(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1211, арк. 1)
СПОКУСА НА ГОРІ.
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО
<На горі. Дико. Далеко. >
Сковорода <(> якого <переслідують невидимі чорти й чорти-
ці > переслідує вітер, а з вітром щось невидиме <[, в] думках >
<В пориві розпачу кущі> <два кущі> *
Два струнких дерева ніяк не <піднімуться] > піддаються*
<на землю золотим листом спіралями і з листям> листям*
осипаються рясно і в листі оплески, вереск...*
<Кущі з поламаними> <Кущі самотні>дерева чи кущі в позі*
одчаю з переламаною рукою, з горбатим плечем. <В пориві*
розпачу на опинаються > *
Сков [о род а] Хоч тут я відпочину. Де іти?
І як од мук сховатись? — Високості.
[• . .]
Дворянський дух
над всім: обліг — і став у піраміди.
Чого ж я, дурень, ще борюсь: то Дух
возвишу, то Матерію! Я ж знаю
і чую: Materia aeterna est!
Кажу — і спотикаюся об Вічність.
[• •]
Ти ж все життя боровся з Сатаною —
от я й прийшов.
Сковор [ода] Ага, ти энов мене 1
завзявся мучить? Ну, підходь. Створіння
уяви хворобливої, ти — тінь
моїх думок, не більше, все ж я бачу
тебе < реально > <доторкно> насправді. Ось...
Сатана (<свита якого: на виступах скель> <численна свита
мучишся,
[• . •]
1 Між рядками написано три варіанти імені Сатани: "Триюд",
"Мольфар", "Чинатар".— Ред.
і поклонився шляхті. Лизаветі,
цариці, а ще й любовникам її,
легенько так побринька у бандуру...
<Так, так, не хочеш? > Чому не хочеш? Ну надінь
клобук,
і зразу —чуєш? — < зразу ж патріархом > зразу...
Патріархом
тебе поставлять!..
Сков [орода] (заміряється костуром) Згинь, собако, згинь!
не муч мене... (< кругом на скелях > на скелях
<і поза кущами > насторожується не-
чисть) < скрізь по скелях нечисті. >)
Сатана Та я до тебе дружньо.
< Повір. Я — український патріот
і реставратор батьківщини >
<Я — верболозний патріот > <нерозкайний
патріот >
<я справжній патріот >
< Повір. Сьогодні я з тобою скрізь >
З тобою скрізь, тебе люблю! Клянусь,
<і ось на знак тобі цілунок. >
клянусь, коли мені не віриш. Будьмо
з тобою в згоді. Ще раз гетьманат
змайструємо. Прикриєм питним блиском
свєтлєйший зад імперії.
Сковор [ода] Сміюсь,
о як сміюсь я над тобою! Бою
<тобі> й не жди, не дам: на тебе я плюю,
мерзеннику!
На скелях наст [орожуються] нечисті.
Сатана Ага. Тоді я тихо
в'їдатись буду. От. <Скажи: ти чув> Скажи. Ти
чув
що-небудь про Марію? <Ну—>
<Чорти> Нечисті Ну —
Сковор [ода] Марію?
Сатана Та ти ж кохав її чи ні? — Село.
Чогось так голова шумить, і серце
на прив'язі, як океан... Давно,
о як давно це все було. Крепачка,
що я за неї заступився. Де?
В яких краях мені її шукати,
в яких віках? Коли сказав — найди,
найди мені її, мою Мадонну!
Сатана Так от. Дивись. < Торговий > Грядущий капітал.
Дворянство, цей новий диктатор. Розкіш.
Дітей, жінок міняють на собак,—
<Чорти> і що для них ота твоя Марія?
(На скелях пухне сміх: то нечисть, хватаючись ва животи, безмов-
но корчиться і опадає. Вітер дерева хитає.)
Так от. Дивись. Квітують <на крові >
[. ... .]
так стало скрізь. Шукай тепер свою
Мадонну.
(<Нечисть сміється: од реготу скелі пухнуть.> *
<іпухне сміх на скелях: то нечисть, хватаючись за*
животи, то корчиться, то опадає> на скелях пухне *
сміх: то нечисть, хватаючись за животи, безмовно *
корчиться і опадає.)
Сковор [ода] Годі! Не блягузкай! Демос
не раз ще встане. Грізно прогримить
і заговорить.
Сатана Що, Богдан Хмельницький?
