[III. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
Огонь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення. О г о н ь. Цс він, як мисль.
Як ті ножії Скажи<:> — (Огонь) <—>: чи можна
не гоготать <коли доба, доба
гогоче !> коли я сам, я сам
підвівся!
Ось. На схилі <канчуквіку> канчук-віку
•і
тут скрикнула мадонна й підсмикнулась
так високо, <що литки аж...> аж литки бач... І враз
.]
Коли сам цар <од> із переляку репнув,
то що вже <цим. Одначе: репане> <їм!> цим! Одначе —
репнуте
стягло хвости — і підповзло. Вкусило —
й одскочило < ізнов > назад. Плазуючи,
вибризкувало яд вонючий. Тихо
яхидою захихотіло... <Цоп!> <Ц-цоп!> Цоп! —
<по голові його тут [нерозб.]. Скрутилась
у самий хре [ст] >
<по голові його бідняк. Скрутилась >
<по голові його бідняк — скрутилось
як на вогні, перевернулось. >
по голові його бідняк. Скрутилось
ковбаскою, <що зручно підчепить
і на вогонь шпурнути. >
яку <він> той підчепив
і на вогонь шпурнув. Перекрутилось
<нещаснеє, аж вигнулось. Отак
у рай пішла до бога>
нещаснеє, аж вигнулось.
Отак
душа його. < [нерозб.] > Ой леле! Братіс!
< Заплачемо і ми — нехай царствує — >
< огонь, як мисль, тут вихопивсь >
<Коли нас гнав
гноїв нас у житті >
<Коли нас гнав з життя >
<й на небі ще, а ми — і без царів >
<Заплакати і нам? А що ж. Ну й гавкай,
добрячий пап та й ловкий пан>
Хіба й собі сльозу? Амінь же. А що ж. <3а віщо> <Ну
чпм
же> <Ну й чим же>
Той пан та був <ото> недобрим? Спав? Гуляв?
...Огонь, як мисль, тут вихопивсь. Повставши,
[• • .]
Огонь. <Печаль> Буран. Тяжіння.
Рух. Свідомість.
Матерія. І засміявсь-сміявсь,
що переміг.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1244, арк. 2—3)
[IV. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
1 Зверху автор дописав: "Натура".— Ред.
Натура — є римське слово, по-нашому ж природа, або ж єство. Цим
словом визначається все па все, що тільки родиться у всій світа
цього машині... Вона 1 зветься натурою тому, що все, <що> яке
<на світ> назовні виходить <чи> або ж народжується від
таємних необмежених надр її, як од загальної матері черева, тим-
часовий свій має початок. А поскільки ця мати, рождаючи, ні від
кого не приймає, але ж сама собою рождає, для того <й нази-
вається] > < зветься > взивається і батьком <і матір'ю > і по-
чатком <ні початком>, який <і> кінця не має, який <під>
від місця чи часу не залежить... Не можна про пеї < сказати>
до якого місця < досягає? > поширюється? — Bona завжди є
скрізь. < Натура > Бо натура
<ОТАК У РЛЙ ПІШЛА БУРЖУАЗІЯ
(Уривок із поеми) >
ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ
Огонь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! Огонь. Це він, як мисль.
Як ті ножі (Огонь): чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче!
стягло хвости і підповзло. Плазуючи,
вибризкувало яд вопючий. Тихо
яхидою захихотіло... Цоп! —
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1245, арк. 1—4)
[І.] <КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА>
Бунтівники духа, ватажки герої — <вічно вони в змаганнях! >
звідки вони беруться? < Озера крові> <клинці, межовані не-
навистю > Стоять стоянами озера крові в історії,—чому їх не за-
сипать? Чом замість < [нерозб.] > гасну [ти] повстанням — по-
встання [ми] перекликають [ся] <в віках > віки? < [нерозб.] >
<Роб[іт]иики ось нюрнберзькі > <ось> <тут> <ось>
<а там папак> < Моздок на сході > <Тут> Ось нідерландців
кривава рада, а там < і в Англії й па В [країні] > уже і в Англії
й на Україні! <Слава!—кричить, бунтує бунтарський дух.>
<Слава! — і скрізь, де папство, бунтує бунтарський дух> <Сла-
ва! — і скрізь, де рабство, там огонь. Кидається, перекидається, до
протесту будить, будить!.. І все ж ніколи не збудить отак!>
<Пани ж мої і ті [нерозб.] там десь по закутках. > <Буди:>
<0 дух бунтуючий, буди й> <І тут же> <І тільки наш>
<Чого ж так мало в нас збудилось? О що б було, якбп>
<Я чую> Кидайте <буденне діло, кидайте і й[діть]> своє!
