Звісно. Це та сама чудова дуга, що умиротворила Ноєві дні.
Яків. Чудеса говориш. Чому ж цей чудесний мир зветься Богом?
Логвин. Тому, що він все завершує, сам безмежний, а безконечний кінець, безначальне начало і Бог — все одне.
Яків. Чого ж він зветься світлом?
Логвин. Через те, що в жодному серці не буває, хіба в просвіченому. Він завжди разом із незахідним світлом, ото і є сіяння його. А де в душі світла того немає, там радості життя, веселощів та втіхи немає, але тьма, страх, сум'яття, горість, смерть, геєна.
Яків. І дивне, і солодке, і страшне говориш.
Логвин. Тоді скажи ти, що ліпше цього? Я тебе послухаю.
Афанасій. Слухай, брате!
Логвин. А що?
Афанасій. Чи не тому ці Павлові слова: "Сила Божа з нами" — цей мир означають?
Логвин. Гадаю.
Афанасій. Очевидно, помилився Григорій: він перед цим сказав, що добродійність трудиться відшукати щастя, назвав її по-еллінському і по-римському міццю та мужністю, але коли міць означає мир, то вона сама щастям і є. Навіщо ж її шукати і чого? Адже міць і сила — це все одно?
Логвин. Яке лукавство! Коли б ти був, шукаючи миру, такий мудрий, як оборотний у насміху й добачанні чужих помилок! Цим ти доказав: сини віку цього злого мудріші синів Божого світла. Чи не знаєш ти, що пошук самого істинного щастя є хід Божим шляхом і шляхом миру, який має багато своїх ступенів? І чи не початок це є істинного щастя, коли перебуваємо на шляху мирному? Не відразу виходимо на всеблаженний верх гори, котра зветься Фазга, де великий Мойсей помер з таким написом: "Не отемняться очі його, не зітліють вуста його". Незахідне світло просвічує темну безодню думок наших на те, щоб ми побачили, де високий і твердий мир наш пробуває, він-таки сам і побуджує серце наше до виходу на гору миру. Чому не зватися йому миром і кріпостю, що має мир, коли він показує, де мир, і побуджує до нього, перебуваючи сам всьому благу началом і джерелом? Хто не шукає миру, очевидно, не розуміє безцінної ціни його, а доглянути і гаряче шукати його — обидва це є промені блаженного сонця правди, як два крила Святого Духа.
Григорій. Перестаньте, друзі мої, сперечатися: ми тут зібралися не для самохвальних змагань, а для з'єднання бажань наших сердечних, щоб через з'єднання справніше скеровувалися, як пахучий дим, до того, що наставляє тих, котрі блудять, на шлях миру. Схиляє до цього нас сам Павло, ось: "Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте…"28 Велить завжди живити всередині мир і радість сердечну і ніби в запалену лампаду єлей підливати. Це ж бо і значить: безнастанно молітеся, тобто бажайте його вседушно, шукайте — і знайдете. Я знаю, що наклепник завжди турбує вашу душу, щоб вам невдоволитися і нічим, що від Бога посилається, не задовольнятися, але ви лукавого цього спокусника, тобто мучителя, відганяйте, люблячи, шукаючи й бережучи мир та радість. Це день життя і здоров'я душ ваших: доти ви й живі, доки бережете в серцях своїх. Про все зрілим розумом міркуйте, не слухаючи нашептника диявола, і збагніть, що вся економія Божа у цілому Всесвіті справна, добра і всім нам є всекорисна. Його іменем та владою все-на-все на небесах і на землі робиться, проказуйте з розумом: "Хай святиться ім'я твоє, хай буде воля твоя…" І збавить вас від лукавого. А як тільки станете за все подячні, то раптово збудуться на вас такі слова: "Веселощі серцю — життя чоловіку".
Афанасій. Здається, завжди був би спокійний чоловік, коли б у світі все за його волею робилося.
Логвин. Боже, борони!
Афанасій. Чому?
Григорій. А коли твоя воля й розум подібні до дідової кішки?
Афанасій. Що це значить?
Григорій. Дід запалив піч, уперта кішечка не вилізає з печі. Дід її витягнув і пліттю вихльостав.
Афанасій. Я б дбав, щоб моя воля була узгідна з найуправнішими головами світу.
Григорій. А з якого — лондонського чи паризького — вибрав би ти тих людей парламенту? Але знай, що хоч би ти до цього взяв суддю того самого короля, котрий осуджував премудру нашу матір натуру за розклад небесних кіл, то Бог і за нас і за нього мудріший. Навіщо тобі ліпшого шукати судді? Покладися на нього і зроби його волю святу своєю волею. Коли її приймаєш, то стала вже й твоєю. Згода волі є то єдина душа і єдине серце, а що ж ліпше від дружби з найвищим? У той час все за твоєю та ще й премудрою волею робитиметься. А це і є бути в усьому задоволеному. Цього й бажає наш Єрмолай, та не зрозумів, що значить бути в усьому задоволеним. Бачите, що Павлове слово: "Подяку складайте…" — є джерелом досконалого миру, і радості, і щастя. Що може потурбувати моє серце? Справді, все чиниться за волею Божою, але я із нею згодний, і вона вже моя воля. Навіщо ж турбуватися? Коли щось неможливе, то, звичайно, й некорисне: все це одне. Чим що корисніше, тим достатніше. Друзі мої, ось премудрість, коли виконуємо, що кажемо: "Хай буде воля твоя…"
Єрмолай. Згадалися мені одного мудреця гарні слова29: подяку шлю блаженній натурі за те, що вона все потрібне легко добутим створила, а що дістати важко, те непотрібним і мало корисним.
