Вільний! Ніхто за тобою не стежить, хоч по інерції ти все одно раз у раз озираєшся довкола, нікого ти не боїшся, хоч за звичкою все одно говориш іще притишеним голосом, неупевнено, як змовець. Аж не вірилось, довгий час не вірилось, що це вже інша дійсність, що я можу розпоряджатись собою і своїм часом, як тільки захочу. Надзвичайно відрадне відчуття!
Маю нову "куму" — І. Сталося все раптово. Вона задоволена і я задоволений. Обставини склались напрочуд сприятливо — це ніби вдома ж, під боком. Але тягне, дуже мене тягне до Криниці, до "Білого Дому", до тієї синьоокої — старий жеребець! Та хіба я винен? Цього вимагає хтось інший, сильніший за мене. А потім: чи слід ставати анахоретом і аскетом тільки тому, що дійсність тепер дуже тяжка й складна? Чи було б це ознакою
мужности? Адже розкладу й натяку нема, є лише здорове тяжіння й здоровий вияв пристрасті.
Чи винен я, що, прикладом, кілька жінок, мені невідомих, хотять спеціально приїхати сюди, щоб зустрітись зі мною, бо десь вони мене бачили? Так запевнив цілком просто д-р Хрипливий, адміністратор філіалу в-ва на віллі "Helena", що днями в Криниці й з кимсь там розмовляв. Він ніби співчутливо посміхається, я ніби недбайливо обернув це все на жарт, але знаю, що це — свята правда. Досить тих одвертих натяків, що я їх маю з боку усіх жінок, які зараз є отут на віллі (дарма, що деякі з них мають чоловіків). А листи, пристрасні і часто наївні листи від багатьох інших, які я одержую тепер, коли вони довідались, нарешті, де я?
Життя є життя. Слава йому! А я знаю одне, що жінка, з якою я мав щось до діла, вже мене не забуде.
22/VII — 44 р.
Вчора був Йосип Гірняк. Передучора він приїхав зі Львова. Заскочив розповісти. Львів панічно тікає. Сталося все раптово. Большевики перед кількома днями ще раз збомбували місто о 3-й год. ночі. А в понеділок вони враз опинилися у Винниках. Прорвалася якась їхня частина Крім того, скинуті сильні повітряні десанти. Коли Гірняк біг на потяг, на який він ледве встиг учепитись, нім. артилерія била по большевиках із Личакова Сталін у своєму останньому виступі заявив, що... Львів, це єдине Смердяче Яйце, вони не розбиватимуть, а візьмуть цілим. Очевидно, обхідним маневром. Львів’яни досиділись до критичних хвилин. Тепер більшість тікає пішки, бо на потяг потрапити неможливо. З театру частину майна вивезли німці, але більшість пограбовано поляками. Поляки п’ють, тішаться, ждучи бсшьшевиків. У Тернополі головою міста — колишній польський воєвода, вивезений 40-го року до Сибіру, а тепер використаний, як видко, з пропагандивною метою. Це особливо симптоматично, коли згадати понижування Корнійчука. Отже, й Кремль припинив цинічну гру на укр. проблемі і кори-статиме тепер з нагоди, щоб якнайбільше ук-ців знищити. Ставка зараз у цьому розгойданому б...стві [неценз. — Ред.] на поляків. Тим часом цими днями, зокрема в Криниці, заарештовано багато поляків німцями. Але продовжуються арешти й українців.
Вчора в "Krakauer Zeitung" — коротке повідомлення з 21/VII про замах на Гітлера. Замах вчинено через вибухову речовину. Убито й тяжко поранено низку прибічних його генералів і взагалі старшин. Сам він лише осмалений і потовчений. Цікаво, хто ж це вчинив? І то якраз напередодні сесії Рейхстагу!
Стає гаряче.
