Козаків рознімають. Баба Горпина проходить через майдан, стрівається з Денисом.
Горпина
А що се тут, Денисе? Чого се зібралася рада?
Денис
Хіба ж не відаєш?.. Полковника судитимуть.
Горпина
Як то полковника судитимуть? Защо?
Денис
Бо він посланця з міста послав і гасло сказав вартовому, щоб на те гасло назад його впустив... А ляхи про те гасло якось і довідалися. Дак оце тепер і судитимуть... мовби він ляхам гасло переказав і їх до міста пустив.
Горпина
Ой, лишенько!.. Яка ж неправда на чоловіка!
Крутько
Іди собі, бабо, йди!.. Тут нема чого стояти!
Горпина
Та я не стою, я за ділом ішла... Оце біда!..
Треба піти пані Оксані сказати.
Виходить.
Дід Остап — старий, увесь білий, приходить і скидаючи шапку: "Здорові, дітки!" Всі, хто поблизу, скидають шапки, кажучи: "Здорові, діду Остапе!"
Денис
От нехай дід Остап скажуть, чи то ж по правді на нашого полковника казати, мовби він ізрадник?
Д. Остап
Чи він ізрадник, а чи ні, то те на раді побачимо, а що туди воно хиле, то се й я скажу.
Крутько
А бач!.. А бач!.. Уже дід Остап дурно не скажуть. У нас нема над діда Остапа мудрішого... То вже як дід Остап скажуть, то так воно й є.
Козак 2
Так! так!
Ще дехто
Авжеж що так!
Д. Остап
Я, дітки, сеє вже знаю... По світах бував…
Козак З
Покажемо вам на раді, який ваш полковник!
К бісу такого полковника!
Козак 6
Пана сотника Лясковського за полковника!
Голоси
Чи ба, куди стріляє!.. А не діжде він того ніколи!
Інші голоси
Діжде! Скрутимо в'язи вашому Коваленкові.
Денис
За ту горілку, що вчора вас сотник напував?
Козак
А ти бачив?
Денис
Ніколи нам було бачити: ми билися з ляхами, як ви п'яні спали. Тільки чули, як ви хропака затинали.
Дехто
Га-га-га!.. Оце дак так! У самісіньке око вцілив!..
Цитьте, отамання йде!
Все стихає. Повагом, з урядовими клейнодами в руках іде старшина: Лясковський, Старовський, Білоченко, Жилинський, Горленко. Підходячи, здоровкаються, беручись за шапки.
Здорові, панове молодці!
Козаки
Доброго здоров'я, панове отамання!
Лясковський
Чи вже усі зібралися у раду?
Голоси
Та вже усі... Полковника нема…
І писаря...
Старовський
А негаразд!.. Недобре!..
Зібралася громада, дожида,
А він там десь ще дляється, бариться…
Жилинський
Мов не його судитимете ви,
А сам він вас.
Лясковський
Він не шанує ради.
Білоченко
Поспіємо!.. От зараз прийде він…
Нема чого заздалегідь горлати…
Та он і йде…
Горленко
Іде... і писар з ним…
Василь Коваленко — з полковницьким пірначем у руках; Лаврін Крицький — писар, з каламарем біля пояса і шаблею при боці; в руках сувій паперу.
Коваленко
(скидаючи трохи шапку.)
Здорові, панове молодці!
Дехто
Здоров і ти!.. Хто скида шапку, а хто ні.
Коваленко
Ну, раду починаймо!..
Стають таким ладом: козаки стоять півколом, а посередині Коваленко, праворуч суддя Старовський, біля його Лясковський та Жилинський, ліворуч писар Крицький, Білоченко, Горленко. Спереду Дід Остап, Денис.
Старовський
Хто ж зніме річ?
Лясковський
Та хто ж, коли не ти?
Єси ж суддя, а се в нас судне коло,
То вже ж тобі і бути речником.
Голоси
Хай буде так!... Суддя нехай питає!..
Старовський
Спасибі вам, панове молодці!..
Ось слухайте ж, панове отамання,
Громадськії мужі і ви усі
Товариші і братчики козацтво!
Що сталося учора — звісно всім:
Упущено ляхів до нас у місто,
А вартовий їх сам же і пустив;
Нехай теперь він нам і оповість,
Як сталось те.
Вартовий
(Виступає з-за стовпища).
