Священнее писаніє ж бо каже:
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1190, арк. 74)
[VI. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<...о горе, горе, горе
полонений юнак>
<...о горе, горе, скрикнув
полонений юнак>
<Чи десь аж із-за моря
прийшов сюди до нас>
<А був же він русявий >
Огенія <(співає)>
Ой звечора <ж> учора
< прийшов же він до нас. Ой звечора,
як пасла я> < спитала я> < помила >
прийшов же той юнак < Спитала я,
ти звідки? чий? < Обняв мене> < Посіли >
<Та й сів же він
натомлен[ий] > <натомлений> <Узяв мене
на руки він та й каже>
Ой звечора
учора я — <тремтіла, як тополя>
<мов> люлюсеньки та люлі! —
незчулася <ж я> ой люлі! — незчулася
люлю!
Пані (<.простягас> простягаючи руку по канчук)
Ага. А далі ж як?
Ти що, сказилася [?]
Огенія
<Та годі> <А він же
і каже їй:> <Під> Вже й зорі <ж>
прокрапали — а ми собі удвох.
а ми собі — <ой люлі! — а ми> люлю... Зазорювали —
Пані <.(встає)> <підводиться> (зловісно підкрадаючись)
А далі ж як? <(до гайдука) Подай>
<Ось дай лише я встану —
я покажу тобі люлю. Гайдук,
подать канчук! (силкується встати) >
її підводять
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № і і 90, арк. 81)
[VII. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<Пані (схопилася)
Це той, що нас на правім березі
Дніпра —
Вахтанг [нерозб.]
Ау! а Умань! >
<аж кров та[м цебенить] >
Вахтанг
А Умань!
аж кров
там цебенить
Дударі
Чули? Умань
уже взяли, а ми тут боїмось
і кашлянуть... <(скупчуються)> обурюються
Гайдук
<А одійди> Ану лиш там — замовкніть!
ДУДарі
Чого кричиш? Бо й справді: що це ми
невільники, чи <що> як? Віддай нам, пані,
умовлене —
<Ей гайдуки! Вам> Умовлепе? Платню вам?
<Ось зараз задовольню я вас> а ось вони дадуть (гайдуки
кидаються на дударів)
Огенія (увіходить)
< Пресвітла пані> Ой ясна
<Гайдук (убігае)>
<Пані! Ой пані! Ой> <Ой боже ж мій! ой що ж це
сталося!>
<Пані
Ну що там ще? — > <кажи>
<Гайдук (убік)>
Огенія (вертаючись із передпокою)
<чудний якийсь > Це він.
<Страшний ось там> < Страшний прийшов > <чудний
якийсь >
до тебе вістовець,
< прийшов, чи ти дозволиш упустити >
пресвітлая, чи ти дозволиш, папі? —
прийшов —
Пані
із Греччини? моряк? Пусти, пусти,
Привітання
<прекрасному! Ну підійди ж сюди, (до всіх)
У давнину я знаю>
безсмертному! Ну підійди ж сюди, (до всіх)
Схилітеся! Колись являлись <чесно> боги
ув образі обдертих чабанів
<у давнину > <у давнину вдягалися герої
по-простому — тому й не вірю я !,
щоб ти не був прекрасний >
Чому ж, скажіть, не може бути богом
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Я" 1190, арк. 80)
<оцей чабан обдертий> цей мандрівець <обдертий [?] >
[Í. У ЯРУ]
Масон
Ну ось ми й тут. Спочинем? Прошу. Пані
і панночка — у центрі? — S'il vous plaît! 1
А пан Дибуль (та присвітіть же, слуги,
просить чи що?). Дибуль, найстарший наш,
возляже тут у кріслі. Фігель — поруч?
1 Між цим та наступним рядками автор позначив дві вставки.
На берегах рукопису є два тексти, позначені відповідними знаками:
"Рената: <ну чекай, як у мене вийде балет> <Як мій вийде
[балет] > Чекай, мо' тут вийде мій балет. <Страшенно трудне
па.> Спочатку оте чуднее па. Зроблю <оце па і слова візьму у
отого філософа >. Maman, підспівай мені у отого філософа..."
"Рената: Чекай, <оцеє па зовсім у мене не виходить. > дея-
кі па зовсім у мене <не О не виходять? < А як же ж > Ану ще
<потанцюєм> раз. Maman, підспівуй мені із отого філософа".—
Ред.
Ну s'il vous plaît!
В темряву: готово? Фігель хоче сказати щось < (ххі?) > < [смі-
ється] > Ага-га-га! < (сміється) > — Та добре вже, добре! —
<всі> усі на нього <рукою. Слуги> рукою (припадок сміху).