4 вересня, понеділок, Братислава
вул. Ніігікоюеі тіойегу, школа № 8, кімн. 24
Вир підхопив мене, закрутив, кидає, тре, вимучує, як у тій чорториї.
От і Братислава... та сама, з якої ще 42-го року нібито чули "то-варишочки" мій поіромний виступ по радіо, як розповідав Фомін.
Сиджу зараз в глухій частині довгого шкільного коритаря (єдине місце, де можна трохи усамітнитись), сиджу на шкільній парті (СквираІ молодість!) і, пишучи ці рядки, зовсім не знаю, що жде мене завтра чи й найближчої хвилини. Події розгортаються так динамічно, так разюче й заірозливо, що ніхто нічогісінько навіть на завтра передбачити не може.
10/ІХ — 44 р.
Неділя. Трохи прохолодний, сонячний вересневий ранок. Прокинувся о 6-й, почуваючи, що виспавсь. Ждали вночі в нашому таборі облави (вивіз до Нім.), але минулося спокійно, і після тяжкої для мене суботи я нарешті відпочив. Прибрався, снідаю, йду з Лесиком до церкви, що міститься в цій же школі, в колишній гімнастичній залі. Повно людей, є й словаки. Служба йде урочисто, гарно співає хор. Після проповіді, виголошеної Поповим, хор проспівав дуже добре "Ой зійшла зоря вечірняя..." і в багатьох присутніх виступили на очах сльози. Щойно хор скінчив, як завили сирени на тривогу. Церква швидко порожніє. Біжу з Лесиком у великій юрбі до сховища на заліз, станції, а ворожі самольоти вже гудуть, і чутно, що їх летить чимало. Ми встигли добігти до сховища — довжелезних, спеціально побудованих галерей під скелею, що нараховує заввишки біля ЗО м. Були там годину. Там же, крім населення, досить нім. вояків. Я примостився близенько елект. ламп-ки й читав з історії дуже цікаві першоджерельні матеріали про
Мазепу. Коли вернулись, прийшов до мене Й. Гірняк, потім Багряний і Люба, знайома з Моршина.
Вчора вранДі з нашого табору вивозили примусово до Німеч. Комендант згадав про від’їзд ще передучора, і вночі багато людей, молодших віком, розбіглись. Вранці, не заставши багатьох, німці розсердились, почали поводитись різко і брати навіть тих, кого раніше не передбачали. Школа спорожніла. Я ночував у знайомих— на всякий випадок, — хоч і належу до списків єпископату. Виїзд наш проектується на цьому тижні. Краще побути тут довше — принаймні є що їсти. Там, попереду, жде голод і тяжка праця. Це неодмінно. Витримати отой, мабуть останній вже, етап пощастить лише тоді, якщо буде він недовгий. На це всі надії. Справа йде до кінця. Аліянти вступили вже до Ельзасу, а большевики наблизились до самих кордонів східної Прусії. Большевики заняли Болгарію, яка проголосила війну Німеччині, але в Хорватії висів великий повіт, десант англійців. На заході німці швидко відходять, але на сході міцно тримаються, примушуючи большевиків і досі товктись під Варшавою. Преса нейтральних країн сповістила про капітуляцію Німеччини, але Нім-а офіційно це заперечила. Є чутки, що вже кілька днів тривають таємні переговори між нім. і аліянтами. Є міркування, що аліянти пускають большевиків на Балкани, щоб їх знесилити й розпорошити, а потім рештками сил Німеччини й своїми спільно ударити проти большевиків. Є багато різних чуток і розгубленосте. А в Словаччині партизани знову взяли Жіліну, а табір Оримлаз, де перебувають мої супутники з в-ва, захоплений також партизанами. Там розстріляно 16 чоловік втікачів. Що ж буде з рештою? Турбує мене дуже доля Сте-фаника Юрка, який поїхав туди тиждень тому, щоб забрати речі свої, і досі не вернувся. А Гординський Святослав? А інші? Був би і я там, коли б не втік з ешелону тієї буряної ночі. Можливо, що вже й не жив би.
