поміщика <Гогоберідзе> Херехсвлідзе?
<що не гусар > <що> <як> де не гусар, то й князь...
<Тепер із пас>
<Ну-ну>
Люципер
...Так оцього
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1189, арк. 16—18)
[II. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<Дударі> <крепаки>
Примусиш?
Владичице, ми вже пе можемо:
ми ж <десять > двадцять верст везли тебе в кареті,
співаючи весь час Похрипли ми!2
Голодні ми — не грайся!
[• •]
<Дударі> Дудар
Голодні ми <усі>, трудні,
хоч не дратуй ти пас <бо знаєш? — >!.. бо знаєш? —
Пані
< Голодні? > Стидно,
ахеяни! Невже ви славою
не напились, не наситились? Трою
бебехнувши, ми ж повернулися
з трофеями... (Раптом.) Огеніє! а де ж це
полонений < грузин? > юнак? Кому його
< вести було доручено? Шукайте ж!>
в дворі було доручено? <С(До гайдуків.)> (До всіх.)
Шукайте!
Щоб зараз він мені тут був! < (один виходить)
Огенія
Грузин? >
< (гайдук виходить) > < (гайдук
вибігає) >
1 На цьому місці позначено вставку, а на берегах рукопису
дописано:
"Дударі
а <це> нас в дуду
<іграти нам ось> <дудукати ти> тирликати ще загадала.
Грай, дударику, < палай >
<а ми, пани> нехай пани плюють".— Ред.
2 Тут позначено вставку, але ні на берегах, ні на звороті
аркуша нового тексту нема.— Ред.
< (гайдук вискакує)
І0ипк?>
Вина! (їй наливають у келих)
Огенія
< Грузин? > (приносить вина)
Пресвітлая, предобродійна пані,
о
не вивчила, тому й не знаю, як 1
по п'єсі тут відповідати < співати далі>
Пані
П'єсі?
•]
па хитрощі? дурити будеш? "Ролю..." <(кричнть)>
(кричить)
<(замахується канчуком)> (б'є
<р о з м а х у є т ь с я, але попадає>
<р о з м а х у є т ь с я, але не до [лад-
но] > зненацька попадає в Фі-
геля, що підвернувся)
Полонений! мій бранець! брань! трофей
подівся де,— чи ти оглухла?
О г е п і я
< Бранець... > Боже...
трофей! трофей! ой боже мій... Біжу,
пресвітлая, хоча я вперше чую
про наш трофей (<.спішно виходить)> <Вина!>
(виходить)
Пані <.(кричить)> <.(одкинувши канчук)>
<(своє щось думаючи> <С(отупівши)>
<.(пробує знову сідати на трон)>
<(вертаючись до "трона")> <С.силкуєть-
ся злізти на "тропа")> <С(умощуючиСо
на [троні] > <(умощубться на своєму
["троні"] > Вина! 2
<Та грайте ж, дударі!> Заграйте, дударі!3
(дударі грають) 4
Збоку олівцем дописано: "впадання в тон".— Ред.
Збоку дописано: "оддихуе".— Ред.
Збоку дописано червоним олівцем:
"Ну, грайте ж, дударі.
Збоку дописано: "раптом кричить:
Та годі ж бо, замовкніть!" —Ред.
<Та> Ну, годі ж бо... замовкпіть ґ<і/сі> <всі>
дударі аамовкають)
Іліада!
(Заточується, її підводять знову)
Вахтанг (вискакує)
Ага? ага? Убиймо гада! Як?
А ось отак — (наміряється)
Гайдук
Нуну! — бо так і цопну.
Вахтанг <(виривається)^
Пусти! <виривається> <( виривається) >
Пані
Ти хто?
•]
Це той, що пас на правім березі1
Дніпра —
Вахтанг (скугилить)
— ау! а Умань! —
Пані
Пане Фігель
<одскаіЛують і цьвохають, аж кров
там цебенить... >
Огенія (увіходить)
Предобродійна пані,
пресвітлая, а вислухай, що я
скажу тобі, безсмертпа.
Пані
Ну?
<Огенія> <Вахтанг> <(до всіх)>
<Замовкніть!> <Ви чули> <Увага!
1 Збоку дописано: "Ой, смішно ж як".— Ред.
Увага І >
Огенія
<,( театрально):^ Коли ми пригнали волів, <що їх> яких зви-
чайно пасемо в <лісі од> лісі <, що> од протоки, що відділяв
Сімплегади, там один із наших пастухів побачив двох юнаків.
Пані <П а н і>
Ти що ж це, знову прикидаєшся? < А коли ні — то швидше ж
і[ди] й приведи тоді> Знаєш, проклята, чим можпа мене взяти!
