І тоді в тої людини тільки й роботи: — Телеграми не було? Телеграми не було? Телеграми не було?
Ох, оте "цален".
* * *
Ах, як знаменито Берлін їсть гроші. Дивитися приємно.
Особливо з "авслендерів"[28]. Ті бідні "авслендери" аж жовтіють після двох тижнів перебування в німецькій столиці. Велике місто — багато й потребує.
Давайте, за одним заходом, подам цікаві про Берлін числа, що їх улітку 1928 року опублікувала одна берлінська газета.
Берлін має:
Вулиць — 6 000.
Залізничних мостів — 861.
Берлін за 1927 рік із'їв:
Волів — 773 439 штук.
Телят — 242 743 "
Овець — 489 513 "
Свиней — 1 504 150 штук.
От як Берлін "кушає".
Коли взяти це все на вагу, то вийде аж 283,2 мільйони кілограмів.
На одну людину припадає — 67,9 кіло м'яса. Птиці ж тут нема.
Молока Берлін випив за 1927 рік — 365 мільйонів літрів.
Авто в Берліні приблизно 125 тисяч штук. Мотоциклів — 15 389 штук.
За 1927 рік пожежну команду викликувано було 9 780 разів, тобто по 27 раз на добу. Отакий Берлін!
Так ви хочете, щоб він помилував вашу валюту? Помилує.
Чужоземців було в 1927 році зареєстровано в Берліні — 1 764 000 чоловіка. І всі вони "цален". Тільки "цален". І ви в тім числі.
* * *
Хоч би скоріше додому. А то ж іще скільки "цален" і скільки раз "was kostetb.
РОЗКЛАД БУРЖУАЗІЇ
Нема, товариші, нічого дивного в тому, що наш брат, потрапивши до великого європейського міста, чимскоріше намагається побачити, як розкладається буржуазія.
Дехто, напевно, киває головою, докоряючи:
— Ач, щукин син! Не бійся, не вдарився зразу по робітничих кварталах побачити, як живе та як працює західноєвропейське робітництво, а побіг по танцльокалях та кабаре різних на голеньку буржуазію дивитись?
Дорогі товариші! Та зрозумійте ж нас, закордонних подорожників: дуже ж нам хочеться побачити останні хвилини, агонію, останні корчі класового ворога.
Ану ж цей ворог розкладеться й згине?
І дуже шкода буде, що мав змогу бачити його передсмертні зойки і не побачив!
Через те в першу чергу туди й ідеш.
Щоб на власні очі побачити, як гине буржуазія:
"В чарррльстоні і шампанському!"
Що ж до пролетаріату, то ще буде час спостерігати його життя і його працю, бо пролетаріат увесь у майбутньому.
Резен?
Тото ж бо й є!
За кордоном дуже багато буржуазії. Через те за кордоном по містах силасилеина різних яьокалів, де та буржуазія розкладається.
В Берліні, наприклад, на кожному кроці, мало не на кожній вулиці, ви побачите або танцкафе, або танцльокаль, або танцресторацію, де під звуки "джазбанди" і день, і ніч витанцьовує буржуазія, посплітавшись між собою і худими, й череватими своїми тілесами.
На кожній вулиці ви так само побачите ще й кабаре, де у невеличкій залі, на невеличких підмостках показують вам голих жінок під різними підливами.
Льокалів, де б показували голих чоловіків, не бачив.
Хоч, гадаю, що вони також повинні бути. Чого ж, справді, позбавляти себе "удовольствія" побачити якогонебудь Аполлона Бельведерського, пудів так на дев'ять вагою, з розкішною шевелюрою на грудях, на пузі й на литкахі
В Берліні є улиця, що зветься Jagerstrasse[29].
Так от, коли ви годині так о 910й увечері йдете вулицею, то до вас з обох боків підбігають такі прилизані "молоді чоловєки", тикають вам у руки листівки й настирливо запрошують зайти іменно до когось із них, бо в них щонайкращі "фрау".
На листівочках тих намальована обов'язково гола жінка у відповідній позі.
Ну, от вас уговорили. Йдете. Невеличка зала, заставлена столиками. "Джазбанда".
Невеличкий поміст для "номерів". Небагато народу.
Кабаретні номери чергуються з музичними.
Кабаретні номери — гола жінка усіма сторонами.
Гола жінка — одна.
Дві голих жінки.
Багато одразу голих жінок.
Не зовсім, звичайно, вони голі, є всетаки місця чимось таким спеціальним позатулювані, але 90 % безперечно голого.
