Бурхливі оплески рясним гомоном залили ввесь стадіон: 1:0 для місцевих! Добігає 45 хвилин. Суддя, п. Рогалик, дивиться на годинник і відсвистує кінець змагань. Перемога! Перемога!
ІІІ
На тому, що вгорі сказано, можна б, очевидно, цей скромний наш репортаж із дебрів у с. Закамарках за футбольне мистецтво Реп'яхівського району закінчити. Гості виграли заслужено, без усяких там "махльойків", не при зеленому столику, а на грищі, по завзятій боротьбі, і про їхню перемогу не може бути жодних "але"…
Але, власне, гості, позбиравшись з важким трудом докупи, розтираючи потовчені боки, на превелике зчудування місцевих спортових кіл, були зовсім протилежного погляду. Вони зараз таки зложили формальний протест на руки представника Окружного Спортового Союзу п. Рогалика домагаючись не більше, не менше, як уневажнення змагань.
1. Гості взагалі протестують і засадничо виступають проти включення до складу дружини 12-го змагуна, що противиться міжнародній футбольній конвенції; зокрема гості протестують проти включення до складу дружини противника змагуна заграничної породи, який грає чотирма ногами, а рогами так сильно розбиває, що "най го ясний шляк трафить"! (цитуємо дослівно).
2. Як би навіть погодитися з тим, щоб у барвах команди с. Закамарки виступав на "беку" бичок тітки Павлихи, то, власне, в цих фінальних змаганнях він ще не міг брати участи, бо не був формально затверджений Окружним Спортовим Союзом. (Принаймні не було цього проголошено в пресі).
3. Вимагається на майбутнє, щоб господарі перед змаганнями прочистили стадіон від коров'ячих залишків, бо в противному випадку, поминаючи всяку естетику, спортовий майдан переміняється в совганку, змагуни раз-у-раз падають і пламлять собі штанята, на які, чей-же, ввесь народ складає національний податок.
Особливо пристрасно (вже не письмово, а усно) накинулись були гості на героя тих змагань і найкращого змагуна на грищі — бичка тітки Павлихи. Капітан команди Кирило Варениця заявив просто без обиняків, що другим разом принесе з дому фльоберт і застрілить цього красого бика, як руду суку.
Але в обороні бичка виступила зараз правна його посідачка, тітка Павлиха, дуже поважна в селі ґаздиня, член Братства Доброї Смерти.
Представник Окружного Спортового Союзу, пан Рогалик, ледве-ледве втихомирив розгарячковані уми.
— Я, панове, сказав цей представник, являюся на цьому терені, в півофіційному характері. Я, каже, міняю свій старий, але ще добрий плащ за масло, хоч можу теж, евентуально, заміняти за інший рід товщу, от, скажім, наприклад, за такий смалець. Я зроблю все можливе, щоб вияснити справу на черговому засіданні. Хоч, з другого боку, справа комплікується тим, що тут входять в гру ідеологічні моменти: бичок тітки Павлихи стоїть принципіяльно на ворожому становищі до ІІІ-го Інтернаціоналу, а його нинішній шляхетний відрух був спонуканий тим, що команда села Димайміхи виступила в зненавиджених населенням червоних кольорах. Все ж, як би до цього факту не підходити, я, каже, можу заміняти плащ і за солонину.
…Отак, покищо, заіснував такий факт, що футбольне мистецтво Реп'яхівського району ще остаточно не вирішене. Можливо відбудуться треті змагання без участи публіки і бичка-принципіяліста.
ПРОПАҐАНДИВНА ПОЇЗДКА
І
Підготовчу роботу розгорнено кольосальну:
Влаштовано низку засідань, що мали наскрізь діловий характер.
Схвалено низку резолюцій, що мали наскрізь діловий характер.
Надруковано низку відозв, що мали наскрізь діловий характер.
Ухвалено:
"…відбути пропаґандивну поїздку з нагоди "Свята Української Книжки" до села Закамарки, з відповідними рефератами і зразковою виставою книг".
Доповідачі: завідувач культурно-освітнього відділу, проф. Смішний та секретар цього ж відділу, мґр. Барабан, пріли й умлівали п'ять тижнів студіюючи літературу і матеріяли. — Врешті налягли на перо і вкресали дві основно-вичерпні доповіді:
Проф. Смішний — на тему: "Книжка в ретроспективно-історичному нарисі її розвитку від найдавніших часів по сьогодні".
Мґр. Барабан — на тему: — "Книжка та активне сприймання нашої дійсності".
…Гей, заграли "Мерцедеси", зацокотали "Ундер-вуди"! Минає день, ба й минає другий, а машиністки все пишуть та й пишуть! Столярі, склярі, не їдять, не п'ють, а все штудерні шафи з перегородками для зразкової виставки майструють! Панночки-гімназистки по-мистецьки оформлені книги з золотими відтисками на хребтах для зразкової виставки підбирають! — Мистці-малярі на всіх кольорах веселки пропаґандивні афіші розмальовують:
…Учітеся, брати мої!
…Книги — морська глибина!
…Любіть книжку!
…Шануйте книжку!
…Читайте книжку!
…Купуйте книжку!
Осінь була золота.
Журавлі кричали: кру, кру…
ІІ
Приїхали.
Посідали.
Порозкладали папери.
Доповідали довго і речево.
Проф. Смішний доповідав дві з половиною години на тему: "Книжка в ретроспективно-історичному нарисі її розвитку від найдавніших часів по сьогодні".
Всебічно промовляв професор:
Про єгипетські гієроґліфи і про династію Габсбурґів…
Про "Остромирове Євангеліє" і про свої студентські часи.