Братислава злякана й дуже занепокоєна — словацька, звичайно, Братислава. Німці-мешканці, яких тут чимало, виїздять. Магазини порожніють. Багато чого викуповує військо німецьке. Ціни підносяться. Ті словаки, що були запаморочені симпатіями до "русскіх" (...і большевиків), що несуть слов’ян, братерство і соціальну справедливість, починають прозрівати і розчаровуватись. Але хто з них і хотів би виїхати далі на захід, німці не пускають. Взагалі виїхати можна тільки в ешелоні, зголосившись до АгЬеііяапН’у— Це ще більше непокоїть словаків і упереджує проти укр-ів, яких німці вивозять силоміць. Знову прикре непорозуміння — і чергова словацька наївність.
Сьогодні над Бр. збито один ворожий самольот зенітним вогнем. Три парашутисти спустились із нього по той бік Дунаю, в Австрії.
29/ІХ — 44 р.
Іноді озирнусь свіжим оком і дивуюсь: чому я тут? Проте цікаво. Пізнаю ще одну категорію нашої інтелігенції, якої я майже не знав і яка має являти собою одну з передових частин нашого суспільства. Боже! Які ж ми ще бідні, відсталі, некультурні. І як справді високо над нами всіма підноситься єп. Мстислав, що й сам не позбавлений багатьох хиб. Але він передусім — політик, дарма що часто збивається на дрібне політиканство. Йому чимало заважає брак внутрішньої культури й слабкість до чарки, зате рятує його дипломатично-політичний нюх і чимала інтуїція. В усякому разі — це індивідуальність. Думаю, що скінчить він через свій холеричний характер і авантюристичні нахили або дуже зле, або дуже високо кудись вискочить. Має він величезну мороку з усім оцим своїм оточенням, яке сам називає "бандою" і поки що, принаймні, вміє їх держати в руках та вселювати в їхні поганенькі душі справжній страх. Дивно бачити, однак, цих людей під час служби Божої. Вони стають такими благоліпними, що й віри не йметься за їхнє гниле нутро. Фарисеї! Але так же буває скрізь, серед усього духівництва, по всьому світі. Дуже добре співає хор, добре йде служба, повно раз у раз людей у нашій церкві (і словаків), і я люблю в ці хвилини згадати дитинство своє і юність. Але після служби щоразу починається критика одним одного, критика з під’юджуванням, з провокаціями. Тоді я тікаю геть, щоб зберегти приємну чисту полегкість, навіяну на мене в церкві. Фарисеї, хами! Загалом все це дуже нагадує мандрівний укр. театр, в якому примітивні актори на все життя завчили одну ролю, бояться грізного режисера (Гаркуна-Задунайського), годять помічникові режисера, а після вистав злобо-пристрасно сперечаються й висміюють того, хто переплутав мізансцени, загубив репліки чи забув, перекрутив текст. Авдиторія цього всього здебільшого не помічає, а вони, виконавці, на цьому та на підлабузництві підвищують або піднижують свої тарифи. Так завжди за лаштунками — оголення душ, вражаюча земна ницість і грубість!
8/Х — 44 р., Кісінген
Вчора, 7/Х в першій половині дня наш транспорт прибув до Кісінгена-Бада.
З Братислави виїхали 5/Х, о 10-й год. 25 хв. ранку. А до вагонів у Б-ві привантажились іще 3/Х, о 8-й год. ранку. Тоді йшов дощ. Про від’їзд попереджено було напередодні. Я витратив останню крону, купивши на дорогу що тільки можна, а головне хліба. Ходив до Шандора попрощатися. Там же і Ревай. Побажання й подарунки на дорогу, зворушлива увага, тепла щиросердість. Р. збентежений моїми критичними думками щодо Величківсько-го, видко, ще не зовсім вірить, але вже непокоїться.