Щоб вигодувати пташенят, обоє батьків приносять щодня до гнізда близько півтисячі жуків, комарів, гусені тощо. Через два тижні, як і в солов'їв, пташенята залишають гніздо і певний час перебувають під контролем дорослих птахів, аж поки ті не переконаються, що малі можуть жити самостійно. Після цього горихвістки, на відміну від солов'їв, беруться за "ремонт" гнізда, щоб іще раз встигнути відкласти яєчка й вивести потомство.
— Миколо Івановичу,— закричав Толя Заровний,— гляньте: яструб-перепелятник летить. Звідки він тут взявся, га?
Микола Іванович глянув, куди показував Толя, І усміхнувся.
— То ж зозуля, Толику!
— І справді...— зніяковів Толя.
— Воно й не дивно,— заспокоїв його Микола Іванович,— в польоті зозуля дуже схожа на яструба.
Зозуля тим часом крутилася довкола густого в'яза, аж поки звідти не випурхнула пташка й сіла на сусіднє дерево. Незабаром з'явилася ще одна зозуля.
— Самець прилетів! — пояснив Микола Іванович.
Зозулі тепер удвох літали навколо в'яза. Зненацька самець пішов у піке, пірнув у зелену гущавину і вискочив звідти слідом за маленькою пташкою.
— Горихвістка,— упізнали її діти.
— Я й не знав, що зозулі нападають на птахів! — здивувався Толя.
Самець зозулі погнався за горихвісткою. Та зробила невеличке коло й сховалася серед зеленого віття берези. Нападник крутився поблизу, раз у раз падаючи на те місце, куди сховалася горихвістка. А та випурхнула й почала нападати на зозулю.
— Ви дивіться, що робить самиця зозулі! — порадив Микола Іванович.
А її не стало. Хоч скільки вдивлялися діти у віття в'яза, зозуля мов крізь землю пішла.
— То вона кладе яйця в гніздо горихвістки! — здогадався Толя. — А самець відганяє в цей час бідолашну пташку.
Немов на підтвердження його слів, зозуля випурхнула з в'яза й полетіла геть. Самець кинув контролювати березу й подався слідом.
— Розбійники! — гукнула їм услід Таня.
Горихвістка повернулася до гнізда. Напевно, не помітивши в ньому ніяких змін, вона й далі висиджувала яєчка.
— А ви не завважили, що зозуля у дзьобі винесла яйце горихвістки й кинула його на землю? — не відриваючи очей від бінокля,
промовив Микола Іванович.— Нумо, пошукаємо його на галявині.
Сашко Йорик. ледь не наступив на маленьке зеленувато-блакитне яєчко. У траві воно не розбилося. Хлопець обережно підняв яєчко.
— Миколо Івановичу, дозвольте я його назад покладу в гніздо, а зозулине викину. Ні, краще для колекції візьму!
— Дивак! — сказав йому Толя.— Ти ж не відрізниш зозулиного яйця від горихвістчиного. Мені татко в музеї показував — вони зовсім однакові.
— Толя правильно каже,— підтвердив Микола Іванович,— зозулині яйця за розміром і кольором схожі на яйця птахів, у гнізда яких вона їх підкладає.
-Звідки ж. вона знає, у яке гніздо підкинути своє яєчко? — здивувалася Лариса.
— Річ у тому,— пояснив Микола Іванович,— що зозулі, так би мовити, спеціалізуються на птахах різного виду. Кожна зозуля несе яєчка такого забарвлення, як у прийомних батьків її зозуленят. Розміри зозулиних яєць теж невеликі, однак зародок розвивається в них досить швидко. Вже через одинадцять днів зозуленя викльовується з шкаралупи і починає свої розбійницькі дії: інстинктивно підлазить під інше пташеня або яйце і, діставшись з ношею до краю гнізда, упирається головою в його дно й робить сильний ривок. Ноша вилітає з гнізда і падає на землю. Таким чином зозуленя позбавляється інших пташенят. Бідолашним батькам не залишається нічого, як годувати чуже пташеня. А корму воно потребує, не менше, ніж усі пташенята разом.
