Але ж. море це не тільки горизонт перед судном, але і. місяці без землі під ногами. Іноді цілі дні в темній. сирій каюті. Дні, коли штормить, палубу качає, і вже нудить від того качання.. .і шуму. Коли одна і та ж риба на обід, і одні й ті самі люди кожного ранку. і місяці, коли не видно дно і землю.і вітер пробирає до кісток. і зуби випадають. в двадцять років.
Малий. І як ти вийшов з цього?
Старий. Якось друг запросив до себе на весілля в Україну, і там я зустрів її. Потім ми пішли в рейс, друг проштрафився і його зсадили с судна. Він не встиг забрати всі речі, і попросив привезти йому те, що лишилось. Так я зустрів її знов. Зі всіх дівчачих обличь, які зустрічав від Австралії до Північної Америки, ніщо не запам'яталось мені, як її біла шкіра. Її тонкі пальці і руки. Здавалось, що вони були зроблені для заколисування і заспокоєння. Вони ніби грали нечутну музику миру і спокою. і потім схопили мене. Пов'язали. По рукам і ногам. І вже не зміг вирватись.і відірватись.
В цей час Малий підіймається та далі нишпорить кімнатою. Його погляд падає на люльку. Він починає штовхати її вперед-назад, оглядати.
Малий. І хто в ній спав? Тільки не кажи що ти.
Старий. Тоді ми пришвартувались в Японії, в порту Кобе. Я отримав лист, що в мене народився син. Вночі гуляли по місту. Сміялись, курили. Тоді я купив це. На світанку зійшли на судно і відшвартувались. Через декілька годин нас трусонуло. Вже потім ми почули про землетрус. Місто було практично зруйновано. Але я довіз колиску додому, побачив сина.
Малий. І ти одразу почув його крик? Взяв на руки після.
Старий. Я побачив сина тільки через декілька місяців. Пам'ятаю, як колихав його малого біля грудей. Мені тоді дали його в руки чи не вперше. Було літо, сонце, йому декілька місяців. Він дуже плакав, і ні в кого не міг заспокоїтись. Я колихав його на грудях, наспівував тиху мелодію, він подивився мені в очі і затих. Тоді від цього погляду мені захотілось побудувати новий, окремий світ для нього, відгородити від усіх, від всього шуму. І бути сторожем для нього в тому чужому, сірому світі. (починає пригортати руки до грудей) Тоді тут стало так тепло і. тепер його немає. Він відплив. Відшвартувався. Я сам його відпустив.
Малий починає ходити навколо Старого, потім присідає перед ним, та припадає до грудей, обіймає.
Малий. Але я є. І я не холодний. Хочеш, тепер я буду твоїм сторожем?
Пауза.
Малий. Ти розказував йому казки?
Старий хитає головою.
Малий. А я люблю казки. Недавно сам одну написав. Як про Барона Мюнхаузена. Хочеш, розкажу?
Старий киває головою, досі неначе в трансі.
Малий. Це був мій перший день школи. Я дуже переживав. Я встав ще тоді, коли мама спала. Я взяв білу сорочку і чорні штани, які мама поклала з вечора, натягнув їх на себе і тихо вибіг з дому. Він стояв біля невеличкого лісу, і я захотів прогулятись перед тим, як піти в школу. Я вибіг з двору та пішов по стежці. Я йшов глибше і глибше в ліс. Було тихо, і мене нічого не лякало. Тут я побачив триголового дракона. Він йшов прямо на мене, дивився своїми жовтими очима вороже. Він почав вимагати, щоб я віддав йому свою білу сорочку. Я сказав, що він ніколи не отримає її, і почав тікати від нього. Потім я заліз на дерево і заховався від нього між листям, і почав думати, кого мені звати на допомогу. Мама дуже маленька і слабенька. Вона вже мене не може підняти. Тоді я подумав про тата, подумки дістав телефон, почав дзвонити і говорити з ним, просити про допомогу. Він сказав, що скоро прийде і витягне мене. Обов'язково прийде. Пройшло трохи часу. Дракон все ще чекав на мене під деревом. Я заспокоївся, перевів дух, і спокійно почав злазити з дерева прямо до дракона, бо знав, що тато не прийде, і я врятуюсь сам. Я зліз, подивився йому в очі, потім злетів в повітря, і як зацідив йому поміж очі з оберту, що в нього аж зірки там, мабуть, літати почали, і як дав дьору, що тільки п'ятки заблистіли. Я прийшов додому чорний і брудний. Але щасливий від того, що завалив дракона. Сам.
Пауза.
Малий. Мене тоді попросили стати на стільчик, щоб всім мене було чутно і видно. Тоді я боявся, що всі почують мене, і найбільше хотів, щоб почули. Всі сміялись. Крім мене.
Дія 5
Чути стукіт в двері. Старий виходить з забуття, за мить встає та йде відчиняти двері. Малий озирається навколо, відходить назад та залазить в шафу.
Старий відчиняє двері. За ними стоїть Молодий. Він одягнений в довге темне пальто.
Старий мить дивиться на нього порожніми скляними очима.
Молодий дивиться йому в очі, і стрімко відводить погляд, поривається щось сказати.
Вагається. Починає говорити різко, поривчасто, але несміло.
Молодий. Чао.
Старий. (оглядає його, придивляється). Ти хто?
