Моїх братів не зраджу я. Я руська!
За глуми, за наругу, за неволю,
За кров, за сльози рідних ти прийшов
Із ворогами розплатиться глумом,
Наругою, неволею і кров’ю,
Прийшов защитить од посміху віру,
Позбавить рідних горя, із родини
Сміття чужеє вимести… Багато
Терпіла й терпить бідная родина!
Як грішників у пеклі дьяволи –
Катують нас католики… Але
Господь рішив – родина слобониться,
І лядська кров із неї рідну змиє…
Ох, брате мій! Душа ще в мене руська,
І руське лихо дуже, дуже серце
Мені ворушить… Ти об сім не гайся!
Не зраджу вас. Не тільки що не зраджу
Того, котрого я люблю як душу,
Як божий світ, як, братику, тебе,
Я не спасу його! Я нишком не скажу
Йому: "Біжи, тебе убити хочуть…"
Сама вам помагатиму. Недурно
К йому приходив пан Зацвіліховський
І щось казав, щоб він берігся! Може,
Він поміча, бо щось вже турбувався,
Почувши, що народ чогось стовплявся…
Я відведу його од стереження,
Я заведу його сюда, як смеркне,
Й сама тобі коханка передам!..
І вкупі з ним, обнявшись кріпко, кріпко
Під братниною шаблею загину…
Лисенко
Як смеркнеться й почнуть дзвонить в костьолі
Щоб ти була з їм тута й дожидалась.
Марина
Лисенко
Та ти ізрадиш?..
Марина
Ні, не зраджу!
Лисенко
Добре.
Будь проклята од мене і од Бога!!!
І Марина уйшла, й Лисенко уйшов.
Хор
Перша половина
Славим великую силу кохання,
Чудне й предивне твоє панування.
Над усе ти на світі сильніш!
Те, що і доля сама розлучає,
Те, що натура забороняє,
Ти паруєш докупи й мириш.
Друга половина
Славим велику любов до родини!
Ти зогріваєш те серце, що стине,
Холодиш, що пала чим другим!
Ти розриваєш, що доля зв’язує,
Нівечиш те, що натура вказує,
Приязнеє ти робиш гидким.
Перша половина
Серце коханням у їй загорілось,
Все воно з милим своїм розтопилось,
Нерозривнеє вічне кохання його.
Друга половина
Мення "родина" для їй не новеє.
Серце в їй руськеє, а не чужеє.
А родина для руського вище всього.
Сцена 7
Микола Костомаров
Ніч. Марина з старостою ідуть умісті.
Староста
Коли б не твої чорні очі, дівко,
Що, так на мене глядячи, либонь,
Аж тягнуть за собою, побожусь
Всіма святими, не поплівсь би дурно
Сюда я. Люди наші в церкву йдуть,
А староста, що влітку не видали
Ніколи пішого, блукає ніччю
По вулицях!.. Куди мене ведеш?
Марина
Сюди. – Бач, ти казав, що мене любиш,
А вже й пеняєш!
Староста
Душко ти моя!..
Хоч би у річку ти мене вела,
Я б і туди радніш! Но, ради Бога,
Марина
Послухай, мій Францішку: аж ти поляк?
Староста
Я твій коханий, твій жених…
Марина
Е, ні!
Кажи мені, що я в тебе питаю.
Ти поляк?
Староста
Нащо споминати те,
Що я радніш був сам забути часом?
Марина
Ти поляк, а я руська.
Староста
Ох, не рви
Ти мого серця бідного!.. Що хочеш
Проси в мене, кажи мені… Але
Оце що ти вигадуєш?.. Марино!!
Марина
Руська!
Староста
Ти анголь божий, з неба
Злетівший, руська для народу тільки,
Як я для нього поляк, а між нами
Нема різниці. Ми дружка дружку
Не станем попрікати. Наші душі
Одна пред другою, як перед Богом.
Я знаю, що ти вірно мене любиш,
Як я люблю тебе: от з нас і годі!
Марина
Ти мене любиш! Я люблю тебе!
Одначе, все ти поляк, а я руська.
Ти мене любиш, як і я тебе!
Хіба се нам що-небудь запевняє?..
Та хто мене запевнить, що, словами
Ласкавими годуючи мене,
Ти не ховаєш в серці злої думки?..
Ти, може, хочеш обманить мене,
Погратись, як із дівкою простою,
А потім поглумитись і прогнати!..
