діти вирішили, що саме він, Пронька, має першим відрекомендуватися міській піонерці і познайомити з нею всіх інших.
— Проньків Сокіл, — урочисто виступив він наперед, — а це моя труба!
— Підзорна труба! — виправили хором піонери. — Будь напоготові!
— Хороша труба, а я просто — Олеся Садова, без труби. Завжди готова! А це що за гусак?
— Гусак. Капітан Капітанич, найкращий у районі, а я — Євгешка Зуб. Гусака я викохав. Факт.
— А ти чого так на мене дивишся?
— Я не на тебе дивлюсь, а на твою ґулю на лобі. Я — Наталя Недригайло, а до гулі треба холодну примочку.
— Не треба, пройде… Це мене вчора якийсь хуліган у лісі вдарив. Каменем. Я аж знепритомніла. А коли?очуняла, вже й хустинки з пряниками не було. Той хуліган, напевне, забрав. Я гостинець везла дідові та бабі.
Євгешка зненацька зблід. Він догадався, кого він учора вдарив. Тільки хустинки він ніякої не бачив…
— Олесю, — натхненно сказав Кузька. — Я знайду хулігана. Я такий слідопит, що знайду. Євгешко, і ти мені допоможеш. Удвох хулігана швидко знайдемо. Гаразд, Євгешко?
Ситуація для Євгеші створилась мало сприятлива.?Зрозуміло, що відповів він Кузьці так, наче гречану галушку ковтнув.
— Умгу… Факт…
І, ковтаючи цю галушку, він подумав: "Як добре, що вона (не галушка, а Олеся!) не впізнала мене. Так ось яка та Явдошка Ковалишина…"
Учора ввечері, безтямно шпурнувши в Олесю камінь, Євгешка кинувся бігти. Тільки пізно вночі він прибіг додому. У хлопця страшенно розболівся живіт. Можливо, що причиною цьому було хвилювання, пережите в лісі. Хлопець стогнав і корчився. Батько був десь у колгоспі на варті, мати перелякалась. Як зарадити лихові? Лікарня за десять кілометрів, у районі.
— Може, ти що з'їв таке? — бідкалась мати.
Євгешка затаїв свою пригоду.
— З'їв… Ой, з'їв… Сало…
— Багато?
— Шматок… Ні, два…
— Ой горенько!.. А ще?
— Шовковиць… Півцеберки…
— От халепа, от горе превелике!..
— А ще води випив… Мабуть, повне цебро…
— Лихо моє, повне цебро! Чи ти з глузду з'їхав?
Негайно було покликано Бабариху, яка хутко визначила діагноз: "Сояшниці напали". Лікування нескладне. Треба сояшниці "вилити". Бабариха поклала в миску ніж, куделицю й віск, підпалила. Зачаділа куделиця, зашипів віск. Нагріту миску притулили Євгешці до живота.
Як бачите, це дуже схоже на електризацію. Треба тільки зазначити, шо пацієнтів у Бабарихи з кожним днем все меншає. У Млинках будують лікарню, і я дуже стурбований, що цінний лікарський досвід баб Бабарих незабаром буде зовсім поховано. Щоб цього не трапилось, я пропоную організувати у новій лікарні, поряд з кабінетом електролікування, музейну кімнату. У ній на найвиднішому місці треба поставити миску з воском, ножем і куделицею. Ніж треба залишити неодмінно. У методі баби Бабарихи він має дуже важливе символічне значення — відрізає хворобу од пупа.
І уявіть, коли Євгешка заснув, на другий день живіт уже не болів. Ніж у мисці сумлінно виконав своє призначення.
Ну, дорогі читачі, тепер треба було б описати, як хтось із піонерів узяв слово і інформував Олесю про роботу піонерського загону, як потім узяла слово Олеся і розповіла про свій загін у місті. Так буває в багатьох книжках про піонерів, і, можливо, ви будете навіть незадоволені, що я не переказую тут жодної промови, але як я це можу зробити, коли ось тут втручається баба Лизавета і запрошує Олесю в хату снідати. Розумієте, люба онучка досі не снідала, і її чекають на столі гарячі вареники з сиром.
Але коли баба пішла в хату, прибіг Бицик. Він був дуже схвильований. Можна було подумати, що він упіймав сома. Але трапилось дещо далеко цікавіше.
— Водохід! Павлик! — гукнув Бицик.
— Де?
— На річці!
— Хлопці, ходімо!
— Швидше!
Тільки Олеся не розуміла, в чому річ.
— Біжімо з нами, взнаєш! — хутко кинув Кузька і перший побіг. Уже по дорозі він коротко розповів:
Чудак у нас є. Водохід майструє. Нічого з того не вийде, дурниці… Посміємося добре…
На березі полізли крадькома у верболіз. Поховались за кущами. І справді побачили Павлика. Він був на воді недалеко від берега. Хлопець сидів верхи на якійсь чудернацькій споруді і крутив ногами педалі, наче на справжньому велосипеді.
— Оце він і є, водохід! — пошепки пояснив Олесі?Кузька і раптом затулив долонею рота, щоб не засміятись. Як не намагався Павлик зрушити з місця свою машину, вона не їхала, а тільки смішно, мов качка, похитувалася з боку на бік.
І враз Наталя не витримала й заспівала, як у казці про Телесика:
Івасику, Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка,
Твоя мати прийшла,
Обідати принесла!..
Павлик підняв голову, не розуміючи, звідки цей спів, і саме в цю мить скоїлася катастрофа. Водохід хитнувся і раптом перекинувся. Славетний конструктор пукалки, яку поламав дід Галактіон, і водного велосипеда, якого ще ніхто не встиг поламати, відчайно боровся з дніпровською стихією. А завдяки тому, що аварія відбулася недалечко від берега, він щасливо вийшов на пісок, не кидаючи проте, з винятковою упертістю, свого водохода.
На світі дуже багато смішного, і деякі діти сміються з ранку до вечора: книжку хтось догори літерами читає — сміх, спіткнувся — сміх, ложку поніс замість рота до вуха — сміх, вимазав чорнилом кінчик носа — сміх!
Що ж тут дивного, що з Павлика сміялися? Та ще й як! По піску качалися від сміху! Це вам не кінчик носа, обмазаний чорнилом! Павлик виліз із води мокрий, як губка.