А попід гори тягнулися червоні, як кармін, піскові насипи. Тут каравана спочила й пекла та їла баранів. А потому посувалася між двома хребтами нагих гір. А як сонце зайшло, прийшла до Ель-Сафри. Там були жерела, та вода їх була гаряча, як окріп. Всі вірні милися в ній і молилися біля жерел. Тут застали якесь плем'я арабів, що жінки його були одягнені в шкіри, висаджені мушлями, а діти їх бігали нагі. Крім наметів, мали помешкання в печерах на склоні гір. Від них можна було купити яєць і сухих дактилів. Се плем'я убивало найбільше прочан. Але страх перед султанською сторожею мало такий великий, що вночі убило тільки б прочан, котрі необережно віддалилися з табора.
А найближчий постій називався Бір-Ель-Маші. Тут ніч була така темна, що не видно було руки, навіть піднявши її до самих очей. Тої ночі убили розбійничі араби тільки трьох прочан. Ранком похоронено їх на склоні гори, приложивши тіла камінням, бо годі було викопати гроби в твердій, як скеля, землі.
А найближчий постій називався Бір-Ель-Нахль, між горами без дерев, без ростин, з бідною землею. Тут воздух був дуже гарячий і води було дуже мало, вона була жовта і воняла сіркою. Щоб могти її пити, треба було розпускати в ній сок з брескви й тамаринди. Із-за горячі й душності не мож було заснути тої ночі. І хассеке Хуррем з донечкою Мірмаг вийшла перед свій намет і стала під безмежним наметом Аллага, що звисав над темною пустинею, як чорний оксамит, і дивилася султанка в пустиню, де видно було тільки блискучі в темряві очі шакалів і чути було їх сумне скигління, а молоденька Мірмаг тулилася до матері зі страху. Ї успокоювала її мати, що кругом стоїть сторожа з яничарів і сіпагів, а над прочанами сила Божа.
Нараз замовкло виття шакалів і стало тихо, як в усі. На горі заревів лев. І жах потряс пустинею і всіми, що жили на ній. Замовкли навіть перекликування сторожі. Хассеке Хуррем ішла до намету, бо й вона налякалася страшного царя пустині. Втім залунав людський голос. І серед нічної тиші блиснуло та загриміли дві сальви вистрілів. То яничари й сіпаги стріляли в темряву пустині. Відповів їм знов потрясаючий рев. А вони вдруге і трете стріляли в темряву. Тої ночі не спав ніхто дорана.
В наметі оповідали невольниці, як гарячий вихор самум засипає каравани прочан, що мають тяжкі гріхи на совісті.
А потому знов їхали довго і каравана увійшла в якусь дивну місцевість, довкруги котрої був простір "водних дір". Там грунт був вапнистий і поритий штучними басейнами, де місяцями переховувано воду з рідкого в тій околиці дощу. Там видніли де-не-де поодинокі пальми, але сама місцевість була без зелені.
Відси рушила каравана на пусту й тільки сліпучим блиском сонця залиту рівнину. Година за годиною минала, і все видніли тільки простори піску й чорне каміння, гладенько вітром ошліфоване, що страшно блистіло в яркім блиску сонця. З верхів піщаних горбів, які зустрічалися по дорозі, видніло непереглядне море далеких піскових рівнин, малі округлі голови піскових сугорбів і дивні гребені, що немов тонули в оточенні кам'яних валів.
А найближчий постій був Ель-Ціят,— дуже приємний. Тут привітали султанку посли святого міста Медини,— мир і поводження мешканцям її!
Та заки каравана дійшла до Медини, воздух став від горячі такий червоний, як шерсть верблюда, мальована гемною, й земля стала пекуча, мов грань. Тут на цім шляху згинуло багато верблюдів, а ті, що їхали на них, поручившися волі Божій, ішли далі пішки по розпаленім, як грань, камінні. І багато їх упало мертвих серед пустині, і не побачили вони домів своїх.
Нарешті здалека показався в проміннях сонця святий город Медина-Ель-Набі90[90], як біла голубка на жовтій пустині. А як сонце клонилося до заходу, каравана султанки вступала у святе місто. Всі люди її були мов п'яні від утоми і спеки. Але в тім місті могли справді відпочати, бо тут вода була зимна, як лід, і солодка, як мід, а воздух був чистий, як кришталь. Тут усі забули страшну горяч пустині та спали твердо до ранку. А рано пішла султанка до Гарам-Еш-Шеріфу91[91] і вступила у Браму Миру і молилася. Дім той був такий гарний, якби люде вкрали його з Божого раю. Чудові були краски його: червоні, жовті й зелені. І великі скарби були в нім, даровані султанами, і князями, і вірним народом. Оден мур того дому був позолочений, на нім багато надписів з Корану і правдивих історій. Між 400 стовпами і 300 лямпами, на долівці з мозаїк і марморів, під високим вікном, крізь яке видно синє небо, на місці, де помер Пророк Магомет, узріла хассеке Хуррем його домовину з білого, як сніг, мармору, під чотиригранним балдахином з чорного каменю. Вся вона була покрита дорогоцінними килимами, які зміняють що 6 літ й уживають опісля до накривання домовини султанів і дітей султанської крові. Біля Пророка спочивають халіфи Абу-Бекр і Омар.
— А тут,— промовив провідник,— має забезпечене місце Ісус, син Марії, що прийде ще раз при кінці світу92[92]...
Султанка здригнулася, зітхнула до Бога і казала покласти привезені зі Стамбула дорогі килими, призначені колись на домовини її мужа й дітей.
