Певен, що відкриється стежка до Ери Безсмертя.
— Ого! Далеко залітаєте. Проте все це — лише декларації. їх було досить і в прадавні віки… і нині… Треба тверезо враховувати динаміку світової спільноти.
— Якщо корабель несе на рифи — доречна лише надзвичайна дія, — сумовито сказав хлопець, ніби зне-нацька втративши цікавість до бесіди. — Я бачу одне, батьку. Ви, дорослі, знаєте про безліч катастрофічних симптомів буття, проте спокійно чекаєте апофеозу. Це — сон, сон, про який твердили мудреці всіх народів. Що ж, нам доведеться діяти самостійно, тут ти маєш слушність! Я так і скажу друзям. Прощай, батьку! Ми більше не побачимось!
— Чому ти говориш такі дурниці? Що ти задумав?
— Ти дізнаєшся про це. Дякую тобі за все, І ще раз з жалем кажу: прощай!
Двері зачинилися. Затупотіли кроки. Речислав підхопився, підійшов до вікна. Внизу почулося глухе гу-діння, над стіною смерек промайнула тінь магнельота. І знову тиша. Чорні іскристі очі докірливо дивляться в душу, дзвенить юнацький голос: "Прощай, прощай, прощай!" Чи правильно він діяв, чи врахував серйозність синових замірів? Чи не знехтував унікальну можливість прокласти місточок між поколіннями?
Гори мовчать.
Всесвіт мовчить.
Лише серце стукає тривожно й болісно. Чому? Що воно знає?
ВТІКАЧІ У НЕБУВАЛІСТЬ
Речислав мав право радіти. Йому пощастило вхопитися за кінчик нитки, що вела до втаємниченої групи міжнародної мафії, яка нахабно й злочинно порушувала світову конвенцію про контроль над ПСІЛ-апаратурою. Кілька відомих бізнесменів були тільки прозорим прикриттям підпільних синдикатів по розповсюдженню мо-дерної психоманії. Епідемії слід було поставити край, бо Світова Рада втрачала контроль над орієнтацією юних (та їй не лише їх) поколінь, і мільйони незрілих душ почали пірнати у недосліджені континенти релятивних часово-просторових координат.
Суть винаходу полягала в тому, що з допомогою досить простого пристрою церана (цереброаналога), призначеного для моделювання психопроцесів, люди отримали можливість здійснювати чуттєвий контакт з історичними шарами ноосфери, з вічносущою хронікою минулих періодів. При вдалій суб’єктивній орієнтації тотожність осягалася так глибоко, що дехто з часових мандрівників не повертався до актуальної свідомості, впадаючи в кому. Так загинуло сотні юнаків та дівчат. Лише кількох пощастило врятувати.
Роздуми Речислава перебив сигнал міжпланетного екстравиклику. На екрані попливли рядки повідом-лення:
"ЧЛЕНОВІ СВІТОВОЇ РАДИ РЕЧИСЛАВУ. ТЕРМІНОВА ІНФОРМАЦІЯ. Експеримент Радана, члена Світової Ради, закінчився катастрофою. Як Вам відомо, була здійснена спроба проаналізувати стан часового ототожнення суб’єкта з історичною реальністю, що досліджується. В даному випадку вивчалася епоха середньовіччя, конкретно — психомоделювання образу Джордано Бруно. Радан не сприйняв гіпнонаказу про ви-хід з експериментального потоку, повністю переживши трагічну смерть великого мученика. Експериментатору не пощастило повернутися до актуальної свідомості, він повністю в полоні ототожнення з образом Джордано. Учений під наглядом найкращих фахівців у Верхньодніпровському пси-центрі. Просимо врахувати страшну небезпеку ПСІЛ-апаратури для сучасності, прискорити розкриття злочину, доручене Вам…"
Речислав схвильовано підхопився з крісла, заходився міряти кімнату з кутка в куток. Ще цього не виста-чало!
