І з ними щось треба робити, адже вони всю бадьору звітність нам тягнуть униз. Очевидно найкраще (і — найрадикальніше) — ощасливити їх. Поголовно! Цим і має зайнятися наш уряд. Себто, нарешті й для уряду нашого знайдеться робота.
Ось тільки як їх, нещасливих, ощасливити? Як песимістів перевести в ранг оптимістів?
Підвищувати, скажете ви, якість життя в Україні. Можна. В деяких країнах так і роблять тамтешні уряди, але, звісно, на жаль, роблять лише для своїх громадян. А втім, підвищувати якість життя в Україні, це аж надто складно й морочливо. Простіше прийняти постанову: з такого-то числа місяця біжучого року всіх громадян України вважати такими, що не обділені щастям-таланом. А тому провести з усіма виховну роботу і переконати кожного громадянина в тому, що удачливим все ж таки краще бути, ніж навпаки.
А якщо деякі й після цього впруться на своєму (закоренілі песимісти) — що тоді робити? Правильно, проявити рішучість. В ощасливленні безталанних.
Слава Богу, маємо й приклад для наслідування.
У 1918 році більшовики Росії, побувши щось із рік біля захопленої ними влади, вирішили ні багато, ні мало, а всіх… ощасливити. Одним махом. Тож прийняли таку доленосну і разом з тим архірадикальну ухвалу:
"Железной рукой загоним человечество к счастью!"
І правильно. Так з ним і треба, з людством! Саме воно й не додумається попертися до щастя. Щоправда, чим все це закінчилося — відомо. Але ж не треба опускати руки. Що з того, що в більшовиків перший млинець пригорів. (Як, до речі, й решта). Можна й нам спробувати. Ось тільки залізної руки в нас, на жаль, немає. А без неї — чим поженеш інертне людство до примусових гараздів?
Хіба що до широкої — як колись любили апелювати — громадськості звернутися.
А вже вона знає (завжди знала), як діяти і що робити.
"Ми, мешканці такого-то будинку по такій-то вулиці такого-то міста, на загальному зібранні обговоривши ситуацію з ощасливленням нашого міста, підтримуючи таку вкрай необхідну нашому народові ініціативу уряду, ухвалили:
а) з 1-го числа біжучого місяця вважати себе щасливими!
б) Тих же несвідомих мешканців, які відмовляться себе такими вважати, негайно відселити з нашого будинку й, можливо, з самого міста, аби вони своїм безталанним нидінням не псували всенародної кампанії по ощасливленню нашого народу!"
За все тим же, вище згадуваним, опитуванням, 40 % українців сподіваються, що 2003 рік буде кращим для них особисто і для їхніх сімей. 32 % вважають, що рік буде кращим і для всієї України. Проте погіршення для держави чекає кожен п’ятий (20 %), а 13 % готуються до найгіршого.
Отже, загалом 33 відсотки населення треба спішно оздоровлювати — всього тільки й клопотів для нашого уряду.
А тому, за роботу, товариші, панове-братове і добродії, по ощасливленню рідного народу!
Не забуваймо: щастя — це те, без чого людство поки що не може обійтися. Принаймні, нам, люди добрі, все ж таки бажано хоч іноді, а бути щасливими.
СКАНДАЛУ БЛАГОРОДНОМУ АНТАРКТИЧНОМУ ЦАРСТВІ
І спалахнув скандали за морями-океанами, за тридев’ять земель, у тридесятому Антарктичному царстві.
Щоправда, спершу Гарнесеньку звинуватили в подружній невірності. Не розібравшись, ясна річ. Гарнесенька була заміжнею і мала свого Єдиного, якому віддалася на все життя, а не так, як дехто — на один сезон. А втім, у них в Антарктиді, як і у всьому цивілізованому світі, — моногамія. Тож мусиш вік вікувати з одним.
