в хвилі смерти зробив би кінець терпінню".
— "ї ще один доказ є на те, як дивився Совершений на зірваннє родинних звязків: Раз учив він біля города Саватті в гаю Єта. А в тім часі прийшов там з гір аскет Сангамаї, щоби побачити Совершеного. Довідалася про те жена аскета і взяла свою дитину і прийшла до гаю Єта і сказала до мужа свого: "Ось, подивися, се твій синок, аскете: прокорми мене!" Але аскет Сангамаї, що наближався вже до совер-шенства, продовжав свою мовчанку. І тричі повторила вона те саме. Але аскет продовжав свою мовчанку. Тоді сказала до нього жена його: "Ось подивися, се твій синок, аскете: прокорми його!" І поклала синка перед ним і пішла. Але аскет ані на дитину не глянув, ані словечка не промовив. Колиж колишня жена аскета оглянулася здалека й побачила, що він не дивиться на синка, подумала: "Той аскет не турбується навіть власною дитиною!" вернула, взяла дитя і пішла.
— "І бачив се Совершений своїми божеськими очима і сказав до своїх учеників отсі слова:
— "Приходом своїм не втішила його, відходом не засмутила: монаха, освободженого від туги, називаю правдивим браманом. Бо чи має чистий бог Брама якийнебудь інтерес для свойого дому й господарства, для жінки і дитини?"
— "Ні, совершений Готамо".
— "Чи має він почування ненависти?"
— "Ні, совершений Готамо".
— "Чи має він в собі злобу?"
— "Ні совершений Готамо".
— "Чи має він нечисту думку?"
— "Ні, совершений Готамо".
— х<Чи має він непостійну волю, чи постійну?"
— "Постійну, совершений Готамо".
— "А чи брамани не дбають о свій дім і господарство, о жінок і дітий?"
— "Вони дбають о те, совершений Готамо".
— "Чи не мають вони ненависти в серцях своїх?"
— "Мають, совершений Готамо".
— "Чи не мають вони в собі злоби?"
— "Мають, совершений Готамо".
— "Чи не мають вони нечистих думок?"
— "Мають, совершений, Готамо".
— "Чи воля їх постійна, чи непостійна?"
— "Непостійна, совершений Готамо".
— "З того бачите ясно, що сей аскет подібний до високого бога Брами і по смерти своїй може получитися з ним".
— "Так сказав Совершений у сто пятьдесятій третій проповіді своїй, котру проголосив біля города Саватті, в гаю Єта".
Мирослав з запертим віддихом слухав науки старого буддиста, а в нутрі його все бунтувалося проти неї. Отож його святе бажаннє, побачити рідний край і матір та родину малоб бути зле, мало б бути жерелом терпіння, значить зла. Не міг ніяким чином згодитися з сею вірою, але слухав дальше уважно. А старий учений говорив:
— "Перша стежка до спасення перед терпіякєм се правдиве піз-каннє, яке знайдеш в науці Совершеного; друга — се справедливе роздуманнє її; третя — справедливе рішення; четверта — правдива мова; пята — справедливі діла; шеста — справедливе життє; сема — добре змаганнє; осма — заглибленнє в собі.
"Коди перейдеш тих вісім стежок, що провадять до спасення, переконаєшся, що спротивитися тій науці не може не тільки людина, але навіть ніякий бог. А тоді прийдеш до останнього пізнання: що при-вязаннє до чогонебудь будує, а непривязаннє не будує. ї як ти з нічим вже не будеш звязаний, прийде до тебе думка Совершеного і найвис-ша мудрість стане твоїм уділом. Тоді ти знатимеш, що не приносить терпіння лише те, що не переминає, а не переминає лиш одно: неіст-ніннє. Воно прийде до тебе, коли в тобі висохне жерело всякого терпіння.
"Тоді ти будеш спасений і вже ніколи не повернеш на сей світ, бо досягнеш одинокої пристані,— досягнеш неістніння... Лиш неістніннє нірвана се спасенне людини від мук і терпіння".
Піт облив Мирослава, як вислухав зимної як розум науки Совершеного, котрої останню тайну ще закрив перед ним старий буддист. Се була наука гробу людського щастя і задоволення, хоч ясна і зрозуміла, як сонце. Вже ліпше подобалася йому стара як світ віра бра-манів з її тисячами богів і страшною карою переходу душі в ріжні сотворінкя. Вона бодай не замикала можности світового змагання і праці для своїх і для себе, для уладження їм і собі як найкрасшого життя.
Що за тайну може ще в собі скривати та дивна наука? думав Мирослав. І пильно виучував з Талею святу науку Совершено-го. Дивувався високому знанню і гнучкости ума донечки старого роду браманів. Але останної тайни науки Сідгатта не могли знайти й обоє.
Ще довго прийшлося йому ждати на виясненнє тої тайни.
По літах муки помер син його старого приятеля, а батько на очах збирався, піти його слідом. І раз під вечір закликав його до себе тай сказав:
— "Чую, що наближається мій кінець, а не хочу не додержати тобі слова, бо се противне науці Спасителя. Як я пояснював тобі його науку, згадав я раз про Бога. Зробив я се тільки тому, щоб тобі представити силу науки Будди. Бо в дійсности вона не признає ні Бога ні безсмертної душі. Сам Совершений сказав про се так: "Коли я перетяв тангу, лишиться тільки тіло. І як довго воно істнує, так довго бачать мене люди і боги. Але коли життє моє скінчиться, тіло розвіється і пропаде і ні люди, ні боги не побачать більше Учителя". Як бачиш, Совершений не признає безсмертности душі..."
