Людина сприймає виховання не за своїм станом, а за природними якостями: "Сокола вскорѣ научишь лѣтать но не черепаху. Орла во мгновеніе навычишь взирать на солнце, но не сову... Учитель и врач — нѣсть врач и учитель, а только служитель природы... Природа благая есть всему начало..."
Висловлюючи демократичні погляди про виховання людини, Сковорода надає великого значення ролі батьків, родинних та національних традицій. Гуманістичні принципи виховання підкреслює письменник афористичними твердженнями: "Будь доволен малым. За многим не гонися", "Не жажди ненужного и лишнего", "Павлин надѣется па красоту, сокол на быстроту, орел на величество, Еродій же веселится тѣм, что гнѣздо его твердо", "Из неблагодарного сердца, аки из горнила вавилонска-го, похотный огнь пламенными крилами развѣвается, насилием сердце восхищает".
У розмові Еродія з Пишеком чути приховану іронію, критичне вістря якої спрямоване проти чинопочитания:
"Пишек. Да чего же он себя научил? Скажи, пожалуй! Еродій. Ничего.
11 и ш е к. Умора, ей-ей! умерил ты меня смѣхом... Так, так-" у вас воспитывакіт? Еродій. Так!
П и ш е к. Может быть, достал тебѣ чинок? Еродій. Ни!
П и ш е к. Может быть, деньгу вам велику собрал или имѣніе? Еродій. Ни!
П и ш е к. Так что же? Роги золотыя вам на головѣ возрастил, что ли?
Еродій. Родил и возрастил нам посеребренные крила, ноги, попирающие главы зміев, нос, разстерзающій оные. Се наша пища, и слава, и забава".
Демократичні принципи виховання розкриває Сковорода і в притчі "Убогій Жайворонок", висміюючи великосвітські звичаї вельмож, що не розумом та освітою прославляють себе, а чинами та бундючною поведінкою. Критично дотепну іронію він вкладає в діалог:
"Салакой. Потершись, брат, меж людьми, нын-Ь всячину разу-мѣю: не уйдет от нас ничто.
С а б а ш. Тетервачій вѣдь ум остр, а обоняніе і того вострѣе.
С а л а к о п. Потише, друг мой. гИдь я нынѣ не без чинишка.
С а б а ш. Извините, ваше благородіє! Ей, не знал. Посему-то вѣдь и хвост, и хохол ваш нынѣ новомодными пуклями и кудрявыми раздуты завертасами..."
Сміється сатирик над тими, хто колишні козацькі чуби прикрашує тепер модними катеринннськими париками — "завертасами".
Дотепні розсуди супроводжує він влучними приповідками: "НынѢ світ совсѣм не тот. Нинѣ, когда нищ, тогда и бѣдняк и дурак", "Тот един есть счастлив, кто не прав вѣдь по совѣсти, но прав есть по бумажкѣ", "НѢсть же бѣдственнѣ, как нищета средь богатства".
Виховні проблеми в притчах позбавлені теологічного намулу. В них Сковорода не посилається ні на біблійні заповіді, ні на інші догматичні вчення. Він вважає непридатними для сучасного виховання твердження Сократа, якими користуються консерватори педагогічної думки: "А кто ж сіе спѣвает? Архидурак нѣкій древній, на-рицаемый Сократ. А подпѣвает ему весь хор дурацкій. О, о! Весьма они разнят в нашем хор-Н".
Крізь алегоричну оболонку сковородинських притч проривався протестантський голос за життєву особистість і громадську гідність людини. Вимоги виховання непідвладної людини-громадянина, поставлені на черзі дня просвітителями, різко розходилися з утвердженими імператрицею і друкованими під час її подорожі положеннями про обов'язки та поведінку всіх підданців імперії. Саме з цього погляду протестантські тенденції сковородинських притч були злободенними і соціально цілеспрямованими.
У ті дні, коли імператриця прибувала до Києва, Сковорода жив у Гусииці. Звідси він писав повчальні, сповнені благородства листи до своїх приятелів. Потім ще мандрував.
Поверталась імператриця в столицю через Слобожанщину. Слобожанська знать скупчувалась на шляху її подорожі. "Санкт-Петербургские ведомости" і "Московские ведомости" всі червневі числа 1787 року заповнили повідомленнями про тронну мандрівницю. Від Кривого Рога через Курячу Балку прибула вона в Кременчук. А за кілька днів, "приехав для обозрения места победы Полтавской, изволила прибыть к Крестовоздвиженскому монастырю" (8 червня). Тут же "сенату предписано заготовить похвальную грамоту подвигов генерал-фельдмаршала князя Потемкина".
Незабаром гостить "в Карловке, принадлежащей генерал-фельдмаршалу графу Разумовскому". Побувавши в Костянтинограді. через Водолагу і Мерефу — до Харкова: "По приближении к городу производилась пушечная пальба" (10 червня).
Далі — шлях на Белгород, Курськ. Цим закінчувалась благодійна для вельмож і лиховісно-гнітюча для пригноблених велика подорож імператриці в ті дні, коли вже про іншу мандрівку обурливо розповідав Радіщев, пишучи "Путешествие из Петербурга в Москву". А нескоримий Сковорода поніс просвіток в бідняцькі хати скривджених, загнаних у рабство братів, віддаючи їм нові дари волелюбного слова.
Незрівнянні за своїм змістом та зовнішніми ознаками відбулись 1787 року дві подорожі. Одна вписана в історію поневолення народу, а друга світлими сторінками увійшла в літопис незгладних часом людських прагнень вільного розвитку та добромисних надій.