А може, що і гірше… Хто запевнить
Тебе у тім, що я, одною
Рукою обіймаючи тебе,
Тим часом другою не вихопляю
Ножа із пазухи… І може, в чарці,
Що коли піднесу тобі з вином,
Усипані отруї.. Спать без ляку
Не мусиш ти, коли у одній хаті,
Під одной стріхою з тобою спить
Душа вкраїнська! Ти на себе скажеш:
"Я так божився, коли їй казав,
Як я її кохаю, так по щоцях
Лилися сльози, – я кохаю вірно…"
Хіба сльозам та клятьбам мусить вірить
Од поляка вкраїнець? Де, скажи,
Зосталась на Вкраїні одна церква,
Де б лях із руським не клялися дурно,
Обманюючи Бога і себе?..
Скільки разів, цілуючи вкраїнця,
Для його гибель поляк зготовляв?
Ви вмієте і плакать… і божитись,
І раді стать навколішки, і Бога
Призвати дурно – тільки б ворога
Лукаво обманити й загубити…
Чи не погибло ціле військо наше,
А вслід за їм увесь народ наш бідний.
Як клятьбами, божінням і сльозами
Опутали Остряницю ляхи?..
Із тій години кожний поцілунок,
Що лях вкраїнцеві дає, похожий
На той, що Йуда Господу давав…
Дарма і клятьби, й сльози! Я не вірю
Твоїм сльозам і клятьбам! Ти на мене.
"Вона божилась, – скажеш, – так по щоцях
У неї лились сльози; ні, вона
Мене кохає вірно…" А хіба
Як руські, так ляхам і не платили
Тим, чим ляхи їх жалували? Сльози
І клятьби руського для ляха те ж,
Що клятьби й сльози ляха для сього…
Хіба Лисенко, той Лисенко самий,
Що ви недавно тільки перестали
Лякатись, він, кажу, хіба не клявся
Й не плакав перед вами для того,
Щоб лучче погубляти вас? Лисенко
Робив з ляхами те, що й думать страшно.
А я Лисенкова сестра!!. Францішку!
Чи чуєш? Я Лисенкова сестра.
Староста
Марино!
Марина
Погляди на город
Оцей. Чи так він устрівав Великдень
Преж, ніж лиха година нанесла
Вас, злодіїв…
Староста
Марино! Мила, люба!!
Коли хоч трохи ти мене кохаєш,
Змилуйся, не нагадуй; хоч і мусиш
Нагадувать: я не один в сім винен.
Не я старший, не нарікай на мене
Одного…
Марина
Ти в сім винен, ти в сім винен! –
Бо ти старший у всім Переяславі.
Між тим в Переяславі жидова
На одкупі церкви святії держить,
Ксьондзи на людях їздять до костьолу,
І кожний день десятки неповинних
В тортурах або з голоду здихають…
Весь Переяслав стражда і бідує,
А ти старший у всім Переяславі!!!
Староста
(кидається навколішки)
Марино, пошануй!..
Марина
Ви шанували
Нещасних руських, як у вас прохались?
Пошанував сьогодні ти ту жінку,
Що привели до тебе? І за те,
Що бідна нишком напекла пасок,
Ти на три дні її всадив у льох…
На три дні празників!.. Пошанував!!
Староста
Марино! Лихо!..
Біда мені! Мороз дере!.. Пусти!
Пусти… Ходімо швидче!..
Марина
Стій, Францішку!
Ще я тобі скажу, зачим сюди
Тебе я привела. Вночі сьогодні
Лисенко, брат покійний, появився
І став над постіллю моєю. Страшно
Текла із його кров; увесь на ранах,
Посічений, опалений, без ока,
Став він передо мною. Я злякалась,
Підняла крик… Він підійшов до мене
І так казав: "Не бійся, сестро! Сором
Твій знаю; але не прийшов того,
Щоб попрікать тебе. Сеї ночі,
Коли задзвонять у костьолі, ти
Свого коханка приведи до Альти.
Там покажусь йому…"
Староста
А от і дзвонять!
Ні, мабуть, він пожартував з тобою.
Немає, бач, і досі! Ну, ходімо!
Марина
(вихватує у його шаблю і біга, махаючи нею)
Так! Дзвонять, дзвонять, дзвонять!!! Гей, злітайтесь
Ви, чорні ворони, на Переяслав!
Тут добра вам потала буде!!! Дзвонять!!!
Се дзвонять ще до церкви… Католики
Збираються молитись Богу тихо…
А що, як інколи задзвонять інак, –
Задзвонять так, що в кожного поляка
Волосся настоборщаться?! А, бачиш,
Дзвонили так, ти сам казав, по інших
Вкраїнських городах…
Староста
Ох, що се? що се?