— "Алеж істнуваннє Бога признає", замітив Мирослав, котрому душно робилося від тої тайни.
"Не Бога, лиш богів, то є таких істот, в ряд яких і ти можеш по смер-ти ступити", відповів спокійно старець.
Мирослав вийшов з його дому просто переляканий. Вправді колись у молодечім віці вчився він разом з Ярославом, князем і товаришем своїм, старогрецької фільософії, пізні вітри якої заперечували істнуваннє богів і безсмертности душі. Одначе те мертве слово мертвих фільософів не робило на нього ніякого вражіння. А тут по стільких муках і пригодах, в яких немов на собі чув опікунську руку Господню, зустрівся з живою ще вірою, яка там, за великими горами здобувала навіть що раз то нових вірних, а яка голосила, що нема Бога ні безсмертної душі!
Ні одно з пережитих вражінь не потрясло ним так сильно, як та дивна віра без Бога! Навіть запевнювання старого буддиста, що нічого не знає про христіянську державу Попа Івана, не витворили в нім такої прикрої порожнечі.
Небо і земля етапи страшною пусткою перед Мирославом. Йому здавалося, що не дійде вже до дому за саме богохульство, що тут оббилося о його слух. Впав на коліна і горячо молився до Богоматері, молився, щоб забути те, що чув. І полекшало йому, а далекий шлях до Галича видався йому близшим і безпечнійшим.
Але його тягнуло поговорити ще зі старим ученим, особливо про справу переходу душі в инші сотворіння і навіть в ряд Богів, якої не розумів. Пішов отже до нього і попросив о виясненнє.
— "Не соромися того, мій сину", відповів старий учений, "як не розумієш високої науки Совершеного. В ніяку посудину ніхто навіть на морі не наллє більше води, як вона по своїй мірі містить у собі. Є багато людий, для яких наука Совершеного все буде незрозуміла; такі нехай живуть праведно по тій вірі й науці, яка доступна для них. В сімдесять і семій проповіді своїй сказав Совершений, що є чотири справи, над якими навіть для вірних недобре роздумувати, бо їх людина не зрозуміє, тільки затемнить і помішає власний ум.
"А ось ті справи: перша то зміст людського "я" в умі прозрівшо-го "будди", що наближається до совершенства; друга то сила, якою розпоряджають совершені і якою вони можуть розділятися, остаючи єдністю і сходитися, будучи розділеними, щезати і знов зявлятися, переходити крізь мури, вали і гори, немов крізь повітрє, поринати в землю, як у воду і виринати з неї, ходити по воді як по землі, літати в повітрю як птиця, навіть далекого місяця, звізд і сонця дотикати руками, ба навіть доходити зі живучим тілом своїм аж ген до дуже далекого світа Брами, третя справа, якої не збагнеш, то наслідки власних діл; четверта то світ у своїй суті.
— "Але те, о що ти питаєш, дасться здебільшого пояснити. Ти хочеш пояснення страшного закона Карми. Про нього говорить Совершений у пятьдесятій семій проповіді своїй, в котрій він пояснив те, до чого вже перед ним додумувалися учені брамани. Бо Совершений не прийшов на те, щоби знищити їх високу науку, лише справити і доповнити.
"А ось що каже Совершений про те, що хочеш знати: Людське "я" має вічну спрагу-жадобу за чимсь ширшим і більшим, ніж воно є, за світом, що складається з форм і звуків, соків і запахів, з того, що можна діткнути та пізнати значить: наше "я" все хоче злуки зі "світом". На те потребує воно тіла зі шістьма змислами, з котрих шестий і найвисший се свідомість думання, противна людській вдачі.
"Свідомість по словам Совершеного се непізнаваєме і безмежне, з усіх сторін світяче живло, що творить наш організм в такій самій мірі, як організм творить його. А наша справа-жадоба світа така велика і міцна, що ми переконані, немов би вона була безпосеред-ним випливом нашого "я". І се є причиною, що люди так дбають
о своє тіло, поки посідають його і що їх велика жадоба, задержати його, ще зростає з його ослабленнєм і в хвилі, як мають розставатися з ним, в хвилі смерти, стає така безмежна, що дійсно доводить до витворення нового тіла для того "я".
"А як се діється, покажу тобі на прикладі: представ собі, що умирає якийсь могутний князь, значить, що його "я" мусить звернути ті чужі йому складові частинки, які воно посідало в тілі, заосмотренім у шість змислів, як робило се вже нераз у безмежнім часі і просторі. В нім не погасла ще спрага-жадоба світа, але що вона може мати своє заспокоєннє лиш в тілі, спосібнім до життя, а се його тіло вже зужите, отже та спрага-жадоба чіпається зараз иншого насіння, яке саме тепер в чужім, подружнім ложі приготовили до запліднення чоловік і жінка, н. пр. убогі зарібники. Насінне їх, схоплене тою жадобою, що в хвилі смертної трівоги і перескоку зовсім затрачує свідомість попередного "я", стає почате і родиться дитя. Се бувший монарх. У своїх нових убогих родичів лихо кормлений, без любови хований, виростає серед побоїв; його заставляють жебрати. З могутнього князя є нещасливий жебрак.
"Але се ще не найгірше. Бо наше "я" може так само перейти в звірину, птаха, рибу, змию, хробака і т. и. Так відкриває тобі наука Совершеного таємничий міст переходу. Смерть і заплідненнє се тільки дві сторони одної появи; смертна мука в хвилі смерти відповідає без-памятній розкоші в хвилі запліднення, а кожде нове заплідненнє можливе тільки через рівночасну смерть.