І той, хто першим створив Світ, і є Творець, і є Вищий Розум.
І тут же автор теорії висовує на передній план все те ж питання, на яке неможливо сьогодні дати відповідь: ХТО СТВОРИВ ТВОРЦЯ? Тут, зазначає він, наша логіка безсильна. І справді. Бо далі можна й узагалі заплутатися: якщо Творця створила Природа (Всесвіт) то хто створив тоді саму Природу?
Далі автор піднімає тему, коли люди звертаються зі своїми проханнями до Вищого Розуму, і всім тоді здається, що Він "протягне руку допомоги, підкаже порадою, виховає, поведе до щасливого життя. Але неважко побачити, що Вищий Розум, ким би він не був, в принципі не стане слухати ваші звертання, що мають загалом побутовий і житейський характер, вкупі з навіть найважливішими для нас питаннями і проблемами. Нам це важливо, тому що стосується нашого життя і смерті, але байдуже іншим людям і тим більше байдуже Йому, адже Він бачить всю картину в цілому, а не когось із нас окремо. А ця ціла картина — повна копія мурашника… Треба також мати на увазі, що нас у Вищого Розуму 100 мільярдів цивілізацій — адже за оцінками вчених саме стільки сьогодні існує у Всесвіті цивілізацій, що народилися в один час приблизно з нашою і які знаходяться приблизно на нашому ступені розвитку. А є ще й ті, хто раніше з’явився. І їх значно більше. Є й ті, які тільки-но народжуються. Дивно чекати до нас якоїсь особливої уваги… Якби Вищий Розум виконував би всі побажання, що до нього звернені, життя на Землі перетворилося б у бардак. Звертання до Нього замінили б нам і працю, і війну і взагалі все. Зібрались, попрохали — знищили ворога.
Якщо ворог попросить раніше нас — будемо знищені ми. Якщо можна щось випросити, то навіщо взагалі розвиватися? Не було б самого прогресу, праці, була б деградація людей у тих, хто канючить, жебраків, які живуть за рахунок подаянь. А тому, якщо Вищий Розум і в курсі наших потреб, він в принципі не поможе, адже його допомога — Він мусить знати, — погубить людину і людство. Принципово ми ні про що з Вищим Розумом домовитися не можемо і ніколи не зможемо, не ті рівні для бесід. Що ми розуміємо під Вищим Розумом? Такого ж як ми суб’єкта, з тим же рівнем розвитку й виховання, з тими ж національними рисами, який — ось тільки одна відмінність — може добрий, ось тільки до мене одного, а ворогу моєму — ворог. А якщо розібратися, то ті, хто звертається до Нього, чекають, що Він виявиться такою ж сволотою, як і вони самі, якщо певні, що їхні жадібні і хижацькі прохання будуть задоволені.
У єврея Вищий Розум має єврейський зміст, в араба — арабський, і чекають від Нього відповідного: єврейського і арабського. А чогось іншого, неєврейського і неарабського не чекають, цього нікому не треба. Тому вони, араби і євреї досі воюють. І тому ніхто не переміг, що Вищий Розум до їхньої війни і їхніх молитов глухий. А як моляться. А глухота пояснюється просто: Вищий Розум — не араб і не єврей. Цього араби і євреї ніяк не можуть збагнути, ніяк в це повірити не можуть. Мало того, Він не москвич і не вашінгтонець. Він навіть не негр. Він взагалі не людина. Швидше всього, Він і жодної нашої мови не знає. А навіщо йому знати мови? Що таке нове йому можуть повідомити люди?"
Що таке мовлення? Функціонування мови у процесах вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови, як особливого виду суспільної діяльності.
Власне, мовлення розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність, відбувається або у вигляді сприйманої органами слуху усної артикуляції знаків мовних… Це складний умовно-рефлекторний динамічний процес, що здійснюється за допомогою голосового апарату…
За спецлітературою, це у дихаючих легенях тварин, а також у людини сукупність анатомічних утворів, що беруть участь в утворенні звуків. Складається з власне голосового апарату — розміщених у гортані еластичних голосових зв’язок або перетинок і допоміжних органів — легенів, бронхів, трахеї, глотки, носоглотки, носової порожнини, пазух носа і порожнини рота.
Коливання голосових зв’язок, зумовлювані струменем видихуваного повітря, передаються в порожнини дихальних шляхів голови, в результаті чого виникають звуки (голос), що посилюється системою резонаторів.
Звертаючись (на своїй, звичайно мові) до Вищого Розуму, люди сподіваються, що й у нього такий же як у нас голосовий апарат, в принципі примітивний і громіздкий. (Більш дієвіший, наприклад, телепатичний зв’язок: подумав і твої думки інший суб’єкт сприйняв, але й це для Вищого Розуму теж примітив).
Щоб Він нас почув, ми гадаємо, що в Нього органи слуху такі ж як у нас, основними складовими частинами яких є спеціалізовані рецептори, здатні сприймати звук.
Більше того, ми певні, що Він нас тому почує, що в Нього, мовляв, має бути вухо.
Точнісінько таке, як у нас.
Себто з т. зв. середнім вухом — барабанна порожнина з барабанною перетинкою і слуховими кісточками — молоточком, коваделком, стремінцем та Євстахієвою трубою!
Гай-гай!.. Чи варто навіть витрачати всує словеса (а з ними і свій голосовий апарат) аби сказати, що такого примітивного вуха в Нього немає, що Він — інша, надприродна істота, наймогутніша і нам незбагненна в силу обмеженості нашого людського розуму.
