Для цієї причини й маю при собі завжди чоловіка, котрий їх записує. Бачите цього йолопа? Це мій концертмейстер. Ізрядний артист, мій кріпак. Три роки вчився в Парижі в Крейцера 9. Його навчання коштувало мені 3000 карбованців. Грає, як Паганіні 1Q. Проситься, мерзота, на волю... Як же, нехай чекає. Стривай. (Починає свистіти, диригуючи рукою.) Арія Пентефрії з другого акта: "До мене, гарний мій юначе". Капітоне, грай.
Слуга дістає з коробки скрипку, грубого зошита й перо. Грає на скрипці кілька тактів.
Дряквин. Так. Пиши: "анданте кон мото".
Слуга записує в зошиті.
Бжостовський (нетерпляче). Це все дуже цікаво, але, шановний пане...
Д р я к в и н. Пардон, пардон, я захопився. Повернемось до нашої справи... Отже, ви бачили, люб'язний графе, що я не шкодую коштів на служіння музам. В мене в Отрадному своя опера, оркестр з 50 чоловіка, хор, балет, все свої кріпаки. Але все лихо, государю мій, що в оренбурзьких мужиків зовсім немає музикального хисту. В дівок слух, як. у корів, і до того ж усі страшенні потвори. Ото ж я давно збираюсь купити малоросійських селян,— народ тут чортзна-що, але дівки ізрядно хороші, а які голоси! І якщо ми з вами зійдемось, я вивезу їх звідци в Оренбург і зроблю з них співачок і балерин. Звичайно, не без великих трудів і збитків сіє можливе. Якби ви знали, государю мій, чого коштує виховати хорошу співачку! Щоб мати ізрядне колоратурне сопрано, доводиться іноді загнати в сухоти сім чи вісім дівок і ледве дев'ята витримує мою школу,— я ж їх сам вчу, мій пане^ хе-хе (усміхається, затирає руки), не шкодую трудів — конюшня і консерваторія поряд, хе-хе.
Бжостовський (підводиться обурений). Годі, шановний пане! Я не продаю селян і тим більше на вивіз, і тим більше на вірну загибель.
Дряквин. Даремно, я б дав по 300 карбованців за душу і за жінок так само.
Бжостовський. Прощавайте!
Дряквин (розпалившись). По 400 карбованців за душу.
Бжостовський (роздратовано). Я ж сказав вам, шановний пане!
Дряквин (цілком розпалившись). По 500 карбованців! Кругом! Це нечувана ціна!
Бжостовський (розлючений). Але я прошу вас припинити цю розмову. Прощайте, я не маю часу вас слухати.
Дряквин. Чорт візьми! Дивіться, ви пожалієте. Я камер-юнкер його величності. Нарешті, ваш управитель. Я дав йому двадцять тисяч завдатку, ось розписка.
Бжостовський (обурений, нервово риється в кишенях). Я зараз же поверну вам ці гроші... (Виймає з кишені гаманця й викидає асигнації.) Дві, три, три тисячі п'ятсот, чотири, чотири п'ятсот, п'ять, вісім... На жаль, я не маю при собі повної суми, але сьогодні ж ви одержите ваші гроші. Прощавайте!
Дряквин. Навпаки, навпаки, краще подумайте. Кланяюсь вашому сіятельству. Капітоне! Марш "Семіраміда".
Слуга виймає з коробочки скрипку і грає марш, під звуки якого Дряквин виходить. К а п і т о н також ховає скрипку й виходить.
Бжостовський (розлючений). Та це якась божевільня! Фактори, марципани, безглузді листи, божевільний дідуган зі скрипкою, каналія Пшеменський, цесарські алмази, Францишка, безглузда путанина, чортова карусель, що заступає від мене чарівний образ, ясну постать дівчини з мигдалем... Ні, треба вишпурнути від себе всю цю собачу комедію. Ей, Казимире, Казимире!
Казимир увіходить.