— Миколо Івановичу, а навіщо зозуля забрала з гнізда яйце горихвістки? — все ще тримав його в руках Сашко.
— Щоб пташка не помітила, які зміни сталися в гнізді. Бувають випадки, коли розбійниця натрапляє на яйця, в яких уже розвиваються зародки, отже, зозуленяті не вдається вийти з шкаралупки раніше за них. Тоді зозуля кладе своє яйце, а всі інші викидає. У переважній більшості випадків пташки, не помічаючи обману, продовжують кладку і висиджують зозуленя.
— А до яких пташок підкладають зозулі свої яєчка?.— перепитав Сашко.
— Найбільше терплять од них горихвістки, трясогузки, вільшанки, кропив'янки, навіть сорокопуди.
— А після того як виведеться пташеня, зозуля хоч трохи допомагає; його вигодовувати? — поцікавилася Лариса.
— Ні, підкидька повністю вигодовують прийомні батьки. Вони вчать зозуленя літати і стежать за ним ще місяць-півтора після його виходу з гнізда, навчаючи усіх премудростей нелегкого пташиного життя. Дорослі зозулі не беруть їх з собою навіть у вирій, молоді птахи завдяки інстинктові добираються до Африки самостійно.
— Виходить, недарма у піснях матір, яка кидала своїх дітей напризволяще, називали зозулею? — задумливо озвалася Лариса.
— Так,— підтвердив Микола Іванович.— Однак, я бачу, ви розсердилися на увесь зозулиний рід. Робити цього не варто. Зозуля не винна, що природа створила її таку: яйця вона несе лише через великий проміжок часу, тому не змогла б їх усіх висиджувати. З одного б уже зозуленя виходило, а інше було б іще зовсім свіже. До того ж знайте, що зозулі надзвичайно корисні птахи — живляться комахами, знищують дуже багато волохатої гусені, якої не їдять інші пернаті птахи. Ось чому зозулю треба всіляко охороняти.
— Так що ж робитимемо з яйцем горихвістки? — хитрував Сашко,— Може, дозволите в мою колекцію покласти?
— Поклади,— засміялися діти.
— А що в тебе на руці? — запитав Сашка Микола Іванович.
— Бородавки! Нічим звести не можу,
— А чистотілом пробував?
— Ні!
— Тоді ходімо нарвемо. Я бачив, на канаві росте.
На розкидистих гілках чистотілу вже рясніли квіточки. Микола Іванович вирвав один кущик. З порваного стебла проступила жовта рідина.
— Ану, давай сюди свої бородавки! — Він добре намазав рідиною Сашкові пальці.— Натиратимеш тричі на день. Днів через десять пальці будуть чисті. Недаремно цю траву назвали чистотілом. Вона допомагає також при захворюваннях на золотуху, туберкульоз шкіри, нею лікують жовтуху і жовчнокам'яну хворобу. У давнину алхіміки використовували цю рослину при спробах добути золото з неблагородних металів. Зараз у металургії застосовують сік чистотілу при травленні й воронуванні металевих виробів. Отож запам'ятайте, який чистотіл з виду.
— Тихо, над нами в дуплі хтось пищить! — прислухався Костя.
— Пташенята мухоловки! — уточнив Толя.— А сама вона сидить на гілочці й чекає, поки ми звідси підемо.
Юннати поспіхом залишили канаву, порослу чистотілом, і хотіли йти далі, та їх зупинив Микола Іванович.
— Давайте кілька хвилин постежимо з кущів за гніздом мухоловки.
Причаїлися у заростях бузини. По деякім часі побачили, як мухоловка майстерно ловить на льоту різних комах. Мить — і вже несе пташенятам поживу...
