Що ж, тепер ясно, звідки посіялося зерно анархічного мислення. Диво дивне! Логічні висновки серйозних учених не приваблюють юні душі так, як захоплює в полон безпідставне, буквально корсарське, розбійницьке, так би мовити, фантазування! В чому тут справа? Може, справді логізова-на до філігранності, математизована наука сама себе заганяє в лабіринт обмеженості? Але ж ми оволоділи й новими розділами аналізу та синтезу, що ґрунтуються на Математиці Єдності Боголо–Гука! Правда, інерція страшна, математика множинності не здає позицій! Якщо конерниканська революція тривала триста літ, то но-вітня, континуальна, революція вимагатиме, можливо, тисячу літ! Гаразд! А до чого ж тут "серце світу"? По-глянемо, який же висновок робить прадавній автор!..
Сигнал термінового виклику перервав дальше читання. З екрана телеіиформа дивився на Речислава Крон. Обличчя вченого було схвильоване.
— Речиславе! Неприємна новина…
— Щось пов’язане з втечею?
— Так. З Планетарного Генофонду повідомили, що банк геномів усіх дванадцяти втікачів знищено…
— Як то знищено? — аж підскочив Речислав. — Хто це міг зробити?
— Безумовно, самі втікачі. Попереднє розслідування показало, що вони використали систему Планетар-ного Мозку, щоб проникнути в Сховище Генофонду.
— Прокляття! — схопився за голову Головний Детектив. — Це означає лише одне: вони спалили за со-бою мости…
— Я теж так зрозумів, — згодився Крон. — Але й це ще не все. Вони добралися до Всеземної Кристало-теки, де зберігалися записи їхніх психотипів…
— Як! Вони стерли власні психообрази з Книги Життя?
— Так, Речиславе, — суворо підтвердив Крон. — Отже, маємо справу не з юнацькими дурощами. Само-достатня група юного Людства свідомо пориває з Батьківським Древом. Ми маємо розгадати цей страшний фе-номен…
— Страшний? — перепитав Головний Детектив. — А може, зачекаємо з остаточними оцінками?
— Які інші оцінки можуть бути? Діти не хочуть, щоб їх відтворили. Це стрибок у безодню, назустріч ці-лковитій загибелі!
— І все-таки — зачекаймо!
— У тебе є якісь міркування?
— Я знайомлюся з тим, що залишив мені син. Треба збагнути всю передісторію явища. Дещо вже вима-льовується, Кроне. Але про це при зустрічі…
— Гаразд. Я чекаю. Поспішай, Речиславе. Ми не маємо права зволікати…
"…Тяжко збагнути причину трагедії, що відбулася з головною ланкою Світового Життя — з Людиною. Десь в процесі ембріонального розвою планетарного плоду Біосфера захворіла, вражена невідомим космічним вірусом, і подальше формування Земного Організму відбувалося під знаком цієї недуги. Замість гармонійних біоценозів почали виникати антагоністичні: хижаки-травоїдні, господарі-паразити, автотрофи-гетеротрофи. Замість екологічної здруженості виникло екологічне "співіснування" — нестійка рівновага ворожих, відчуже-них форм. Пізніше на юній планеті з’явилася Людина Мисляча, в ноосфері Землі спалахнула Самосвідомість, а з нею — Інтегральний Розум, Інтелект, як сума нсихоелементів Світового Життя. Цей Супермозок міг би об’єднувати всі ці елементи флори та фауни, прискорено нести їх до вдосконалення, гармонізуючи, одухотво-рюючи. Та, оскільки Тканина Буття була хворою, недуга вразила і Спільний Розум. Він обрав хворобливий шлях, відзначений у всіх переказах давнини як путь Зради й Падіння. Так виник у психосфері Планети "Бог цього світу", духовний упир, творець всіх культів, ворог людства, Узурпатор Еволюції. Ось чому людство бо-жеволіє протягом тисячоліть, ось чому воно скаженіше від найлютіших тварин! Хіба не дивно, що мислячі істо-ти досі не можуть віднайти шляху до єдності, хоч кожен з пас розуміє абсурд протистояння й ворожнечі?! В’язниці, ешафоти, катування, зради, брехня, забобони, цинізм, тисячолітні кровопускання у війнах, — та кро-вожери-хижаки порівняно з людьми — янголи!
