Там, внизу, охоплений димним полум'ям, падав в океан штейп Умбренда. І в ту ж мить сліпуче світло вдарило Іванові в вічі.
Коли він прийшов до тями — корабель падав у море. Анб З обпаленим кривавим обличчям лежав на пульті управління. Ліворуч в неприродно викрученій позі, затуливши лице руками, застиг Чакт. Корабель падав.
Іван метнувся до пульта, стягнув з нього важуче тіло Анба, вчепився у важелі. Неймовірні зусилля — і штейп вирівнюється, починає набирати висоту.
Вгорі діялося щось жахливе: одразу чотири повстанські кораблі — три, а потім ще один — спалахнули і стали падати. А карателі все наближалися й наближалися. Грізним клином з глухим зловісним ревінням сунули сотні бойових машин. Попереду, на самому гостряку, важко похитувався величезний флагманський штейн.
І тоді Бідило прийняв рішення. Набравши ту ж висоту, на якій ішов флагман, Іван направив свій корабель просто в лоб супротивнику.
На флагмані помітили Іванів маневр, помітили і, мабуть, Зрозуміли. Головний штейп карателів високо підняв широкий свій промінь і, як меч, заніс його над Івановою машиною.
"Брешеш, не врятуєшся!.." — шепоче Бідило і вмикає найбільшу швидкість, а промінь падає вже на його штейп, мить — і спалахне він, як ті, п'ятеро. Мить…
Іванів корабель різко хитнуло, хитнуло і флагман та інші кораблі карателів. Промінь згас. Разом з ним, немов задуті одним повівом бурі, згасли всі промені. А буря й справді насувала: все навкруг потемніло, океан взявся чорними, пінявими валами. Та Бідило не бачив цього. Він уже не міг нічого бачити, крім ревучого, зеленого, неоковирного флагмана хичистів.
Кажуть, в останні хвилини перед смертю людина пригадує все життя, підсумки немов підбиває. Хтозна, не до підсумків було Іванові.
Єдине обличчя — ясно-ясно! — спливло з минулого, вирізьбилося на грозовому небі. Авіаційний шолом. Нахмурені брови, в зіницях спокійна сталь… На твердих владних устах ледь помітна іронія. Прадід… Таким він, напевне, був, коли повів свого палаючого "Лавочкіна" на таран.
Здрастуй, прадіде! Правнук не посоромить тебе!..
Уже близько, зовсім близько ворожий штейп. Вже в обличчя видно Іванові ворога свого: банькатого, горбоносого хичиста в зеленому бойовому шоломі.
І хичист бачить Івана. В вічі йому дивиться Іван, і хичист не опускає очей.
Очі — в очі…
"Мій!.. — шепоче Іван, стискаючи важелі. — Мій!.. З собою тебе заберу…"
І хичист не витримує, опускає очі, різко повергає штейп спочатку праворуч, а потім вниз і — назад…
— А-а-а! — кричить Іван. — Бісові душі! Всі ви тепер мої! Всі!!
— Що? Що трапилось?! — поряд з Іваном розпатланий, блідий Чакт.
— Воскрес?! — регоче Бідило.
— Ой Іване, а поглянь назад!
Бідило обертається і аж скрикує від захвату і несподіванки: там, за Івановим штейпом, за рівним клином повітряного загону повстанців, далеко на океанському обрії діялося щось неймовірно прекрасне.
Золота Завіса зникла, наче зовсім її там не було. А на сизому, сталевому видноколі грізно громадилися величезні чорно-сині хмари. Росли, клубочились, засвічувалися із глибини беззвучними блискавками. На землю блаженного спокою насувала перша гроза.
А за цим хмарним валом сунула друга, ще грізніша гроза — на служителів, на хичистів, на свідків Безсмертного. Тисячі бойових штейпів вкривали сталеве небо.
З'єднані армади Всесвітньої федерації мчали на виручку однодумцям.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Гроза над Містом-1. "Відступись або стань нейтралом!" На порозі капища Безсмертного.
