Оточене портовими спорудами, пірсами і пришвартованими до них суднами воно не здіймалося до неба, а більше нагадувало пласке довгасте озеро. "Славнозвісна бухта "Золотий Ріг", — здогадався Павка. Вгору до центру вела крута широка вулиця, забудована старовинними домами; понад ними до самого обрію громадилися опадисті узгір'я, які Наташа, ще з вікна вагону, нарекла "сопками Маньчжурії". Як і Одеса, місто було наповнене моряками: матроси з гюйсами, в безкозирках; курсанти з золотими нашивками на плечах і офіцери у білих мундирах, з кортиками. А поміж усіма ними сміхотливими табунцями дзизкали смішливі дівчата.
Череватий "Сибір" заповнився до щогл. Пасажири четвертого класу гніздилися верхи на торбах на заскленій палубі, а Рину Миколаївну разом з попутниками провели до каюти третього класу. Розклавши речі, Павка поквапився на верхню палубу. У відкрите море судно волочили три буксири: два перли вперед, а третій, стримуючи неповоротку махину, коли треба, тягнув назад. Усім флотом командував капітан "Сибіру".
— "Багатир"! — віра канат! "Амур"! — трави канат! — лунало з гучномовця, і незграбне тіло, обережно обминаючи дрібні суденця, що заповнювали бухту, повільно просувалося до виходу в море.
У порівнянні з поїздом пароплав виявився незрівнянно комфортнішим. Каюта, хоч і не більша від вагонного купе, була відокремленою від коридору і мала власний санвузол. Діти умостилися на верхніх полицях, ближче до ілюмінатора; Рина Миколаївна зайняла протилежне від Павки нижнє ліжко, і підглядати за нею стало набагато зручніше.
Підгорнувши ноги під куций халатик, вона прочитала:
"С того и мучаюсь,
Что не пойму,
Куда несёт нас рок событий..."
Декламуючи, красуня розпушила тугу косу, і ясно-русяве волосся густим шаром оповило її плечі, залишивши на виду лише білу щілинку поміж закотами.
— Яке щастя, що попри всі соціальні і життєві бурі нашого революційного часу, Єсенін подарував нам свою лірику, — висказалася мама.
Павка, насправді, віддавав перевагу прозі, але вірші, у виконанні Рини Миколаївни, його зачарували.
Відкрите море підхопило мандрівників легкою, але нудною хитавицею; жінки, вгніздившись у каюті, читали вірші, а Павлик вийшов на верхню палубу. З середини судно було всуціль оздоблено червоним деревом із позолотою; підлоги вкриті килимами; на стінах — картини іноземних майстрів. Коридори хитромудро петляли, і Павка ледь не загубив свою каюту. Потинявшись верхньою палубою, поміж шлюпок, кнехтів, якорів і іншого такелажу, знаного з книжних ілюстрацій, він вийшов на ніс і насолодився гострим солоним вітром. У ресторані третього класу на гроші, виділені мамою, пообідав українським борщем і макаронами по-флотські; придбав мамі цигарки "Герцоговина-Флор" у зелених позолочених пачках і повернувся в каюту.
— Казбеку тут немає, — доложив він.
— Хоч вони й вдвічі дорожчі, зате ароматніші, — похвалила Рина Миколаївна, заштовхуючи у мундштук ватку.
— Поміж іншим, — улюблений тютюн товариша Сталіна; він витрушував його в люльку з цигарок, — уточнила мама.
На палубі четвертого класу, в затишному закутку, укритому від вітрів скляними шибами, Павка натрапив на картярів. Небриті й нестрижені; у брезентових робах, широких капелюхах і гумових чоботах із закоченими халявами, вони нагадали йому піратів далекого моря, хоча, насправді, то були сезонні рибалки, що поверталися на півострів після путини. Заробивши чималі гроші, вони пили ром і змагалися в очко. Павка не був новачком: у Конотопі — поза кінотеатром або на болотяному березі Єзучі — він годинами стовбичив за спинами неприторенних шулерів і навіть засвоїв деякі навички дрібного махлювання.