І віддалася Гарнесенька тому Єдиному не просто так, а — з любові. А ось іншим вона віддавалася всього лише за камінці — ні про яку любов у другому випадку і мови не могло бути. То яка ж це подружня зрада? Любов свою вона ніколи не зраджувала — це вже точно. Старалася лише для сімейного гніздечка. А в світі пінгвінів вважається (і, що характерно, геть справедливо): затишне, надійне, і, головне, кам’яне гніздо — це сім’я. А міцне гніздо — міцна сім’я. А міцна сім’я — міцна колонія. А міцна колонія — міцне благородне Антарктичне царство. Що ж тут невтямки?
Отож гарнесенька, зміцнюючи гніздечко, зміцнювала сім’ю. Бо спробуйте без камінців-голишів облаштувати затишне сімейне гніздечко! В Антарктиді камінці, щоб ви знали, дефіцит із дефіцитів! У Антарктиді всюди лід і сніг, і вся вона врита льодовиковим щитом. Найсуворіша частина Землі, полярна пустеля! Взимку — мінус 30–40. Вітриська дмуть із швидкістю від 30 до 90 м/сек. Особливо лютують "шалені п’ятдесяті широти". Спробуй там без гнізда знести яйце і висидіти з нього пташат! У їхніх краях лише де-де надибаєш місцину без криги-льоду. А там — жодного камінчика! Все вже визбирали. А без камінців (себто без гнізда) і любові немає. Як дме з усіх боків — яка любов! Куди відкладати яйця, де висиджувати малят? В імператорських та королівських пінгвінів, правда, самці висиджують яйця й переносять їх на лапах, вигрівають під шкірною складкою черева, а от простим, не титулованим пінгвінам без гнізда не обійтися, їх прості пінгвіни викладають тільки з гальки, з камінців-голишів. А їх — обмаль. За кожний камінець — бійка. А чи винувата Гарнесенька, що її Єдиний — тюха-матюха? День походить-потиняється — хоч би тобі щось приніс! Спробуй з таким викласти гніздо і відповідно створити міцну сім’ю.
Але Гарнесеньку недарма так звуть, вона й справді Гарнесенька та звабливенька — у світі пінгвінів, звичайно. Чорна спина, коричнева манишка з переливом, білосніжно-еротичний живіт — картинка! Як пройде колонією перевальцем — рідко який пінгвін на неї не витріщиться! А захоче котрийсь (а він неодмінно захоче, як того захоче Гарнесенька) з нею шури-мури покрутити — будь ласка, крути! Такса відома й твердо-незмінна: камінець. Не знаєш де його знайти? Із власного гніздечка виколупай, то й матимеш любов.
Швидко чи ні, а невдовзі Гарнесенька перетворила своє гніздечко на найзатишніше і найміцніше у всій їхній колонії. Не гніздо, а фортечне укріплення! І Єдиний її задоволений, бо сам він не спромігся дістати будівельного матеріалу. То яка ж це зрада, пінгвіни добрі? За так Гарнесенька ще нікому не віддавалася (крім Єдиного, звичайно), бо за таке — це розпуста. До всього ж, додому несла той заробіток свій, до сім’ї. І пташата її тепер у надійному затишку ростуть здорові. У сусідів, щоправда, гнізда чомусь як решета поставали, але що їй до того? Рада була, що в неї все благополучно.
Аж тут — скандал. На всю колонію. Ба навіть на все благородне Антарктичне царство! Гарнесенька подала позов на свого Єдиного, якому досі вірила та вірила! А що виявилося? Таке надійне, таке міцне, тепле й затишне їхнє гніздечко, з такими зусиллями і з такою… любов’ю створене Гарнесенькою, само почало перетворюватися на решето — дірка на дірці! Бо що виявилося? Доки Гарнесенька ходила до моря з малятами ловити рибу, її Єдиний тим часом тишком-нишком виколупував по камінчику з гнізда і розплачувався ними за шури-мури з пінгвінячими шльондрами!