Навіть наймогутніший розум неспроможний впоратися із небезпекою. Треба мобілізувати всіх психоло-гів та юристів, щоб загнати джипа назад. А як? Заборона? Історичні прецеденти чітко свідчать: силою зупинити психовибухи неможливо, то — марна річ! Потрібні парадоксальні канали для потоку чуттєвої й розумової енер-гії. Ба, чи не про це говорив Віктор-Будяк? У його фантазуванні щось актуальне прокльовується, чи не слід все-таки законтактувати з енергійними юнаками та дівчатами, щоб спільними зусиллями віднайти достойну стеже-чку з пекельної ями психічного лиха?
Не встиг він отямитися від пережитого шоку, як знову ввімкнувся екран екстразв’язку, і в чорному кубі з’явилася об’ємна постать Крона — відомого всій Планеті члена Координаційної Ради Геї-Землі, котрий остан-нім часом виконував обов’язки Голови. Тривожний погляд ученого зупинився на обличчі Речислава.
— Вітаю тебе, друже!
— Вітаю і я тебе, Кроне!
— Ти отримав повідомлення про Радана?
— Тільки що…
— Тримайся, друже! Наступне повідомлення ще тяжче.
— Що сталося?
— Група юнаків та дівчат з Алтайської Дитячої Республіки, захопивши експериментальний космокрей-сер "Прометей", стартувала в невідомому напрямку.
Речиславу перехопило подих, він подався до екрана, ніби жадаючи схопити Крона за руки.
— Хто саме… Чи відомо, хто здійснив утечу?
— Так, відомо. Ти недарма хвилюєшся. Один з порушників — твій син Віктор… або, як він сам себе ве-личає, Будяк.
— О ясні зорі! — стукнув себе кулаком по голові Речислав. — Дурень, старий дурень!
— Що з тобою?
— Те, що моє місце на смітнику, а не в Світовій Раді! Осел, справжнісінький осел! Кілька днів тому Вік-тор прилетів до мене для серйозної розмови. А я замість того, щоб збагнути парадоксальність ситуації, відмах-нувся від нього. Він буквально заявив мені, що "ми ніколи вже не зустрінемося!"
— Так, — важко мовив Крон, і густі брови ученого суворо зійшлися докупи. — Для Головного Детектива це неприпустимий промах. Але про це потім. Тобі доведеться очолити групу для розслідування того, що стало-ся.
— Чи що-небудь відомо про напрям польоту?
— Анічогісінько. Ти повинен знати, що космокрейсер "Прометей" призначений для часово-просторової інверсії. Його політ неможливо проконтролювати апаратурою, встановленою на диспетчерських Космостанці-ях. Як дітям вдалося захопити крейсер? Про це маєш дізнатися ти!
— І все-таки… хоч що-небудь відомо?
— Досить багато. Втікачі залишили відеозапис своїх прощальних звернень до людей Землі. Кожен з два-надцяти намагався аргументувати, щоб пояснити відчайдушний крок.
— Їх дванадцятеро?
— Так. Шість хлопців, шість дівчаток. Твій Віктор-Будяк — лідер. Проте вирішальну розмову перенесе-мо на потім. Тепер ми знайомимо з надзвичайною ситуацією жителів Планети і Сонячного Космосу. За кілька хвилин ввімкнеться Телеінформ. Слухай, дивися і вирішуй, Речиславе. Я сподіваюся, що на цей раз ти будеш обачніший.
Головний Детектив знетямлено мовчав, все ще неспроможний переварити те, що відбулося. Крон пору-шив мовчання:
— Ти очолиш професійну групу детективів. Ми сподіваємося підключити до вас Радана… якщо він по-вернеться до актуальної свідомості. Без нього це завдання важко вирішити.
— Розумію, розумію, — прошепотів Речислав. — Ця проблема незмірно ширша за рямця юрисдикції чи детективного розслідування. Ах, яка необачність! Ніколи не пробачу собі.
— Гаразд! Пізно каятися. Готуйся до роботи. Я не прощаюся. Уважно прослухай передачу.