Ненавиджу я дійсність! <Я в житті> В житті я граю, а граючи
не хочу прокидатись. <Я вірю в казку, яку> Тумани фантазії
< [нерозб.] > Як вони мене сп'яняють. Ну, що ж, іди... Ну що ж,
швидше йди і приведи мені тих чужоземців. В а х т а н г. Хоч так,
куме, сядь, хоч так сядь, а все сядь.
Огенія (вертаючись од дверей)
<Хор. Цю ж мить, о женщино.> <В цій хвилі приведу,
(скоренько від дверей вертається > < вертаючись, говорить) >
Пастух < відходе > виходить, але тим часом хор промовляє < туж-
ливо (театрально)> <.(декламув)> (декламуючи) Темні, темні
морськії скелі, що з'єдпуєте води двох морів, скелі, через які
пливла колись із Аргоса в негостинні води замучена оводнем Іо.
Пані
Ну да! Вона <Евріпіда мені тут грає> <меле> з Евріпіда мені
тут грає Цфігенію] в Т[авріді]. До речі, пане Фігель, < пригадує-
те "Іфігенію в Тавріді", яку я ставила в сво[єму]> < власному
театрі? Ах, це ж прекрасно! як!> ви ніколи не бачили, як я сама
виступаю в своєму театрі? <"Іф[ігенія] в Т[авріді]" Ах, як це
у мене виходить. > <А жаль, це ж так прекрасно >
<Як же, як> прекрасно! як! 1
Фігель (танцюючи)
< Іфігенії! > І ой дід бабу. <Із> Тавріди? А хто <ж>
вони? —
[Папі]
Та що ви й досі там дудукаете?
В а х т а н г
1 Тут автор позначив вставку і вказав: "н[а] т[ому] б [оці]".
Текст, що йде далі (репліка Фігеля), написаний на звороті арку-
ша.— Ред.
Всяка птичка своїм носиком живе.
Та замовчи > <Чи ти замовкнеш? > < Замовкнеш ти?>
Пані1 (до всіх) Гудіте, а я буду < речитативом > як па орган-
ному пунті <(декламує) Хто вони?>
(Усі гудуть)
Пані (декламує)
<Хто вопи...> <.(Впадає в театральний тон)> (Впадаючи в
псевдокласичний тон) Хто вони? можливо ті, що залишили бага-
тий на воду, порослий очеретом Еврот? (встає)
<Огенія> <Пані> Огенія
<Пані> <Огепія>
Чи не приплили вони на своєму кораблі, розсікаючи морські хвилі
<д[війним] > подвійним рядом соснових весел... (до < козачка >
гайдука) <Ану далі.> Ану як там далі. <Ну, як там> далі?
<Огепія> <Фігель> Папі
<Фігель> <Козачок>
Як удалось їм пройти < поміж > < попід буряними берегами >
побіля буряних берегів царства Фінея, попід морським берегом,
що не має гавані, <переплити> переплисти <грайне піною >
<пгумливе> кипуче море, де водять танки п'ятдесят дів Нереїд?..
<ух! аж піт мені вискочив... так одним духом прочитав.>
<Пані> Пані
<Пані>
<Е, ні, це ще нічого, послухайте ось далі, яка краса... > О якби
згідно з < нашим > бажанням нашої владарки та <знов> при-
вело сюди випадком любу дочку Леди, < Олену > Єлену, на путі
її з-під Трої...
<Ф іг е л ь> Ко з а ч ок <Фігель>
...щоб наша владарка окропила їй голову жертвенною водою —
Пані <Пані>
1 Тут автор позначив вставку. Текст, що йде далі (до слів
"<Хто вони...>"), написаний на звороті аркуша.— Ред.
...щоб вона умерла з перерізаним горлом, од її руки понесла за-
служену кару —
<Огеііія> <Огенія> <Пані> Огеиія
О як радісно забилося б наше серце, коли б ви нам сказали, що із
Греччипи приїхав моряк зняти з нас кайдани печального < раб-
ства— та ось ідуть> рабства <Огенія> Пані
та ось і він іде,— тихше! замовкніть!
Гайдук (увіходить)
В той час як ми < верталися, зібрав
грузинський князь Херехевлідзс сили
і кинувся наздоганяти нас:
і всі вози, всі фури — >
тут гралися, зайшов
ізбоку князь Херехевлідзе —
Папі
Що?!
<Ну, швидше ж бо чекаю > Та не тягни, кажи.
Гайдук
І всі підводи
з <усим> отим добром, що ми нагарбали,
одбпв...
Ф і г е л ь
Одбив!
<а до мого вам зась>
<Фігель (кричить)>
Не подарую!
<Мені —моє! Чи мо ти думаєш
я п'яний? > <Ні! — >
Гайдуки
<Га!> а наше ж як,— пропало?