В залі попід стінами на канапах сидять не голі жінки.
Голі жінки на кону або танцюють, або фізкультурять, або співають, або просто собі випинаються, тобто показують вам свою пластику.
Не голі жінки, що ото попід стінами сидять, в антрактах, коли на сцені нема голих і коли грає музика, поміж столиками танцюють якихось танків.
Я не знаю, як ті танки звуться: чи то фокстрот, чи то чарльстон, чи то ще якась спеціальна лиха година, а тільки ж полягають усі вони в тому, як казала одна старенька бабуся:
— Сорок років я вже замужем, а й досі не знала, що це фокстрот!
Крім вищезазначеного, в залі повно "роздериротозівотної" скуки.
Ох, яка ж скука! Як чорний туман!
Отим голим "венерам" так хочеться, видно, випинатися на кону, як мені сидіти на дієті.
З шостої години вечора й до третьої ранку ж безнастанно випинайся!
З такою самою охотою на поденщині дівчата буряки полють!
І ото вийдуть вони різні голі фокуси-покуси виробляти, а на обличчях у них так такий "задор", ніби кожна з них годину тому найулюбленішу дитину поховала!
Ноги в них самі звикли вище носа підійматися, тіло само вже, де ото треба, під музику вихиляється, а обличчя їхні й думки їхні десь далеко-далеко від еротики, від пластики і взагалі від оцього самого кабаре.
Думки ті, мабуть, десь на квартирі, де є мати, де треба платити за кімнату, де треба їсти, пити, де треба взагалі жити!
Кінчився естрадний номер. Починає джаз грати щось танцюристе. Тоді ви дивіться на оберкельнера. Уважно тільки дивіться!
І ви тоді помітите, як він, з'явившись десь у кутку, пильно вдивляється в тих дівчат, що попід стінами сидять, і, піймавши котроїсь із них погляд, киває головою в напрямку середини зали:
— Танцюй!
Та нехотя підводиться, бере за руки свою товарку, чвалають вони до середини зали й починають танцювати. А кельнер ловить поглядом другу пару. Виходять ще двітри пари й танцюють. Як вони танцюють?
Бодай би їх щастя так танцювало, як вони танцюють. Я дивився на них і думав:
"Не тільки, виходить, воли ремиґають! Можна, виходить, ремиґати і в танках!"
І іменно не танок, а ремиґання!
Лазять вони по залі, як сонні мухи, пересовують ногами, а очима бігають по глядачах, — чи не моргне котрий та не підгодує хоч склянкою кави.
Ах, як же ж весело!
Так весело, так весело, що якби так днів зо три посидів у такому льокалі, приїхав би додому, вийшов би на Козацьку кручу, що над Дінцем, і шубовсь у воду.
І сказав би донецьким ракам:
— Їжте мене, раки чорні, з усією моєю пластикою, з усією моєю еротикою, бо я з буржуазією розкладався, і від цього мені так марудно, дорогі чорні раки, що впивайтесь у мене й жеріть мене, бо не можу я жити!
Ми сиділи в одному з таких кабаре. Було там не один, а два оркестри.
Один — джаз, а другий — балабайки.
Балабаєчники — в руських косоворотах.
Не знаю, чи то емігранти, чи взагалі вони "під руських". Грають і балабайки якихось танків, бо й під їхню гру пари плазують серед зали.
Крім того, вони ще й співають.
Оркестранти співають.
Господи! Я був на родинах, на хрестинах, був на маслособоруванні, був на похороні, але щоб так співали, я ніде не чув.
Я не кажу про голос (мотив), я маю на увазі виконання.
Таке враження, ніби хтось цупкий і впертий ухопив кожного музиканта за просту кишку, намотав ці всі кишки собі на руку і поволеньки-поволеньки тягне.
Він, цупкий і впертий, тягне, воно тягуче і безнадійно болить, а оркестранти виють.
Коли той, мучитель, сіпоне — тоді всі скрикнуть, коли попустить і тягне далі, не смикаючи, — тоді вони виють довго, виють безнадійно й сумно!
І хочеться крикнути:
— Та, голубчику, та пусти ти їм кишки їхні! Та не муч же ти людей! Та дай же їм одпочити хоч хвилинку! Хай замовкнуть та хоч одсапнуться! Пустиии!
Не пускає… "Співають".
Коли припиняються музика й співи, тоді сонні мухи розлазяться знову по канапах і починають стріляти на гостей серпантином.
