рого > одноокого запорожця, не дури. Тьху, <да ще раз у самії
очі твої> нехай тебе лизень лизне да ще раз у самії твої очі
тьху! тьху!
Ігумен (надходячи)
Ізнов напивсь? На кого <ж ти> <це> ж це
плюєшся,
магометан ти кривовірний? Там
ондо біда. Там кара божа! <Люди> <Люди,
як ті вовки. А то> Царство
<трясеться> хитається! Бунтує люд! А ти
що <видумав> вигадав! Гляди мені <Шануйся>
Наскочу —
< анафемі пре дам! Аж за Москву
тебе зашлю, примушу покоритись >
анафемі предам! <Аж за Москву зашлю > <Єпітім'ю>
в Москву зашлю! щоб знав, як покорятись
ігумену!
Брамщик
< Відколи кинув Січ,—
я вам> <я всім корюсь. Але душа болить >
< Простіть мені, простіть.
Відколи я покинув Запоріжжя,
я всім корюсь. Але душа болить.
Не можу я дивитися, як панство
знущається! >
Б р а мщик
Простіть мені. <Своя ж ґуральня >
<Мені здалось >
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, спр. 1205, арк. 1—3)
СЦЕНА [(У БРАМІ)]
<Три[вога]>. Ніч. Тривога. < Встане > <Десь за горою > За-
грава, як регіт.
Юродивий з дзвіниці
<цендибор> <Вони мовчать! >
<Вони вже йдуть! У ніч просвердлю дзвін>
Ченці вже йдуть! <Я в ніч просвердлить дзвін>
У ніч я всвердлю дзвін,
як цендибор— <ото ж> отам заценька! Циндри ж
< від [сканують] > одскакують і цьвохають <оттут>
Аж кров
там цебенить.
Брамщик знизу
Та перестань ти, цвентюх
<чудородний. Іди вже спать. Усі ж пішли >
не цвіріньчи! <Уже> <Вже ж усі пішли >
< розійшлись > по келіях. Побачили — і годі,
<Ну що ж, горить. > Чого там ще? 2
(до ченця надійшов)
Юродивий <Так я й кажу>
<Абалага! Е, ні,—>
Побачили? Е, ні —
<Ота> Пожежа знов як той цвітйн. <Розпурхав>
Нагронджив
1 Зверху над текстом написано олівцем: "та перестань ти,
Цвентюх (болтун)".— Ред.
2 Поруч написано і викреслено: "рожевий цвітин".— Ред.
< огонь і розчищає > <і чистить > < чистить як>
огопь грудьми, грундзює грогонджур.
<і чистить> і <витирає> джеркотить <ж> зажерпо.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, ЛГа 1205, арк. 4)
[І. У БРАМІ]
Ніч. < Тривога. Заграва > Тривога. Дзвонять десь в селі на ґвалт.
Заграва, як регіт.
<3 байдужими догадками, з заспокоюваппями розходяться ченці.
Суєтяться тіні.> На осяяній брамі борюкаються тіні: <патла-
тий] > чорт з рогами, патлатий чернець з хрестом.— Оглянеться
брамщик на < групу > < братію, що дивиться на пожежу — що
за кумедія?> ігумена з братією, ні, ті < стоять > спокійно собі
рони <, щоб> одійди, сатано, і не <чіпляйсь більше ніколи>
чіпляйся більше, іще раз у самі очі твої: тьху! тьху!
<Ч е р н е ц ь> Ігумен: Ізнов напивсь? Чого плюєшся, нече-
стивець? <Браму замкни> Бога не боїшся? На епітимію пошлю!
Анафемі предам! Браму замкни! <Обійди> Візьми своє калата-
ло, <і обій[ди]> круг церкви обійди, чи нема чого,— <бач, гос-
подня кара за гріхи на нас, а ти напився. У! нечестивець! І бога
не боїшся> <А> <Ходімо, братіє.> Та пошукай, де це юро-
дивий дівся. Тільки ж що був із нами. Ходімо, братіє. <Брам-
щик>
Брамщик1
Юродивий (з дзвіниці)
<Абалага!> Абалага! Ти чуєш?
< Ченці вже йдуть> <Пани вже йдуть > < війна,
війна! >
Війна іде. У ніч я всвердлю дзвін,
як цендибор — <отам> ото заценька! Циндри ж
1 Від початку розділу до цього місця текст написано на бере-
гах рукопису. А ще пізніше дописано таке:
"Ченці розходяться. <їх [тіні]> їхні тіні на осяяній брамі —
мов у пеклі переплигування. Брамщик здивований без краю. <Чи
це йому ввижається? >". "Ченці розходяться, і від них тіні на
осяяній ограді, немовби один другого перестрибують чорти".— Ред,
< відскакують] > одскакують і цьвохають, аж кров
там цебенить...
Брамщик <(унизу)>
Та перестань ти. цвентюх,
не цвіріньчи! Усі вже розійшлись
по келіях. Побачили — і годі,
чого там ще?