< вітер дерево хитає >
<С к о в о р [о д а] > ох, смішно як!..
Сковор [ода] Доволі, онімій!
Що кров дурна — я сам це знаю. Хочу ж,
щоб кров була розумна. Проорю
і виорю всю ниву! Я підвищу
духовну дисципліну, поведу
верхівлями!..
<С(на скелях сміх пухне> <(на скелях пухне сміх)> *
Сатана "Познай себе ^амого"?
Ох смішно як!.. Ти ж просто сам біжиш
[. . . .]
Загарбать все, а демоса в лещети,
^ 9
бо: YV(o#l аеаитоу. Так от, Сократ
селянський, от коли мені піймався.
Признайся: адже я тебе зборов?
<Сковор [о да] > <Чорти> Нечисті
<Коли зборов? > Зборов! зборов!
Сатана Ти ж зараз усумнився,
а це для мене все.
С к о в о р [о д а] Ти справжній Чорт
і перебріхувать ласкавий. Горе
тому, хто усумниться в правоті
самого бога. Бог у нас — це Розум.
І розум скаже нам: якій добі
яка потрібна форма.— < Просвіщенство
чи воля всім. Піду верхівлями>
< Просвіщенство
і я в ньому закутий Прометей
Бувай здоров! (іде) >
Тиранія
чи воля всім. Піду верхівлями...
Бувай здоров. <хоче йти>
Сатана Хіба? Ну а Марія?
< самотнього > мене самотнього...
<Сатана Сковорода!* >
<С(на скелях пухне сміх, то нечисть, хв[атаючись] за ж[ивоти],
без[мовно] корч[иться] і опад[ае)>
Сатана Ох, смішно, смішно як —
"Самотнього".
Сковор [ода] <Прийди. Торкнись ласкавим своїм зором,
впади у серце зерном > Впади зерном у серце
< впади зерном у серце > прокинься, як зерно
Сатана Сковорода!
Появляється Марія.
< Сковорода над [звичайно вражений]. >
Сковорода падає ниць. Сатанинський регіт.
Голос Сковорода!
Сковор [ода] < (встає). > Чи це мені приснило сь?
Маріє-сестро, чистая моя,
Маріє дивная... А де ж мучитель?
Нікого. У
Снить Європа.
Лиш Вольтер
Сміється серед тиші.
<Сков [о род а] > < Сковорода несвідомо подає > < простяг >
< простягає руки> Сковорода одірватися не може. Несвідомо ру-
ки простягає — тут йому чорти приносять <в> пригоршпі вогню,
<сам Сатана рукопис р[ве]> і палять рукопис.
1 Замість цього рядка автор мав намір вставити один з пізніше
дописаних "Хіба ж не бачу к а н і т а л" або: "та й сам я бачу: ка-
пітал] ".— Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1259, арк. 1—7)
[ДРУГЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ.
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО.]
Появляється Марія.
<А навколо рик, вереск, виття неподобне — немов буран схопивсь
в природі. Тьма.> < Навколо рик, а вколо вереск > Танці, вереск,
рик — мов огненний буран схопивсь в природі. Тихо. Тьма.
Сковоро[да] <Я буду скрізь тебе обороняти>
Марія Шукав мене? <Візьми:> прийшла. <Я появилась>
Не подивуєш,
що я в такім лахмітті? Цілий день
па фабриці, < [нерозб.] > а вдома < сестри >
ж сестри, голод,
а вдома смерть. Я принесла тобі
твої писання, <що найшла їх вчора > <А найшла
їх раптом >
<що найшла в подвір'ї
коло помийниці > їх найшла в подвір'ї
на панськім смітнику...
<С ко вор о [да] >
<Утопія!
Моя Утопія "Нова людина" !>
Сков [о род а] Утопія!
Моя утопія "Нова людина"!
<0 стид, о страм! на панськім смітнику...>
О стид, о страм!
Сатана (регоче) на панськім смітнику...
<Навколо танці, вереск, крик —мов огнен-
ний буран схопивсь в природі. Тихо. Тьма.>
Марія Шукав мене? — <Шукай. Бо йду я знову> <Я скрізь
і всюди
в роботі й горі> Прийшла. <Але я тільки >
<та йду я знову >
Але я мушу
<СГІІШИТЬІ>
вже йти. На правім березі Дпіпра
<вже бродять гайдамаки. Буде
твоїм панам >
<як муж> < зараз же>
ножами страшно дзвонять гайдамаки. Ринусь
<туди, до ннх!> туди! Хай будуть прокляті пани,
що ти до них так соколово! Слово
твоє хіба вони беруть? <їм смерть
твоя потрібна > <[перозб.]> < Панну
пам'ятаєш? >
<Ще стрінемось > Чи ртуть
твоєї мудрості? Не те. Мужицька
потрібна смерть. (Зникає.)
