Валентин корчився від прихованого сміху, вдало розставляв акценти і, раз від разу чухаючи свій м'ясистий, просякнутий нежиттю ніс, змушував слухачів дружно реготати.
— "Конституция мадам Грицацуевой — наилучшая конституция в мире".
— "Лёд тронулся, господа присяжные заседатели!"
— "Нас никто не любит, кроме уголовного розыска, который тоже нас не любит..."
— Ходімо покуримо, — періодично переривав читця мускулистий, зарослий шерстю парубок, якого друзі поважно величали Гер Іванович. Він напам'ять тлумачив рівняння Максвела і дохідливо доводив, що Тесла був більш значущим винахідником за Едісона.
Взагалі студентство сподобалося Павці: чудні люди. Вони не журилися, плескали гумором, розмірковували на захмарні теми і співали під гітару.
— Малий, вип'єш з нами? — запитав Гер Іванович.
— Я не п'ю, — зніяковів Павлик.
— Молодець! А ми п'ємо. "Непьющие студенты редки: они повы.., они повы.., они повымерли давно!".
— "Не делай из еды культа", — сказав Павка сестрі. Вигорнув з банки найбільш угрудку тушонки і з'їв.
— Мама, прогрес! Павка осилив "Дванадцять стільців" Ільфа і Петрова! "Тщательно пережёвывая пищу, ты помогаешь обществу", — зреагувала сестра.
Аби не затримка у Москві, де Наташа здавала вступні документи до Університету, а мама влаштовувала дострокову пенсію, вони б дісталися Конотопу на три дні раніше. Столиця якраз прихорошувалася до Всесвітнього Фестивалю молоді і студентів, і Володя, син тітоньки Віри, зводив гостей до величезного, вщент заповненого людьми парку ім. Горького. Публіка гуляла алеями, розважалася на атракціонах, їла морозиво "Пломбір" і пила бочкове пиво "Жигулівське". Павку вразила нова мода: хлопці ходили нестриженими, в вузеньких штанях, строкатих сорочках навипуск із краватками нижче пупа і черевиках на товстих жовтих підошвах.
— Стиляги. А їхня зачіска зветься кок, — пояснив Володя.
Павка відбився від гурту і поблукав самітно. Парк дмухав розкутістю; парубки знайомилися з дівчатами з півслова: підійшов, вдало пожартував і повів у кущі. В дальньому кутку парка Павка натрапив на двоповерховий будинок, що сяяв сотнею вікон, з яких гриміла незвична, рвана, музика. На вході збуджено юрбилися мужчини, а два швейцари, вдягнені в адміральську форму, запускали їх, лише спаривши з розчепуреними грайливими жіночками, що підходили. "Адмірали" рвучко відчиняли перед ними масивні двері з золотими ручками і вдячно кланялись. "Публічний дім!" — здогадався Павка і спробував протиснутись усередину. Але його виштовхали.
Частина IV
Розділ І. Шаховий клуб
До радгоспу "Першотравневий", що під Совинкою, школярів дев'ятого "А" класу доставили у відкритому кузові вантажівки "Газ-53". Їхали довго; сиділи на жорстких дошках-лавочках, причеплених залізними гачками до бортів кузова. Густа курява, дрібне тіпання на булижниках і різкі підскоки на ковбанях підбадьорювали співати під дзвін гітари у руках Жори Проценка. Співали про красуню, гідну турецького султана:
"Как турецкая сабля твой стан,
Рот — рубин, опалённый.
Если б был я турецкий султан,
Я бы взял тебя в жёны!"
і старого козла, що влюбився в молоду красуху антилопу.
"И сказал козёл: б-е-е,
И сказал козёл: м-е-е,
Надоела мне коза,
Ты открыла мне глаза,
В Африку пойду —
Найду!"
