а цілий орган: від стін> Може, з переляку так зда-
ється, але то вже не флейта, а цілий орган: колони,
стіни, дерева < грають > несуть той громоспів, що
впоперек його <про[різує]> часами прорізує
<марш кінноти, марш кінноти, що да[леніє]> кін-
ноти марш, марш кінноти, кінноти марш, що наближа-
ється *.
І од царів і од вельмож
зоставсь якийсь огидний дрож
зостались невигойні плями
і тільки попіл над полями
О вічний бунту грізний мій
який твій дивний круговій
Вриваєшся ти в сонний < покій > спокій
як заперечення епохи
Зчеркнувши з пам'яті всю муть
ти підіймаєш каламуть
несеш ту муть і східно й спадно
аж поки брязнеш її владно
Ти вже не бунт Ми не раби
Ти <план> план страшної боротьби
<Ти ділиш світ на два Руками >
Ти ділиш світ
На два
Руками
і ми як прапор над віками
Од нерозкутого труда
така земля ще <в "них" рудая> "в них*
РУДа
< Ростем хоча кругом окопи >
Ростем
Хоча кругом окопи
під лютим поглядом Європи
Рости ж рости як пишний сад
на дві журби на п'ять досад
Нехай старе смішком ще трусить
Однак Що мав жити
Мусить
Рости ж рости <як пишний сад
на дві журби на п'ять досад> 1
<Вельможний: А дійсно, це треба припинити. Треба
швидше диспут починати. (Всі надимаються від злості.)
Гляньте: полковника пе видно? >
хмуриться.)
Пастор. А дійсно, це треба швидше припинити, бо що це
таке!
Всі: Треба диспут починати. Ось що! (Вони вже й говорить
не можуть — лише надимаються від влості.)
1 Вірш ("І од царів і од вельмож...") пізніше було викресле-
но.— Ред.
Вельможний <.(мовить, тільки хмуриться)>: Гляньте —
полковника пе видно? Таким чином, диспут оголошую
розпочатим. Сурміть у сурми! Усі ті докази й контр-
олінії, що не задовольнили нас учора, переглядаємо ще
не забудьте нам покласти —
<У ч е н и й: Уже.> Учений: <Так. Поклали...> Покладе-
но "Благотворительность царской фами-
лии <вРоссии>,4 тома".
Начотчик: <Так. Поклали...> <Покладено> "Танце-
вальный словарь, содержащий в себе
историю, правила и основания танце-
вального искусства с критическими раз-
мышлениями и любопытными анекдота-
ми, относящимися к древним и новым
танца м".
Богослов: "Анатомія і фізіологія коней" — основателя вете-
ринарної школи, члена Паризької й Берлінської Акаде-
мій наук Клод Буржела і його <його прикровенна за-
лежність від творів > [близькість] з творами Блаженно-
го Августина
[• .і
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1220, арк. 25—27)
[IV. ДИСПУТ]
[. . . .]
Бабо, ось оцей-о чоловік каже, що щастя, потрібпеє для
всіх, <і що його досягти не важко > досягти не тяжко.
Баба: <щастя> Е! щастя, як трясця,—кого хоче —того на-
паде.
<Ф ілософи> Всі: Ти чуєш — народна мудрість <, о-о>!
Філософи: О-о! (атараксія)
Жовч: Бабо, а оцей-о чоловік каже, що біла кістка пішла від
чорної, <тобто> або: що мужики можуть порівнятись
з панами і що вони будуть колись робить не на пана,
а для громади якусь годину, а то все гулятимуть.
Баба: І, паночку! Не стане риба раком. Суржик? — создав бог
да й ніс висякав. А щодо гульні,— еж! <погуляв>
гульня як собаці на вірьовці.
Всі: Народна мудрість! Прекрасно! <Це нас Щще раз> Це ж
нас іще зайвий раз підтримує в нашій тє^0рії...
Філософи: О-о! (атараксія)
Жовч: Ну що ж ти ще <умієш> <нам ска)%еш> нам> ба-
бо, скажеш[?] <Бешиху замовлять У4іієш? Ану...>
У цього ось чоловіка умственна беши.ха Замовлять
умієш?