СКАРБИ ДУШІ
У той час, коли імператриця завершила свою подорож по Україні, Сковорода читав лист, одержаний від Михайла Коваліиського:
"Любезный мой друг, Григорий Савич!
Им же образом желает елень источников водных, так я желал бы видеть Вас и утешаться в жизни дружеским собеседованием..."
Незважаючи на високі посади, яких досяг Ковалінський, він не втратив поваги до свого учителя і з великою щирістю згадує молоді роки: "Я осматриваюсь, как проснувшийся от глубокого сна. Ах, друг мой! Я часто привожу на память тихие и безмятежные времена молодых лет, которых цену, доброту и красоту отношу к дружбе твоей. Но не столько счастлив я был в большом свете!"
Тиху радість вселяли в душу мислителя сердечні своїм змістом листи колишнього учня. Незабаром обізвався листом Василь Степанович Томара, який на той час прославив себе в дипломатичній діяльності на Кавказі, взявши участь у виробленні відомого "Георгієвського трактату", яким обумовлювався протекторат Росії над Східно-Грузинським царством, щоб відвернути небезпеку підкорення його Турцією та Персією. Зустрічі Василя Томари з грузинським царем Іраклієм II, виконання доручень у
переговорах з вожаками закавказьких племен, перебування в Константинополі — вся ця діяльність не потьмарила його приязні та любові до колишнього учителя і наставника. "О, если бы ты меня один раз выслушал, узнал, то б не порадовался своим воспитанником",— схвильовано звертається Томара до свого учителя, висловлюючи бажання зустрітися з ним.
У Сковороди зародилося бажання помандрувати на Кавказ. Він уже пробував вирушати в далеку дорогу через Таганрог, де теж перебували його друзі. Та мав їх він і в самій Грузії, бо до Київської Академії потрапляли навчатися разом з ним прибульці з цієї прославленої древньою культурою країни. Поширити б свій досвід такою мандрівкою! Маривея шлях, стелений сизою габию далеких обріїв, обгорнутий розпростертими крилами незмірної далі.
Як завжди, задумливо-тривожно готувався, прислухаючись, чи не перегукуються громовицями дорожні простори, якими відбували запорожці на Кубань. Може, в тих громових перегуках чути давню славу сміливців, які ходили черпати шоломом воду з Дону, а може, відзвуками стелеться голос рідної сіроми, що, бурлакуючи, потрапляє до таманських берегів?..
Треба закінчувати писати велику розпочату працю під рідними дубами, що наче черпали для нього своїми могутніми коріннями мудрість з прабатьківської землі. Тому відкладав до слушного часу мандрівний намір. А роки тим часом без жалю лягали на його уже похилі плечі. Події клубочилися розвихреними хмарами над країною. 1790 року Радіщева ув'язнено в Петропавлів-ську фортецю, бо імператриця, ознайомившись з його "Путешествием...", "сказать изволила, что он бунтовщик". Не одного такого "бунтівника" увічнила історія в нетлінному реєстрі імен великих діячів, глашатаїв визволення. Вони несли той скарб душі, в слова натхненно перелитий, який не гасне у віках...
У часи великої скорботи Сковорода звертався до увічнених історією імен. Не раз мислитель посилався на Овідія Назона, що зазнав свого часу гонінь від римського імператора. Згадує ім'я вигнанця Сковорода і в листі до Михайла Ковалінського, надсилаючи йому твір "Потоп зміни", написаний під бурлуцькими дубами. "Взгляньте на Назонову картину потопу,— пише Сковорода,—"Nat lupus inler oves..." l.
Лист датований 1791 роком, 16 серпня, підписано: "Пустынник Григ. Варсава Сковорода".
І підпис, і посилання на Овідія Назона, і зміст твору говорять про настрої мислителя в похилому віці. Наступ абсолютистського режиму, дворянської диктатури викликають бажання стати пустинником або прибитися вже десь до тихої оселі. Всюди по землі розливається "потоп зміни" — алегоричне розуміння наступу реакції. Мислитель повторює свої попередні твердження про життя людини, погляди народу. Прориваються в судженнях ноти обурення й розпачливої туги: "ГдѢ же твой день нам, любезная наша деннице? Дай нам! Видь ты не прелестная, во мракѣ влюбившаяся звѣзда. Уже нам ночь мерзка омерзѣла".
Віра в перемогу правди не залишає Сковороду і на цьому етапі його ненастанних шукань: "Прощай, огненная бездно! Мы сотворим свѣт получшій. Созиждем день веселѣйшій! Да будет свѣт!"
Шукання нового дня, проповіді світу істини водили невтомного мандрівника шляхами рідного краю, і він на сімдесятому році свого життя не переставав вірити у перемогу сили розуму. Його судження про будову всесвіту набувають ще глибшого філософського осмислення: "Давно уже просвѣщеиным сказали вѣсть сію: materia aeterna —вещество вѣчно есть, сирѣчь псе места и времена наполнила".
Плаває вовк серед овечок (лат.).
Іронією пройняті його висловлювання про біблійну версію створення світу. То є вигадка, що плине в "потопі зміїному", поняття якого є алегорією мудрої лжі. Зупиняючись на біблійному твердженні, за яким світ з'явився з божого веління, Сковорода іронізує: "Откуда же свѣт сей, когда всті небесныя свѣтила показалися в четвертый день? И как день быть может без солнца...