— А гроші вам мамка дала, джентльмене? — запитав ретельно поголений дебелий чолов'яга з рубцем на усю щоку. "Джон Сільвер" — відзначив Павка. Пред'явивши п'ятдесят карбованців дрібними купюрами, зекономлених на обідах, Павка протиснувся в коло. Грати з п'яними — саме задоволення! Вони нічого не бояться і при чотирнадцяти очках б'ють по банку. Павка ж запам'ятовував карту, не заривався, вигадував слушний момент і відщипував потроху; кілька разів ударив на всі і вдало. Зрештою, він набив пожмаканими купюрами пазуху до самого підборіддя, і дядьки здогадалися, що їх дурять.
— А ти, малолітко, я бачу, не промах! Нумо, Зубе, йди сюди: тут у нас шулер зальотний об'явився, — Джон Сільвер покликав бородатого дядька у в'язаному светрі.
"Чорна Борода",— охрестив його Павка. Мабуть, на шиї ватажка визрів чиряк, бо, озираючись, він повертався всім тілом.
Поверни джентльменам гроші, — прохрипів той, глядячи кудись у морську далечінь.
— Я чесно виграв!
— Може, його того: за борт? — запропонував хирлявий мужичок, що програвся найбільше.
— Товариші, що тут відбувається,? — суворо запитала мама, поставши на порозі.
Сто п'ятдесят чотири сантиметри заввишки, у старенькому сірому пальтечку, але з "Герцеговиною Флор" в зубах вона справила на "піратів" неабияке враження.
— Це ваше хлоп'я? Він тут дурить дорослих на гроші. Нехай поверне, і забирайте,— посміхнувся ватажок.
— Павлику, що товариш має на увазі?
— Я з ними пошуткував. Просто захотілося пограти. Виграш я все одно збирався повернути у вигляді сюрпризу, — виправдався Павлик. Він розхристав сорочку і вивалив на палубу усе, що було.
— Можна пригоститися вашою папіроскою? — галантно запитав Чорна Борода.
— Будь ласка, — мама виставила на круг відкриту коробку, і громада пристала корявими пучками вигортати собі по цигарці.
— Досить! Вам тут що, тютюнова фабрика? — гримнув старший, побачивши на дні останню: — а синок у вас розумний.
— Круглий відмінник, — погодилась мама.
Не відала Антоніна Геннадіївна, що насправді синочок віддав не все, а тільки те, що мав під сорочкою: три гладенькі сотенні купюри, передбачливо запхнуті під майку, залишилися на тілі.
Ресторан першого класу сяяв дзеркалами; лунала тиха задушевна музика, крізь яку проривався щасливий жіночий сміх; поміж столиків сновигали усмішливі офіціанти в довгих червоних фартухах. Скільки можна сидіти на борщі і макаронах по-флотські? Меню було з картинками заманливих страв. Павка зупинився на супі-харчо, нарізці копченої ковбаси впереміш з бужениною, салаті з червоною рибою і какао з тістечком. Офіціант не квапився. З-за сусіднього столика вийшов лисуватий парубок у пухнастому светрі на голе тіло і під загальні оплески сів за фортепіано. Його ритмічна, рвана музика збудила публіку на танці. Павка згадав Ізабеллу Аркадіївну — піаністку дитячого садочку, сувору жінку з бурштиновим намистом на шиї і чорним вусом над губою: під її музику, що линула струмком по камінцях, діти водили хороводи. Цей же, рожево-лисий, пробуджував дикунський захват і звільняв від усіляких забобонів. Усі танцювали до знемоги. Павці сподобалось у ресторані; хотілося сидіти й сидіти, але офіціант, прибравши посуд, дав зрозуміти, що пора вже йому звільняти місце. Павка простягнув йому сотеньку і зневажливо, як у кінофільмі про ковбоїв, пробачив решту.