Отже, колективний Розум Планети — вкрадено, узурповано.
Звідси — всі наслідки!
Людина — Квітка Всесвіту, покликана породити в собі неповторне Зерно Нового Світу. Через нас вияв-ляє свою невичерпну потенцію сама Субстанція, Вогняна Сутність Буття, Мати Світу. Зоряний Всесвіт — прос-тір нашої душі, куди ми маємо врости мисленням, творчістю, подвигом любові, самозреченням. Відкидаючи ветхі форми прояву та самопрояву, втілюючись у все духовніші та витонченіші сутності буттєвості, Людина-Мислитель прямує крізь світи й сфери, вертаючись до Самого Себе, до Духовної Правітчизни.
Яка грандіозна містерія! Яка дивовижна симфонія! Яка радість — понад болем і насолодою!
Та відбулося страхітливе падіння: Людина віддала суджений шлях Радості міфічним ідолам релігійних та соціальних забобонів. Об’єднаний Розум, котрий мав нести Світло Розуму Світовій Громаді, став Антирозумом. Мисляча істота позбавлена узгодженого інтелекту, бо "Володар Світу", сформований на фундаменті хворобливої ноосфери, шалено змагається уже не в ім’я якоїсь еволюційної мети, а лише через негативну інерцію.
Чи суджена перемога Людині?
Це визначить вільний вибір путі. А щоб здійснити цей вибір, слід усвідомити стан людства у всій його катастрофічності.
Адам, котрий заснув у вічності, віддавши своє ребро, свою сутність узурпатору на створення ілюзорного життя, мусить прокинутися і змести світ псевдобуття.
Хто ж пробудить світ, який не має ні голови, ні серця?
Всі боги, всі земні лідери — то лиш мертві ідоли, штучні серця, котрі вдираються в живу плоть народів, немов космічні паразити, отруюючи Дух Пражиття фата-морганою обіцянок та брехливих ідей.
На останній межі все: економіка, енергетика, соціологія, рівновага біосфери, психіка народів. Це — криза Розуму, криза Ноосфери. Недарма Тейяр де Шарден застерігав проти можливості її розриву…"
Речислав замислився.
Аналіз правильний для кінця двадцятого віку. Проте вже тоді народи Землі збагнули порочність проти-стояння, почали нищити ядерні запаси, скорочувати армії. А в двадцять першому віці майже повністю роззброї-лися, поставивши всі мілітарні потенції під контроль Всесвітньої Ради. Чому ж діти так близько прийняли до серця архаїчні міркування химерного автора? Можливо, вони відчувають в них те, мимо чого дорослі байдуже проходять? Ага, ось автор підходить до головної тези…
"Ще є час. Хто скаже — скільки? Мить чи десять літ? Не маємо права й хвилини віддати на користь Пі-тьмі. Тому доречні заходи буквально полум’яні для рятунку Життя — цієї дивної Квітки Всесвіту.
На порі — Альтернативна Еволюція.
Потрібне Живе, Вогненне Серце Світу!
Його створять не боги, котрі віками визискували людей, як жалюгідних грішників, а Сини Людські, які візьмуть на себе весь, тягар і біль планетарної долі…"
"Дещо проясняється, — подумав Речислав. — Який же я був ідіот, що не прислухався своєчасно до мрій та прагнень сина! Він буквально кричав мені, а я не чув. Захопився злочинами, розкриттям сучасних світових мафій, а проморгав те, що, можливо, визначає динаміку Нового світу. Автор божевільного "проекту" має слушність: адже ми й досі не підійшли до розуміння необхідності Планетарного Серця. Не просто інтелектуа-льного об’єднання фахівців у Світовій Раді, а саме консолідації вогняних душ, котрі пульсуватимуть в резо-нанс з буттям Психосфери. Зони Альтернативи ми сформували, але знову ж таки — формально. Наші діти були чутливіші. Урок, страшний урок!"