Ідіть за спільне діло! <всі> всі —чи чуєте? —усі! <так 18-ий
кривавий вік>
Лежать собі по українах недолуги-патріоти і <лежать, на ко-
ми [ни] позадирали ноги> свистять малоросійської геть через
увесь XVIII вік, лежать, на коми [ни] позадирали ноги1.
Україна. Панські покої. Покручені сходи на другий поверх.
День. Вбігає Кожум'яка.
Огенія (увіходить)
Вертаються! Вже чути там музики,
і дикий свист, і п'яні вигуки
1 Збоку автором дописано: "Альбігойці
Гусити
Жакерія
(Жак Боном)
(Паризькі) молотобойці".— Ред.
панів. Чи все ж я поробила? Швидше
струшу з стола, покої просвіжу 1
<а ти біжи> <побіжи>
та покладу свічки і добровоні
<папохваті. Це ж> напохваті. (Виходить.) Це ж знов
кричатиме
•]
Богиня... хха? < зажерливо ж набрякла
від ладану, од блювотин, од гри, >
<як> мов тая гниль набрякла —
від ладану, од блювотини, гри,
•]
поборників свободи чула крик?
<С(розчиняє вікна)> (Коло вікна.)
<Та он> Аж ген вони — в лісах, ярах... геть чисто
. • •]
з голотою впадеш. <.(оглядавХ.(оглядув кімнату)>
<Ну от, здається,
і все тепер, (гукав вгору) Хрисапф! готово там
чи ні? (вбігав дівчина) Невже ізнов заснув патлатий!
От прокляте опудало... Хрисанф! >
ану пійду його збужу <( кричить )> (Іде по сходах.)
Люципер (прочиняючи двері)
Ти тут сама, Огеніє?
•]
підсушує, да й той покласти нігде —
Огенія <(грізпо)>
< Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість? > 2
Кажи: яка тривога?
Чого прийшов?
Люципер
Між гайдамаками
немирпо.
Збоку дописано олівцем: "А де ж..." — Ред.
На берегах рукопису олівцем дописано:
"Та ні, он там (показує нагору)
Л ю ц [и п е р]
Отой патлатий? Дак що,
В одежі селянина хто
у мені вгадає отамана?" — Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1189, арк. 4—6)
Ой, не жартуй, бо ж зараз прийдуть...
Люципер (до вікна)
Гук
навперегук <гуде> іде! Ти не турбуйся:
дворяночка твоя ще тільки хвіст
підсушує, да й той покласти пігде.
(Наспівує.) А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая пані
ходить у жупані.
Огенія (грізно)
Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?
Обачен будь — еж голову твою 1
оцінено ти знаєш в скільки?
Люципор <.(весело)> (лапаючи свою голову)
Скільки?
Хрисанф (зіходячи вниз)
...а головне, що скільки воїнства
небесного там вийшло! Скільки <дзиндзи> власті
на райдугах радіти почало. (До Огенії.)
<А ловко я придумав: дзиндза! Темний
затурканий народ подумає,
що це святе, церковне щось, слов'янське.
Хай думає, а я тим часом скік! —
на шлях святого вискочу й прославлюсь. >
А ще ж як я по-грецькому почну — < (по [бачивши] >
<убачивши Огепію) >
1 На берегах рукопису дописано олівцем: "твою ж бо голо-
воньку".— Ред.
Ну що, пора? Пора, отроковіце,
<я вже давно приготувавсь (Люцип[еру].) А ти>
<я теж давно приготувавсь (До Люцип[ера]) А ти>
Я трохи був заснув (позіхав) О господи!.,
обідранцю, чого це тут — стрічати
та й поступлю <в любовники> <я в ченчики>
< нахлібники >
в ласкавчики до папі.
Хрисанф
<Негіднику!> Ну-ну! мужво! а прикуси язик...
Розляпався. (Знімає з стіни ікону.)
Огенія
Та це він <так бо. Хворий>
<в жарти.