Та сталось так воно:
Вночі когось приводе пан полковник…
По-темному не розібрав я — хто…
Звелів його він випустити в браму,
Тоді сказав: "Коли хто уночі
Постукає до брами й гасло скаже:
"Брід перейшов", то ти того пусти".
Я довго там стояв, було все тихо,
А далі, так опівночі вже,— стук
У браму щось. Питаю: хто там стука?
Воно ж мені: "Брід перейшов,— пусти!"
Я відчинив — коли їх ціла купа…
І оком я змигнути не поспів —
Всі як сунуть!.. Мене з їх хтось ударив.
Додолу збив... Коли, на щастя, тут
Пан Горленко настиг, і бій зчинився…
А потім я до вас ото прибіг...
Старовський
Полковнику Василю Коваленку!
Чи так було, як вартовий казав?
Коваленко
Увечері учора я покликав
Карпа Ганька до себе й наказав,
Щоб він удягсь у просту свиту й вийшов
У браму ту; щоб у долині він,
Петра Гайду, мірошника, знайшовши,
Йому мою цидулу доручив
І наказав, щоб той до Дорошенка
Відніс листа; Карпові ж я звелів
Вертатися. Коли ж Петра не буде,
То сам нехай до гетьмана іде...
Всі посланці, яких ми посилали,
Погинули: я, зради боячись,
Так нищечком послав Карпа, що знати
Не міг ніхто... то й вартовий не знав,
Хто йде й чого... Карпа я сам проводив,
Сам випустив, (і так усе було,
Як вартовий нам зараз оповів.
Старовський
Іще скажи: чи міг почути хто,
Як ти казав Карпові й варті гасло?
Коваленко
Я думаю: ніхто того не чув.
Старовський
То з двох одно тепера має бути:
Або се ти переказав ляхам
Про гасло те, щоб увійшли до міста!..
Або зробив ту збродню вартовий.
Вартовий
Я не робив того, я свідчусь богом!..
Пан Горленко те знає, ввесь той час
Він там стояв, біля гармати зараз...
Горленко
Я оддалік стояв, і бачив я,
Як посланця приводив пан полковник;
Розмови їх почути я не міг,
А бачив все: нікуди не відходив
Сей вартовий, не розмовляв ні з ким.
Старовський
То і не міг ляхам сказати гасло…
Полковник же…
Крицький
Міг виявить Карпо…
Лясковський
Він не такий козак, щоб те зробити,
І ми ж усі тут знаємо Карпа.
Голоси
Та знаємо!.. Людина певна дуже!
Білоченко
Могли його вхопити там ляхи
І муками примусити сказати.
Старовський
Він не такий, щоб мук яких злякавсь:
Мордовано уже його аж двічі,
Як попадавсь до рук він ворогам,-
Чи ж виявив хоч кришечку він їм?
Голоси
Та що й казать! Душа в Карпа — то криця!
Крутько
Умре, а вже не пустить пари з уст.
Лясковський
А де ж Карпо? Чи вже він повернувся?
Голос 1
Нема його.
Голос 2
Не видно вже давно.
Старовський
Що мовиш? Га?
Голос 2
Та ще як позавчора
Ходили ми на виправу вночі,
То я його, вернувшися, й не бачив.
Лясковський
А вас тоді ляхи напали там
І вбили…
Голос 2
Двох…
Лясковський
То, може, й трьох убили:
Ще і Карпа?
Старовський
Хто ще тоді ходив?
Голоси
Я!.. Я ходив!.. І я!.. І я!.. Ми троє…
Старовський
Чи бачив хто, щоб повернувсь Карпо?
Голоси
А хто ж його тепер згадає?.. Наче
Не бачили…
Коваленко
Не бачили ви? Як?
Та він же був! Згадайте ліпше ви!
Голоси
Та, може, й був, а може, ні — невпомку…
Старовський
Ото ж то й є!.. От бачите ви всі,
Що не вернувсь Карпо тієї ночі,-
То й не його полковник випускав.
Коваленко
Кого ж? Скажи!
Старовський
Хіба про те я знаю!
А може, хто приходив од ляхів,-
Ти й випустив, йому сказавши й гасло.
Коваленко
Обібрано тебе, щоб речником
Ти в раді був, то можеш те казати;
Коли б же ти мені таке сказав
Не речником, не в раді,— смертним боєм
Я б допевнивсь, де право ти здобув
Собі таке, щоб смів мене ганьбити
І зрадою плямити честь мою!
Та ти — речник... Панове отамання,
Громадськії мужі і ви усі
Товариші і братчики-козацтво!