Молодий. Я. (він різкими рухами поправляє комір свого пальто, відводить погляд.
Говорить сповільнено, розмірено, з легким акцентом). Я можу зайти?
Старий. Зайти? Нащо?
Молодий. Я шукав тут.
Старий. Що шукав? Ти заблудився?
Молодий. Ні, я родича свого шукав.
Старий. Далекого?
Молодий. Ні. близького. Може. Більше двадцяти років його не бачив.
Старий. Ясно. А я тут при чому?
Молодий. Бо цей родич — це ви.
Пауза.
Старий бере його за пальто і різко заводить всередину.
Старий. Що ти сказав? (вдивляється)
Молодий ніяковіє, задкує. Невпевнено дістає фото зі внутрішньої кишені пальто. Простягає йому фото.
Молодий. Це вони. батьки мої.
Старий мить оглядає фото. Потім переводить погляд на Молодого. Момент усвідомлення.
Старий. Це ти. ти. приїхав.
Кидається обіймати його. Він деякий час тримає його в обіймах з закритими очима.
Молодий спершу ніяковіє від раптового приливу тепла на нього, потім розм'якшується під його дією. Вони мить так стоять, обійнявшись, потім присідають в обіймах.
Старий оглядає його зачаровано, вивчає.
Старий. Ти. йожик мій. А худющий який! (плескає по плечам) Кістки одні! І як ти знайшов мене?
Молодий перевертає в руках Старого фото.
Старий. Адреса моя. я ж тоді тобі висилав. після того, як віддав... Щоб не забував. Молодий. То це ти мене віддав?
Старий. Я. (дивиться на фото} знаєш, це одне фото, де вони разом, довго його шукав, щоб.
Пауза.
Старий. (відриваючись від фото і спогадів) Ну, скажи, як там тобі було? Як ти жив? Молодий. (відводить очі, бідкається, не знає з чого почати) Як було. нормально. Нас було троє. В нас дім був. Два поверхи. Сходи білі. З мармуру. Вікна в домі великі були. з коричневими ставнями. Вдень і в обід вони закривали їх. І одразу ніч в домі ставала. Якось відкрив їх навстіж. Подихати. Почала сигналізація кричати. Прибіг тато з пультом, весь білий, переляканий. Сказав, що не можна відкривати. А я малий був. Дихати хотів. Але безпека. Не можна. Якось пташечка маленька на гараж сіла.
Тоді теж сигналізація. вила і всі полякались. В мене своя кімната була. Як приїхав, боявся її. Попросився з батьками. новими разом спати. Вони пустили. Я заснути не міг. Втік. Потім кожен день в той самий час йшов до себе, в свою кімнату і. закривався. От. мама. Шість років шукала мене. Дітей дуже любить. Своїх не може. мати. Вона дуже добра. На задньому дворі у нас басейн був. Я туди з головою. коли сам був і не бачили. Бо не дозволяли. Безпека. Ще там стоїть Мадонна. Божа Матір. Я біля неї часто сиджу на лавці. І думаю. Ні про що. Ось. Так жив.
Пауза. Старий дивиться на Малого, не мовлячи ні слова.
Молодий. (в ході розповіді він більш відкривається). В нас ще машина така велика була. Я спочатку боявся в ній їздити. Особливо в гори. Прилипав до сидіння і. прямо дихати боявся. Тільки повторював про себе молитву. яку сам придумав. Я спочатку брехав, що і в моїх батьків така ж машина була. я багато придумував. і брехав.
Старий. А що ти зараз робиш?
Молодий. Я. в медичному був. Кинув. Не захотів далі. Далі за мамою дивився. Вона хвора, знаєш. Діагноз. не лікується. Не знаю, чи довго вона ще. Обіцяв їй вернути скоро. І дзвонити. але ще ні. Вона переживає дуже за мене, як дитина. А я ні.я не.
Пауза.
Молодий. А тепер.давай не про мене. Де вони?
Старий. (опускає очі) Вони? А нащо вони тобі? Тепер.
Молодий, (після паузи) Щоб побачити. жести рук. як рухають губами, коли говорять. Побачити, чи в них такі ж очі, як в мене, і чи так само жмурять їх, як я. Почути голос, тепло.
Старий. Ти точно хочеш? Після того всього, що вони. не дали тобі?
Молодий. Я забув їх обличчя. але я хотів, щоб вони тут ожили для мене. так само як тоді, коли я дивлюсь на це одне фото. Я хотів знайти їх. я хотів. себе знайти. віднайти рідне своє.знати, де воно і яке воно — це рідне моє.
Старий. Пізно. нема їх вже. півроку.
Пауза.
Старий. Знаєш, може і не треба було тобі до них вертати. ця дорога. для чого? Ти тоді малим говорити не міг. чого ти тепер чекав від них? (пауза) Пам'ятаю, прийшов з рейсу. Пішов до сина. Він жив тоді в квартирі на кімнату одну. Підіймаюсь сходами, і з далеку вже чую гул. Потім підхожу. а двері. дверей в квартиру нема. стоять збоку, оперті об стіну. і ти під ними малий сидиш. То я забрав тебе від них. але ще в море ходив. і куди мені тебе. в інкубатор?! От і знайшов людей. можна сказати, що самі знайшлись.
Пауза.
Старий. Вони з тобою. були і є.