Ходити якось не з руки.
Тож замість в клуб, бібліотеку
Йду в бар на пиво й горілки.
І так кортить вже закохатись,
Єдину ту свою знайти,
З якою б все в житті долати,
Не те, що поле перейти.
Та невблаганно дні спливають –
І знов самотність. Й не дарма
Батьки докірливо зітхають –
Онуків досі в них нема...
Присвяти
Дніпро реве
Т.Г Шевченку
Реве Дніпро, жбурляє люто хвилі,
Рве береги, пороги і граніт…
Заснув Тарас на кручі у могилі.
Реве Дніпро, та марно – він безсилий
Збудить того, хто спить вже стільки літ!
Кругом поля, гаї, Дніпро і кручі,
Зоря вечірня сходить вдалині.
– Тарасе, встань! – реве Дніпро ревучий, –
І ще раз глянь на сонце з тої кручі,
З якої ти дивився стільки літ.
– Тарасе, встань! Ти чуєш клич народу?
Віта тебе оновлена земля.
Це ж та земля, якою ти проходив,
Це ті й не ті – Дніпро, гаї, поля.
Дніпро реве і далі котить хвилі
Серед степів широких у моря.
Заснув Тарас на Україні милій.
Старий Дніпро вклоняється могилі
Й несе по світу славу Кобзаря.
До Кобзаря
Ніколи він в Карпатах не бував
І не ступав опільськими стежками,
Але у будні й свята він із нами
І на устах у нас його ім'я.
В цю електронно-атомну епоху,
Коли навчили мислити й машини,
Шевченка слово свіже так же й нині,
Склика дітей до рідного порогу.
І в ті хвилини, коли серце туга
Нестримно враз наповнює до краю,
До Кобзаря свої думки звертаєм,
Шукаємо поради, як у друга.
І хоч він не бував у нашім краї
І не ступав опільськими стежками, –
Він завжди був, він вічно буде з нами,
Допоки сонце землю зігріває.
Дружині
Березневе сонце розщедрилось –
День такий, хоч кланяйся весні.
В березневий день ти народилась
Й долею судилася мені.
Найдорожча, мила моя, ніжна,
Моя радість, сонячний мій світ...
Хай живе навік село Пробіжна,
Що тебе відправило в політ.
Посміхнешся – мов хлюпнеш у душу
Золотим промінням з висоти...
Лесю моя, мій коханий друже,
Вибач і за все мені прости.
І за те, що не такий як всі я,
Я з тобою і живу і мрію,
Як найбільший скарб обрав тебе.
Не журися, що літа спливають,
В перевесло міцно їх скрути,
Бо вони в життя твоє вплітають
Мудрості і щедрості плоди.
І нехай лютують сніговії,
Блискавки січуть і б'ють громи –
Хай здійсниться все, про що ти мрієш,
Чим так щедро ділишся з людьми.
Будь щаслива, долею багата,
Будь завжди такою, як ти є.
Хай лише добром повніє хата
Й сотню літ зозуля накує.
З ювілеєм
До 55 — річчя дружини
Вже прийшла весна до нас з лелеками,
Повна щастя, радості й тепла.
Так колись з Пробіжної далекої
І тебе на крилах принесла.
Мусили лелеки чи не мусили.
Та як прилетіли іздаля –
Взяли і на хату до Андрусівих
Скинули маленьке немовля.
Стало у тій хаті дуже весело:
Чарочку за чаркою пили
За здоров'я донечки. І Лесею
Отоді дитя те нарекли.
І росла і розквітала квіткою,
Пропливали і роки і дні.
Й через двадцять літ вона з Пробіжної
Опинилася отут в Рогатині.
Певно так вже Небом напророчено –
Поєднала доля нас навік.
Та не знаю ким було наврочено,
Що порозумілись аж в Москві.
Понад три десятки в парі ходимо,
Сивина на скронях виграє.
