і Хл. "неділь масленоh в четвергъ", але в 1113 р. на 9 лютого припадав недільний день М'ясниць.
1113
' Затемнення сонця літописець датує не лише за юліанським календарем, але й за календарем місячним; в Іп. помилково додано "к" (20) після "в" (9).
2 Про це знамення-міраж говорилося під 1065 p.
3 У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: ("Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам'ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуку інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва").
4 За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім'я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім'я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі, — для християнізованої Русі це був факт високого престижу.
5 Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.
6 За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина (Гліба), невідомого з інших джерел, якого в 1118 p. перевів до Переяславля.
7 Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім'я дочка якогось поморського князя.
8 Це речення повинно б стояти на початку 1114 p. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.
9 Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205 — 206);далі текст переписано третьою рукою.
1114
' У Лавр. "марта вь 17".
2 Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в Х — XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе "я", — це третій літописець, невідомий на ім'я.
3 Ідеться про руський компілятивний "Хронограф за великим викладом", оснований на "Хроніках" Амартола та Іоанна Малали.
4 В Іп. хибно "право".
5 Текст узято з "Хроніки" Амартола через згаданий "Хронограф".
6 Наведений уривок — це кінець першої книги "Хроніки" Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів "за що прозвали його" до "піч огненну"; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).
7 Тут в Іп. прогалина, для вставки числа.
8 Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).
9 Наведений текст (від слів "А після цього...") — початок другої книги "Хроніки" Малали.
10 Псалом CXXXIV, 6, 7.
" Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.
1115
' В Іп. і Хл. хибно "с попомъ".
2 В Іп. "орници"; у Лавр. "орничh"; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть "фофудью" (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова 2.V 1115 "рhжючи": біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).
3 В Іп. "комару", у Хл. "в комору", — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.
4 У Лавр., очевидно, хибно, "въ 8 день", в Акад. "въ 18". Першою жоною Олега Святославича-"Гориславича" (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім'я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.
1116
1 В Іп. і Хл. хибно "къ Смоленьску"; у Лавр. "к Мhньску"; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.
2 В Іп. і Хл. хибно "Жельди", "желди"; у Лавр. "Желни".
3 Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.
4 За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (див. ще прим. З до 1136 p.).
5 В обох випадках ідеться про Сіверськии Донець.
6 У Лавр. "Галинъ (хибно), Чешюевь и Сугровь".
7 У Татіщева Предслава (в Іп. і Хл. хибно "Предъславна") названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 p., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 p.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065 — 1067 pp. її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.
1117
' Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 p.
2 В Іп. і Хл. хибно "Ольговичь"; можливо, треба читати "і Давид [Святославич, і] Ольговичі".
3 За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112 р.).
4 Ідеться про дунайських болгар.
5 У Лавр. "въ 16 день" і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача "Повісті минулих літ", яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.
6 Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.
7 Це речення тут не на місці, далі воно правильно вписане під 1119 р.
8 На річці Альті 1015 р. було вбито Бориса.
9 Це речення, як підтверджує Лавр., повинне закінчувати першу фразу під 1118 р. (стояти після слів "бояри його відступили од нього").