"…Друже мій!
Це суджено! Як при нагромадженні критичної маси урану сіра, холодна речовина вибухає вогняним ви-хором руйнації, так при об’єднанні певної кількості полум’яних братів почне діяти Серце Світу, преобра-жаючи Природу, Планету, Людство у відповідності з Волею Першосутності.
Настане Епоха Великої Гри.
Куди ми підемо?
В Невідоме. В Таємницю.
Скільки нас буде?
Навіщо рахувати? Один преображений значніший для Нового Світу, аніж мільйони спрямованих у піть-му.
Захопіть із собою квіти й дерева, птахів та звірів метеликів і бджіл, котрі віднині стануть для вас друзями й братами, а не їжею чи матеріалом для потворної цивілізації. І об’єднана любов’ю Біосфера породить небувалі поєднання співзвучного світу.
Дух розтопить перепону плоті — тисячолітні бар’єри Звіролюдини!
Друже! Багато було повстань і війн. Та то були тільки злочинні кровопролиття в ім’я фата-моргани. Люд-ство переконалося, що так званий "прогрес" — грандіозна фікція!
Тепер останнє повстання — супроти себе, супроти Звіролю-дини!
Марно сперечатися про "свободу" чи "несвободу" тих чи інших систем. Всі невільники! Всі у світовій темниці. Одні влаштувалися зручніше, інші знемагають під тиранією власних товаришів. Але ті й інші безглуз-до народжуються, вмирають, не збагнувши — навіщо вони й куди прямують.
Прокидайся, Брате! Від безлічі кайданів. Від міражів. Стукай у стіни власної душі. В мури Космосу. В стіни совісті. В бар’єри абсурдного життя. В спіралі безжалісного Часу.
Впаде в’язниця.
Неодмінно!
Пора Зоряного Повстання настала! Чуєте, Друзі?.."
Речислав, дочитавши останню сторінку, встав з-за столу, підійшов до вікна. Серце билося бунтівливо й гучно. Що це з ним? Може, вселяється в груди дух тисячолітніх мрійників? Може, і в його душу влетів вірус романтичного божевілля? Він глибоко вдихнув цілюще гірське повітря.
Дякую тобі, далекий друже з двадцятого віку. Твоє повстанське слово не пропало, не загубилося у куряві століть. Дякую і тобі, сипку, за цей останній подарунок: ти залишив для мене ледь помітну ниточку для розшу-ку, проте я знаю — де пролягла незрима стежка вашої втечі. Контакт з вашими душами — то, може, важливіше, аніж відкриття нових сонячних систем, світів, і навіть цивілізацій. Чуєш, синку? Я поспішаю слідом за тобою…
Частина друга
Уран і Гейя
ОДЕРЖИМІСТЬ
(З щоденника Гейї)
…Відчай у серці, і я не можу подолати його. Все марно — медитація, аутопсихокоригування, гіпносон. Понад логікою, понад самопереконанням, понад гримотінням планетарного життя — одна-єдина думка, болісне чуття: мій улюблений Учитель, мій друг, мій коханий зник, розтанув у лабіринтах Часу, і я не можу, я безсила розшукати його, наздогнати, почути. О, прадавні елліни знали, що означає страхітливий образ всепожираючого Крона! Суть доісторичного міфа не в страху перед смертю, крізь браму якої проходять всі у Країну Тайни… Суть в тім, що навіть при житті так часто ми блукаємо в часових спіралях, перегукуючись, спілкуючись, дотор-каючись руками один до одного, проте не пізнаємо своїх рідних, не чуємо загублених.