Дівчат, по приїзді в село, розмістили прямо у сільраді, а хлопцям відвели простору клуню, глиняна долівка якої була щільно укладена сінниками. На далеке бурякове поле школярів вивозили трактором. Їм доручили збирати буряки, вигорнуті плугом; хлопці зносили їх плетухами у купи і після того, як дівчата обрізали гичку, закидали вилами на вози і причепи. Пам'ятний нещасний випадок трапився під кінець робочого дня, коли Павка, полінившись чалапати по ріллі, надумався до наступної купи підкотитися на причепі. Трактор уже рушав, коли він, ухопившись за передній борт, підстрибнув, щоб заскочити наверх. Відштовхнутися від ріллі йому не вдалося, і ліва нога, загрузнувши в землю, потрапила під переднє колесо причепу. Павка впав на спину і заволав. Здоровенне брудне колесо навантаженого причепа ум'яло ногу у пухкий ґрунт і завмерло, трішечки не діставшись пахвини. Добре, що тракторист зреагував на крик і, не обертаючись, здав назад. Павку витягли з-під причепа і у кабіні самоскиду відвезли до Дубов'язівської селищної лікарні. Рентгену там не було, і головний лікар поставив діагноз, обмацавши постраждалого пальцями. Він власноруч наклав шини і сказав:
— Внутрішні органи і геніталії не пошкоджені, гіпсувати не будемо. Нехай кісточки самі знайдуть своє місце. Ти ж час від часу обережненько так воруши пальчиками.
Лікарняне ліжко — якщо тебе не мотлошить лихоманка — непогане місце, щоб призупинитися і замислитись. Ніхто тебе не займає, окрім медсестер, яким, насправді, ти байдужий. Павка вдивлявся в намащену вапном стелю і слухав радіоточку, що другий день поспіль плескала про перший у світі штучний супутник, запущений Радянським Союзом. Зранку йому вкололи знеболювального, і думки-хмаринки вільно пливли з одного на третє. Де та Камчатка, і чи існувала вона взагалі? Він вже не тужив за бушлатом: в Конотопі панувала зовсім інша мода. Якби ж він втік із дому, самотужки змотав на Камчатку і порибалив в океані, — було б чим хизуватися. Але ж насправді його туди возила мама, і важко пояснити, з якого переляку їх туди носило, бо на людську думку їм і тут жилося непогано.
У Конотопі багато що змінилося... У спорті друзі просунулися далеко вперед. Вітько Затятий і Коля Сеник в поштовху перевищили сто кілограмів, а Толян Панченко, якого Павка особисто заманив у секцію гімнастики, вже крутив на поперечині великі оберти. Пацани накачали мускули і тепер поблажливо ляскали його по плечу: мовляв, тренуйся, тренуйся, може, й надолужиш.
Усе літо міська молодь бігала на вокзал зустрічати поїзди, що слідували до Москви на фестиваль. Безугавно грав духовий оркестр; на першій платформі встановили трибуну, з якої видатні містяни палко привітали гостей. Із переповнених вагонів на перон висипали пістряво вдягнені, веселі й розкуті хлопці та дівчата і дарували сувеніри всім зустрічним. Кулик Анатолій надбав семибарвну кулькову ручку з жіночою фігуркою, з якої при перекиданні начисто злазив купальник. Владик Кравець зібрав цілу колекцію іноземних значків; головний міський стиляга Тоха Голєв розжився строкатою сорочкою, зшитою з американського прапора, а Ладько Довгов'яз здобув комплект струн для електрогітари. І хоча зупинки фестивальних поїздів не перевищували тридцяти хвилин, Павчина сусідка по двору, тітка Фаня, авторитетно напророчила появу в Конотопі цілого виводку чорнявих байстрят.