Баба (молитвенно приступила до діла):1 Ти бе^шихо бешище,
ти нежить нежитище, ти подумаиа, ти пс^гаданаі ти по_
слана, прислана, спрацьовапа, стурбована, ти хлоп'яча, ти
дівчача, турецька, німецька, лядська, пран*цуЗЬК8и д буду
тебе визивать, вишіптувать, буду вимовля^ь: тут тобі Не
стоять, жовтої кості не ломить і щирого ^гвого серця не
нудить; із твоїх очей, із твоїх плечей, із твоїх жил, із
твоїх пажилів, із твоїх пальців, із твоїз^ суставців, із
твоїх семидесяти суставів раба божого нарожденного
(а як же його на ім'я,— га! ну добр^ це я пома-
гаю, господь помага, своїм духом надиха (дмухав тричі
навхрест і тричі плює). Поможи мені, матг% божа, другим
разом, іншим часом, іншої години, іншої часини сю бе-
шиху шептать і господа бога на поміч проз^ать І ВСІ СВЯТІ
лікарі до помочі ззивать.
Балет *.
Сковорода —
усміхається —
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, № 1221, арк. 11)
[V. ДИСПУТ]
1 Цю ремарку дописапо пізніше.— Ред.
І все-таки ти нам нічого не сказав. <Не сказав > ДнІ Пр0 тройч-
ність, що ми <це питання > питаппя цеє ставили г0бі ще вчора,
ані про <Мудрість-Софію, про> Логос, <Любов^ Любов, Со-
фію-Мудрість. Гайдамаччину <на> ув'язуєш у Філософію, доз-
воль, по якому ж це праву? Ти нам скажи про Ві^не про Бога,
про Абсолют. (До богословів.) <Про огопь> ви Розумієте? —
(Гай зелений дурними бородами, як перед вітром, заходив.
<Яхидний сміх, перешіптування^.)
нам про Огонь, <нам про Огонь> про Огонь нам поясни!
Сковорода: Огонь?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, спр. 1231, арк. 5)
[VI. ДИСПУТ]
<Скептик> Метафізик (держачи пальцем цитату).
Учителю! От у Геракліта сказано: Огонь-Логосом, що керує всім
світом, через повітря перетворюється у воду, тобто у море. Ну,
добре. А звідки ж самий огонь узявся? Чи не повертаємось ми зно-
ву до того ж таки: суть < речей годі> речей, як каже метафізика,
годі пізнати.
Піп на знак згоди тоскно хитає головою. Богослови в кло-
буках—як той гай зелений, бородами закивали: <поясни
нам> поясни ти нам, будь ласка: Огонь.
Сковорода <сперся на руку, як на колону тую>
<як на колону всесвіту. Заглибився. Мовчить. > мовчить.
Богослов (простягаючи на руках, як млинці, розкриту
книжку на книжці). Блаженний Августин говорить: всяке битіє
єсть благо.— <Чого ж ти тоді повстаєш, бунтуєш! > < Себто >
Властителі від бога мають землю, <а народ має руки — робити.
Ну що ж тебе смущає?> а народ <на них має [робити] > має
руки, щоб па них робити. Хіба не так? <От і все. Далі.> Блажен-
ний Августин говорить: самопізнання — це є шлях до богопізнан-
ня. <Тп от сказав: познай себе самого. Навіщо ж ти, говорячи
"позпай себе самого", учиш люд> < Себто. Твоє "позпай себе са-
мого" повинно б було приводити до бога? А ти, як бачимо, не
любиш бога. Хіба не так?> <Що це означає? > <Чому ж ти
твоє самопізнання зв'язуєш не з богом, а з мирським> Скажи:
твоє самопізнання з чим ти зв'язуєш: з богом? <з мирським > чи
з суспільністю? з протестом? з сатаною?
Сковорода мовчить <опершись на колони світу>.
Тоді зашелестіли бороди. Руки < За [ходили] > обурено
над головами заходили. Жили на скронях нап'ялися —
очі —крик! Та що він з нас сміється чи не чує?! Поясни
ти нам, будь ласка: Огонь! Ти чуєш? — Огонь!
Сковорода: Огонь? (<Якийсь м[ент]> І, одірвавшись від
павзи, якийсь мепт примружено прислухається, а потім знову в
долину думки западає). Говори[ть мов з глибини віків].
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1231, арк. 8)
[ВИДІННЯ ЦУНДРИ. У ЛЕЙПЦІГУ]
< Проходят [ь] > надходять.
<Коло одного із столиків зупиняють [ся] > два молодих студенти:
князь Трубецькой і Радищев.