Бжостовський. Зараз же покликати Пшеменського. Казимир, Там приїхав якийсь пан Дзюба... Бжостовський. Нікого не приймати. Зараз же покликати Пшеменського.
Пшеменський входить, Казимир виходить.
Бжостовський (зараз же накочується на нього з криком). Так ви знову взялися за колишнє... Знов надсилаєте на мене покупців, як у Києві... Та ще селян на вивіз. Ведете переговори, дозволяєте собі брати завдатки з усяких поганців, яким соромно подати руку. Мерзотність, паскудство, ганьба!
Пшеменський. Але ж пан граф знає, що потрібні гроші, це дуже гарний покупець... Учора я одержав два векселі з Варшави на три тисячі дукатів. Та ще пан граф звеліли купити алмазне намисто у цесарця... нарешті...
Бжостовський. Як-то?.. Маючи мільйон злотих прибутку, маючи маєтності і тут, і на Волині, й на Віслі, я мушу продавати селян... Та що ви, з глузду зсунулись? Ви просто кепський жондца — щоб не сказати ще гірше.< Ви тільки ганьбите моє ім'я своїми ділами. Щодня одержую листи про ваші брудні вчинки. Ви продаєте мої діброви, мою пшеницю, мій реманент, ви безсоромно продаєте в солдати сімейних селян, ви крадете мої гроші. Ось-ось-ось! (Виймає з кишені й кидає йому в лице листи один за одним.) Ганьба.! Зараз же поверніть тому поганцеві двадцять тисяч карбованців завдатку і принесіть розписку, і більше ви в мене не служите. Прощавайте!
Пшеменський. Що ж, то на панській ласці.
Бжостовський. Завтра ж їд> сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами, зараз же.
Пшеменський виймає з кишені і мовчки подає Бжостовському листа, якого той ховає собі в кишеню. За хвилю перед цим увіходять Двігубський і Казимир.
Казимир (подає Бжостовському тацю з візитною карт-кою). До вас прем'єр-майор Болдаковський.
Бжостовський (не беручи картки, кричить). Я ж сказав нікого не приймати!
Двіг'убський (підходить і бере з таці величезну, мало не в піваршина, картку). Але ж це не ввічливо, мій графе. Невже ж ви не приймете такого великого пана з такою пре-величезною панкарткою. (Читає.) "Матвей Самойлович Раїч-Болдаковський, прем'єр-майор і оний бунчуковий товариш, бувший глуховський повітовий маршал, власник сел Веркієвки і ПеретОчанки і хутора Собачий Нос, кавалер орденов святия Анни 11 з короною і святого Станіслава 2 і ніжинських богоугодних заведеній куратор". Ф-фу.,. Я гадаю, що в китайського імператора трохи коротший титул. Але все ж таки цього пана треба прийняти, бо запевняю вас, мій графе, що китайський імператор ніколи не вип'є і двадцятої частки тієї кількості горілки, що випиває щодня цей пан, не кажучи вже про те, що ніхто не вміє так утнути в дябелка або в фараона, як цей кавалер святия Анни.
Бжостовський. Ану вас до біса. Ну, нічого робити, ходім дивитися кавалера святия Анни і власника Собачого Носа. (Казимирові.) Проси!
Обидва йдуть до зали. Казимир виходить.
ч Двігубський. А ніс у нього дійсно собачий. За двадцять верст чує, де буде горілка або інше питво. (Тихо.) Що це в вас з вашим управителем?
Виходять до зали. Пшеменський (увесь час стоїть похиливши голову і вхопивши підборіддя рукою. Залишившись один, він випрямляється і в німій лютості загрожує вслід графові кулаком). Стривай, пшеклентий блазню, я тобі це пригадаю. Я ще поставлю тебе в такий тісний кут, що ти без сорому й не виберешся. Тоді ти дізнаєшся про те, що таке ганьба. Ти ще сам при всіх благатимеш, щоб я до тебе повернувся. Побачиш... А! Сам дябел її посилає до мене в цей час.
Францишка входить із дверей ліворуч, розкішно вдя-гнена, з голими плечами й руками, в повному блиску своєї краси.