<Еж пані нам пообіцяла,
що будуть нам і гроші >
Чого ж ми йшли? еж ми наймалися
<за гроші >
1 Слова "Ну швидше ж бо" спершу викреслені, потім зпову
автором відновлені.— Ред.
що будуть нам і жупани і гроші —
Лну мовчать! Та як ви смієте!
Та я <тут вас> вас тут усіх!
Ф [і г е л ь]
Усіх! Лну
співати!
Папі
Так!
Огенія
А в п'ятницю усім
наздибочках ходити.
Пані
Так!
Огенія
В <неді[лю]> суботу ж...
Пані
Ну так, ну так, <вл<е годі> вже ж годі!
Ой! (хижо оглядається)
Пожежа?
<аж гуготить> <о[гонь]> < (Махає на Вахт[анга)>
<чи> Це знов горить? (закриває рукою очі)
Щоб не було його.
(гайдуки <.починають ловити> Вахт[анга]) 1
<.Фігель на поміч із к[анапи злазить]> <Фігель і
собі приходить [на поміч] > <.Фігель злазить з канапи й
собі гавкає на Вахт[анга] >
Вахтанг
Пожежа знов, як той цвітпп. Нагронджив
а дзуськи, догадайся.
1 На берегах дописано: "<Ф[ігель] і собі злазить з канапи,
іавкав з>".— Ред.
(Нарешті його виганяють. <(Галасу> галас утихає,
тільки Фігель усе ще стоїть перед дверима й гавкав
<.услід Вахтангу> услід).
<Вже> <0й> <Ну годі ж бо> Ой цюцінько.
Старайся ж бо!
(<до ска> <.дударя>)
(до всіх) <Сі до гайдуків> Ну гавкайте!
вина <старайсь>
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № ІІ89, арк. 27—36)
[III. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
<Пані> Вахта [н] г панами закусим
Пані Це ж ви по Укр[аїні] пожежу
В а х т [а н г] пагронджив
(виганяють)
Пані Ахеяне, ну що ж
<в очах стоїть > < пожежа >
<весь час мені в о[чах]> <Ой! (хижо оглядається)^
<схопилася>
Прогнати.
Щоб не було його. (Гайдуки починають <бігати> ганятись
за Вахт[ангом])
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М ІІ89, арк. 35—36)
[IV. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
Клянусь, що це мені
причулось. Як! усе добро? <Мерзенний!> всі фурн?
Мерзотнику! ти надто вже язик <права>
розперезав. Ану посмій іще раз
<ану посмій...> <сказати> промовити, о боже! <все>
то ж срібло
на перших двох возах <було>; тканини
на третьому, <—> єдваби —
Ф і г е л ь
І <моя ж
загинула там частка—> <мої ж> моїх
загинуло два вози!
Пані
Пане Фігель,
із милості як живете — живіть
<Те, що моє,—не може бути в[аше],
а на ч[уже] моє не зазіхайте >
а до мого вам зась.
Фігель
<Та що ж це я?> <Убила!
Душно... >
Не подарую!
<води> < впаду > моє < Це ж як — забрала >
<Це ж скрив-
дила] > < Давай мені моє>
<С(його підтримують)^
Мені — моє! Чи мо' ти думаєш
Я п'яний? — Ні!
Вахтанг
Бугай реве, ведмідь реве,
а хто кого дере — сам чорт-диявол
не розбере.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1189, арк. 37 зв.)
СЦЕНА "ПАНІ Й ОГЕНІЯ"
ДУДар
Голодні ми <усі>, трудні —
хоч не дратуй ти нас, бо знаєш? —
не всі ми тут <безвольні > дворові крепаки,
<що> ось я, ось цей, он ті два: <кожум'яки — >
<білоруси>
ми вольнії, фабричпо-заводські, < —>
то що ж ти нам — накажеш?
<Гайдуки ( замаху ютъе я )у~*
<Гайдук (замахується)>
Гайдуки (замахуються)
Тихо!
Пані
Стидно,
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1190, арк. 1—2)
[V. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]
X р [и с а н ф]
Негіднику! а прикуси язик —
< Розляпався... > Огеніє! пускаєш
усякий зброд сюди? Гляди <ж...> ж!
О г е н [ і я]
Та то
такий собі десь чоловічок: хворий
на голову.
X р и с [а н ф]
Хіба що так. < Подай > Достань
огарочок, а я зніму ікону.
<(злазить)>
(підставив табуретку)
О всепєтая маті
Рожденал весх святих
Святєйшеє слово.
Люципер (співає)
<Тож як Сірка годують >
А-а гойда
чужа мати пойда
а нашая пані
ходить у жупані
X р и с а н ф
<Та він здурів я бачу> <чи що?>
Огеніє, подай бо свічку, чуєш? (До Люц[ипера])
Смиренним будь.