А для нього це ж найважливіше з усієї подорожі. Принаймні він оповідав, що, коли їхав по сибірській залізниці, то проїхав від Петербурга до Владивостока вряд 9876 верст. Від Москви до Владивостоку його потяг за 16 днів зробив 885 зупинок на станціях, зазначених в розкладі. Та ще випадково, не в зазначених місцях спинився аж 71 раз, тобто всього було 956 зупинок, і т. п речі. Містер О’Фонель каже, що ці всі знання далеко швидше можна придбати з кожного залізничного путівника й кожному розумному чоловікові рішучо нема потреби бути для того замкненим 16 днів у вагоні...
— — —
13-е. Знову на "Гамбурзі". Після вражень останніх двох днів, що зоставили по собі згадку, як фантастичний сон, в якому не можеш розібратись, прокинувшись вранці,— почуваєш себе на пароплаві так, наче вернувся додому. Все чисто, акуратно, привітно й ввічливо. Нема того дикого галасу, якихсь особливих ароматів арабських тіл та запаху ослів і верблюдів, що перевозили нас в досить незручних умовах під нічні музики шакалів, які істерично регочуть в темряві парної, африканської ночі. А над вухом жалібно дзижчать комарі...
Незвичайно радісно зустріли нас наші знайомі, а особливо — всі двунадесяті свята Бразилії. Правда, це мене не так вже тішить, але все ж було приємно бачити неудержиму радість Дон-Домінґа, пані Пурифікачіон "со чади".
Але ж щодалі, то все стає тепліше: сьогодні термометр показує в затінку 42 ступні по Цельсію.
Хотілося б так багато записати, так кортить після доброго сніданку заснути. Бо й справді, ми їздили ночами, а сидячи на ослі, дуже не заснеш.... Попишу увечері.
* * *
Ну, буду писати про Каїр та взагалі про Єгипет. Але я вже почуваю заздалегідь, що нічого в мене з того не вийде: занадто вже багато тих вражень за цей короткий час, і такі вони різноманітні, що не знаєш, чому віддати перевагу, про що писати насамперед. Взагалі, коли я згадую той гамір та галас, яким наповнено вулиці, гомін, перед яким шумлива метушнина Марселя видається просто тишею,— то в мене й досі наче чмелі в голові гудуть. Шум Єгипту наче виривається цілими снопами, як вогні у феєрверку. Здається це якимсь великим ярмарком, де в акорд людських голосів всяких тембрів вплітаються металеві дзвони і детонуючий стогін — спів ослів та ішаків, і всякі інші звірячі голоси, і своєрідний бренькіт цикад, і, нарешті, крики муедзинів, що гукають, мов якісь велетенські павичі, з мінаретів до "правовірних"... Сам Аллах не розбереться, чого тільки немає в тій своєрідній, в такій незвичайній та химерній симфонії Африки!.."
Ці звукові враження запали мені в душу найглибше, а через те я собі уявляю тепер Африку, ніби якийсь квітник звуків, над яким царить і панує оте муедзинове:
"Ілляге Ілль Аллах, Могамедн — рессуль Аллах;
Еч геди єн а ілляґе ілль Аллах!"
("Єдиний є Аллах, а Магомет — пророк його; прийдіть вклонитись єдиному Аллахові!"),
яке він виводить ще ніколи не чуваним мною голосом...
А на тому музичному тлі вимальовуються в моїй уяві не європейські будинки й прилизані по європейському люди, а біблійні постаті поважних арабів, одягнених в довгі та широкі шати. Ці патріархи або ж величаво виступають, або спокійно пересуваються на білих та сірих ослах, що йдуть в супроводі слуг. А навколо переходять запнуті жінки, то в прозорих, білих заслонах, то в темних "бурках" — заслонах вузьких і довгих, причеплених металевою застібкою до покривала на голові. Та застібка міститься саме між бровами й тому поміж двох тканин, в щілині виглядають блискучі, темні, нерозгадані очі.
Деякі жінки йдуть в супроводі потворних "євнухів", інші проїздять химерними повозами. Коптські жінки, а також жидівки, сиріянки та вірменки прикривають чорними, шовковими заслонами все своє вбрання, але зоставляють не захованим обличчя. Білий колір носять лише чорні жінки — муринки. Це — колір невільниць... Взагалі жінок далеко більше в національній одежі, як чоловіків. Переважно тільки слуги та так звані каваси (послугачі чужоземних посланців) одягаються або в чорногорські, або в турецькі вбрання.
І от, всі ці постаті на тлі яскраво-зелених фінікових пальм, мечетей та всяких будинків маврійського чи арабського стилів, на тлі властивого Єгиптові східного галасу,— утворюють незабутню картину, що видається живим образом, живою ілюстрацією до арабських казок.
Якби я був поетом та добрим малярем,— то, здається, не поїхав би нікуди далі, а силкувався б в словах та барвах змалювати цю пекучу, повну незвичайно ясного сонця й метушні, країну, яка в сучасній своїй дійсності неначе розгортає перед очима живу історію, далеку-далеку минувшину...