Ви знаєте, що я не перший рік
По правді тут між вами козакую,
Ви бачити самі могли, чи я
Коли хиливсь до ворога лихого?
Ви знаєте, що у житті мені
Дорожчого нема за нашу волю,
Ви знаєте: я боронив її!..
А він плямить великою ганьбою
Тепер мене!.. Чи вірите тому?
Голосів кільки
Не віримо!.. Хіба ж таки не знаєм?..
Не віримо, щоб ти лихе зробив!
Коваленко
Коли б я міг таке страшне вчинити.
Коли б хотів я зрадити братів,-
Не кинувсь би учора я до бою,
Я б не спинив лукавих ворогів,
Я б попустив їм тут запанувати...
Не відаю, як сталося се так,
Що всі Карпа не бачили: він, мабуть,
Не спавши ніч, проспав учора день,
А ввечері його з листом послав я.
Я знаю сам, який козак Карпо,
Не думаю, щоб він признавсь на муках.
Тут сталось щось... його не розберу
Я поки ще... Та дайте трохи часу,-
Ми знайдемо, хто зраду сю вчинив,
Скараємо за сю тяжку провину.
Голоси
Гаразд!.. Гаразд!.. От добре промовля!
Шукатимем усі того злочинця,
Ізнайдемо,— то смерть тоді йому!
Оксана
(Вбігає, задихавшись.)
Стривайте-бо!.. Помилуйте для бога!..
Не винен він, нічого не зробив…
Не заробив ніякої він кари…
Я знаю!.. Я...
(Спиняється, задихавшись.)
Лясковський
Та що там знаєш ти!
Оксана
Ні, се не він!.. Я зараз ось... я зараз...
Догадуюсь, що винна в сьому я…
Білоченко
Та як се?.. Ти?!.
Коваленко
Оксано, ти вчинила?..
Та що-бо ти!.. Не може бути, ні!..
Ти не могла такого учинити!
Крицький
Чи то ж могла ти зрадити нас, пані?
Тому ніхто з нас віри не пойме.
Оксана
Мені усе Горпина розказала...
Не так воно!.. Скажу вам, як було...
Коваленко
Кажи усе, та тільки щиру правду,
Чужих провин на себе не бери.
Оксана
Ні, не візьму... До мене батько вчора
Із табора ворожого прийшов...
Горленко
Чий батько?
Оксана
Мій... На сором мій, на горе
Він не своїх боронить,— ворогів.
Білоченко
Та як же б він пройшов сюди у місто?
Оксана
Потайником він позавчора вліз…
Іще ж тоді ви там не засипали…
А як уже засипали,— не міг
Він вилізти і смерти сподівався.
Тоді згадав, що в його є дочка,-
Прийшов, благав, щоб я його пустила…
Карав мене він словом дошкульним,
Прокльонами страшними нахвалявся…
То ж батько мій!.. Віддать його на смерть
Я не могла — хоч він і відцурався
Мене й усіх... У хвірточку малу
Хотіла я уже його пустити,
Коли се йде Василь... Мерщій тоді
Сховала я в світлицю другу батька…
Там він сидів і, мабуть, звідти чув
Все, що Василь казав тоді Карпові…
Оце й усе... Ви бачите: я винна,-
Карайте ж так, як заробила я,
Невинного ж ви визволіть од кари.
(До Коваленка.)
Прости мене, дружинонько моя,
Що честь твою я вчинком сим сплямила!.,
Я думала, що краще так зроблю,
Я думала,— мене не зрадить батько…
Не знала я, про що казав з Карпом…
Прости мене!.. Ти бачиш: винна — я...
Коваленко
Ой, господи!.. За віщо ж сяя кара?!
Усі який час мовчать.
Крутько
(Кричить.)
А що тепер?.. І викрилось усе!
Полковника воно і не минуло!..
І зрада та в господі в його!.. Бач!..
Старовський
Вже враджено того скарать на горло,
Хто се вчинив. Злочинницю знайшли,
І присуд той на неї впасти мусить.
Жилинський
А мусить же! Вже ставсь над нею суд:
Вести її, зрадливую, на страту!
Крутько і ще дехто
Авжеж вести!.. За зраду!.. На поміст!..
Старовський
Хай буде так!.. Полковникова пані!
Ти зрадника і шпига, що прийшов
Підглядіти, як місто звоювати,
Не віддала до рук старшині...