Ігор ухопив заводську секретарку Клавку Овчинникову. Клавка — безсумнівна королева балу: ясноволоса, пишногруда красуха у капроні тілесного кольору, крізь прозору блузку світить білим тілом. Ігор перебирає пальцями бретельки на її спині, заглядає у декольте і підморгує Павці. Дівка розчервонілася, пурхає, кружляє, закочує очі і щільно припадає до Ігоря. Павку ж мучить заздрість; він не бачить нікого, окрім Клавки, тому нудиться у кутку. Колись він запросив Клавку, але отримавши відмову, взагалі зарікся запрошувати дівчат на танець. Замилувався Валентиною Федорівною, яка виводила вальс-бостон із сезонником у рваних штанях на прізвисько Граф, — єдиним чоловіком, що знався на бостоні. Подейкували, що він закінчував хореографічне училище і навіть служив в Ансамблі пісні і пляски Тихоокеанського Флоту.
Десятикласники наперебій запрошували вчительок, а небриті рибалки віддавали перевагу школяркам. Невдахи, яким усі відмовили, виходили на подвір'я, де на столі, за яким влітку грали в доміно, стояв принесений кимось трилітровий жбан із чистим спиртом. Стакана не було, тому пили з горловини, загризали снігом і починали з'ясовувати, хто сильніший. Ключовий момент вечора — вихід жіноцтва з клубу. Збудженні та розслаблені дівчата зиркали по боках, виглядаючи того, хто б провів додому. Щасливці виходили парами і впевнено розходилися по відомих тільки їм затишних куточках. Вільні дівки, згуртувавшись купками, довго бродили вулицею, наспівуючи соромітні частівки на кшталт:
"Моя милка заболела, перестала водку пить,
А на дверях написала: без поллитры не входить!"
Парубки ж, хто не напився, кружляли навкруг них гомінливими зграями.
З Усть-Камчатська мама повернулася засмученою: її переводять до райвно, а на її місце вже призначили завуча Валентину Пилипівну. Наташа розстроїлася, а Павці полегшало: не подобалося йому бути директорським синочком. Обжиту квартиру їм прийшлося звільнити: нова директорка приєднала її до своєї двокімнатної. Вона не викинула з погрібця картоплю, заготовлену Павкою восени, і дозволила йому, при потребі, за нею приходити. Їм же надали кімнату у гуртожитку — окрему, і з власним виходом. Довгі дощаті бараки, якими був забудований прибережний бік селища, призначалися для сезонних робочих. Сезонники прибували з материка на рибальську путину, і багато-хто з них залишався на зиму працювати на рибозаводі. То була пістрява публіка: одні гналися за довгим рублем, інші просто ховалися від аліментів або й карного розшуку. Ігор розповів, що раніше сюди завозили корейців. Їх селили в окремому бараку, від якого наразі залишилося лише згарище. Між корейцями і нашими сталася велика бійка, щозакінчилась підпалом будівлі. Оскільки двері виявилися підпертими зовні кілками, корейців врятував відчайдух, що висадив їх з розбігу головою.
Дощана стеля нового житла була утеплена лише злежалою тирсою і тепла не тримала. Звечора Павка натоплював грубу, що на поличці понад дверима плавилися свічки, але до ранку вода у відрі бралася льодом. Щотижня груба "з'їдала" підводу пиляних дров. По суботах Павка колов колоди на поліна і складав у стіс збоку дому. Воду черпали з колодязя; вбиральнею користувалися шкільною; митися ходили в загальну баню. Чоловіча баня — щосереди, по четвергах — жіноча. Дерев'яні лави, бляшані оцинковані тазки, латунні крани з дерев'яними ручками і слизька долівка — все, як у Конотопі. Шкільна вбиральня, посидіти в якій Павка наважувався лише вночі, являла собою довгу дощату споруду, поділену вздовж на чоловіче й жіноче відділення — по дванадцять очок рядком у кожному. Перегородка пістрявила прокрученими дірками, крізь які підглядали; стіни —розписані лайкою і розмальовані паскудними зображеннями. Павку здивувало, що в усіх громадських вбиральнях, від Одеси і Конотопа до селища РКЗ-65, був у моді один той самий текст: "повернись налево; повернись направо; обернись назад — какого чорта вертишься!" Оскільки, окрім школярів і викладачів, вбиральнею користувалися мешканці найближчих бараків і випадкові перехожі, вона вважалася нічиєю і ніким не прибиралася. Взимку на вічках понамерзали кучугури, які не піддавалися ані сокирі, ані лому, і відвідувачі тупцювали поміж ними, як на мінному полі. Ніхто не скаржився, бо знав, що прийде весна, й усе розтане.
Листи додому Наташа і Павлик писали по-черзі, а відповідав їм тато. Він сповіщав, що всі живі-здорові; що він покинув лобзик, бо руки вже не слухаються. Артемка у другому класі вчиться добре і дбає про різних тварин: мабуть піде у біологи. Як і домовлялися, тато не передумав переїжджати на Камчатку. Відстань поміж Україною і Камчаткою лист долав за місяць, а то й довше. Навіть газета "Правда" запізнювалася на тиждень і надходила, коли всі новини вже були відомі з радіо. Писали, не очікуючи відповіді. Мама відрізнялася манерою листування. Написавши лист, вона відкладала його до купи, щоб за тиждень вичитати і відправити вже переправленим. Поштових скриньок на домах не водилося, кореспонденцію розбирали на пошті методом самообслуговування. Відправники власноруч розкладали листи по відкритих комірках, позначених літерами від А до Я, і одержувачі, відшукуючи своє, порсалися в них, як заманеться.
