А я — за Сталіна!
Щоб облаштуватися у Підмосков'ї, пішла у середню школу, взяла початковий клас, плюс німецька мова у п'ятих класах. Діти мене надихають! Якщо б до цього додати ще кілька годин педагогіки і психології, я була б задоволена. Матеріально живу скромно, та нещодавно пощастило: отримала роботу перекладачем і кімнату у центрі Москви, так що переночувати вам буде де. Сину Володі вже сімнадцять років, закінчив десятий клас. Три з чотирьох іспитів здав на п'ять. Хлопчик виріс непоганий, хіба що характер м'якуватий. Так що, Тоню, будеш у Москві, обов'язково навідайся".
Віра займала простору кімнату у комунальній квартирі, де, окрім неї з сином, мешкали ще дві сім'ї. Вона пригостила справжньою докторською ковбасою, московським хлібом і чаєм із домашнім варенням. Розклавши дітей по диванах, подруги цілісіньку ніч провели у спогадах. Павлик заснув, а Наталка все уважно слухала.
— Що тобі, Тосько, розповісти конкретно? Вісім років після Академії я жила сама, а потім зійшлася з Сергієм. Усе б нічого, але він на шістнадцять років молодший, ще й у розвитку відстає: має лише десятирічну освіту. Через те шлюб ми не реєстрували, жили таємно, але не без краси. Скажу по правді: у мене настала друга весна! Я ж у нього — перше кохання. Я тобі про нього не писала, бо соромилася.
— А де він зараз?
— Нещодавно пішов. Знайшов собі молоденьку. А мені полегшало: що не кажи, а вже п'ятдесят. Тепер живемо вдвох із Володечкою. Він успішно закінчив школу, але в інститут не пройшов по конкурсу. Зрештою влаштувався на завод. Одне мене хвилює: закохався хлопчик у жінку, на десять років старшу. Вона — сусідка по квартирі, і він останнім часом ночує в неї. Теж учителька, викладає мову і літературу.
— Можливо у них справжнє кохання? Ти ж їм не заважаєш?
— Та куди мені? Я ж і сама пливу за течією...
Зранку мама побігла в Міністерство за документами і грошима, а тітка Віра повела дітей на екскурсію. Перш за все, на прохання Павлика, відвідали Третьяковську галерею, яка знаходилася неподалік. Павка давно мріяв там побувати. Вдома з кольорових вкладок журналу "Огонёк", який він щороку передплачував, тато створив чималу колекцію репродукцій із полотен художників-передвижників. Зимовими вечорами вони з сином умощувались на кушетці і насолоджувались переглядом безсмертних творінь. Але то були лише ілюстрації, а пацани побачили картини в натурі! До Москви їх звозили від Дому Піонерів, коли Павка гостював в Одесі. Сеник стверджував: коли він проходив повз полотно Васнецова "После побоїща Игоря Святославовича с половцами", то ноги загиблого богатиря поверталися вслід за ним.
Павлику пощастило: з Італії повернулася картина Олександра Іванова "Явление Христа народу". Павка подовгу зупинявся біля кожного експоната; підходив, роздивлявся мазки і відходив подалі, щоб охопити композицію в цілому. Зрештою, тітка Віра з Наташею не витримали і, давши йому волю, вийшли на вулицю.
Наступної ночі Наташа дізналася про долю інших маминих подруг.
З'ясувалось, що Бузя Гофман живе у місті Мякса, на Рибінському морі, у тридцяти кілометрах від Череповця. Жалілася, що працюючи все життя директором середньої школи, себе не щадила і від того геть посивіла. Попри те на щось сподіваеться і чогось очікує. Мріяла про кандидатську дисертацію, про міську квартиру з усіма вигодами, але чим ближче п'ятдесятирічний ювілей, тим смутнішим сприймає майбутнє. В тому, що коїться в партії, нічого не зрозуміла і попросила Тоню їй розтлумачити. Дітей має четверо: троє синів і дочку. Старший Юрій після школи три роки працював на цілині, а тепер навчається на другому курсі Московського Автомеханічного інституту; Людмила також закінчила школу і поступила до Вологодського педінституту на факультет іноземних мов; двоє молодших синів ще ходять до школи: один у восьмий, інший у шостий класи.
Тайка мешкає у Підмосковному селі Ховрино. Писала, що взимку їй дуже важко ходити: напередодні пройшов дощ, і уся дорога зледеніла. Добре, що має металеву паличку з гострим кінцем, яка її виручає. Останній тиждень напружено готувалася до семінару пропагандистів. Сиділа допізна навіть по неділях. У цьому році у неї намічаються два семінари. Нещодавно вийшов збірник методичних статей на допомогу тим, хто вивчає Документи ХХ з'їзду, і вона зрозуміла, що мусить геть переучуватися. Проте, насправді, вона з Хрущовим не згодна.
— Чому наші долі так різняться з нашими дівочими уявленнями? Ти можеш мені пояснити? — запитала насамкінець Віра.
На третій день переселенці розпрощалися з Москвою. Завантажившись у скорий поїзд по обіді, вони до ночі у Ярославлі перетнули Волгу. Попереду — Урал, Сибір, Владивосток... Павка щасливий: ще їхати та їхати! Поїзд розігнався і нестримно летів за виднокрай, наче рвався на свободу з неволі. Наташа і мама шепталися з попутницею, а Павка, припавши до вікна, занурився у мрії. Багатіти думкою — улюблений стан його душі. Наразі він уявив себе відважним моряком. Звісно, він вже не той телепень, що задарма віддав вино одеським босякам! В шостому і сьомому класах він не змарнував час: виборов другий юнацький розряд зі спортивної гімнастики, ціле літо відвідував секцію боксу і тягав саморобну штангу. І хоча, насправді, він поступається Вітькові і Сенику у розмірі і твердості біцепсів, вони разом націлились стати олімпійськими чемпіонами. Безсумнівно, нові однокласники виявляться слабшими і визнають його лідером. А однокласниці? Напевне серед них знайдеться одна, найвродливіша, яка оцінить його чесноти, і між ними виникне безтямне кохання.