Ви гадаєте, що то "рєзвость"?
Ні! То ж хазяйський заробіток. То хазяїн посилав своїх "мух" продавати той серпантин гостям.
Ну, й купують… І дають "мухам", а "мухи" стріляють. Стріляють нехотя, скучно, тягуче.
І коли зала переплітається різнобарвними вузенькими стьожками, то стьожки ті так яскраво нагадують павутину, а з павутиння того визирає обличчя павукахазяїна, що хижим оком наглядає за опавутиненими "мухами" дівчатами.
Гості?
Німці, помоєму, скучні гості.
На такі "заведєнія" мастаки були "расєйські" клятої пам'яті купці, що били дзеркала, мастили гірчицею офіціантів і робили з піаніно акваріум.
А німець — не такий!
Він бере склянку мінеральвасер або кави й сидить над нею годин шість, смокчучи сигару.
Кров у нього холоднувата, від голого тіла вона не гарячішає,— от і штиль в "заведенії".
Багато серед гостей дідусів.
Шолудиві такі дідусі, старенькі дідусі, такі дідусі в зморшках, і губа нижня тремтить. Ну, що ж із них?
Нічого ж у нього, старенького, не може вже затрястись, крім тої губи нижньої.
Ну, воно, стареньке, сидить, губами приплямкує, головою покивує. Та й край! Та й по тому!
Іноді візьме свою праву брову в руки, поведе нею (сама брова вже не рухається — треба руками), сяде біля нього котра з "мух".
Сіла…
Тоді миттю, як шуліки, налітають: одна з шоколадом, друга з серпантином, третя з квітками, четверта з сигарами, а гер обер з прейскурантом на вина, на закуски.
Здебільшого цей "нальот" кінчається нічим.
Нічого старий не бере, бо він же ж інакше як "по платонічній любові" не може.
Скучно…
Кажуть, що всі ці льокалі, всі ці кабаре розраховані на чужоземців. Може, й так?!
Тільки ж невже такі чужоземці малахольні, що їх може зацікавити й задовольнити отака з голими жінками мухоловка?!
Я гадав, що буржуазія веселіше розкладається.
А то хотілося запропонувати: як так, мовляв, розкладатись, краще трохи почекати, найдуться такі, що вас і скоріше, й веселіше розкладуть. Принаймні не сумуватимете так, як оце тепер сумуєте.
Сумно!
НЕ ЖИТТЯ, А РАДІСТЬ НЕСПОДІВАНА
Товариші! Лафаі Та жити у Німеччині та тільки бога хвалити.
Та не життя там, а пісня херувимська.
Там нашому братові — аби тільки кордон перескочити.
Не пропадеш!
Ходи тільки тоді до Дейтшлянду[30] та "хваліте ім'я господнє" співай.
Прожити таки можна, як у Христа за пазухою, дешево, — навіть даром, — і прожити, маючи всі життєві блага.
* * *
Щодо їжі.
Та зверніть же, будь ласка, увагу.
Дорога. Йдете ви тою дорогою, а вам хочеться їсти. Валюту свою ви вже витратили, їсти вам хочеться дуже.
І от ви бачите, над дорогою сила стоїть бідонів з прекрасним, свіжим, білим і ситим молоком, зпід тирольських, або зпід голландських корів.
То, бачите, така річ.
Хазяйки, подоївши корови, "раннімрано та ранесенько", виносять на шлях бідони з молоком і ставлять їх рядочком над дорогою.
А в певний час проїздить там грузовий авто, забирає те молоко й везе до міста" де й розвозить, куди вже воно там призначене: чи в крамниці, чи в кав'ярні, чи в молочарні.
За бідонами тими на шляху ніхто не дивиться, так що вам абсолютно ніхто не заважає підійти, взяти найбільший із бідонів, сісти на горбочку, і, благословляючи природу, видудлити бідон молока.
Коли вам, стомленому і повному вражень од подорожі по Німеччині, одного бідону мало, ви берете другий й видудлюєте ще один бідон.
Тоді одходите в лісок, лягаєте голічерева і співаєте якоїнебудь веселенької пісні, доки Морфей не вхопить вас в обійми свої.
Це можна робити щодня.
От де ніколи вас не мучитиме голод, бо, як ви знаєте, молоко не тільки ваш голод втамовує, а є ще й річ взагалі корисна щодо поправки вашого Здоров'я!
* * *
Ви скажете:
— Що ж молоко! Само молоко може приїстись, остогиднути може.