Чотири койки стояли паралельно головами до стіни, з вузеньким проходом у ногах. Крайнє ліжко під вікном займав Василь — водій самоскида, прикомандирований із Харкова на вивіз буряка. Він нічим не хворів, просто відпочивав від важкої праці. Ночі — незалежно від того, котра з сестричок чергувала, — він проводив з нею в ординаторській. Ліворуч від Павла лежав хлопчина з гемороєм, який тричі на день заштовхував собі в гузицю цілющу свічку. Праворуч лежав хворий на усі болячки дідуган, який натужно бухикав від злої махорки.
Пацієнтів не годували, бо всім приносили з дому. Павку ж підгодовував Василь, якому щедро дарували щасливі медсестри.
— Поглянь, Павлухо, яка курка! Не курка — бегемот. Хіба таку у магазині купиш? Хапай крила, а мені залиш клешні. А хліб? Пишний, ще теплий, — мабуть, щойно з печі. А як до молока смакує мед!
— То не курка, а качка, — поправив дід.
— Хоч і гуска! А сальця, діду, не бажаєш? Із проростю. Баба такого не принесе, бо ти вже не годящий. Бери, бери, я ось урізав.
Постраждала нога набрякла до самого живота, ще й посиніла. Знеболююче в лікарні економили, і Павка, визнавши біль тренуванням волі, мовчки терпів. Ночами на нього нападала лихоманка і знайома з дитячих літ мара: розжарена невиливайка, до пекельного отвору якої його затягував безжалісний вир. Проте Павка достеменно знав, що до ранку те скінчиться, з'явиться мама, і він побачить її брунатні, заплакані очі.
У неділю "Газоном" верхи провідати постраждалого прибув увесь клас, який, ставши дев'ятим, геть змінився. Кулик Анатолій, Адько Антонов і Льончик Терещук покинули школу і пішли на завод; Вітько Затятий поступив до будівельного технікуму, а Фіма Гегіль перейшов до Залізничного училища. Однокласниці обзавелися груденятами, а дехто й справжніми цицьками. Вони вже прочитали "Декамерон" і "Леді Макбет Мценського повіту" та взялися за Гі де Мопассана. Старші класи займалися у другу зміну, до темна. На перервах Жора вимикав світло, і хлопці наосліп лапали реготливих дівчат, які верещали, але не ображалися. Нові вчителі зверталися до учнів строго "на ви" і поблажливо ставилися до гострослів'я. Найпершим учнем став Владик Кравець, який, обравши собі життєвий шлях науковця, спроквола готувався до вступних іспитів з математики і фізики.
Однокласники притарабанили колгоспних яблук, груш і букетик чорнобривців.
— Анфіса передала, — пояснила Галя.
— Щось її не видно.
— Поїхала. Вчора після обіду. У неї в Чернівцях знайшовся родич, який потребує доглядання. Заодно хоче підготуватися до медичного інституту, — пояснила Рита.
— Вона так раділа, коли ти повернувся, а ти — нуль уваги, — докорила Галя.
Павка знизав плечима: от вже й унадлива та Фіська! Бачить, що не подобається, а все одно липне! Ну, поїхала, так поїхала. Нехай щастить.
Не думав він, що його історія з Анфісою Івасько тільки-но розпочалася; наразі він слухав Ніну, Галю, Валю, Свєту, Юлю, Риту, які щебетали про все на світі.
— Чуєш, Павко, а наш повар виявився дуже дивним! Не дарма він унадився до нас на сінники. Позавчора пристроївся до мене. Пригорнувся і шепоче: "Не бійся! Зробімо один одному приємність. Спершу я полоскочу тобі, потім ти мені.". Чую, а рука його вже у мене в штанях! Тут я його як двинув. Зранку поділився з хлопцями, а вони кажуть, що й до них так само приставав. Отже, домовились ми наступного разу зробити йому темну, та боїмося втратити могоричі, — признався Жора Проценко.
Він натякав на люб'язність, якою розпещував їх збочений кухар: із кожного дебелого буряка, принесеного йому з поля, він виганяв літр самогону, і половину віддавав добувачу.