Обережно, щоб не злякати працелюбної пташки, почимчикували вздовж канави і вийшли до крутого берега Дніпра. Невисокі верби зависли над урвищем, попустивши до води довгі батоги зруйнованого сонцем і вітром коріння. Костя вчепився за один з них — і з одірваним шматком покотився вниз.
— А що, голубе, провчило тебе хоч на цей раз? — насупився Микола Іванович, дивлячись, як хлопець обтрушує з себе пісок.
— Я живучий,— закліпав віями Костя,— ось тільки око запорошило.
— Зараз я допоможу! — Толя обережно спустився вниз І допоміг вийняти з Костиного ока порошинку. А тоді глянув угору й гукнув:— Над нами великий строкатий дятел сидить!
Юннати затихли, і почувся характерний стук дятлового дзьоба. Діставши личинку якогось деревоїда, дятел полетів до сусіднього дерева й зник у дуплі.
— А хто скаже,— примружив очі Микола Іванович,— то була самиця чи самець?
— Самиця! — зразу гукнув Толя.— Бо в самців на голові червона шапочка.
Дятел знову прилетів до верби й почав .її обстукувати.
— Діти їсти просять! — виліз з урвища Толя.— Отож на людей навіть не реагує, а взимку поводиться інакше: хоч як заходиш, щоб в нього за спиною стати, обов'язково перебіжить на протилежний бік стовбура. Я одного разу годину з таким дятлом у піжмурки грав!
БАБКИ — ІСТОТИ ХИЖІ
Велике коромисло. Дивовижне перетворення. Зустріч з бугаєм
Внизу біля річки розташувалася водна станція якогось підприємства. Зараз на ній безлюдно, тільки біля прив'язаних човнів вовтузиться дід-сторож.
— Ой якби нам пару човнів, щоб за річку з'їздити,— промовив Микола Іванович.— Там такий щавель росте, назбирали б на борщ, а може, і птаха цікавого побачили б. Гляньте, які зарості очерету в тій затоці.
Вирішили попросити в діда човнів. Той звів кошлаті брови:
— Човна дати вам не можу — державний, а ось перевезти на той бік і назад — будь ласка. Сідайте.
Через кілька хвилин юннати висаджувалися на протилежному боці річки.
— А щавлю й мені нарвіть! — попрохав, від'їжджаючи, дід.
Зарості очерету й верболозу розступилися, і перед дітьми відкрився величезний луг. То там, то сям у високій траві виднІлися лілові квітки дикого часнику, зелені кулі перекотиполя й заячого холодку, деінде спалахували яскраві квітки гвоздик, стриміли жовті пагони кінського щавлю.
Юннати врозсип кинулися в цю зелену стихію.
— Не толочіть! — кинув їм услід для годиться Микола Іванович, знаючи, що шкоди траві діти не завдадуть — все одно вона вранці підніметься.
Над небокраєм висів жайворон, серед невисоких кущів цикорію ткали свої тенета павуки, між травою снували мурахи. Чорними купинами заявляв про свою присутність напівсліпий кріт...
Дивне почуття оволоділо Миколою Івановичем. Він відчув, як кожною клітиною тіла вбирає в себе навколишню красу, як серце наповнюється чимось великим і чистим.
Невеличке озерце було вщерть затягнуте лататтям і ряскою, воно заросло майже до середини очеретом і рогозою. Над ним, немов веселки, спалахували крила бабок.
Неподалік від юннатів на зігнуте сухе стебло очерету вмостилася красива коричнева бабка.
— Велике коромисло! — упізнав її Костя.
Затамувавши подих, навшпиньки наблизився до бабки й схопив її за крила.
— Тільки не помни,— застеріг Микола Іванович, відкриваючи морилку, в яку було напхано тонко нарізаних паперових смужечок.— Гляньте, яке у неї струнке тіло, а голова яка химерна!
— Не очі, а модні світлофільтри! — придивилася до очей Лариса.
— Мода, Ларисо, в даному випадку скопіювала природу. Бачите, як складні фасеточні очі з усіх боків облягли голову.