Чи не надають їй значення А жаль. Адже справді: що може відбутися, якщо ми врешті-решт виявимо позаземну цивілізацію? Ну, отримали сигнал, дешифрували його — припустімо, — а що далі? А далі можливо кілька ситуацій, і серед них сприятливі і несприятливі. Навіть ворожі для людства. Може, й фатальні.
Спробуйте прийняти повідомлення про побудову принципово нової ЕОМ, з можливостями, що ми їх досі не знаємо. Від такого супермозку всього можна чекати — в тім числі й агресії, що хто зна чим обернеться для "патріархального" людства.
І в той же час сприятливі ситуації багато чого допоможуть людству, можуть виявити великий вплив на культурний, науковий і технологічний потенціал людства. Такий контакт може взагалі вплинути на майбутнє людства. Або ж і призвести його до загибелі, до підкорення його іншою, з принципово іншою, з іншою технологією і мораллю цивілізацією — все може бути.
І все ж братів по розуму треба шукати. Хоча б для того, аби дізнатися: одинокі ми у Всесвіті чи не одинокі? А ще коли буде вирішена й друга велика проблема — проблема виникнення живої матерії — людство відразу ж здійснить воістину гігантський стрибок вперед. У тім числі і в освоєнні Всесвіту.
І все ж у нашій свідомості ні-ні та й з’являється гірка думка — це вже автор продовжує своє давнє інтерв’ю: якби воно, життя в космосі десь було, то ми його вже неодмінно б знайшли. То може, ми самотні в безмежному космосі? А виникли як випадково кимось створені? Принаймні, ідея Бога не суперечить унікальності (якщо воно й справді унікальне) нашого життя…
Щоб побачити муху завбільшки в 6-8 міліметрів на відстані ста кілометрів Хаббл може, а ось життя на інших планетах — ні. Поки що. Оце "поки що" тільки й утішає та вселяє надії. А раптом завтра ми його знайдемо? Позаземне життя. Та ще розумне… Та ще… Все може статися, адже Хаббл уже відкрив такі зоряні світи, біля яких запідозрюються планети, придатні для життя.
… І зримо, внутрішнім зором бачиться, як до космопорту, спорудженого на орбіті Нової Землі, десь на відстані в десятки тисяч кілометрів від поверхні планети — такого собі тамтешнього місяця в її небі, — причалює величезний — наче на півнеба — міжзоряний корабель.
Із Землі.
Із землянами, з черговою "порцією" переселенців, цього разу киян. Диспетчер космопорту передає командирові корабля необхідні дані:
— Алло, Земля, Земля?!. Вітаємо з щасливим завершенням міжзоряного перельоту і прибуттям на нашу планету, що віднині і на віки стає і вашою планетою. Вам виділено причал номер такий— то… Щасливого причалювання!..
Гігантський корабель, перейшовши з маршових двигунів на маневрові, повільно і врочисто підходить до визначеного йому причалу (їх космопорт має десятки й десятки і до них одночасно можуть швартуватися по кілька зорельотів), стикується боком — як судно на пристані.
Причал довгий і широкий, з зонами відпочинку, де полум’яніють квіти під штучним освітленням, зеленіють кущі й дерева, дзюрчать фонтани й співають пташки. Оскільки порт плаває в безповітряному просторі, над причалом, аби уберегти його від мертвого холоду Космосу, як і над усім портом, скляний броньований купол.
Сяють невидимі світильники, створюючи білий день.
Останній порух корабля, і він завмирає біля причалу. Все, довгий, довгий міжзоряний переліт з Галактики Молочний Шлях в іншу галактику за маршрутом Земля — Нова Земля успішно завершено.
По команді диспетчера висовується перехідній рукав— тамбур, що пуповиною з’єднує корабель з причалом космопорту.
В рукав— тамбур закачується повітря, тиск у ньому, й одночасно на кораблі і на причалі вирівнюється. В крутому боці зоряного лайнері досі невидимий, наче його там і немає, відкривається широкий овальний люк і на причал через рукав— тамбур починає тягнутися вервечка пасажирів — чоловіки, жінки, діти. Все — сім’ї, сім’ї, сім’ї. У всіх вже назавжди спалені позаду мости, повертатися їм нікуди, тільки вперед. У кожного в руках лише необхідні особисті речі (громіздкий вантажі потім вивантажать) — всі схвильовані, збуджені, хоч і трохи стомлені довгим перельотом, такі, якими й бувають пасажири далеких рейсів. Політ закінчено, все добре, тож прибульці галасують, сміються, на ходу обмінюються враженнями і рікою все вихлюпують з черева лайнера на причал і вихлюпують.
Планета, на яку вони прибули "на постійне проживання", як зазначено в їхніх документах, десь там, внизу під космопортом, до неї ще десятки тисяч кілометрів — її видно на великих оглядових екранах причалу — велика голубувата куля із зеленими материками, синіми морями— океанами і білими хмарами вгорі…
Новоприбулих землян-переселенців групами ведуть до модулів-планетоходів місцевого зв’язку, що поприлипали до обох боків у кінці довжелезного причалу, як катери чи теплоходи на річкових пристанях. Вони й перенесуть переселенців з орбітального космопорту на саму планету.
Оскільки ж цього разу прибули переселенці з України, то їх доставлять в той край планети, що виділений для Нової України з територією, що витягнута з Заходу на Схід на 1316 км, з Півночі на Південь — на 893 км, із площею, що становить 603,7 тисяч квадратних кілометрів, де й помістилися її 25 областей, Карпатські та Кримські гори, степи, ліси і родючі поля; із загальною протяжністю кордонів близько 6300 км, з головною рікою, названою Дніпром…
І ось вже видно внизу в ілюмінаторах планетоходів велике місто, що розкинулось на березі великої ріки — місто Київ, Нью-Київ, столиця Нової України не березі річки, що її названо за аналогією із земною — Дніпром.