Постать Крона розтанула. Натомість в стереоекрані з’явився Алесандро Діас — відповідальний секретар Світової Ради, смаглявий мулат з чорними очима, енергійний, рухливий. Він коротко, виклав зміст надзвичай-ної пригоди, зауважив, що втеча групи дітей має важливе значення для дальшого поступу земного соціуму, закликав серйозно сприймати і аналізувати прощальні звернення втікачів і надсилати свої міркування до Світової Ради. Після цього попередив, що будуть демонструватися відеофільми, передані дітьми вже після старту кос-мокрейсера з Планети.
Одразу ж на екрані з’явилася постать Віктора-Будяка. Речи-славу перехопило подих. Йому здалося, що син сумно й докірливо дивиться прямо йому в очі. Мабуть, такі воно й було, тому що перші слова звернення призначалися саме батькові.
— Татку, я знаю — тобі боляче зараз. Проте сподіваюся, що моя вина зм’якшується нашою останньою розмовою. Гадаю, що тепер матеріалу для роздумів вистачить не лише тобі, а й всім авторитетним людям, у руках яких — доля Землі, доля Людства. Ще раз — прости й прощай, татку! Тепер ти — лише один з людей Планети, а тому моє слово — до всіх!
Будяк якусь мить помовчав, ніби підшукуючи потрібні слова. Потім звів погляд угору, стріпнув кучеря-ми і дружньо всміхнувся.
— Батьки! Постараємося уникнути зайвих слів, зайвих сентиментів. Обійдемося без сльозливих проба-чень і пояснень. Гадаю, що ви зумієте проаналізувати глибину й серйозність проблеми. Ми, безумовно, пору-шили "правила гри", що їх ви нам, власним нащадкам, одвіку нав’язували. Чому? На це треба відповісти…
Чи наш крок буде успішний, чи абсурдний в буттєвій течії, а чи тупиковий… хай розсудить Доля, як ви-щий арбітр Реальності.
Люди Землі! У розмові з рідним батьком я намагався аргументувати глибше… Тепер спробуйте збагнути лише символічну суть того настрою, що штовхнув нас на втечу… скоріше, не втечу, а своєрідний "кесарів роз-тин" історичної плівки, в якій ми задихнулися… своєрідне самонародження.
Ми приходимо до вас із таємничого вирію, із невідомого казкового краю, про який складено стільки ле-генд, пліток і забобонів. Проте чи відаєте ви бодай крихітку про закономірності нашої появи у вашій Реальнос-ті? Ви сприймаєте нас і реєструєте як нові, жадані партії рабів. Так, так! Не обурюйтесь! Бо хіба є у новонародженої дитини вибір? Ми потрапляємо в полон ваших алгоритмів — хай навіть найромантичніших, найбар-вистіших — від першого слова до некрологу, що ним так нікчемно, комедійно завершується мізерна земна міс-терія. Вже тисячі літ ви безсилі знайти смисл буття. І нам нав’язуєте це безсилля. Так тчеться ланцюг прирече-ності і невігластва — понад віками й епохами. Чи знаєте ви, чи догадуєтеся — хто до вас приходить з Тайни у вигляді безпомічного малесенького раба? Батьки, вам байдуже це! Ви ліпите з нього свою подобу, щоб продов-жити безглуздий і марний "пошук".
Що ви жадаєте знайти? Де ви загубили це "щось"? Хіба шукають птахи? Чи бджоли? Чи квіти? Вони знають!
А ви, озброєні "гнозисом" віків, все ще борсаєтеся у знеможеному пошуку, громадячи купу пристроїв, кораблів, роботів, бібліотек, картин, теорій, доктрин. Ми, діти, вирішили розірвати вікове кільце. Ми проклює-мо Яйце Системи, щоб спробувати Політ Самодостатності. Загинемо? Хай! Хто скаже — що таке загибель? Може, нове Народження? Хіба може потужне прагнення завершитися порожнечею? Воно породить ЩОСЬ — тотожне собі.