Тепер на пронизливих антарктичних вітрах невдаха-донжуан, обскублений по саме нікуди, гнеться майже голяка — хай знає, як дружину зраджувати! От і спробуй з такими невірними та зрадливими жити в благородному Антарктичному царстві, побивається Гарнесенька.
Але Гарнесенькій від того, ясна річ, утіха мала. Адже знову доведеться їй лагодити сімейне гніздо, зруйноване тим аморальним, тим… тим безсоромним розпусником, зрадливим її Єдиним!
ПАЛІННЯ В ЛІЖКУ. І ЩЕ ДЕЩО…
З коханцями Вені не таланило — все з шкідливими звичками попадалися. Себто курці. Після забавки такі відразу ж — ще в ліжкові — хапалися за сигарету. Кайфу їм, бачте, замало! А Веня (хоча їй кайфу та нірвани й так вистачало!) теж, буває, не стримається і за компанію задимить. Одне слово, з ким поведешся… Так і знадили її коханці, прилюбилися їй сигарети.
А вдома чоловік, ніжно цілуючи дружиноньку свою, скривиться, як середа на п’ятницю:
— Ти ж слово давала більше не курити, — почне її совістити.
Вені й справді тоді совісно стає, що вона — в принципі порядна — так безпардонно обманює чоловіка.
— В останній раз, любий, — щораз ніжніше щебетала. — Що вдієш, як і кожна женщина, я теж слабка. Але даю слово честі більше не буду палити.
Останній раз Веня поклялася най-найстрашнішою клятвою, навіть слово честі дала (останнє-преостаннє!) не вживати тютюну та берегти своє здоров’я, а що з того? Знову трапився їй курець — от невезуха! Як і попередній, він теж після любощів у ліжку задимів, пускаючи кільця диму до стелі — кайфував, гад! Веня не стрималась і собі в нього сигарету стрельнула, теж з насолодою задиміла.
— Хороше лежимо. — перефразував коханець чийсь вислів і Веня, жадібно затягуючись, підтвердила: так, хороше!
А тоді раптом засміялась.
— Ти… чого? — подивувався він.
— Уявила свого… єдиного, — після сміху, щоправда, ледь не схлипнула. — Я ж його оце нахабною обманюю — давала слово не палити і… Ой, розлютився б він, якби побачив мене в твоєму ліжкові… Із сигаретою в зубах.
Коханець заходився заспокоювати Веню, але Веня вже не могла заспокоїтися — совість їй муляла.
— Бідолашний, він уже стомився боротися з моєю триклятою пристрастю до тютюну. Звісно, він правий, це — шкідлива звичка, але ж іноді, — посміхнулась крізь сльози, — так хочеться… шкодничати. Тим більше, я ж богиня.
Повне ім’я її було досить рідкісним як для слов’янського вуха: Венера і Веня (так вона себе звала і так її звали) навіть десь чула, що в якомусь там Римі — все ліньки дізнатися, де ж він, у яких краях той Рим? — так, буцімто, звалася колись богиня кохання та вроди.
Того вечора Веня прийшла додому дещо пізнувато, правда, перед тим подзвонила чоловікові, аби не хвилювався: затримується на роботі, надурочна, а це — заспокоїла його — подвійна оплата (тут Веня не кривила душею, плату вона й справді брала подвійну), роздяглася і тільки-но хотіла було в самих трусиках шмигнути у ванну, аж глядь, а на ній — ЖАХ! — чоловічі труси… Т-туди!.. (бідна жінка в екстремальних умовах іноді дозволяла собі й не такі вислови) — Веня й обімліла. А єдиний, як на гріх, витріщився на ті, явно чужі, труси на її звабливих тілесах, як баран на нові ворота. (Якби ж то був чемним та вихованим джентльменом, міг би й очі відвести!)
"Дідько б забрав тих електриків! — вилаялася подумки Веня. — Взяли моду енергію ночами, коли й так темно, заощаджувати, світло вимикати".
Одягалася вона в темряві, не дивно, що й переплутала…
"Треба подати на електриків до суду, — подумала Веня в розпачі.