Новий 1957 рік в родині святкували окремо. Наташа приєдналася до учителів; Павка гуляв із класом; мама взагалі пообіцяла приїхати на другий день. Звичайно, вона, користувалася попутним транспортом, але після новорічної ночі ніхто нікуди не їхав, і вона вирушила пішки. Дванадцять кілометрів її не злякали, бо змолоду долала і більше. Тож вона бадьоро почимчикувала сніговою стежкою, наяложеною саньми і нартами. Погода була гарною, настрій — піднесеним. Ласкаве сонечко з боку моря відблискувало у льодяних скалочках, розтрушених нічним вітерцем поверх натоптаного снігу. Попереду, на виднокраї, виднілися сизі хмаринки засніжених сопок. Подумалось: яке очарування! — і присіла на коробочці. Мамина коробочка — це крихітний фанерний чемоданчик, обтягнутий дерматином, який, на відміну від дамської сумочки, вміщав не тільки папери і жіночі засоби, а й півлітрову баночку спирту. Аби загострити радісні почуття, подорожниця зробила пару ковточків. Благодать розійшлася тілом; вона ковтнула ще, бадьоро підвелася і прискорила хід. Перед нею вже засіріли ламані обриси рибного заводу, коли погода розпаскудилась. Різко стемніло. З моря понесло лапатим снігом, зайнялася лиха хуртовина. Стежку миттєво занесло, і мандрівниця пішла по колу. Вона мужньо кружляла в імлі, а втомившись, присіла на коробочку і дістала чудодійну склянку. Сніг закидав її з головою; зіщулившись клубочком вона зігрілась і раптом згадала Бога: "Господи, Боже Всемилостивий, допоможи моїм діткам вибратися звідси і повернутися додому!" Востаннє вона молилася, коли, не вступивши в піонери, ще слухалася мамцю.
Восьмикласники зустрічали Новий рік на дому у Файки Трифоновой. Батьки пішли у гості; старший брат гуляв з десятикласниками, а оселю залишили дочці. Стіл ломився від їжі; діти пили "вино" з журавлиного морсу, розведений спирт і хлібну бражку. Павлик розпочав нарівні, але від незвички скоро захмелів і поліз до Файки затискатися. Коли ж дівчина його відштовхнула, він образився на увесь світ, вийшов у двір, сховався за хлівом, і там його знудило. Повернувшись в хату, тоскно глянув на осоружну їжу, одягнувся і, аби ніхто не застав його з гикавкою, не прощаючись, подибав у бік моря. Стояла світла безвітряна ніч; сиві стовпи благодатного дров'яного диму підіймалися строго вгору. Море сповна не замерзло і ліниво ворушилося під покровом снігової шуги. Берег виблискував громіздкими льодяними брилами — справжніми айсбергами. Павлик сховався у колодах, складених на березі дбайливим господарем, і гикав там вільно, на повний голос, допоки організм не утихомирився. Остаточно отверезівши, він приплентався додому. Сестра вже спала, і не звернула на нього уваги. Прокинувшись і попивши чаю, вони почали очікувати маму. По обіді піднялася лиха завірюха, а мама не з'явилася.
— Краще б вона залишилася в Усть-Камчатську, — занепокоїлась Наташа.
Маму привезли рибалки, що поверталися з підлідного лову корюшки. Вони знайшли її, коли їхня конячка зупинилася, упершись у сніговий горбок. Добрі люди впізнали директорку школи, підвезли під самі двері бараку і занесли в кімнату.
— Добре, що ваша мамка цілком умістилася в кожусі. А спирт у вас є? Дайте їй ковтнути і розітріть тіло, — прохрипів старший.
Діти кинулись до хованки і зробили, як наказали. Потім укутали у два укривала, і вона заснула. Павлик заніс дров і підтопив грубу до жару.
— Як у вас гарно, — сказала мама, прокинувшись.
Насправді, діти прибралися і поставили крихітну ялинку, яку їм завіз Мишко. Наташа обвішала її китицями з ватяних кульок та цукерками, які видали у школі.
— Слухайте, який вірш я склала дорогою, — мовила мама, насолодившись чаєм.
Здесь у нас, на Камчатке, — зима.
Ну, конечно и там, на родной Украине,
Где построил мороз для себя терема,
И на Сейме уснули, спаявшися, льдины.
Конотоп! Ты, наверное, весь уж в снегу.
Лепят в оттепель снежки ребята.
Жаль, я с ними играть не могу:
Я, пожалуй, для этой игры — взрословата.
— Чудово! Хоча я, на твоєму місці, замість взрословата, написала б старовата, — висказалась Наташа.
— Дякую, доцю.
Павлик промовчав. До віршів він байдужий: йому подобалася проза.
— Синку, а ти вже вступив у комсомол? Не барися: за тиждень тобі вже п'ятнадцять.
— Ні.
— Чому?
— Не прийняли.
— Розумієш, мамо, Павлик у своєму листі друзям до Конотопу написав гидкості. Дослівно: "А баби тут — такі ж самі, як і в Конотопі", — втрутилася сестра.
— Не дуже витончено. Що ти мав на увазі?
— Нічого. Просто написав, і усе.
— І як цей твір став надбанням громадськості?
— Швабра поцупила на пошті. Там можна будь-чий лист потягти.
— "Шваброю" вони називають Валентину Михайлівну, — пояснила Наташа.
— Я вважаю її порядною людиною: парторг школи... Знедавна — завуч.
— І мені вона подобається. Дуже принципова і одягається скромно, без витребеньок. Можна сказати — взірець моральності, — підпряглася Наташа.
— Швабра, вона й є — Швабра. Порядна людина у чужі листи не зазирає.