Уже четверту добу над колишньою столицею колишньої держави Безсмертного гримить весела гроза. Багрові, сизі, фіолетові блискавки переплітаються в розвихрених небесах. Теплі зливи полощуть пластмасові тротуари.
А скільки, виявляється, живого насіння ховала в собі мертва щактифська земля! Віками лежало воно, обплутане корінням торжествуючих бур'янів. Сохло, стискалося, але жило, ждало своєї пори…
І от на площах, на проспектах Міста-1, розколюючи кам'яні, протинаючи пластмасові плити, пнуться, тягнуться в грозове небо тугі парості життя. Червоні, сині, фіалкові квіти розквітають просто на очах.
Часом гроза вщухає, між сивими хмарами проглядає погоже небо. А то й зовсім хмари розходяться. І тоді кожна краплина переливається, як дорогоцінний камінчик. А в калюжах, чудових вуличних калюжах, бездонних, як небо, пливуть-сунуться хмарки — рожеві, блакитні, волошкові… Але це тільки на мить. Дуне вітер, насуне хмара, і знову гуркіт, блиск, проливень…
Четверту добу Іван з Чактом не просихають. Четверту добу навколо Палацу Безсмертного точиться упертий бій.
Після того як загони Всесвітньої федерації спершу в районі острова Зеленого Спокою, а потім і скрізь покінчили із Золотою Завісою. ПС могли діяти тільки в Місті-1, де чомусь світився ще Головний Прожектор Спокою.
Давно вже всі вулиці навкруг Великого Кільця перерили спеціальні команди, вишукуючи ту артерію, що живила ще головний ПС. Шукали, шукали, так нічого і не знайшли. У деяких несхильницьких науковців виникла думка, що то, мабуть, не артерія, а якісь акумулятори живлять ще Головний Прожектор. Які акумулятори? Чи надовго вистачить їх енергії? На це науковці тільки плечима знизували. "Хтозна…"
І тоді Центральний штаб вирішив вимкнути Головний ПС. Зробити це доручили Шату, який, за завданням того ж таки Штабу, продовжував жити в обложеному Палаці.
У свій час, вирядивши Івана і Чакта, Шат довго ще працював при лабораторії спіритики, яку, після призначення Купхейпа шефом СПД, очолив двоюрідний брат генерала Хипіца. Потім лабораторію зовсім ліквідували, а Шата перевели прибиральником до самого Палацу Безсмертного. Працюючи в Палаці, старий несхильник добре вивчив розташування багатьох його коридорів і кімнат. Саме тому Шатові доручив Центральний штаб зруйнувати Головний Прожектор.
Спершу все йшло як по писаному. Завдання Шатові передали умовними сигналами з даху Палацу Кільця, який був уже в руках повстанців. Ніким не помічений, старий несхильник пробрався на горище, виліз на купол. І тут, за кілька десятків метрів до кратера прожектора, Шата помітили хичисти.
Гримнули гравітаційні рушниці. Дві кулі влучили в спину, одна в руку.
І все ж він знайшов сили підвестися і кинути саморобну бомбу у величезний рефлектор…
Прожектор згас. Вибуховою хвилею тіло Шата відкинуло далеко на площу. Ліг він, спотворений вибухом і падінням, перед самими барикадами однодумців.
Гірко було Іванові пригадувати, як погано він колись думав про Ніата…
Нелегко, — добре це знає Бідило, — дуже нелегко орлу пішки ходити, героєві носити маску раба. Скромно, непомітно прожив Шат життя своє. Непомітно минула молодість у жовтих сутінках коридорів академії, непомітно підійшла старість. Жив, як наказував підпільний центр, і вмер, виконуючи наказ. Жив непомітно, а смерть прийняв у всього світу на виду — на крутім, обпаленім вибухом куполі Палацу Безсмертного…
Після загибелі Умбренда і Анба Іван особливо тяжко переживав смерть Шата. Урну з попелом старого несхильника з почестями поховали на Зовнішній площі.