Дві з половиною тисячі кілометрів між Владивостоком і Петропавловском тихохідний "Сибір" долав тиждень. Протока Лаперуза, Сахалін, Курильські острови, мис Лопатка — казкові назви з оповідань про мореплавців. Пузате судно коливалося на хвилях плавно, але з розмахом. Ось ти завмер на вершині хвилі і тривожно очікуєш падіння... Ось, нарешті, впав у прірву, тільки-но видохнув, а тебе вже знову здіймає ввись, щоб скинути ще глибше вже невагоме тіло, бо нутрощі залишились десь нагорі. І так монотонно і нескінченно. Павка поглянув униз. Рина Миколаївна читала вголос, мама з Наташею захоплено слухали, і хитавиця їм начебто ніпочім. Він зістрибнув з койки і почалапав на відкриту палубу. Пасажирам туди заборонено, але там славно. З корми можна спостерігати за широкою пінною стежиною, що бурхливо тікає від судна і губиться у далечіні, а з носа, умостившись на самому краю, звісивши ноги і підставившись хльосткому солоному вітру, він вітав кожну хвилю, що розбивалася об сталевий корпус.
— А ти, шулерок, що робиш на моєму місці? — пролунав сиплий голос, і Павлик здригнувся: над ним нависла кремезна постать Чорної Бороди; від неї тхнуло спиртом і тютюном. Павка міцніше ухопися за леєр.
— Я тут курю. Тут найсвіжіше повітря, і хвилі хлюпаються далеко внизу, не те що на сейнері. Там, якщо вчасно не вхопишся, враз змиє на годівлю крабам. Ти не дуже пишайся: я бачив, що ти не всі гроші віддав, але не схотів здавати тебе мамці. Вона у тебе серйозна. Вона хто, прокурорка?
— Ні, вона — вчителька.
— А так схожа на суддю.
— Вона ще працювала секретарем міському партії.
— А ти мені кажеш! Я начальника за версту чую. Так що забирайся більшовичок звідси, бо прийде щось на думку, та й скину геть до морського диявола.
Скелястий привид мису Лопатка з'явився з нікуди і продовжився крутим, зарослим лісом берегом. Дерева, стрімко спускаючись із сопок, окоренками занурювалися у воду. Кілька годин пароплав тьопав зовсім близько від них, і Павці запала думка: чи доплив би він до берега? "Це приблизно як двічі переплисти Сейм; так у Сейму, на додаток, ще ж і течія!" Нестримно потягнуло випробувати свої сили: пурнати чи не пурнати? Вчасно втрутився Внутрішній Голос: "Високо, ще й в одязі. І вода, напевне, холодна. Та й пароплав не стоятиме на місці: он який бурун позаду! Загублюся у хвилях, ніхто й не кинеться. А якщо випливу? Он який непривітний берег. І вогнища без сірників не розведу." Поки Павка вагався, судно відвернуло від берега у відкритий океан, у високі хвилі. Справа по борту з'явилися кити. Вони випльовували фонтани і вистрибували з води, хизуючись хвостами і блискаючи білими пузами.
— Які великі дельфіни! — вигукнула Наташа.
— То косатки, — підправив її пасажир у береті і темних окулярах.
Минула ніч, коли пароплав дістався Авачинської бухти. Вхід чатували дві чорні загострені скелі, два кам'яні стовпи, які Наташа відразу нарекла Сциллою і Харибдою. Протиснувшись поміж ними, "Сибір" відкрив пасажирам мальовничий краєвид. Вузька, кілометрів з три завширшки, затока, уходила вдалечінь і ховалася за лісистими сопками; правий її берег прикрашався двома високими засніженими вершинами.
— Ближче до нас, — то сопка Корякська, подалі — сопка Авачинська.