Але Він є (Бог, Вищий Розум, це все — суть синоніми) і з Його волі все й твориться у створеному Ним же Всесвіті.
До Верховного Конструктора, Архітектора, Владаря, і Творця— Бога, зрештою — називайте його як хочете — суть від того не зміниться! — багато доріг у різних народів веде до Бога, хоч у різних народів він по різному зветься. Або ще як хтось сказав: чим ближче до фіналу життя, до його кінця — тим менше стає атеїстів.
Отож, Універсум Сапієнс — Всесвіт Розумний.
Про це говорилося ще в сивій прадавнині. За Фалесом, давньогрецьким мислителем, родоначальником античної філософії і науки, увесь світ живий, пронизаний життям.
Демокріт вважав, що в основі світу лежать два початки: атоми і порожнеча.
Такої думки дотримувався і Епікер ("Про атоми і порожнечу").
Геракліт Ефеський, який вів усамітнене життя вченого, філософа, вважав космос вічно живим вогнем, що він ніким не створений, він вічний і безсмертний. Він писав (зберігся лише фрагмент): "Цей космос, один і той же для всього сущого, не створював ніхто з богів, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем".
Вже тоді були різко полярні думки — за Бога при створенні Всесвіту і проти Бога.
Універсум Сапієнс — Всесвіт Розумний.
"Спроба пізнати Всесвіт, — зазначав Нобелівський лауреат з фізики Стівен Вайнберг, — одна із не дуже багатьох речей, які трохи піднімають людське життя над рівнем фарсу і надають йому риси високої трагедії".
Людство тисячоліттями прикуте до Землі, але все одне тисячоліттями багне збагнути Розумний Всесвіт, свого Творця і Владаря, Конструктора і Архітектора, зрештою — Бога. Можна говорити і про тотожність ідеї Всесвітнього Розуму та ідеї Бога. Всесвіт чи Бог існують і діють в рамцях ними ж створених фізичних законів. Спроба пізнати те, що непізнане — як ще однієї характерної властивості Бога, — завжди було властиве людям і ніколи не заборонялося.
Живий і розумний Всесвіт набагато — може, і в мільйони разів, — складніший за наші вічні уявлення про нього, як і про Бога, а тому не будемо надто фантазувати.
Скажемо лише одне. Десь є у Всесвіті, у його неміряних просторах, завжди для людини недосяжних, Інформаційне Поле. Або — Інформ-центр. Або ще — Всесвітній Комп’ютер, у якому закодовано і зберігається вічно все, що стосується Всесвіту: від найдрібніших часток атомів та електронів і їх взаємодії, до матерії (а життя за одним відомим висловом, є не що інше, як жива матерія), від законів самого Всесвіту до галактик та їхніх скупчень і суперскупчень, від зірок та планет до кожної живої істоти — якою б вона не була, є і має бути в майбутньому. (Розум Всесвіту створив стабільні всесвіти, а атоми, що зберігають серед хаосу і руйнацій ентропії свій вигляд і властивості, надмікроскопічні і уніфіковані системи, які служать запорукою побудови більш складніших систем).
Згідно запрограмованих даних у тому Комп’ютері щораз — після чергового Великого Вибуху, — з’являється Всесвіт, а потім і ми в його білих світах.
Якщо точка, з якої виник Всесвіт, неймовірно мала, а в ній, повторюємо, вміщується увесь Всесвіт з його безмежним огромом, — то й Комп’ютерний Центр з його інформаційним полем теж може знаходитись в такій мікроскопічній цяточці, яку й уявити неможливо, але яка у своїх ячейках зберігає АБСОЛЮТНО ВСЕ.
Щоб потім все відтворити за нових циклів розширення — те, що було за попередніх пульсацій Всесвіту.
К. Ціолковський: "Космічні випромінювання вічно і безперервно ллють на парсуну Землі потужний потік сил. Дякуючи космічним випромінюванням біосфера отримує все нові й нові й невідомі для земних речовин властивості. Тварі Землі є творінням складного космічного процесу".
"Ми відчуваємо, що через нас проходить хвиля, що утворилася в нас самих. Вона прийшла до нас здалека, одночасно із світлом перших зірок. Вона дісталася до нас, створивши все на своєму шляху. Дух пошуків і завоювань — це постійна душа еволюці", — Пьєр Тейяр де Шарден.
Тому й маємо надію ще і ще з’явитися в білому світі і знову пройти свій хресний (чи в кого який) земний шлях, тяжкий і гіркий, але водночас радісний і щасливий, адже нічого гіркішого і тяжкішого, але водночас і радісно— щасливого за життя у білому світі немає.
Науці все ще невідомо, як деякі індивідууми, — незвичайні, унікальні, а такі є, це вже доведено історією, — можуть відчувати те, що з кимось ще тільки буде — в недалекому майбутньому.
Наука цього, повторюємо, ще не знає, але пояснення цьому є. Із теорії відносності Ейнштейна відомо: якщо сигнал перевищує швидкість світла (300 000 км/с), час його поширення повинен мати зворотний хід і тоді сигнали спрямовуються з майбутнього в минуле.
Швидкість мислення поки що ніхто не вимірював. Але деякі астрофізики певні, що існують сигнали, які йдуть від зірок із швидкістю, що перевищує швидкість світла. Якщо припустити, що думка (а вона взагалі чи не найшвидша: подумав і ти вже там) окремих унікальних людей може летіти як зоряний сигнал. Ось така думка і принесе інформацію з минулого.