Кинула ще раз оком на домовину Пророка і на надпис на ній: "В ім'я Бога! Уділи йому ласки своєї!" І вийшла зі святині Пророка з острахом у душі, бо знала, що тут не була ще нога невірної людини. Навіть віддих такої занечищує воздух святих місць. Тут мослеми убивають без пощади кождого невірного, що наближиться до святих місць Ісламу. Відси пішла султанка до місця, де ангел Господень зійшов з неба, і до місця, де жила дочка Пророка, і до інших святих місць, відріжняючи правду від неправди. І ще відвідала хассеке Хуррем,— благословення Боже і мир над нею! — місця, де жила Сіт-Галіма, мамка Пророка, і жінки його, і син його Сіді-Ібрагім, і Саід-Ель-Хадрі, приятель його, і місце, де святої ночі кадр Коран зіслано з неба, і студню Ель-Хатім, що, має воду солодку, як мід, і квасну, як цитрина, бо два жерела з такими водами вливаються в неї, і де любив сидіти Пророк Магомет,— хай мир дарує йому Аллаг!
А потому їла по-тамошньому звичаю шам-борек, тісто на маслі, приряджене, як у Дамаску, і пила воду з жерела Пророка.
А другого дня ранком пішла на молитву до чотирьох святинь і коло полудня відвідала місце, де стояв ручний млинок, на котрім молола пшеницю дочка Пророка Фатьма. Млинок той оббитий золотом і висаджений смарагдами та іншим дорогим камінням. А потому пішки пішла з почотом своїм на гору Агд, де молилася за мужа свого, і за синів своїх, і приятелів їх. А вернувши, їла печене м'ясо, солену шаранчу, риж з маслом і овочі. А все там було дешеве, крім цитрин, хоч багато прочан було в Медині.
А як семий раз зійшло сонце над святим містом пустині, принесли аж під мури його і в саме місто Магмель-Шамі93[93] з дорогими завісами. А з нею прийшло 20 000 прочан і горожане з Мекки по жінку падишаха. І плакали за нею мешканці Медини, мов дощ лив з неба, і всадили її в святині до Магмель-Шамі при реві самопалів і гармат кріпості.
І йшла каравана султанки аж до заходу сонця і спочала в Біярі-Алі. А другого дня коло полудня вистріл з канони дав знак, що наближаються до найсвятішого місця ісламу. І попадали всі обличчям до землі й лежали годину на піску і молилися, аж поки гук гармат не дав їм знати, що можуть встати і йти дальше. Встали і йшли ще годину по заході сонця, аж прийшли до місця багатого у воду. Там була непереглядна тьма прочан, що заповняли пустиню на три милі довкруги. Вони пекли на огнях солодке галяві з оливою з сезаму, з цукру і муки та хліб на зелізнім сачу, м'ясо на рожнах і інші присмаки. І горіла вся пустиня огнями серед чорної ночі. А кругом чути було оклики султанської сторожі, що берегла жінки падишаха: "Будь готов!"
А хассеке Хуррем спочивала в наметі на горбі, що називається Капелюх з цукру. Тут войовничі племена Геджасу складали їй поклін і частували її напитком, якого ще не пила в житті своїм.
І знов рушила дальше каравана султанки і спочала аж вночі серед нагої пустині. Тут усі прочане скинули одяги й завинулися в полотна. Йшли босо, без обуви, без завоїв на головах, бо не вільно вже мати на собі нічого шитого нитками, ні найменшої зброї, щоб навіть птички не убити в тім святім місці. І перед сонцем закриватися не вільно ні мужчинам, ні жінкам. А вечером дня того дійшли до Мекки, де воздух такий гарячий, що дихати ним важко. І води пити годі, бо й вона гаряча. Мов п'яні від утоми і страшної жари, прочане перейшли площу святої Кааби, покритої чорним шовком. Вона була оточена чудовою колюмнадою, освітленою тисячами округлих лямп, що горіли на землі, як звізди на небі.
Процесія вступила в Гарам-Ель-Меккі й молилася наперед за щасливий поворот. Там усі пили святу воду Пророка. А вечером споживали м'ясо з квасним молоком.
А слідуючого дня взяла султанка купіль і поїхала на гору Арафат, де Адам їв з дерева знання добра і зла і де його вигнала з раю сила Божа. Ця гора покрита міленьким пісочком і така широка, що на ній може зміститися 20 000 людей. На ній не було чути ніяких розмов, опріч криків прочан, що просили Бога дарувати їм їх гріхи і провини. А як сонце зайшло, освітили ракетами всю гору й залунали голоси серед ночі: "Прочане! Аллаг вибачить вам ваші гріхи!"
А як маси прочан дійшли до брами Адама й Еви, званої Ель-Алемцін, почався такий стиск, що брат не знав брата, ні батько сина; перли навіть на лектику жінки падишаха! Кождий хотів якнайскорше вийти з того місця, бо воно вузьке й дуже душне, а верблюди тратували на смерть тих, що впали з них у тій брамі. Тут військова сторожа жінки падишаха мала найбільше клопоту за весь час дороги.
А зі сходом сонця йшли прочане на місце Маздляфаг, де кождий набрав кремінів сім разів по сім, щоб кидати їх в долині Мінд — на спомин, що тут Авраам відігнав кремінням чорта, що не давав йому принести в жертву сина Ісаака. З тим у понятті вірних лучиться відкидування від себе гріхів і грішних замислів. Султанка Ель Хуррем кинула також власноручно 49 кремінів на долині Міна.
Хассеке Хуррем власними руками збирала гаряче каміння пустині, а думки про долю її сина пекли її, як огонь... Мала кидати каміння в долині по звичаю. Але не хотіла відкинути ні одного зі своїх замислів, хоч вони були тяжкі, як олово.