Про "Енеїду" Котляревського і про Відень, місто вальчика, кохання та мрій…
Про те, скільки книг стеребили миші в підваллях "Просвіти" і про воєнні дії на східньому фронті…
Про 42-рядкову Біблію Ґуттенберґа і про рефлекси носових звуків в українській мові…
Мовляв — "Учітеся, брати мої", а "Книги — морська глибина".
…Всебічно промовляв професор.
Мґр. Барабан барабанив півтори години на тему: "Книжка та активне сприймання нашої дійсності".
Полум'яно і завзято барабанив маґістер! Запалювався!.. Вибухав!.. Горів!.. Палахкотів… Ми, мовляв, покажемо! Ми, мовляв, докажемо! Нас, мовляв, ніщо не спинить! Перед нами, мовляв, світле майбутнє!..
"Учітеся" — мовляв — брати мої", а "Книги — морська глибина"…
…Полум'яно та завзято барабанив маґістер!..
Люди сиділи і слухали.
Три з половиною години люди сиділи і слухали.
Врешті-решт люди порозходилися по хатах — за мішками. (Звичайно — деякі, що жили віддалік, на присілку, поприїздили підводами з великими драбинами та полукішками). Тісним вінцем оплів народ доповідачів. Проходу не дає. До автомашини не підпускає…
Доповідачі отетеріли!..
— В чому справа? — розпитують.
— А ми, рахувати, за книжками, — ввічливо пояснюють з гурту.
Доповідачі видивились один на одного. Остовпіли з дива…
— За якими книжками?..
— А то вже там, як ласка ваша… Може бути "Остромирове Євангеліє", а може бути і "Пересопницьке"… І гієроґліфами не погордимо. Відомо ж перебирати годі. Не такі тепер часи, щоб перебирати!.. Великий оце в нас, нікуди правди діти, переднівок на книжки. Не переднівок, а просто голод. А ще тепер, після ваших рефератів, то, Господи, Твоя сила! Страшенне нарід розохотився читати! Бачите — он, люди возами позаїздили… Дайте хоч вагон книжок, — розхапають!
Доповідачі зніяковіли, розгублено потупили очі в землю…
— Книжок немає, — промимрили стиха.
— Немає книжок! — застогнав народ навколо. — Людоньки, чуєте, книжок немає! Панове, а це ж як?!
— А так, що немає. Передвоєнні запаси вичерпалися, а нові книжки друкуються в обмеженій скількості. Що появиться, зараз щезає. Паперу недостає… Та й всякі інші труднощі… Це ж війна, панове!
— Ми самі, от, їдучи сюди, думали у вас хоч декілька книжок для повітової бібліотеки дістати, — з відвертою щирістю з'ясував професор.
Люди збилися в купу, загомоніли, зашушукали, видимо — нараджувалися. Врешті вибрано окрему делеґацію для переговорів, а саме: місцевого о. пароха, мужа довір'я і громадського старшину. Делеґати повели доповідачів на бік, під повітку, і почали пертрактації:
— Панове, кажуть, ми розуміємо ваше становище. Поторгуватися завжди можна, це сьогодні річ щоденного порядку. Ми знаємо, як там, у вас, у місті… Тіснувато з продуктами… Ми за гроші не хочемо… Ми вам, кажуть, натураліями… — Відпустіть, майте милість, хоч піввагона книжок за продукти!
Тут уже доповідачам і терпець увірвався.
— Громадяни, гукають, чого це ви пристали? Немає книжок і край! Ви, хіба, що не розумієте?.. — По-турецьки ж не говоримо!
Ну, звичайно, народ захвилювався, зайняв ворожу поставу. Почулись вигуки, погрози. Врешті кремезний юнак у вишиванці, — виліз на передок автомашини і каже:
— Друзі, каже, а це ж як? Провокація яка, чи що?.. Панове кажуть — книжок немає… А тут, на самоході, хіба що? Полова?.. Вісім новісіньких шаф із книгами, аж тріщать, а вони — книжок немає!.. Не підведете, панове! Не на таких натрапили! Якусь "зразкову виставку" вигадали… Що це за дикі, большевицькі методи? З книжками возяться, як баба з парастасом, а тут народ без друкованого слова в'яне, як осінний лист! На очах нидіє. — Друзі, я висуваю конкретну пропозицію: спорожнити всі шафи! Не пустити ні одної книжки з нашого села! Література — це скарб народу, а книги — морська глибина! За мною, друзі! До світла! До сонця!..
…Гей, як заворушеться народ! Як заклекоче грізним дев'ятим валом!.. Гей, як потиснуть хлопці, як припруть грудьми автомашину… Шах-шарах, трах-тарах! — затріщали дошки, забряжчало скло, і за хвилину зразкова виставка книжок припинила своє коротке існування…
Розлетілася на тріски!
…І в тую ж хвилину одне жалісне зідхання вихопилось з грудей юрби, один плач, одне ридання потрясло повітрям…
"Зразкова виставка" виявилась великим "блефом"…
Виявилось, що в шафах, за скляними перегородками, замість книжок — лежали пустопорожні палітурки, з золотими відтисками на хребтах…
А книжки вам не було ні на лік!
ІІІ
В мрячному, чорному настрою верталися доповідачі з пропаґандивної поїздки в обломаній автомашині…
Сумно скрипіли колеса:
…Учітеся, брати мої!
…— книги морська глибина…
Осінь була золота.
Журавлі кричали: кру, кру…
ЗЛОЩАСНИЙ РУКОПИС
Головний редактор Видавництва попросив до свого кабінету знаменитого літературознавця, д-ра Головенка, поклав перед ним на столі дебелий сувій пожовклого паперу, записаний густо дрібним мачком по обох сторінках та перев'язаний шпагатом, і сказав:
— Дорогий докторе, наспіла оце до нас нова історична повість із старокняжої доби, під назвою "Ратищем просто в серце".