Я не поїду, але... (Хапа себе за голову).
Кузьма (до Лікаря). А може, той... може, якось в Горохове можна?
Лікар. Немає лікаря в Гороховім.
Оля. Що Горохове? Що Горохове?.. Хто хоче їхати в Горохове? Остапе, ти їдеш в Горохове?
Корольчук. Та там же нема лікаря...
Оля. Але ти поїдеш? Поїдеш?
Корольчук. Я не можу їхати...
Оля. Чому? Вони ж дають паровоза. Ти можеш поїхати
13!
355
не в губерню, а в Горохове. (До інших). Правда? Це ж можна? Гнате, хіба не можна?
Гнат. Та звичайно... Але в Гороховім нема лікаря...
Оля. Та навіщо лікар? Я ніякого лікаря не хочу...
Лікар. Ради бога, не хвилюйтесь, спокійніше...
Оля. Я все одно помру. Мені не треба лікаря... Чуєш, Остапе? Я тобі покажу, коли ти поїдеш в губерню за лікарем, я все одно помру... Ти їдь в Горохове! Чуєш? Поїдеш?
Лікар (дає їй нюхати). Молю вас, спокійніше...
Оля (нетерпляче одпихає його руки). Ах, почекайте! Остапе, скажи: ти хочеш дати мені радість? Скажи?
Корольчук (понуро). Радість тим, що... Ні, не можу я!
Оля. Ну так я все одно помру... (Лягає на подушку, знову підводиться). Остапе! Поїдеш?
Корольчук (довго мовчить, нарешті глухо говорить). Поїду.
Оля. Дякую. (Лягає).
Корольчук (Гнатові). Поклич старого.
Гнат стукає в двері.
Оля (знов підводиться, шепотом). Значить, скажете, що в губерню? Правда? Добре?! (Лягає).
Лікар складає свої ліки в скриньку. Входить Качуренко.
Корольчук (до нього). Я їду зараз... Прошу бути коло Олі...
Качуренко. А як їй? Лучче хоч трохи? Лікар (дивиться на Олю. Та лежить з закритими очима). Та... трохи лучче, але... Олю!..
Оля не обзивається.
Лікар. От вона знов... в забуття впала. Ну, тим краще! (До Качуренка). Треба бути коло неї весь час. Як щось трапиться, кличте мене...
Корольчук. Ну, значить, можна... (Підходить до Олі, нахиляється, цілує, поспішно одвертається й майже біжить з хатиу.
Качуренко. Остапе Гавриловичу! Остапе Гавриловичу!
Корольчук (зупиняючись в дверях). Що? Качуренко. Не забули пакета? Корольчук (дивиться нерозуміючими очима). Що?.. Пакет?
Качуренко. Пакет, папір... До начальства...
Корольчук. А-а... Пакет?.. (Чудно посміхнувшись). Ні, не забув. І не забуду! Чуєте? (Виходить, за ним усі).
Качуренко непорозуміло дивиться їм вслід, потім помалу вертається й іде до Олі. Та неспокійно ворушиться, бурмоче щось. Качуренко тоскно дивиться на неї. Хутко входить Офіцер. Качуренко одходить од Олі.
Офіцер (лютий). Ну, почекайте ви мені... Яка мерзота: звертаюсь до Корольчука, так ввічливо; він, паршивець, тільки одвернувся... Ну, підожди! Ти у мене на колінах будеш балакати.
В цей час Оля приходить до себе, підводить голову, непорозуміло озирається і, помітивши офіцера, знову лягає і, притаївшись, слухає.
Офіцер (хутко на Олю). Вона чує?
Качуренко. Ні. В забутті знов...
Офіцер. З горя? А чому він одвернувся і щось сказав цій компанії й зареготав? Ну, нічого, я йому покажу!.. І той лікарчук з ними! Почекайте ви, падлюки, я вам покажу... (Підходить до вікна, дивиться). Ач, як вся сволоч витріщилась на мене... Він їм щось говорить. Іди сюди, подивись... Ораторствує... Що він їм може говорити? Говори, говори, голубчику, сам привезеш на себе, я з вами тоді поговорю... Так-так, поглядайте на мене...
Качуренко обережно виглядає,— зараз же чути крики й свист. Качуренко
одхиляється.
Офіцер (тривожно). Що він їм говорить?.. Щось показує. Якийсь папір... Слухай, він їм показує якийсь папір! Чи не той?..
Качуренко. То він, мабуть, щоб вони не боялися...
Офіцер. Ага! Правда... Знов говорить... А-а, зраділи! Радійте, дурні, радійте. Коротка ваша радість... Так-так, прощайтеся з ним. Чи побачитесь?..
Чути свисток.
Офіцер. Ну, останній акт... Але куди ж він їде? Чого ж він назад?..
Качуренко. Як назад?! (Підходить).
Офіцер. Чогось назад їде. Всі дають дорогу>.. Він їде на Горохове... Він обманув нас... Ми пропали, він на Горохове їде!!
Чути свисток, грохіт паровоза і за цим крик "ур-ра!". Оля, яка весь час напружено прислухається, раптом теж кричить "Ур-ра!!" і падає без пам'яті на подушку. Офіцер і Качуренко вражено озираються на неї й ціпеніють.
ЗАВІСА