Казково-мальовнича тут кожна година дня й ночі. А особливо чарівні ночі на берегах спокійного й величавого Нилу. Ми бачили ранній ранок, бо мусили вставати вдосвіта, щоб, скористувавшись нагодою, зробити малу екскурсію до Гізи, де ще зосталися споконвічні піраміди та загадкові сфінкси. І от, тоді, вранці ми бачили, як по вулицях проходять бедуїни зі своїми козами та фелахи з коровами, й як вони доять їх перед кожним покупцем молока. Тут вже кожний напевне знає, що він п’є молоко справжнє, непідроблене!.. Далі бачили пекарів ("хлібодарів"), що несуть на головах величезні коші з хлібом та всяким печивом, як в часи славнозвісних фараонів, коли ще жив тут біблійний Йосиф (Юсуф), пам’ять про якого ще й досі жива в багатьох тутешніх речах. З сіл до міста посуваються жінки з кошами овочів та городини, з’являються галасливі продавці всяких напоїв: лимонаду, чаю, тамариндового соку, особливого єгипетського пива й тому подібного питва. А поміж всіма цими людьми з самого рана й до пізнього вечора цілими хмарами перелітають хлопці-чистильники чобіт, що, мов собаки, хапають кожного за ноги й намагаються, хоч ти їм що, почистити чоботи. Це — справжня напасть, і, коли б їх слухати, то довелося б цілісінький день нічого більш не робити, як тільки виконувати їхні бажання.
І щодалі йде день, тим голосніша, рухливіша, більш мальовнича стає вулиця, по якій пересуваються всі можливі роди різнокольорового люду...
В Каїрі сила рослинності, поміж якою найкращі одинокі й скупчені в невеликі гайки, пальми. Трапляються вони й на досить гарних європейських вулицях, як, наприклад, Шхарі-Кемель, Оперна площа (з мосянжовим пам’ятником Ібрагиму-Паші). Але, все ж таки, ці європейські будівлі та взагалі європейського типу вулиці з готелями, пам’ятниками, автомобілями й фіакрами видалися мені тут якимись недоречними, неначе перенесеними сюди з зовсім чужого, іншого світа.
Від Мідан-ель-Хазіндар, на якій стоїть і наш готель "Еден-Палац", відходить маленька, вузенька вуличка, якою можна пройти на знаменитий Каїрський рибний ринок, куди європейці ризикують показуватись лише в супроводі тубільців... Ми заглядали до цікавого арабського музею, де зібрано майже виключно різні арабські речі: посуд, мозаїку, орнаменти, келехи, шматки колон з стародавніх мечетей, мармурові таблиці і т. п.
У Віцекоролівській книгозбірні зібрано цікаві й незвичайно оправлені книжки Сходу: арабською, турецькою, перською мовами писані, чудового письма. Тут зберігаються найстаріші магометанські документи. Є "книжки", писані на папірусі, на шкурі, пергаменті, навіть — на камені, дерев’яних дощечках, глиняних черепках і т. п. А які чудові й безцінні оправи на Корані! В одній залі намальовано Коран на стіні й орнаментовано в перському стилі. Ну, та хіба ж можна все це записати!?..
Недалеко від музею — мальовнича мечеть Гамі-ель-Бурдені, побудована ще в 1616 році, вся червоно-жовта, з струнким, граціозним мінаретом та незвичайно голосистим муедзином, що виспівує свою коротку пісню, як соловейко,— заплющивши очі й навіть затуливши вуха.
Найвищий мінарет чудової мечеті Гамі-Султан-Гасан.
А Нил!.. Ми переїздили його кілька разів. Але ж особливо він упав нам в око, коли ми їхали до Гізи мостом Касо-ель-Нил, перекинутим в дуже широкому місці річки. На цьому мості ми бачили силу всяких крамарів та перекупок, минали цілі валки верблюдів.
Понад берегом Нила біжить далі електричний трамвай, що доходить аж під саму пустиню, до місця, де стоять піраміди. Вісім кілометрів він пробігає розкішною алеєю, мов бульваром. На самому ж, так би мовити, березі пустині англійцями поставлено гарного готелю, де ми й наняли верблюдів та ослів й подалися далі під самі піраміди й до Гізецького сфінкса.
Ці колосальні будови невільно викликають спомини про ті часи й тих людей, що їх будували. А вночі, під ясним світлом місяця, вони утворюють таку наладу казки й очарування, якої я не забуду на все життя. Мені здається, що в цій картині є щось таке, релігійне чи побожне, чи містичне, але я не вмію цього як слід висловити. Не ймеш віри, що цих гігантів поставили звичайні люди, які під самими пірамідами (особливо — під Хеопсовою) видаються такими манісінькими й мізерними комашинками!..
Окрім свого історичного значення — як вічні пам’ятки про своїх будівничих, піраміди мали ще для єгиптян значення вічного календаря, бо по тому, як від них падає тінь, єгиптяни знали, де стоїть сонце, яка наступає доба року і т. п. Між іншим, є такий час, коли сонце стає над пірамідами так, що від них не падає жодної тіні й усі чотири боки кам’яного гостряка ясно й рівно освітлено. За 33 дні після того настає весняне рівноденство; через 90 днів — літня доба і т. д.
Один з туристів, що був з нами й добре знає Єгипет та його історію, оповідав чисто все, як саме будувалися піраміди. Між іншим, мене вразило, що для приставки сюди каміння попереду будували спеціальні шляхи, а потім,— як пише грецький історик Геродот,— Хеопсову піраміду будовано протягом 30-ох років силою, більш як 100 000 людей! Але ж ті люди працювали щороку тільки по три місяці, тобто в той час, коли не було роботи на полі.
Пролазити по внутрішніх вузьких та низьких ходах пірамід, відкіля спека дихає вогнем,— дуже тяжко й мало цікаво. Видиратись на саму піраміду,— так само тяжко.
Щодо сфінкса, то він дивує своєю великістю. Досить зазначити, що завдовжки ця потвора має моїх 50, а Давидових аж 56 кроків! Висічено його з скелі, що й раніш там стояла. Але, на жаль, дикі араби та мамелюки, що були у війську Наполеона, який приходив і сюди,— пообламували каміння з сфінксового обличчя на свої потреби.
Ми, як і всі інші туристи, знялися на тлі пірамід і забрали з собою негативи...
Ну, годі.