Юродивий
Побачили? Е, ні —
Пожежа знов, як той цвітип. Нагропджпв
огонь грудьми — грундзює грогонджур
і джеркотить зажерно. Джиг? Джигуха.
< А як пожар — не побоюсь, одкриюсь,
хто підпалив >
<А пан горить, а пан скутилпть> А пан кричить, а пан
кульгав. Джиг!
<Джигух—> хто підпалив? А дзуськи! — догадайся.
Брамщик (бере мітлу)
<Ти> <Радій, радій! Якби не>
<Мели, мели>
Ось я тебе, як догадаюсь! Злазь,
кажу тобі! <Не оскверняй святині,
ієлзевул ти чортовий >
Не тумани пузатих — *
отих чепців*
<отців > < отців свягпх>, нехай лежать, хропуть <—>
(у браму стукають)
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1205, арк. 5)
[II. У БРАМІ]
Ніч. Тривога. Заграва, як регіт. < Дзвонять десь в селі на ґвалт. >
<Голоси> Ченці: Це тут десь за манастирським садом?
На осяяній < брамі > ограді борюкаються тіні: чорт з рогами,
чернець з хрестом. Оглянеться брамщик—<ні, братія стоїть>
братія немовби стоїть собі на місці, тільки юродивий усе щось
приставляє. А повернешся сюди — < ізнов > те ж саме. Тьху на
всі сторони! Одійди <сатано> ти, сатано, й не лоскочи душі
моєї, <мене, одноокого запорожця, не маж. Тьху, нехай тебе
лизень лизне, да іще раз у самії твої очі, тьху! тьху!> <хоч ви
по [моліться] > <хоч ви, братіє, помоліться за мепе> <хоч ви,
братіє, за мене помоліться> хоч ви мене спасіть! <що за>
<що це за сон> <що це за видіння верзеться > що це верзеть-
ся [?] Ченці розходяться потроху.
<І гум е н>
Ігумен
Ізнов напивсь? На кого ж це плюєшся,
[• •]
Брамщик
Простіть мені. Лизнув
<я завпокій> за увпокій. <Бо кажуть > Залізняка ж
і Ґонту
ізловлено. А як мені се чуть,
січовику < старому > святому?
<І г у м е н>
<Кинь дурниці.
Січовика — нема, а є Кузьма> Богохульство!
Січовика — нема, а є Косма,
смиренний раб! Мовчи! Непослушенство?
<строптивий дух я живо виб'ю. >
Залізняка < забудь > і згадувать не смій —
<одступники Росії> одступника! <Смирися—>
Брамщик
< Оглухну> Добре. Буду
німий, <як бог. Нап'юся > <як та ікона > <як пень той>
як бог. Смирюся
< поклони бить. Святих благать? > <кого благать
і молить>
< простіть мені. Дурний як>
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, N 1205, арк. 6)
[III. У БРАМІ]
Ігумен
Богохульство!
Січовика — нема, а в Косма,
•]
Печорських
святих благай, <святу Є[впраксію]> хай розум просвітять,
<Февронію> < Варвару> —
<Пістімію> —
Євпраксію —
Б р а м щи к
<Це> Мо' ту, що до Маркела
все бігає?
Ігумен
< Мовчи, не вводь у гнів,
кажу ж тобі (б'є патерицею)^
Ти <так> знов? Так на ж тобі!
<Щоб знав, щоб знав> <Щоб пам'ятав >
Щоб знав, щоб знав!
Братія
Мовчи бо.
Брамщик
Добре! Буду
німий, як бог. Як пень <той> той
Юродивий
< Абалага !> 'Балага!
Братія*
А ти чого? *
Ігумен
<А цей чого?> Відколи в Іустина
вагостював цей філозоп— <усі> у нас
в манастирі пішло розтління. Єресь
і волховство...
Чернець
А все-таки: чому
той Залізняк тобі такий противний.
Еж він ішов за <віру і нар [од] > нас.
2-й чернець
<Мелхіседек> <Та й справді. Ти>
Та швидше ж бо.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, спр. 1205, арк. 7—8)
[IV. У БРАМІ]
< єретика наслідують: той в церкву>
в манастирі < пішло як Єресь> пішло
розтління.
Єресь <,>
і волховство.— Ану! Чи не пора
згадать устав суворий? < Гайдамаки
плюндрують край.> <Хто там? Браму
замкнуть ураз!> <Куди? Слухать! > <Слухать! Тихо!>
Гей! там! Браму
замкнуть! — чи всі? — Сотворим хрест.— Ходім <—>
<Вже скоро світ (пішли) > по келіях...
Далеко <десь дзвонять на гвалт> на ґвалт десь
дзвонять.
<Бр амщик
Пішли? Ну й чорт із ними>
Юродивий (з дзвіниці)
Абалага! Ти чуєш?
<тут> там Залізняк! — У ніч я всвердлю дзвін,
як цендибор...
Ігумен
Що? Благай —
Юродивий <(пробігаючи)>
Абалага! Абалага!