Кн. Трубецькой
...та ні, скажи: ти щось таїш від мене,—
чи ждеш чогось, а чи підглядуєш?
Ну, не хитри ж, признайсь: лихий? не радий?
не хочеш ти, щоб я з тобою був?
Радищев <(стежачи, як танцюють)> <(дивлячись, як тан-
цюють)> (стежачи, як танцюють)
<Захоплення яке!> А широчінь! а розмах!
< хвилиночку — я тільки так — сюдою
пройдуся раз, а потім > ...От де шкварять,
погляпь — а ми... ані сміятися
не вміємо <ані робити>, ні бунтувати (<Раптом>
нахмурившись.) Дивно,
<його> що їх
Кн. Трубецькой
Так і є:
вгадав. Ага, так он чого поспішно
сюди ти біг... Гляди, щоб <тут бува> цей ваш бунт...
(<спіітав*> "сЗакашлювться сміхом>)
Радищев
Та біг же, біг. (Отямившись.) Що ти сказав? Не радий?
О, навпаки, я дуже радий,— бунт? —
ну й вигадавЯ й сам, брат, натомився
і далі йти — нікуди не піду.
Заграв кларнет — і знову каруселі
кружка. Танцюй: кларнет то тут, то там,
кларнет то там... <(у натовпі танцюють) >
Кн. Трубецькой (гидливо)
Ненавиджу я радість.
У відповідь — немовби лопотіння крил перед театром. У патовпі
танцюють.
І крамар (із ятки)
і • о
учитися — страшні болючі роки!
(до винника, <Сщо розпалився^
<Сщо в доброті своїй розпалився>)
Нам пити, пить — і більш пічо —
(сипло <закашлявшись^ закашлюється)*
...і от —
О ні, сидіть не можу я... Радищев!
[• і
Група селян (проходить)
— І ти це правду кажеш?
— <Є> <Ну вже що е> Та б такий закон: заборонити двірце-
вим орендарям вимагати від крепаків дворової служби.
— <Ну а> А коли примушують?
Оце тобі й закон — зрозумів?
<проходять>" <Сзмішуються з натовпом>
Ра дищев
Еге! Та ти, я бачу, засмутивсь.
Ні пить не п'єш, ні слова не говориш.
Ну чим же я тебе повеселю?
< Чекай > <А стій> Чекай... Ось там —немовби Цундра
й Гете
ідуть сюди.
і— • о
1 Зверху дописано як варіант: "(до всіх)".— Ред.
споконвіків лиш: діло (Вітається .) А вгадайте,
що я приніс вам, друзі?
Браво, Гете,
трощи богів і біблії дурмані
Кн. Трубецькой (грізно підходячи)
Раз біблію — виходить, що і панство?
Радищев
Ну перестань! Так <вип'єм, друзі?> Ген!
[• •]
пішли —
Гете
<Ну, а яке> <А як цей> <А цей до чого?>
А цей
<Р а д ищ е в
Як прийде час — розтрощим... >
Цундра *
...розтрощимо,— не бійся.*
<Радищев>
Чого тут князь? Його ж я не просив
сюди...
Гете (хитас соловою)
Боюсь — про наш гурток гофмейстер
довідався... < [нерозб.] >
Кн. Трубецькой
<Розтрощим панство>
Розтрощимо панів —
я ці слова тобі згадаю! Добре ж
віддячу я — ще потанцюєш!..
[• і
III крамар
Мед! мед! польський мед, українське зерно! Із Росії бобри, соболі,
лисиці! Хто не вспіє накупиться — побіжить із нами заодно, та не
двічі й не тричі: за п'ять тижнів на ярмарок у Бердичів! (І кра-
м [ар]: Сап'яни з Туреччини, сап'яни) — на Іллінський ярмарок у
Ромни! (II кр [а мар]: Пояркові брилі, брилі пояркові!) —або аж
на Хрещенський ярмарок у Харкові. Та поспішайте ж бо!
А князь чого ж не п'є < ? >,— не до вподоби?
Гете <С(припрошуючи)>
Червоного< !...— > ...червоність — кошеніль
найкращу нам дає (чого ти, князю —
Ви можете дожить —але (<сувора> павза)
прощаю
в останній раз!
Радищев
Ви можете іти —
<але цю ж мить> але... (спалахнувши) цю ж мить—
ви чуєте? — негайно!
[неща]сний я: тепер вже проганяють.
[Ну, щ]о ж.