Григорій. Подяка отцю нашому небесному за те, що відкрив очі наші. Тепер розуміємо, в чому полягає наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом. Що чим погодженіше, тим і блаженніше. Тілесне здоров'я є ніщо інше як рівновага і погодженість вогню, води, повітря та землі, а присмирення думок, що бунтують її, є здоров'я душі і вічне життя. Коли хто погодження з Богом тільки на три золотники має, тоді не більше в ньому миру, а коли хто на 50 чи 100, то стільки ж у серці його й миру. Скільки відступила тінь, настільки настало світло. Блаженні, хто день у день усе вище підіймається на гору пресвітлого цього миру города. Ці-бо підуть від сили в силу, доки явиться Бог Богів у Сіоні. Схід цей і вихід Ізраїлів не ногами, але думками здійснюється. Ось Давид: "Сходження в серці своєму поклади. Душа наша перейде воду непостійну". Ось і Ісая: "З веселощами йдіте", тобто з радістю навчітеся полишати неправдиві гадки, а перейти до таких: "Помислом його в рід і рід". Це-бо є паска чи перехід у Єрусалим, розумій, у город миру і в кріпость його Сіон. Зберітеся, друзі мої, зійдемо на гору Господню, в дім Бога Якового, та скажемо там: "Серце моє і плоть моя порадіють на Бога живого".
Яків. Ах, горо божественна! Коли б ми знали, як на тебе сходити!
Логвин. Слухай Ісаю: "З веселощами йдіте".
Афанасій. Але де мені взяти веселощів? І що воно таке?
Логвин. "Страх Господній возвеселить серце". Ось тобі вождь. Ось ангел великої ради. Хіба ти не чув, що Бог Мойсею говорив?
Афанасій. А що?
Логвин. "Пошлю страх, що поведе тебе… Це я пошлю ангела мого, прийми до себе і послухай його, не сумнівайся-бо, що ім'я моє на ньому є".
Єрмолай. Скажи, друже мій, ясніше, як треба сходити?
Григорій. Прошу покірно вислухати таку байку.
П'ять мандрованців під керівництвом свого ангела-хранителя прийшли у царство миру й любові. Цар цієї землі Мелхіседек ніякої схожості не має із іншими царями. Нічого там тлінного немає, але все вічне й люб'язне навіть до останньої волосини, а закони цілком супротивні тиранським. Дуга, чудова сяйвом, була межею й кордоном доброславної цієї країни з таким написом: "Світ першородний"; і до цього світу стосується все те, що засвідчується у Святому Писанні про обітовану землю. А довкола нього як було, так і виглядало все тьмою. Як тільки прибульці приступили до осяйної дуги, вийшли їм назустріч великою множністю безсмертні пожильці. Скинули із них все старе, як вдяганку, так і тіло, мов одежу, а вдягли в нове тіло та одежі, вишиті такими золотими словами: "Зрозумій себе міцно".
Раптом почулася погідна музика. Один хор співав: "Відчиніте ворота вічнії…" Піднялися ворота, повели гостей до тих обителей, про які Давид [сказав]: "Наскільки улюблені поселення твої…" Там з особливим погодженням співали такі хори: "Наскільки красні доми твої, Якове, і курені твої, Ізраїлю, їх же поставив Господь, не людина". Сіли странні біля безсмертної трапези; запропоновано ангельські хліби, подане було вино нове, найкраще однорічне ягня, трилітня телиця і коза, і те теля, яким Авраам пригощав свого бажаного триіпостасного гостя, голуби та горлиці і манна — і все, що стосується обіду, про який написано: "Блажен, що з'їсть обід…"
Однак при всіх веселощах гості не були веселі, таємна якась гризота серця їхні гризла.
"Не бійтеся, люб'язні наші гості, — говорили блаженні громадяни, — так буває в усіх, що сюди тільки-но прийшли. На них має збутися це божественне писання: "Шість разів біда візьме тебе, а на сьомий не торкнеться тебе це зло".
Потім відведені були до самого царя.
"Я знаю ваші скарги, перш ніж попросите, — сказав цар миру, — в моїх межах немає ані хвороби, ані печалі, ні зітхань. Ви самі цю гризоту занесли сюди від чужих, поганських, ворожих до моєї землі земель".
Потім велів їх ангелам своїм відвести у лікувальний дім. Тут вони проздовж цілих шести днів приймали блювотне, а на сьомий день цілковито заспокоїлися від усіх хвороб своїх, а замість гризоти на одному серці було написано таке: "Хай буде воля твоя!"; на другому: "Праведен ти є, Господи, і праві суди твої"; а на третьому: "Вірував Авраам Богу…"; на четвертому: "Благословляю Господа на всякий час…"; на п'ятому: "Подяку складайте!.."
У той час весь усесвіт із невимовними веселощами та погодженістю, плещучи руками, викрикнув цю Ісаїну пісню: "І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад і мов джерело те, що води його не всихають, і руїни відвічні сини твої позабудовують, поставивши основи довічні"30.