На борти планетоходів вже передають вітання Ради Старійшин України. Що по якомусь часі в ілюмінаторах планетоходів, що націлилися на летовище, спалахують золоті бані…
— Лавра?.. — чуються вигуки захоплення. — Києво-Печерська Лавра? Вже встигли не тільки новий Київ збудувати, а й на крутосхилі тутешнього Дніпра і Лавру звести?
Хрестяться. Там і там чути:
— Здрастуй, Нова Україно на новій планеті!
— Здрастуй, Києве, вічний і юний!
— Здрастуй, свята Лавро!..
— Ми нарешті вдома…
І був місяць червень, шостий місяць за земним календарем, знаний на Русі як місяць ізок — так у слов’ян здавна називали коників, що їх у червні як з міха висипає.
І був день літнього сонцестояння, коли небесне світило досягає найвищої точки на небі — звідти воно поверне на зиму і почне все нижче й нижче спускатися по небесній дорозі…
А поки що воно в зеніті.
І все в природі квапилося насолоджуватися теплом — останній місяць кувала зозуля, останню пісню доспівував соловейко.
І був день 24 червня 100 000 року Ери Великого Переселення Землян…
І там, на далекій чужій планеті, що стане землянам рідною, як завжди щоранку сходитиме місцева зоря звана Сонцем і діти на тій планеті, що стане їм рідною, весело співатимуть— щебетатимуть: "Сонечко, сонечко, виглянь з віконечка".
Що з того, що нас не буде, головне, що буде рід людський — з усіма його радощами й бідами, аби він тільки був. І тамтешній Павло Грабовський писатиме про тамтешнього парубка, який
Позирав щораз в віконце,
Чи не трапиться вона,
Його щастя, його сонце,
Його зіронька ясна…
КОСМІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ НА ПОШУКИ БОГА?
ЯК ПОВЕРНУТИСЯ В МИНУЛЕ?
НЕ МОЖНА БАЧИТИ ДАЛІ, АНІЖ МОЖНА БАЧИТИ
Літ через п’ятнадцять, себто в кінці першого десятиліття XXI століття американці мають намір підняти на орбіту близько тридцяти космічних телескопів нового покоління — на пошуки Бога.
Ну, це я так "кучеряво" висловився, бо не тільки Бога шукатимуть нові американські хаббли, але і його в тім числі. Хоча де його шукати — того ніхто з певністю сказати не може. Але, як висловила припущення одна з газет, нові космічні телескопи, можливо, дадуть відповідь на животрепетне для людства запитання: хто ж створив цей світ? Питання й справді найболючіше, але спробуй — бодай і за допомогою найновішого Хаббла — дати на нього відповідь. Та й чи можлива взагалі відповідь? Зрештою, Бог — це не Скотт Роберт Фолкн, англійський полярник, якого свого часу довго розшукували в Антарктиді. Бога треба шукати у власній душі, у власному світогляді, у власних вчинках і думах. А ось Творця Всесвіту пошукати можна, але…
— Є так поняття, як обмеженість Всесвіту. Ти не можеш бачити далі, аніж можеш бачити… Далі чотирнадцяти мільярдів років ми не можемо знати. Все, що було раніше — міркування здорового глузду. Всесвіт створений так, щоб ми в ньому існували. У нього такі властивості, аби дати людині жити в ньому. Не було б Всесвіту — не було б і життя. Або мав би він якісь відхилення — були б інші форми життя, щось було б навпаки. Отже, властивості нашого Всесвіту, тих елементарних часток, які сформувалися в процесі створення Всесвіту, такі, що дають можливість для існування матерії і розуму (це так званий "антропний принцип").
Непосвячені завжди відважні та рішучі. Ось і я з одвагою неофіта ставлю запитання, вимагаючи негайної відповіді на них:
— Хто встановлює закони?
— Це питання такі, які… виходять за межі наших знань. Ми живемо у своєму Всесвіті, відлік ведемо від Вибуху. А що поруч, існує — не знаємо. Можливо, поруч інші світи, інші всесвіти, багато таких всесвітів.
Абсолютно різних і незалежних один від одного. І не схожих один на одного. Це ми знаємо всього лише один, той, у якому існуємо, а насправді їх, як уже мовилося, може бути кілька. І в кожного з них, як писав поет, своя доля і свій шлях широкий. Себто свої — тільки їм притаманні фізичні закони, які можуть бути й не схожими з фізичними законами нашого Всесвіту, а, отже, й нам незнанні і недоступні. Такі, які ми й уявити поки що на Землі не в змозі. Або уявляємо як найфантастичнішу фантастику.
І розширюється, потім стискується до якоїсь точки, все знищуючи за собою, вибухає і знову розширюється, все відновлюючи лише наш Всесвіт. (Можливо інші всесвіти — якщо вони є, — функціонують за іншими законами і сценаріями?).
А якщо це так (всесвітів кілька і вони абсолютно різні) то за мільярди років, що в людства ще є, якщо воно не знищить само себе і вціліє, сягнувши грандіозних вершин науково-технічного прогресу, то неодмінно відкриє для себе інші всесвіти. Чи бодай якийсь один з них. І в один з них усім гуртом і перебереться — перед стискуванням в точку нашого Всесвіту.
Але це за умови, що воно, людство, і справді виявить інші всесвіти.