Слуги підносять солодощі. <Жест.> Чи то місяць < зійшов? —
На скелі> зійшов? Голоси: гляньте! на скелі Амура і Псіхеї ліх-
тар засвітився < Правда, прекрасно? > і звідти голос: "готово".
Правда, прекрасно? Голос у темноті: готово!
Дибуль (деренчить)
Ох, як же я втомивсь!
Цей парк такий глухий і так до грота
нерівно йти, що я —
<...от> Пригадуєте? (жест)... знов мені ці комарі,
ах ти ж боже мій! (Жує.)
Пані
Стидайся, фе!
Тут <романтизм > <таїна > глибочінь, тут містика.
Ренато,
хіба не так?
< (попереджаюче) тільки моральності, насамперед
моральності! >
P е п а т а
Maman, я вся тремчу:
це ж паче сон!
Масон
Подобалось?
Рената
Чудово!
<Ці ліхтарі, ця ніч...> Ці ліхтарі! ця ніч!..
Подібне я переживала тільки раз. Пригадуєш,
maman: я вартувала (вночі!), а ти —у флігель —
до мого навчителя < (вночі) > Д п б у л ь: Що? що?
Пані (заглушаючи її слова): Ренато!
Пані
Ренатопько,
<а шум води, а лоскіт серця,> а шум води! а лоскіт
серця! — небо,
як гобелен! А тіні, ті...
(тихо) Ти збожеволіла, я бачу! Моральності, насамперед
моральності!
M a cou (до Ренати)
І вам
подобалось? О s'il vous plaît — я радий —
ну s'il vous plaît!
<С(наспівує):
Казало сонце
я тільки сонце >
< дивись на сонце
мільярди в землю
від пього струн >
В темноту: готово? *
Другий ліхтар <десь засвітився > на скелі Дафніса і Хлої за-
світився. Фігель хоче сказати щось (ххі?) — та добре вже, добре!.,
усі на нього рукою. <Безгучпий хіхот. Жест.>
Рената
Казало сонце
дивись на сопце
мільярди в землю
від нього струн
Тут саме на екрані < світу десь> всесвіту пролітають птиці.
<Куди й пощо> Куди — невідомо. Усміхнені птиці.
Дибуль (прислухаючись)
Що містика — це так.
А все-таки... (оглядует[ься])
Жінки (з триво[гою])
Ну що?
Дибуль
Та якось страшно
в цім закутку. Нащо відходити
далеко так від дому? Можна ж грати
містерію і в хаті.
Пані (сплескує руками)
Лелечко,
він боягуз!
А <сама... гомін? Слуга зірвався і побіг> сама
(прислухаючись)... гомін? Наказуюче звеліла рукою
слузі — слуга зірвався і побіг.
Дибуль
Не боягуз, а тільки...
<тут — > раптом за сценою — постріл!
Я так і знав! Нехай нас Залізняк
поріже тут — цього ще нехватало?
Рев*.
Масон рукою г н і в н о — д р у г и й слуга зірвався і
побіг.
Рената
Maman, я вся тремчу! Невже...
(До Фіг еля) Скажіть
хоч ви йому, що це неправда!
Фігель (псевдокласично)
П'правда.
Я вччора (ххі?), я вччора сам й'ого
як п'полоснув — так г'голова й с'скотилась...
<.(смівться)> Ага-га-га! — <.сміється> (Припадок
сміху.)
Масон
От бачите? а ви переполох
ударили. Не бійтесь. Гайдамака
давно в тюрмі, в Печерській <лаврі. Тут?> лаврі.
Пані обиджено розводить руками, що тут, мовляв, немирно *.
Тут?
Тут варта скрізь, тут нічого боятись.
Щоправда < [нерозб.] > цього розбишаку Залізняка перево-
дять у Нарим. < [нерозб.] > на годину генерала Кречетні-
кова, який цю операцію проводить. Ми його зустрінемо як
переможця. Бучно. Гучно. Хіба ж не задля цього містерію
готуємо?
Всі здивовані. <Всі захоплені > Захоплені. Порожнеча .
Всі ліхтарі позасвічувано. Оркестр на місці. Балет я позга-
няв — до прийому гостей усе готово .
Слуга
Прибули:
із Києва (Масон: ну бачите?) Кизячко
з родиною і обер-офіцер
з Китаєва!
Масон
Проси. (Іде назустріч.)
А! дуже радий,
[• •]
а уявіть — ми навіть незнайомі.
Кизячко
Та якось так все... Я —
Обер-офіцер (з презирством)
<Дда! да!> Дда, да.
Масон
Ходім,
представлю вас. Шановний пан Кизячко.
