"Знакомство мое с П. А. Кулишем длилось недолго. Оно пришлось в пору тяжелых нравственных потрясений и испытаний. В ту пору он был изрядно помят жизнью, порядочно озлоблен, крайне нервен и носил задатки будущего психоза, но энергии, любви к своему делу было еще много. И был это, не взирая на многие болевшие раны, человек чистый, страстный работник и из лучших сынов своего края" (Вовчок М. Твори. — Т. IV. — С. 96).
34
Ол. Дорошкевич у своїй книзі про Марка Вовчка наводить дуже цікавий документ, виписку на обгортці, здається, Кулішевого листа до Мик. Дан. Білозерського про Вовчка: "Письмо из Петерб. 18 сент. 1858. Повестями Марко Вовчка очарован [Шевченко] в полном смысле. Сделал складчину между ценителями малор. слова и послал браслет в 120 р. Вовчок просил его исправить что-нибудь в новой его повести, так он с ужасом говорит: "Как можно к этому прикасаться. Это для меня самого источник истины и красоты". Я не разделяю его мыслей и самому ему толкую: "Ради Бога, не печатай ничего, как напишется"" (С. 78—79).
35
Листи Куліша до Каменецького опублікувала Катерина Лазаревська: Куліш і Марко Вовчок. (Кілька невиданих листів) // Україна. — 1929. — Липень-серпень. — С. 102—105.
36
Ол. Дорошкевич так викладає цей епізод у своєму біографічному нарисі: "Побачення не дало жодних авансів Кулішеві в його новій пристрасті, і вже 16 травня бачимо його в Твєрі: це здивувало Тургєнєва"… Гіпотезу нездійснених "авансів" висловлює й П. Чубський. "Навесні рішуча атака на серце Марковичевої, гарбуз од неї і подорож із дружиною Волгою на Кавказ… Єдиного, здається, разу, а саме влітку 59 р. одваживсь був Куліш на рішучий крок у романі з Марковичевою, одкинувши навіть побоювання, що це, мовляв, приведе до гіркого каяття, готовий поринути в пекло кохання… Але й ця "сміливість", така йому невластива, на цей раз не допомогла… Марковичева дала Кулішевому залицянню одсіч". Пор. у В. Доманицького (Зап. Н. т. ім. Т. Шевченка. — Т. 88. — С. 227).
37
Майже тотожну характеристику Марка Вовчка дає відомий критик Скабічевський, описуючи Марію Олександрівну часів її роману з Пісаревим. У своїх споминах він пише, що, знайомлячись із Марком Вовчком, він сподівався побачити особу чарівної зовнішности, тимчасом зустрів "дебелую матрону — атлетического сложения". "Единственно, чем можно было объяснить ее сердцеедство, это недюжинным умом и уменьем вкрадываться в душу собеседника… В начале знакомства она производила на Вас такое впечатление, что казалось и не найти другой такой симпатичной душевной женщины: как она понимает Вас, как сочувствует Вам во всем. Но мало-помалу в этом симпатичнейшем и задушевнейшем существе сказывалась немалая доля коварства: или она эксплоатировала Вас самым беззастенчивым образом, или, расхваливая Вас в глаза и уверяя в искреннем и горячем расположении к Вам, в то же время зло осмеивала Вас за глаза, или же, наконец, если замечала возможность поссорить Вас с кем-нибудь, она не упускала случая воспользоваться этою возможностью".
38
Це саме повторює Тургєнєв про Марка Вовчка і в листі до П. В. Анненкова з 3/VI-1860: "Тут також і Марко Вовчок — це чудесна, розумна, чесна й поетична істота, але захоплена пристрастю до самознищення: просто так себе обробляє, що клоччя летить".
39
Порів. лист Ів. С. Тургєнєва до П. В. Анненкова з 8/VI-1860 про М. О. Марковичеву: "Це дуже мила, розумна, хороша жінка з поетичним складом душі. Вона буде на Байті, і ви повинні неодмінно зійтись із нею… Цур, не закохайтесь. Що дуже можливо, незважаючи на те, що вона не дуже вродлива".
40
Листи Куліша до Глібової опубліковано: 1) Ів. К-й. До життєпису П. Куліша // Червоний шлях. — 1924. — Кн. 8—9. — С. 268—285; 2) Микола Левченко. До листування П. О. Куліша з П. Ф. Глібовою // Записки Іст. філ. відділу ВУАН. — 1927. — Кн. Х. — С. 293—298.
41
"Я украинскою одежею люблю дразнить панов; они в хорошем и ясном отношении к миру, потому во всем, — и в штанах, и в юбках подозревают и ругаются, яко чистым и непорочным. Подобное положение душевных стихий очень, очень забавно и заманчиво. Нельзя, чтобы не шутить над сим благодатным покоем… Вот и завяжешь узелок какой, или через плечо ленточку белую, или шнурочком обложишь казакин, или черненький перстенек наденешь — и давай удить приятное доверие отцов отечества, и тешиться их зорким и милым вниманием к сим ребяческим и детским побрякушкам". Архів С. Д. Носа (Етнограф, комісія Укр. Академії наук). — Зш. 14 і 32;Білий В. Судова справа Носа. — Зап. і ст. від. УАН. — Кн. IX. — 1925.
42
Чернігівський купець.
43
Пор. у листі до Глібової з 5/ХІ—1861: "Різні відомі Вам події перешкоджали їй [любові] до того часу, поки призвели мою душу в те становище, яке висловлено в першому листі після нашої розлуки на поштовій станції".
44
На Глібову Куліш справив враження "капризної" людини, що ні з чого не буває задоволена. На відповідь Куліш заперечував твердження Глібової про свою вередливість, але почуття "святого незадоволення" він проголошує як принцип і правило ставлення до життя й людей.
12 жовтня 1860 він писав Глібовій:
— Навіщо це Ви називаєте мене примхливим? Справді, не те, зовсім не те. Я вічно шукаю свого ідеалу в усьому, що бачу й чую. Хіба це примха — не бути нічим задоволеним, що не підходить під ідеал?
45
"Без синтезу". — С. 14.
46
"Без синтезу". — С. 14.
47
Порів., що писав Куліш до Глібової в листі з 3/VII—1861 з Генуї:
— Як розповісти Вам, як дать Вам зрозуміти, скільки болючого захопив я з собою з торішньої подорожі на Батьківщину! Ви самі пишете, що про мене з усіх боків чуєте лише погане. І злодієві прикро знати, що люди його суворо засуджують; як же людині, яку катують за великодушні її душевні рухи, що їх розуміють по-лакейськи? Не вийти ж мені на площу і не читати про свої діла й наміри публічних лекцій? Та й публічні лекції такого роду небагато здібні зробити.
48
Микола Іваненко. З життя О. Я. Кониського (Нові матеріали) // Україна. — 1929. — Березень-квітень. — С. 65—69.
49
Куліш і Милорадовичівна // Слово. — 1927. — С. 8—9.
50
Башкірцев, дід відомої Марії Башкірцевої, сусіда Рентель, що його маєток знаходився поблизу Ганнинського хутора.
51
Богданович Т. Любов людей шестидесятых годов. — Academia, 1929.