Пальто розстібнуте, на чолі — буйні краплі поту.
Раптом суб'єкт, пізнавши когось у вікні, прожогом кидається до нього. Саме в цей момент потяг повільно рушає. Хтось хоче ззаду втримати суб'єкта, але він люто виривається, підбігає до вікна, в якому схвильовано махають йому руками гарна дама та добродій з борідкою.
Суб'єкт, наздогнавши вікно, підстрибує й тика в руки ошелешеному добродієві коверт. І задиханим од біганини голосом кричить до дами:
— На цей раз, Лесько, ти помилилася: я тебе й за всі поклади золота не продав би! Отже, гроші ці — не мої! Прощай, Лесю!
Він змахує капелюхом і, високо піднявши його над головою якоїсь дами з заплаканими очима, киває ним. Леся й Нестеренко махають руками, виставивши їх з вікон.
Раптом, приставивши капелюха й руку до рота, Мик на ввесь перон кричить:
— Привіт Україні! Чула?
Дама з заплаканими очима злякано відсахується, як папірець од подуву вітра, всі обличчя непорозуміло озираються на чудного суб'єкта, але він того не помічає: жадно сп'явшися навшпиньки, він через голови юрби дивиться за потягом. Там з одного вікна висунулася з плечима жіноча голова й кілька разів киває йому: чула.
Кінець
Сен-Клер — Сен-Рафаель. Жовтень 1926 — жовтень 1927.