Та приходять весни з хороводами,
А із ними – рожденьство твоє.
Приїжджають діти наші з Києва,
До бабусі знов онук спішить.
Кожній такій зустрічі радіємо,
Кожна зустріч – неповторна мить.
А сьогодні всі ми тут зібралися
Побажать тобі ще літ до ста
Жити у здоров'ї, в щасті, в радості
І … не рахувати ті літа.
Хай же знов життя буяє веснами,
З далини лелеки хай летять,
Щоби принесли вони чудесних нам
Ще онуків….хоч чотири-п'ять.
Лесю, будь здоровою, багатою
Нині, повік віку і завжди.
Просим щиро Бога, хай дає тобі
Щастя і здоров'я із роси й води.
Cпогад
Матері
Я пригадую, як все було:
Вечір…Зорі… Вокзал у вогнях,
І твоє материнське тепло,
І сльозинки, і втома в очах.
Щось шепочуть поблідлі вуста:
Просиш ти, щоб себе я беріг.
Знов тривога в очах нароста…
Син на старті великих доріг.
А хвилини нестримно біжать,
І дитинство моє відліта.
Я поїду хвилин через п'ять,
Тільки ти не сумуй, золота.
Знову просиш (в який уже раз),
Щоб здоров'я своє шанував,
Щоб знаходив завжди вільний час
І листи почастіше писав.
Паротяг обізвався крізь ніч,
Серце гострим ножем полоснув,
Впала хустка з твоїх рідних пліч
І відкрила святу сивину.
…Там далеко, в чужому краю
Материнську любов я зберіг.
Та дитинство і юність свою
В рідний дім привезти вже не зміг.
Матері
Прийду до тебе і вклонюсь у ноги,
Промовлю тихо: "Вибач, дорога…"
І з пліч впадуть всі пройдені дороги,
І все, що на шляху я зустрічав.
В далеке кануть довгі дні розлуки
І ті листи, що я не написав.
Чола мого торкнуться твої руки,
Додолу тихо скотиться сльоза.
І буде ніч тривожна як молитва,
А за вікном — розмова яворів.
І якомусь захочу пояснити,
Чому за нас в тривозі матері…
Вітаю!
Брату Степану Кубаричу—
з днем народження
Минає день, минає ніч,
За роком рік спливає,
А ми з тобою, брате мій,
Все спокою не знаєм.
І кожен день приносить нам
Непрохані тривоги.
Та ми долаємо те все,
Живемо, слава Богу.
І знову серпень завітав
До тебе в гості брате,
Тож я спішу тебе в цей день
Сердечно привітати.
Було всього в твоїм житті:
І радощі й печалі.
Та ти всі труднощі долав, –
Долай їх і надалі.
Вже багатьох ровесників
Покликав Бог до себе.
Там, кажуть, добре. Але нам
Спішить туди не треба.
Тож ти прийми в цей світлий день
Вітання найщиріші:
Здоров'я зичу і всіх благ
І … щоб не було гірше.
Чого бажаєш – щоб ти мав,
Щоб міг спокійно спати,
Щоб ще і сотий ювілей,
Ти міг відсвяткувати.
Нехай зозулі накують
Тобі ще літ багато.
Здоров'я, щастя і всіх благ
Бажаю тобі, брате!
З днем народження
Б.А. Шимановському
Сідає сонце за сади зелені,
Туман вечірній над селом повис.
І прийдуть друзі і родина нині,
І скажуть: " З днем народження, Борис!"
Так сталось, так життя розпорядилось,
Що у Конюшках долю свою стрів.
Літа минають. Їх спинить несила.
Та ще не вечір у твоїм дворі.
Було всього на пройденій дорозі,
Коли і радість й сум на серце ліг.
Ще сняться рідні Ситківці над Бугом
І мати, що виходить на поріг.
Скажи: "Спасибі, дні минулі, милі,
Складу вас у сімейний наш альбом.