Ігумен
< Пречисту
й Христа благай. Вони одні тебе>
Печерських
святих благай.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, ЛГв 1205, арк. 9—10)
ПІД БРАМОЮ
Ніч. Тривога. Заграва, як регіт.
На осяяній ограді борюкаються тіні: чорт з рогам [и і] чернець
з хрестом. Оглянеться <брамщик> ігумен — <братія стоїть>
братія немовби стої[ть] собі на місці, тільки юродивий усе щось
приставляє. А повернешся сюди — ізнов те саме. <Тьху на всі
ст[о]рони!> Свят, свят... Одійди, сатапо, й не лоскочи душі моєї...
Чи хто гукав мене? — Голоси: <Ось ще й як горить > <А ви-
йдім > < Виходьте за браму —тут джиг дзизне > <Кажу:> це
знов той Цундра. < Кожному видно. Гляди й сюди ще перекине-
ться.^ І що воно за <наказаніє> знак: щоночі як не тут, так
там — одно горить, одно 1. Ченці розходяться потроху.
і спіймай> Та й не вганяєшся ж за ним, та й ніяк
<його й> ти ж його не притомиш.
Ти кажеш: Залізняк?
Та Залізняка давно й на світі <нема, ви> мо нема,
<що, хіба не чув?> наказу цариці хіба не знаєш [?]
<Та чув.> <Чому ж би й не чув. Чув. Ал[е]> Та
знаю ж. А проте... Не вірю я.
Чому не віриш?
Бо той Залізняк не міг загинуть, не з таких він.
<3.> Ану лиш цитьте —саме ігумен < проходить >
<іде> <іде>, іде ігумен".— Ред.
[• —і
І8нов напивсь? На кого ж це плюєшся,
[ • •]
<В Москву > У Нерч зашлю, щоб внав як покорятись
ігумену!
Брамщик
Простіть мені. Лизнув
за упокій. Залізняка ж і Ґонту
ізловлено<. А>, а як мені се чуть
січовику < святому? > Джермелі?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, К 1206, арк. 1—3)
[СУДІТЬ МЕНЕ...]
Судіть мене, <мої сучасники > < сучасники мої> мої
сучасники,
судіть,
тавруйте, ймення прикладайте,
кажіть, що я не досить ще залізний,
що розум <ще підважую я почуттям> <я> <ще> десь
підважую
тим почуттям
<як> <чи я ж
заплутаний поміж буттям і мисленням >
або ж заплутаний поміж буттям і мисленням,
(<або ж> <чи десь> чи то із молоддю в незлагоді,
чи націю, як сад однофруктовий, уявляю)
Я знаю лиш одне: < залізна наша з вами путь
і не один іще запитувать так буде.>
Коріннями в старому грунті я,—
а перегинаюсь і звисаю
<вже зовсім над іншим, > <вже зовсім, вже зовсім над
іншим, новим> <аж сюди, до вас> аж тут ось коло
вас
і падають плоди з моїх гілок,
хоч і не геть-то рясно,
зате ж і не червиво<,>.
<а> А завше стигло і <набухло,> розбухло.
<ще й [нерозб.] рум'яно пописані > з одного боку.
<і ще й покрапано> ще й <здоровлям> сміхом тим
покраплоно.
<бачиш не в> <злочин>
<який же ж гріх> <який то гріх>
<коли я> <Де ж тут мій злочин > <Де той
злочин мій>
<Коли я не можу в [нерозб.] коріння
та пересадити в грунт новий? >
<пересадити
в грунт новий? >
Цундра[:1 <Чекай>1
Ми судимо хіба?
Чекай.
Невже <тобі> ми ймення прикладаєм?
чи хочемо за почуття іззісти?
<й оголосить тебе>
<в стані облоги бути з тобою, а чи бути [в стані
війни] >
<що аж з тобою бути в стані війни — >
з тобою <які ж з тобою > бути
в стані облоги
в стані війни —
<Ой ні, ой ні, ой ні!> Ой ні.
Коли <єси> поет вси —
впливай чим хоч — і почуттями ж!
<Не чули гот[ових] >
І тут тобі знов кажемо:
зрушити якшвидше треба.
Зрушити треба.
Зрушити...
Ковтай, < глитай > залізо сучасності,
<глитай>
глитай, приймай всі грози прийдешнього
<і будеш сам — саме життя > і будеш ти — як те
життя,
саме життя.
Життя.
(Козак Розплата <ро[згортає руко-
пис] > читає з рукопису, що на столі:
Життя само приходить
і п'єм...)
X р и с а н ф (злазячи від лампадки)".— Ред.
Ми не боронимо щоб <може й молодь [нерозб.] [не-
розб.] своєї мудрості [нерозб.] посріблив >
< трохи ти молодь нашу сивиною мудрості своєї
так мудро-срібно посріблив > молодь нашу си-
виною мудрості своєї настрахав.
Як і не в саді річ однофруктовім.
А от (слухай):
< поміж буттям і мисленням
це так>
буття
і мислення —
Поміж буттям і мисленням у тебе заперечення — ти
чуєш? —
і зрушити <тут треба.
Зрушити.