До речі: кляузу на тебе вони з Валентиною Пилипівною на пару складали. І історію викладає нудно: з Давидом Григоровичем не порівняти.
— Справа, Павлику, не в ній. Мене турбує, що тато був комсомольцем, я була комсомолкою, сестра твоя — комсомолка, а ти у нас хто?
Павка відвернувся до стіни і зробив вигляд, що засинає.
Антоніна Геннадіївна замислилась. Як педагог, вона виправдовувала сина, відчувала, що йому нанесли психологічну рану. Але чим вона може зарадити? Чомусь трапилося, що діти не дають їй докопатися до своїх потаємних почуттів, мотивів, невисловлених думок. Вони уникають її материнського співчуття і оберігають свій внутрішній світ. Але які ж вони талановиті! Наташа навіть намагається вплинути на неї, закликає до твердості, привертає увагу до здоров'я... А поділитися з мамою своїми проблемами не хоче.
Павлик же, втупившись носом в стіну, не спав: марив незазнаним коханням. Хіба не правда, що, як у Конотопі, так і тут, дівчата однаково дурні і підступні? Яка з них по красоті і розуму може зрівняється з Риною Миколаївною? Хіба та ж Анфіса не бачить, що не подобається йому? А все одно пристає: щотижня, не чекаючи відповіді, шле листи. Краще б у дзеркало глянула! Сподівався, що тут, на Камчатці, зустріне бажану, і вже здалося, — ось вона! Зеленоока білявка з червоними бантами, яка геть почервоніла від одного погляду. Так Ігор її вже спаскудив! Може, Ліда? Симпатична, сама подає знак. Так до неї його чомусь не тягне. А може, Файка? Теж симпатична, але, навіть упившись на вечірці, на сінник з ним не пішла. І з десятикласницею, секретарем шкільної комсомольської організації Тамарою не вийшло, хоч вона сама підійшла і сказала: "Ти такий активний! І стінну газету оформляєш, і спортом займаєшся, і в літературний гурток ходиш, а досі не комсомолець!" А навіщо той комсомол? Хіба не досить із нього піонерії: пустослів'я і зайва морока. Це роби, цього уникай; так добре, а так погано. "Будь готовий — завжди готовий!" До чого готовий? У житті все по-іншому. І що дасть йому той комсомол? Он як партія переламала маму. Але Тамара вродлива і розумна. Завжди в охайній шкільній формі, білому фартушку, з комсомольським значком понад лівою груддю, а груденята у неї, хоч і невеличкі, зате стирчать! Карі очі в пухнастих віях смішливі і серйозні водночас. І чому б йому не закохатися в Тамару?
Павка уступив її умовлянням, написав заяву, і напередодні Нового року Тамара скликала шкільні збори. Комсомольці, здебільше учні старших класів, сиділи мовчки, питання ж ставили вчительки. До відмінника вони поставилися поблажливо, й усе йшло до того що приймуть. Павка вже тішився, як він отримуватиме від Тамари доручення, і на цьому ґрунті у них зародиться кохання. Але наприкінці зборів слово взяла Швабра і зачитала його лист до конотопського друга. Як секретар партійної організації, вона зразу ж запропонувала рішення: "Шелестовичу Павлу Игнатьевичу в приёме в комсомол отказать в связи с его неправильным отношением к девочкам". Резолюцію підтримали одноголосно, і тільки Тамара і учитель російської літератури Борис Іванович утрималися.
Опісля зборів Тамара пожаліла Павла і він провів її додому.
— Що це за карикатуру ти намалював на Валентину Михайлівну?
— Давно, ще на першому уроці, я накидав вчительку, не знаючи, хто вона така. У мене ж, коли малюю чийсь портрет, завжди виходить карикатура. Однокласники, побачивши, були у захваті: "Швабра! Наче жива!" Якимось чином рисунок потрапив до неї..
По дорозі їм зустрілася старшаТамарина сестра Люся з супутником. Вони йшли, лагідно пригорнувшись одне до одного, і Павка їм позавидував. Хотів зразу ж освідчитись Тамарі, але не наважився і запропонував дружити.
— А хіба ми не друзі? — усміхнулася дівчина, зачиняючи за собою двері.
На третій день новорічних вихідних, вранці, мама, підтираючи підлогу, скособочилась і впала на лівий бік. Діти перелякалися, і Павлик було кинувся шукати заводського фельдшера, але не знайшов. Удвох з Наташею, вони поклали маму горілиць на ліжко і приклали до лоба вологий рушник. За годину її попустило. Оговтавшись, вона їх заспокоїла: з нею це не вперше, і нічого. До обіду вона ще відпочивала, потім забралась у сани, що слідували до Усть-Камчатську за поштою.
Наприкінці квітня крига скресла, і ріка Камчатка погнала шмаття свого зимового покрову в океан. Здавалося, що та шуга, окутавши хвилі, їх умиротворила, але, насправді, вони погрозливо під нею здиблювалися, відригуючи на берег сніговою кашею. Сонечко піднялося вище, чорний пісок швидко набирав тепла, і Павка з Мишком, сховавшись за льодяною брилою від берегового вітру, роздягнулися загоряти.
— Бачиш там, — Мишко показав крайнебо.
— Якісь хмарини.
— То Командорські острови. Їх видно тільки в ясну погоду.
— Далеко...