Сатана (регоче) На панськім смітнику...
С к о в о р [о д а] Та перестань хоч ти!
С а т а н [а] Не перестану,
<спали> о ні! Спали свою Утопію —
я дам тобі: та не мужичку — панну
я дам тобі — ось глянь.
< (Появляється Панна > (Появляється Панна —без жодної одежі
[нерозб.] <Шум> Танці, вереск.
Тихо. Тьма.
Сатана1
1 Текст від "Появляється Марія" до "Сатана" пізніше пе-
рекреслений автором.— Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1259, арк. 8)
[І. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
Келія. Свічка догоряє. До стіни на лаві чернець спить. Сковоро-
да, одірвавшись од рукопису, уголос думає: "...Ага, так ось що
зараз найбільше нас цікавить — це явище горіпня?" — і так, не-
мовби з ким сперечаючись, говорить:
Огонь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! Огонь. Це він, як мисль.
Як ті ножі! Скажи: — О г о н ь.— ...чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче! Ось. На схилі канчуквіку.
У витівках цвілого рококо.
<С Псалтирними зітханнями розпертий.
Дрімає пан>
Гуманними зітханнями розпертий.
Уїдливо дрімає пан. І так< —>:
Сюди махне рукою — <поле, пива> < скирти сіна> жито
стигне,
аж стогне. <Й так: туди махне —
церкви гудуть >, бо... приказано ж — росте
як прокляте! — Туди махпе <рукою> — зажерно
церкви гудуть, кадила брязкають
по всій землі! <Бог Саваот із неба> Сам бог із неба —
ручку
пухнатеньку: ну як дрімається?
< Авжеж, хе-хе, нуда, начухувать >
<Й по [бачивши] > і бачачи, що той мовчить, < узявся
начухувать ногою > <ану ж> < береться > об ногу
начухує він ногу. Благодать!
Та й херувим, та й серафим! Мадонна
й собі чогось <припреться: всі> приперлась: Ну да
як?
< дрімається? Розкоші? Як ото>
А пан <—да>: та що ж... <Живем> <Мовчить на
капітали >
<Прибутки капітали> Закурим? Капітали
куди дівать < —> не знаю, <хе> х-хе? Тут бог
й собі теж: ххе? Мадонно, <чуєш> ххе, ти чуєш?
<це власництво і бог гне: дай на церкву>
на власництві державу <став> струнь, то й нам
не боязко на небі, "небі! небі!"
передражнив < архангел > архістратиг. Опдо
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1244, арк. 1)
[II. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
Отак 1
у рай пішла від рококо до бога
душа його. Амінь же, братіє!
<Хіба> Чи мо' й собі сльозу? <А що ж> Такий
<добрячий>
<же добрий > бо ловкий
та < ловкий > добрий пан загув, < — > ну й як <же>
нам без,—
< ну й як же без,— та й як нам жить без папа?>
<та як нам без> Ой, як нам без,— та як пам жить без
папа!
< Такий > <Таке м'яке, таке легке, пухке
життя було>
<Таке ясне, таке святе >
1 Зверху автор написав: "У другій половині XVIII ст., а ще точ-
ніше — під час повстання коліїв — які були заводи на б [увшій]
Донеччині [?]", а пижче: "Отак у рай пішла душа буржуазії" —
один з варіантів заголовка, під яким "Другий монолог Сковороди"
Друкувався у пресі.— Ред.
Та хто ж нас бу'— <та> ой хто ж пас бу' — та хто ж
нас <буде бить> бити бу'—! Дерун, дерій, дерюга
<ще й брехунець! Джигун і дзиндзик! Вмер?> <Вмер?>
<Умер? — лежи ж і не вставай>
<Лежи ж> <спи>
<Коли по> <Дерилко
преставився, земля йому пером,
а пам'ятка кілочком >
впокоївся. Земля ж йому < кілком > пером,
обскубаним. Не перестанемо
скубти його й по смерти! Любий, тлієш?
Здирав єси <чесно> <усердно>
собако? Капітал?
(ЦДАМЛМ, ф.