Ви щастям і мене не обділили
І я не сам сьогодні за столом".
Хіба ж не щастя – стільки друзів мати,
Рідню, що завжди виручить з біди?
Бажаємо й сторіччя святкувати, –
Здоров'я, щастя із роси й води.
З ювілеєм!
Володимиру Калинюку
Тридцять тихих вереснів відпливло
За Гнилою Липою, за селом.
І ніхто не відає, не пита
Хто з Руди в Обельницю шлях топтав.
А були ж то зустрічі день при дні.
Кажуть стрились десь у Рогатині:
Люба із Обельниці і "малюк" –
Той рудинський парубок Калинюк.
Що він їй нашіптував в тиху ніч,
Що і де робилося не в тім річ.
Та спливали місяці і роки,
А в Калинюків уже дві дочки.
Але знову вересень за селом
І ми Володимиру б'єм чолом.
Хай міцніє рід його день при дні,
Розквіта, як яблуні, навесні.
Всім здоров'я зичимо і добра,
Гаразди щоб йшли завжди до двора.
Щоби і з Обельниці і з Руди
Щастя Тобі – і з роси і з води!
05.09.1991
Щастя, здоров'я, добра
Богдану Заплоцінському – з нагоди 60-річчя
Коли липневі роси землю вмили
І в травах заблукав легкий туман –
Враз хтось заверещав, що було сили –
Дізнався світ, що народивсь Богдан.
І все йому не до вподоби, бачте:
Не так гойдали, хтось не те приніс.
Тому і виріс, звісно не крислатим,
Але худим: лиш шкіра, кості й ніс.
Та Бог усе планує й виправляє,
І те, що наш Богданчик не добрав,
Він його Стефі все перекидає –
Ту кубатуру в ній компенсував.
Та всьому – своє місце. Що й казати,
Вони не нарікають на цей світ.
Їм випало у парі крокувати
Не рік, не два, а поза тридцять літ.
Не знаю, чия тут заслуга більша,
І внесок більший у тім ділі чий.
Але прекрасні в них Наталка й Міша –
Як не радіти за таких дітей?
Тепер ще й зять Сергій й невістка Люба
Теж радують їх душі і серця.
Але найбільша втіха, мої любі.
То їх онуки – радість без кінця.
Ну, а тепер серйозно. Всі ми нині
Зібрались на прекрасний ювілей.
І друзі, і велика вся родина
Бажають Богдану у день оцей:
Здоров'я, щастя і всього багато,
Чого він сам собі би побажав.
Хай лиш добром повніє його хата,
А він літ поза сотню святкував.
Хай тобі світлі стеляться дороги,
Щоб ти не знав ні горя, ні біди.
Всіх гараздів тобі бажаєм много
І зичим щастя і з роси й води.
Дві тополі
Григорію Лущику, однокурснику з Львівського музпедучилища
Шепчуть трави у полі
Нам слова чарівні...
Під вікном дві тополі
Часто снились мені.
Їх весняне убрання
І земна простота,
Наше з ними прощання
В серце тугу вклада.
...Рік за роком спливає,
Юність вже вдалині.
Вас, тополі, немає,
Я в чужій стороні.
Тут шумлять осокори,
Сосни дивляться в вись,
У небесні простори
Віти їх простяглись.
Саме тут відчуваєш
Кожен день, кожен час,
Як терпляче чекають
Дві тополі на нас.
Дуже хочеться знову
Подивитись з вікна
І сказати ласкаво:
Рідна ти сторона.
Друзям
Де ви тепер друзяки із музпеда?
Летять роки, як журавлі летять.
Знов зошити й музпедівські конспекти
Зринають в пам'яті. А є про що згадать.
В думках – Валова. Ми у цьому домі.
Дзвінок. Перерва. Черга у буфет.
І септакорд із звуків фа-ля-до-мі,
І гра в спортзалі в теніс і баскет…
Кінець занять.