— Сто двадцять кілометрів. Але там високі сопки. Там проходить нульовий меридіан, і коли судно йде вздовж нього, повсякчас губишся у часі: то ти у сьогоднішньому дні, за хвилину зазираєш у завтра, то повертаєшся у сьогодні. Бачиш сріблястий пакетик на піску? Візьми: в ньому справжня японська розчинна кава. Всю зиму бовталася у солоній воді і не зіпсувалася! Торік море викинуло на берег цілу японську шхуну. Чого тільки ми там не знаходили! Ванька Орлов, наш радіолюбитель, видрав із рубки радіостанцію. Перебрав і тепер слухає хоч Москву, хоч Америку.. .Ходімо вздовж прибою: море завжди чимось здивує.
Угрузаючи по щиколотку у грубозернистому піску, друзі побрели берегом. Першим дивом їм явився кістяк здоровезного дерев'яного човна. "Струг Степана Разіна" — проголосив Павка.
— Це — один з кунгасів, із яких ми ловимо рибу. Звичайно кунгаси зимують біля колгоспних причалів у першій протоці, а цей мабуть забули, і він був викинутий штормом. Щойно розпочнеться путина, катер витягне кунгаси з затоки і залишить на рейді. Рибалки скинуть у воду сітки з якорями і поплавцями на кінці. Бачиш оті скляні кулі, розкидані по берегу? Це — поплавці, що колись відірвалися від сітей. Віддаючи сітку у воду, вони довгими веслами гонять кунгас по колу. Стягують кінці разом і витягують улов.
— Добре ловиться?
— Риба намагається потрапити у гирло ріки, але її так багато, що вона не вміщається і тиснеться вздовж усього узбережжя. Буває, що за день кунгас заповнюється доверху. Тоді катер буксирує його до причалу рибного заводу. З усього улову завод приймає лише червону рибу: кету, горбушу, чавичу... Камбалу теж беруть, а тріску викидають геть, на радість собакам. У нас тріску рибою не вважають.
Біля японської баржі Павка признався, що невдовзі вони повертатимуться на материк.
— Шкода. Батько якраз пообіцяв взяти нас з тобою на кунгас. За літо ти міг би й на мотоцикл заробити, не те що на бушлат. І мені така практика на руку: я ж мрію поступити у морехідне училище і ходити світом на торгових суднах. Начебто, обіцяли скасувати заборону на закордонну візу таким як я. Відбуду строкову службу на військово-морському флоті і звідти — прямо до училища! Оце дивуюся: чому на воєнному кораблі служити можна, а працювати на торговому судні не довіряють? Ходімо, ось, на завод: тато якраз на зміні, чимось пригостить.
Приятелі розвернулись і почалапали назад, у бік селища.
Котли заводської казанної топилися дровами; там було тепло, чисто і по-домашньому затишно. Прямо у топці тато спік червоного краба розміром із банний тазок, розколов його молотком і вивалив на стіл гору біло-рожевого м'яса. Щоб не мало, він притарабанив із консервного цеху алюмінієву миску гарячої, духмяної, щойно з печі, камбали.
— Навряд чи ми колись побачимось, — сумно сказав Мишко.
— Не кажи.
— Дуже далеко в гості їздити.
— Але ж ми зможемо листуватися? Правда? Я дам адресу. Я тобі напишу.
— Напиши.
Перший секретар Усть-Камчатського райкому поставився до мами як до близької людини: не звільнив зразу, натомість оформив літню відпустку зі звільненням аж сьомого вересня. Завдяки тій ласці, мама заробила повні два роки пільгового стажу, набула право на пенсію за вислугою літ і уникнула повернення підйомних за несповна відбутий на Далекому Сході час. Наташа додала собі стажу, необхідного для вступу в університет, і тільки Павка постраждав: не побував на путині і не обзавівся справжнім матроським бушлатом.
До кінця травня головна протока стала судноплавною, і працелюбний катер дбайливо доставив Наташу і Павку, з усіма лахами, до дерев'яного причалу Усть-Камчатська, де на них очікували мама і вантажопасажирський пароплав "Углегорск". Сяк-так облаштувавшись на відкритій усім вітрам палубі, проходячи вздовж лисого піщаного берега риболовів, вони журно розпрощалися з приземистими, бляклими будівлями поселення заводу РКЗ-65. У відкритому морі похолодало, а ввечері температура взагалі знизилась до нуля. Пасажири третього класу кинулися шукати прихистку по коридорах. Павка встиг захопити для родини теплий куток по під трапом, але йому самому там місця не вистачило: до них притулилася одинока вагітна жінка. Рятуючись від холоднечі, він спустився у глибокий порожній трюм. Там, у самому череві судна не дмухало вітром, але його оголені залізні боки, ззовні омивані льодяною водою, віддавали стужею. З зоряного неба за комір хряпали солоні льодяники. Павка з головою вгорнувся в грубу бганку величезного брезенту, що укривав собою днище, зігрівся і заснув. Піднявшись вранці на палубу, він побачив знайомі обриси Авачинської бухти.
Фешенебельний паротурбоход "Советский Союз" (німецький круїзний лайнер "HANSA", взятий як трофей і капітально оновлений на німецькій верфі) виконував свій перший рейс поміж Владивостоком і Петропавловском. Порівняно з пароплавом "Сибір" він був комфортабельнішим і швидкохіднішим, обладнаний заспокоювачем хитавиці, і на його борті звичайна побутова подорож вдавалася вишуканим круїзом.
У поїзді Владивосток — Москва в одному з ними вагоні їхала на практику група студентів Суднобудівного інституту, і Павка присусідився до їхнього гурту. Хлопець на ім'я Валентин так промовисто читав уголос "Дванадцять стільців", що компанія реготала з кожного речення. Насправді, у Конотопі Павці вже попадалася та книжка, але він сприйняв її як невдалий детектив і, не зрозумівши гумору, кинув на третій сторінці.