Ну, та вже він подобрішав!.." — поцілувала учительку й швиденько вибігла. Учителька догнала її на ґаночку, міцно обняла й чуло промовила:
— Спасибі ж вам, голубонько!.. Порятували ви пас! — Далі не втерпіла і вже на самих сходах спитала: —А весілля коли ж, Оксаночко?.. Ще тепер, до пилипівки, чи після різдва?
— Не знаю... Може, ще й тепер,— одказала Оксана й побігла.
Учителька радісними очима дивилася Оксані вслід. Верталася потім у клас, мовби її хто на сто коней висадив!..
"Подумати тільки,— додала сама собі,— якби не той шлюб, то були б викинули з дитиною із школи! За що? За таку дурницю, за півтора оселедця!" Коли пані Олександра незабаром прийшла в свою хатину погодувати кашею Катрусю, до неї в хату зайшов учитель.
— А! — зустріла його учителька.— Хочете довідатись про Оксану? Ви бачили, як вона приходила?.. О! Яку вона мені новину сказала!..
— Та, мабуть же, неабияку, коли ви променієте, мов сонце на сході!
— Авжеж, променію! І з тим не криюся! Ви знаєте, що панна Оксана йде заміж? Незабаром і весілля буде!.. Сама мені сказала.
Андрій Семенович, стоячи біля столика, чогось похитнувсь; пальці його, скручуючи цигарку, затремтіли. Він стиха промовив:
— А!.. Так!.
— А знаєте, за кого Оксана йде? — питала учителька.— От не вгадали б!
— Не знаю... А за кого ж? — спитав раптово пан Андрій.
— За нашого інспектора! — урочисто проказала пані Олександра. Гость отетерів.
— За інспектора?! — перепитав згодом.
— Еге ж, еге ж, за його! Ну, тепер уже перестанете мене з отцем Миколаєм картать, що через мене в школі лихо сталося! Тепер уже нікому нічого не буде! Тепер нехай там і Африка буде не "часть свєта", а "сторона така", нехай і оселедця "не можна різати пополовині",— все дарма! Чуєш ти, Катре? Твоя хрещена мати йде за пана інспектора!
З тими словами пані Олександра стала несамовито цілувати доню, що, дивуючись, глянула на неї. А пан учитель все держав у руках скручену цигарку й не запалював її...