Хворий > так. Бо хворий
на голову.
Хрисанф
Хіба що так. Піду ж.
Огсніє, < свічки ж> подай бо свічку, чуєш?
(До Люц[ипера].)
[■ ■]
X р и с а и ф
<Ага.> А ти ж як думав. <Ось хай лишень вступить до поко-
їв— я ще пе так ученістю розточуся > < Нехай пані вступлять
до покоїв — я ще не так ученістю розточуся. Про Едем. Про рай
сладості. Та ось, наприклад, про сад. Про рап.> Ось пожду ще
й не таким я розточуся. І насаді господь бог рай во Едемє на
востоцех і введе тамо человека єгоже созда. Це <про рай> <про
той самий > рай сладості, парадіос тіс тріфіс — по-грецькому.
Люципер
Авжеж. <Бо коли пан поїхав до Німеччини, то отут тобі й рай
сладості, коло пані. Ну що ж> Казочка про те, як пан поїхав до
Німеччини, а пані <тут> без [нього] рай сладості з ченцями
завела? чув, чув. (Співає.)
І —]
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1189, арк. 7—8)
ховаються: то хитра омела,
то галли, цвіль, то гнізда. Ну, так отже:
коли вже ти перевернув, почнем
з твого кінця. Не дозволяй, щоб гнізда
заводили твої поплічники;
не дозволяй, щоб дармоїди хитро
ховалися в твоєму війську. < Завше >
<ти> <переглядай усіх> <Стискуй
як у руці відповідальність
для кождого> Скуй
для кождого стерно, і хай цей кождий
< по-чесному веслує> за себе сам правує, прагне, йде.
Оце ж і є провірка.
Л юц [и п с р]
Щось цікаве
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1189, арк. 14—15)
О г е п і я
Звідки ти
докладно так про все цс знаєш?
Люципер
З лісу
виходячи, я був зустрінутий
і реготом і < криком > свистом. Я спинився.
<Та крик і свист >
<—Ну що, сходив до вітру? — Й знову свист
Ну йди вже, йди>
— Ну що, сходив до вітру? — Оглянувсь:
не видно ж бо <кого вони питають> нікого.—Хлопці!
гляньте!
наш Сатана ще й оглядається,
немовби він не <той> той...— <і я> <і знову регіт>
<і знов хтось регіт > і знову регіт
<і знову свист >
<там> обрушив хтось < [на] нас такий,
аж гайдуки > взялись аж гайдуки
< качатися > < попадали > < качалися попадали >
качатися, попадавши, як свині —
< трусилися > трясучкою і тряскали по заду
<сами себе,> <а хтось один і по-собачому >
сами себе, ніяк 1 віддихатись
не в силі: га? а він ще й приставляє —
от Сатана дек Сатана! —і <знов> дрож
Зверху написано "та <аж>".— Ред.
їх корчила <, бо вже і вже ригали > < ревли,
заслинив [шись] >
...й од реготу до реву
їх кидало. <да товсто > <да й знов> і так по кілька раз
"Ой боже мій!" — стогнали "боже!" — звали
і <лиш один старень[кий] > хтось один тоненько хихотів
і кожен раз < ікаючи —все > <він гикаючи > під гикавку
все нижче
<він голосом> він голосом спускався, нижче... ік! —
<і от уже зів ['яв] > < зів'яв і цей>
і от зів'яв і цей.— Ну що <помучив> мо годі?
<ой вимучив ти нас, проклятий >
Ну й вимучив проклятий Сатана,
бери ж свого невільника і гайда! —
<щоб так [нерозб.] уміть
це дак штукар! Та ну його вже, ху!>
Під'їхала й карета, що була
у затінку під лісом, трохи далі,
рукою пухлою махнула пані —
<рушили> всі рушили... <у путь усі. А я> Тоді я
зрозумів:
•і
<ну що ж> коли ж йому й тікать, як не тепер!
<І от я взяв м[отузку] >
< Стенув я>
<і взяв>
Та йди вже, йди! Візьми ж верьовку в руки!
І я сіпнув — <за мною слухняно > <за мною
зв'яза [ний] >
< прив'язаний > < переступаючий >
за мною потягнувсь
обв'язаний, з запнутими очима
< полонений > чорнісінький пречорпий бранець.