У вагоні панувала доброзичливість; пасажири бавилися хто чим. Одні засіли за карти: грали у дев'ятку і в шістдесят шість; інші безугаву теревенили, а більшість спала, їла і не наїдалася. Належавшись на полиці, насидівшись біля вікна, нахапавшись вітру у відчиненому з обох боків тамбурі, Павка швендяв вздовж вагона, роздивляючись попутників. Чоловік і жінка з сусіднього купе, яким ще не було й сорока, везли торбу гостинців онукам. Пиріжки, ватрушки, мед, грибочки, огірочки, яблука, груші, смажені каченята, риба, домашня ковбаса, буженина. Паровоз залишав за собою хвіст чорного диму, пасажири, щоб не забруднити постільну білизну і їжу, тримали вікна зачиненими. Спека змусила подружжя без жалю частувати сусідів, і Павка був не останнім серед них.
Прохолоду знаходили в тамбурах. Нехтуючи вугільною курявою, двері з обох боків розчиняли навстіж. Сім діб купою в одному вагоні.. .Гостюючи від купе до купе, пасажири по кілька разів переповіли свої життєві історії, награлися в карти і пригостили одне одного тим, хто що мав, а попереду було ще їхати та їхати... Подолавши чергову тисячу кілометрів, щодня переводили годинники. За горбкуватим Уралом довго гуркотіли рівниною, а вже від Єнісею пішли відроги молодих скелястих гір. На великих станціях поїзд звичайно зупинявся на тридцять хвилин, щоб пасажири мали можливість похарчуватися гарячим у дорожньому ресторані. Пообідавши червоним до синизни борщем із трьома шматочками м'яса і макаронами по-флотськи, Павка встигав придбати жінкам вареної картоплі з цибулею, пиріжків, котлет, грибів, риби — всього, що місцеві жителі у достатку виносили на перон. На станції Курган Павка задивився на пасажирок з м'якого вагону і проґавив момент, коли поїзд почав рухатися. Він ледь-ледь встиг учепитися за поручні останнього вагону, а коли, захекавшись, з'явився в купе, мама з Риною Миколаївною, нічого не помітивши, мирно обговорювали педагогіку, і лише перелякана Наташа покрутила пальцем біля скроні.
Цікава пригода трапилася при об'їзді озера Байкал. Огинаючи його крутим викрутасом, поїзд шкрібся, шкрібся по крайці берега і, раптом, зупинився понад самою водою. Якусь мить усі сиділи нерухомо; потім чоловіки кинулися вистрибувати з вагонів і з розбігу кидатися у воду. Не запізнився і Павка: залишивши штани і майку на насипу, пурнув у прозору глибину. Крізь кришталеву воду він побачив піщане дно і виблиски жовтогарячих камінців на ньому. Золото! — спало на думку. Він набрав повні груди повітря і занурився — аж у вухах закололо. Але близькість виявилась оманливою: дону він не дістався. Тим часом, паровоз засвистів і грюкнув вагонами, неначе вже рушив. Мокрі до рубця відчайдухи почали заскакувати у вагони; Наташа махала рукою з тамбуру, і Павка вчасно ухопився за поручні. Поки одні купалися, інші встигнули прикупити солоного омуля і, щасливі, щиро ділилися з сусідами.
Ширину рік Павка вимірював кількістю мостових прогонів. Найдовшим виявився міст через Амур, який, окрім русла, перетинав ще й широкі заплави. Довго їхали тайгою, вздовж річки Уссурі, на протилежному березі якої вже проглядався Китай. Владивостока дісталися вранці. Паровоз докотив потяг до порту і застиг, упершись у море. Залізничний і морський вокзали стояли поряд і мали спільну камеру схову. Наташа, з книжкою, залишилася на пероні біля речей, мама зайняла чергу, а Павка, сновигаючи поміж ними, перетаскав валізи, корзину і торби. Рина Миколаївна пішла поцікавитися квитками на товстопузий пароплав "Сибір" (німецький пароплав "Sierra Salvada", взятий як трофей), який уже стояв біля пірса, готуючись відходити. Повернувшись, вона сповістила, що квитки на нього вже розпродані, а наступне судно відправлятиметься аж через дві доби.
— Що ж, ночуватимемо тут, як усі люди, — рішуче сказала мама, озирнувшись: попід стінами, просто неба, хто на чому, тулилися сотні пасажирів.
— Біля каси подейкували, що капітан має власну броню.
— Піду спробую, — подала надію Рина Миколаївна.
— Проведіть мене до капітана, —відрекомендувалася вона матросику, що чатував біля трапа.
— Нумо, пропусти дамочку! — гукнув зверху вилицюватий чолов'яга в матроському бушлаті зі свистком на шиї.
"Боцман", — здогадався Павка. Боцман шляхетно подав Рині Миколаївні руку і повів у нутро пароплава. За кілька хвилин вона вже спустилася на пірс з чотирма квитками у каюту третього класу. "Жоден капітан не встоїть!" — знісся Павка. Поки жінки, проштовхуючи поперед себе речі, повільно рухалися до трапу, він рушив погуляти містом. З першого кроку Владивосток багато чим нагадав йому Одесу. Залізниця так само впиралася в тупик, але тут за ним проглядалося море.