Францишка (побачивши Пшеменського). Ви тут? Доброго вечора. А де ж граф?
Пшеменський (підходить до неї й бере її за руки). Граф запрошував пані сьогодні на вечір?
Францишка. Так. (Манірно.) Але пан не хоче й подивитися на мене, не хоче навіть і повітатися зі мною?
Пшеменський. Пані прекрасна, мов богиня, але зараз немає часу милуватися з неї, настав час діяти. Скоїлася прикра пригода, але, діючи з розумом, можна обернути це діло на нашу користь. Зараз граф розлютувався на мене й одібрав від мене мого вірчого листа, і якраз у той час, коли все було готово, щоб закінчити мій замисел. Пані повинна повернути мені знову цього листа.
Францишка (здивовано). Я? Як же я можу це зробити?
Пшеменський. Як? (Усміхається.) І пані ще питає? (Бере її за руки.) Але скажіть мені перш за все, в якому стані любовні діла пані з графом? Чи може граф чим похвалитися, чи ще ні?
Францишка (обурено). Пане Пшеменський!
Пшеменський (нетерпляче). Ах, та не до гонору зараз. Пані сама зацікавлена в цій справі, але коли граф уже усього добився від пані...
Францишка (гордо). Граф нічого не добився від мене.
Пшеменський. А, тим краще, тим краще. Дивіться, чи до вподоби вам ця дрібничка? (Виймає з кишені футляра й, відчинивши його, підіймає на пальцях розкішне діамантове намисто, граючи ним перед очима Францишки.)
Францишка. Ах! Яка чудова річ!
Пшеменський. Це намисто коштує двадцять тисяч карбованців сріблом. Граф купує його у наїзжого цесарця (єхидно) для своєї примрієної невісти. Але коли пані зуміє повернути мені мого вірчого листа та затримати графа від поїздки до Носівки, це намисто дістанеться пані. Згода?
Францишка. А що ж я мушу зробити для цього?
Пшеменський. О, за порадою діло не стане. Я навчу пані, що треба зробити, щоб одержати цю штучку.
Францишка. Але... але... я гадаю, що це намисто й так дістанеться мені.
Пшеменський (усміхаючись). Пані так гадає? Ну що ж, нех пані спробує. Але граф ще не купив цього намиста, а тільки звелів мені поторгуватися з цесарцем і, навіть не знає, що намисто вже в мене, грошей я ще не платив. Цесарець завтра мусить виїздити, а чи трапиться удруге така добра нагода, не знаю. Нєх тоді пані сама чекає на графську ласку. (Ховає футляра в кишеню.)
Францишка (хапає його за руку). Ні, ні, я згодна. Кажіть же мерщій, що я повинна робити.
Пшеменський. Ну, як згода, то й добре. Ходім же, я навчу, як треба орудувати, щоб доп'ясти нашої мети. (Хапає її за руку й затягає в двері праворуч.)
Пауза.
Сутеніє. Казимир та ще два напудрених та розкішно одягнених лакеї прибирають у кімнаті й запалюють усі свічки в канделябрах. З зали доносяться звуки музики, гомін та сміх. Казимир і лакеї іноді проносять через сцену
блюда й пляшки.
Пауза.
Вбігає Францишка, а за нею Бжостовський. Розпалений вином та близькістю женщини, граф обіймає її й хоче поцілувати, але вона виривається. Нарешті він настигає її на канапі, обіймає й покриває її лице та шию палкими поцілунками.
Бжостовський. Дивна... принадна женщина... Очі твої манять і чарують, як безодня... уста обіцяють блаженство... І тільки одне бажання є на світі... припасти до цих уст і пити з них... І жадати знову без кінця. Дай же мені ці вуста, моя богине, моя кохана мріє...
Францишка (відстороняє його). Ні... ні... граф сміється з мене. Чи ж я його'мрія? Певне, граф опанований мріями, але ці мрії про солодкі булочки та гірку панянку...