Всі читають, але безтямно. П'ятку його бережуть, як написано, на ноги дивляться, не на самий світ, тобто не голову й серце його бачать. Тому ніколи його не можуть пізнати. З підошви людини, з хвоста птаха (як і світу всього з ніг його) не пізнаєш, хіба що з голови його, тобто з серця його. Яка таємниця тут криється?
Сину, всю свою силу зберу, аби розв'язати тобі вузол сей. Ти ж затям міцно. Тетервак бачить сітку і в сітці їжу чи наживку. Що він бачить? Бачить хвіст, ноги і п'яту сеї речі, голови ж і серця не бачить. Де ж сеї речі голова? Чи є вона чимось? Серце ловця в тілі його, захованому за купиною. Отже, тетервак, бачачи саму п'яту в сій речі, але не бачачи в ній голови її, бачачи — не бачить, зрячий тілесно, а сліпий серцем. Тіло тілом, а серце — серцем. Адже се сліпота, мати всілякої злості! Ось так усі нерозумні читають книгу світу сього. І не користуються ним, а в'язнуть у сітях його. Початок річок та морів — се голова, прірва ж сердечна — голова і початок усім справам і усьому світові… Ти ж, сину мій, читаючи книгу видимого і злого світу сього, дивись сердечним своїм оком на саме серце його, джерело його, тоді, пізнавши початок і сім'я його, будеш правий і суддею усякій справі, бачачи голову справи і саму суть, істина-бо збавить тебе від усякої напасті. Так само як є два роди всього живого і суті справ, так є два серця. А коли є два серця, є два духи — благий і злий, істинний і брехливий… Сими двома початками суди всяку справу. Бо коли сім'я і корінь благі, тоді благі й гілки, й плоди. Нині, сину мій, будь суддею і суди вчинок тетерваків. А коли гаразд осудиш, будеш перший суддя всьому світові. Суди ж отак.
Допався тетервак до їжі. Бачиш ти се? Як не бачити? Се і свиня бачить. Але є достеменна тінь, п'ята і хвіст. Тінь себе ані виправдає, ні осудить. Вона залежить від своєї голови та істини. Поглянь на джерело її — на серце, що започаткувало і зродило її. Від надмірності серця, тобто від прірви його, говорять вуста, ходять ноги, дивляться очі, творять руки. Дивись! Коли тетервакове серце благе, звідки зродилося се його діло? Тоді й діло благе і вдячне. Та хіба не бачиш, яка гадюча голова у нього? Се діло зродилося од невдячного серця, невдоволеного своєю долею, жадібного і такого, що пожинає чуже…
Се і є остаточна істина — побачити, який у кожному ділі гніздиться дух: чи благий, а чи злий. Не судити за обличчям, як облудники. Часто під недобрим лицем і під негарною маскою притаєне божественне сяєво і блаженне серце, в обличчі ж світлім, ангельськім — сатана. Відтак, бачачи неволю і полон тетервака, що гине для чужої користі, не лінися працювати і для своєї власної вигоди і творити необхідне — будеш тоді вільний. А коли не станеш собі самому рабом, змушений будеш працювати на інших і, позбуваючись легкої, потрапиш у тяжку, сторицею, працю.
Чи бачиш якусь яскраву одежу, чи славний чин, чи гарний дім, але зсередини переточений червою, згадай слова: "Горе вам, облудні! Горе вам, що сміються нині!" і розумій як зовнішнє. Як побачиш жебрака, чи перестарілого, чи хворого, але повного надії, то заспівай Соломонову пісню: "Благіша лютість від сміху, коли в злім обличчі вспокоюється серце". Чи бачиш ти паралітика? Обминай печальне, заздрісне і люте серце. Втечеш, коли не будеш заздрісний. Зітнеш голову заздрісному змієві, коли будеш за мале вдячний. Бачачи не дорогу, не пишну, але здорову їжу, заспівай: "Благіша лютість від сміху". Бачачи книгу, що не має кучерявих словес, але сповнена духом святим, заспівай: "Благіша лютість від сміху". Коли чуєш раду, засолоджену словесним медом, за яким криється трута, заспівай: "Благіша лютість від сміху. Єлей грішного хай не помаже моєї голови". Бачачи убогий будиночок, але невинний, спокійний і безпечний, заспівай: "Благіша лютість від сміху". Ось так, сину, читай світську книгу і матимеш заразом і втіху, і спасіння.
Блаженний той, хто розуміє вину кожної справи! Серце людське змінює лице її на добре чи зле. Любі мої гості! Набрид я вам своїм велемовством. Перепрошую! Ось і стіл готовий, сідайте, будь ласка, куди хто бачить. Ще раз перепрошую, що й трапеза моя убога, і прикликав вас на бідний бенкет мій у день несвятковий.
Гості заспівали притчу, в якій мовилось, що "У друга вода солодша ворожого меду".