По всіх церквах вже й руських дзвонять…
Марина
Дзвонять!!
(Регочеться).
Буває страшний дзвін, як, разом з дзвоном,
Скрізь понесеться: "Смерть ляхам!!"
Галас
Смерть ворогам!!!
Пожар, гул, крик, плач.
Староста
Ізрада! Чвара!
Марина
Ні, – розправа! Помста!
Багато лиха руські одбували,
Нехай тепер поплатяться й ляхи!..
Староста
Марино! Шаблю, шаблю!..
Марина
Ні! Не дам
Тобі я шаблі!
(Кидає в річку).
В Альту! Хай
Лежить вона на пам’ять нашим внукам!..
Так, милий мій, коханий мій Францішку!
Нема надії, ми загинем вмісті,
Загинем разом! День страшний настиг:
Лисенко встав із домовини, грізно
Гукнув-крикнув на грізную кравчину…
Уранці Переяслав слобониться;
Сьогодні пощитаються з ляхами.
Староста
Марино! Що се?!
Марина
Помста і слобода!
Староста
Куда мені біжати? Що робити?
Пожар! Різня!..
Марина
І помста, і слобода!
Староста
Змія!! Я задушу тебе!! Ти перша
Ізгинеш…
Марина
Перша, із тобою вкупі.
Ось зараз налетять сюди козаки,
Лисенко й Герцик. Тут, обнявшись кріпко,
Ми згинем вкупі: я тебе кохала
І за кохання згину.
Староста
Мати божа!!!
Марина
Молитись дарма! Божий суд настигнув!
Староста
Марино, серце! Що ти робиш?!
Марина
Те, що
Робить я мушу. Як дівчина руська –
Я помогла братам своїм і ляха
Старшого привела на згубу руським,
А як твоя коханка – вмісті згину
Під руськими шаблюками.
Староста
Я чую –
Сюди біжать… В мене немає шаблі…
Немає бережіння… Лихо! Смерть!..
Марино! Що ти наробила?
Марина
Серце
Моє! Мій милий! Мій коханий! Мій
Францішку вічно любий!.. Чую, чую!
Йде смерть до нас!.. О серце, дай прилипнем
Губами дружка к дружці і загинем!..
(Кидається йому на шию і цілує його).
Сцена 8
Микола Костомаров
Лисенко, Герцик, козаки з списами, з ліхтарнями, з шаблями прибігають товпою.
Лисенко
Тут, тут вони! Сестра не обманила!
Герцик
(кидається з шаблею на старосту)
А, злодій! А!.. Добравсь до тебе!..
(Хоче його ударить, та, побачивши, що Марина його обіймає, встановився).
Марина
Бий… Що ж ти став, Семене? Бий нас двох!
Герцик
Марино!.. Що се? Ти його цілуєш!!
Марина
А що ж таке, що я його цілую?
Коли його заб'єш, я жить не хочу!
Бий нас обох!.. Бий, ласкав будь, Семене!..
Герцик
Чи я оце зустріти думав?.. Боже
Мій милий… Ти, моя Марина люба,
Моя невіста, котру я кохаю
Одну на світі, для котрої чвару
Почать рішився…
Марина
О душа нікчемна!!!
Так ти не за своїх братів недолю,
Не за родину шаблю піднімаєш —
За дівчину, паскудний бахур!.. Знай же,
І ви всі знайте, добрі люде. Правду
Скажу вам перед смертю. Я Семена
І не люблю, ніколи і не хочу
Любить! От мій Францішек милий, любий,
Із ним радніша вмерти. Брате, чуєш?
Я діло сповнила своє, сповняй же
І ти своє!
(Обнімає Францішка).
Убийте нас укупі!
Лисенко
Гей, хлопці! Розлучіть їх!
Сцена 9
Микола Костомаров
Анастасій
(убігає)
Горе! Горе!
Гнів божий обертається на гордих!
Рука господня помстників карає!
Лисенко
Що ти, панотче?
Анастасій
Пошануйте, ради
Христового святого воскресения!
Жиди боялись тіла у суботу
Зоставить на хресті. Ви, християне,
В ту ніч, коли Спаситель, люби наша,
Замучений за грішних чоловіків,
Воскрес і сущим в гробі дарував
Живот, ви кров ллєте й пожар підняли!..
Народ, як дикий звір, розлютувавсь,
Все б’є, і ріже, й палить… Бідні діти
Об каменюки розбиває!..