Умбренда поховав океан.
Головний Прожектор Спокою згас. У діло пішли гравітаційні рушниці. От уже четверту добу гримлять вони з вікон Великого Кільця, де засіли несхильним, і з Палацу Безсмертного, де обороняються хичисти. Четверту добу точиться бій, і ні ті, ні ці не переважають.
Пробували з повітря придушити опір хичистів. Три бойові кораблі, озброєні скорострільними гравітаційними гарматами, знялися з столичного штейподрому. Ллє тільки вони наблизилися до центру, як з вікна верхнього поверху Палацу Безсмертного блиснув яскраво-зелений промінь. Це діяв так званий кріпосний ПС. Він єдиний міг заряджатися не тільки від Головного Прожектора та Завіси, а й безпосередньо з самого джерела енергії — з артерії чи з таємничого акумулятора. Але ж всі артерії перервані і ніяких скейпових акумуляторів на момент повстання не існувало в природі. Правда, були якісь проекти. Проте тільки проекти…
Так чи інакше, а зелений промінь запалив повстанські кораблі на такій відстані, на якій гравітаційна зброя діяла зовсім неефективно. Один штейп, намагаючись збити полум'я, довго метався над містом, два інші впали одразу.
Через кілька секунд промінь згас. Та коли пізніше, вже з протилежного боку Палацу, шхуфи піднялися в чергову атаку, їх знову придавив до землі зелений спалах. Ще з двох боків пробували штурмувати, але й там засвічувалися кріпосні ПС. Світились вони недовго — кожен раз всього по кілька цот, але й за ті цоти багато лиха встигали накоїти.
Площа між Палацом Кільця і Палацом Безсмертного, так Звана Внутрішня площа, густо рясніла трупами у чорно-жовтих комбінезонах…
І тоді Центральний Штаб вирішив викликати Тринадцяту.
Тринадцята! Легендарна батарея потужних гравітаційних гармат. По всій країні лине слава про її бойові діла. Бійці Тринадцятої — старі, загартовані несхильники. Майже всі колишні блаженні учні…
Та не самими гармашами славна батарея. Складалася вона з чотирьох гармат, виготовлених порядком експерименту на заводах Міста-19 перед самою шхуфською революцією. Гармати були дуже великого калібру, найбільшого з усіх діючих.
Поки прибуде Тринадцята, — а вона базувалася в сусідньому секторі, — повстанцям, які штурмували Палац, дано короткий перепочинок.
— Іване, розкажи що-небудь, — попросив Чакт, потираючи плече: у цих гравітаційних рушниць така сильна віддача!
Друзі лежали один біля одного на підлозі, кожен перед своєю продовбаною у стіні бійницею. Стеля й дах Великого Кільця були зруйновані, і тепла злива щедро хлюпала на двох побратимів.
— В якій це ми кімнаті? — запитав Іван.
— В приміщенні фракції партії Пристрасних Ораторів.
— Справді?
— А що?
— Цікава тут зі мною історія трапилася…
— Коли?
— Позавчора. Ти саме полоненого хичиста до штабу відводив, а мені знаєш хто зустрівся?
— Хто? Розкажи!
— Ну добре, слухай.
ОПОВІДАННЯ ІВАНА БІДИЛА ПРО ЙОГО ЗУСТРІЧ ІЗ КАПОМ ШКЕЧЕМ
Штурмували Велике Кільце. В одному з коридорів у рудому, ядучому диму — Палац горів уже — Бідило побачив Шкеча…
Генерал біг оглядаючись. Іван прицілився з ПС, Шкеч — праворуч, Іван за ним, вскочив до якоїсь кімнати — дим, нічого не видно…
Це було приміщення фракції партії Прогресивних Перукарів. Коли дим трохи розвіявся, Бідило побачив, що генерал зник.