Кизячко
Ну що ви, що! — тепер я: Кі-зя-чков.
Хіба ви й досі про це не чули? Так я вам <розповім. Цс
дуже> розповім. (Торжественно обводить всіх поглядом.)
Це дуже цікава й визначна історія. Дід мій, коли ви, може,
знаєте <Пані Кизячко. А як же! Дід його, коли, може,
знаєте — >
Ракета < раптом > злітав над парком. < Огнисто-тріско > *
Гіллясто-тріско розсипається *.
Масон <(продовжув)> (безнадійно махнувши рукою, продов-
жує)
< Столичний гість — >
<Всі> жінки (в захопленні) *
<Та> <Прекрасно як!> Чудесно ж які *
Обер-офіцер <(сам представляється)^ (з презирством)
<А? дда:—> <Да! Да!> Ччюдесс'...
(Представляється.)
Обер-офіцер, присланий в манастир для наблюдєнія,
а также приходо-расходные книги содержать. <Дда>
Фігель, приста [ви] вши руку до вуха, намагається *
хоч щось собі зрозуміти. Фігель: І поміж іншим *
також спостерігати за Сковород [ою]. За Сковородою? *
радий, <що зрозумів> що нарешті зрозумів*.
Фігель
Ага-га-га!
<А я: ф'фельдмаршал!
Беззгучний хіхот.>
(І пішов собі й пішов у псевдокласичній позі.) *
Масон (продовжує представляти)
...шановний пан Дибуль, найстарший наш
з-поміж < дворян (ще бив Мазепу й Карла
з царем Петром) > дворян
Дибуль <.(продеренчав)> (деренчить) *
ще бив Мазепу й Карла
з царем Петром.
[Масон]
Та що ж ми —
(Запрошує сідати.) Дворянства <ц[віт] Слуги> ц[віт]
<.Жест.>Велично <.(>рукою повеліває<)"> слуги підносять
солодощі. <іФігель і> Фігель по своїй з[вичці] і [ще й] іще раз
представляється.
Дибуль: < Пригадуєте? Дворянство > Пригадуєте? (Жест.)
(Чит[ає]:) Дворянство, як каже Наказ, єсть наріцаніє в честі, раз-
лічающеє от прочіх тех <коїм> кої оним украшени. Ну до чого ж
гарно сказано — ах ти ж боже мій! (Жує.)
<М а с о н: Казала травка
я тільки травка >
<Всі здивовані. Всі захоплені. А вза[галі] нудьга*.
А взагалі господар> Всі присутні здивовані. Всі*
<просто ж> захоплені. Нудьга нудьгу обманює*.
Слуга
Там селя'...
Масон <.(не чуе)> (лоскітливо зосереджений па гостях)
Чудесно: всі.
Слуга
Селяпе там!...
Масон (не чує)
Чудесно!
Нарешті ми зійшлись (та присвітіть,
кому кажу!) (I —^обернувшись (це>обернувшись до слуги
(це знов там гомін?) пристиджуюче-гнівно голосом протягує.)
<Ну s'il vous' plaît! > Ну s'il vous plaît!
Слуга (тоном виправдування)
Селяне
хвилюються!
Дибуль (схопив[ся])
Які селяне? Де?
Рената
Стрілятимуть?
M а с о н
Та заспокойтесь. Люди
містерію прийшли заграть. На те
й покликав їх.
Пані (захоплено)
То це щось грандіозне?
Ця ніч, цей шум, пейзани...
Обер-офіцер <(на о)> (говорить на о)
Ддо! до! до!
Як ще я йшов сюди — вони гарчали
і кидались. Та я в їх вистрелив
і одного, здається, ранив. <.(Хихоче)> (розглядає пістол[я]
й самозадовол[ено] хихоче. <.Фігель жест>)
Дибуль <(радіспо)> (полегшено)
Боже!
<Виходить,> Тож зараз ви стріляли?
Пані
Й кров пішла? —
Містерія вже почалась. (Відкидається на спинку крісла
•^закриває блаженно^ й блаженно закриває очі)
Говорить так, немовби по довгих молитвах нарешті-таки вона ді-
стала милість неба. Міс-те-рія (повторює з <самостражданням)
Об [ер]-офіцер роэглядае пістоля й задоволено хихоче. Фігель —
жест.> самостражданням). Всі буцімто здивованії.
Рената
<В нім кожна квітка
і кожна скеля
і кожна рана
і кожна смерть >
Казала травка
я тільки травка
О що зро[блю я
коли все кров]
А гляньте, яка то заграва < [нерозб.] >
Масон (запалюючи сигару)
<Тут> Десь тут саме на <екрапі пролітають>
екрані всесвіту пролітають усміхнені птиці.