За 15 років, що минуло від Чигиринської руїни, багато українського люду, рятуючись від кріпацтва, що повелося на Гетьманщині, вернулося з лівого берега Дніпра на правий і разом із вихідцями із Запорожжя поповнювали козацькі полки, затверджені королем. До 1689 року козацьке військо набуло вже чималої сили, а відчувши свою міць, стало не пускати в свої межі польських панів, а тих, що встигли засісти, виганяло; пригадуючи Хмельниччину, погрожувало знову витурити поляків разом із жидами за Віслу.
З 1689 року нове козацтво під проводом своїх полковників і найвидатнішого поміж них Семена Палія повело відверту боротьбу з поляками та захопило навіть королівські фортеці у Немирові та Білій Церкві. Маючи осередком свого козацького війська Фастів, Палій бився не тільки з поляками, а водночас і з татарами й турками, і, незважаючи на невелику кількість свого війська, він мав щастя у тій боротьбі; оборона ж поспільства від панів зробила його народним героєм. Об'єднавши під своєю владою майже все Правобережжя, Палій пішов стежкою Богдана Хмельницького і просив царя Петра І прийняти Правобережну Україну під свою руку, та цар, щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а запропонував Палію з козаками переходити на східний бік Дніпра. Палій же не захотів, як він казав, покинути людність на поталу панам, а церкви віддати унії й лишився у Фастові, обстоюючи й надалі православну віру та українську людність.
ПОХІД ШЕРЕМЕТЄВА НА ТАТАР
Напровесні року 1695-го цар Петро І, забравши владу до своїх рук, проголосив похід на турків і татар. Сам він рушив на турецьке місто Азов, а боярина Шереметєва з російським військом та Мазепу з українськими козаками послав проти турецьких міст на Дніпрі.
Мазепа перебрався з козаками на західний берег у Мишуриному Розі, Шереметєв — у Переволочній; далі, простуючи степовими шляхами, російське й козацьке військо підступило 24 липня до "Кизикермена й одразу ж кинулося громити його з гармат та штурмувати. Запорожці тим часом поновили собі чайки й під проводом кошового Максима Самійленка обложили з Дніпра весь острів Тавань із його фортецею. Кизикермен, хоч турки й татари добре його оборонили, недовго стояв і 31 липня після того, як росіяни й козаки вдерлися в місто і зчинили там різанину, здався на волю переможців. Слідом за Кизикерменем Тавань захопили запорожці; ті ж бусурмани, що були на кримському боці Дніпра, в Аслам-Кермені та Мубер-Кермені, побачивши, яка доля спіткала перші дві фортеці, покинули свої міста разом із риштуванням, та, забравши деяке збіжжя, втекли до Криму.
Запорожцям у Тавані дісталася велика здобич і сила бранців, і все те вони повезли чайками на Січ. Шереметєв та Мазепа не мали наказу рухатися далі на Крим і, передавши завойовані міста запорожцям, повернулися тим же шляхом на Україну.
Восени того ж року кошовим отаманом Війська Запорозького в сьомий раз був обраний Іван Гусак, який зараз же повів запорожців походом на татарську Стрілицю й Перевізну пристань, що навпроти Очакова, і, накоївши татарам чимало шкоди, до зими прибув на Січ.
Відплачуючи за руйнування Дніпрових міст, татари в січні 1696 року великою силою наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всі села понад Ореллю й Дніпром, і, перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа в цій пригоді виявив свою нездатність до керування військом і допустив до того, що татари спустошили всю південну Полтавщину. В цьому поході з татарами знову був Петрик. Зі своєї упертості він не хотів розуміти, що коли у першому його поході запорожці відмовилися од нього, то тепер, під час війни запорожців із татарами, це було вже зовсім неможливо. І тут він знайшов собі смерть — загинув од рук одного з козаків.
НОВІ МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ
Користуючись зруйнуванням турецьких фортеі;ь на Дніпрі, кошовий Іван Гусак у квітні 1696 року відрядив із Січі під проводом полковника Чалого 500 січовиків на море. Там запорожці вистежили сімнадцять турецьких галер та сандалів, що везли до Очакова припас і крам, маючи невелику турецьку залогу, й, напавши на той флот, штурмом побрали судна, захопивши крам на свої чайки, самі ж кораблі потопили.
Велика здобич, привезена Чалим на Січ, заохотила запорожців до нового походу, й новообраний кошовий отаман Яків Мороз в червні сам виплив на 40 чайках з 1740 козаками. В морі запорожці поділились на два відділи: Чалий із десятьма чайками повернув на Крим; кошовий же Мороз пішов гуляти морем та вистежувати турецькі кораблі.
Приставши до берега неподалік Козлова, Чалий знищив кілька татарських сіл та, взявши здобич і 62 бранці, поплив назад. Та під час повороту його спіткала недоля: біля Очакова на запорожців напало кілька турецьких галер і сандалів і почали громити їх із гармат. Щоб врятувати товариство, Чалий пристав до острова Березань, окопався там і два дні відбивався; на третю ж ніч нишком посадив козаків на чайки й рушив до Дніпра; але втекти запорожцям не вдалося: біля Сагайдачних кучугур турецькі галери наздогнали козаків і заступили їм шлях у Дніпро. Чалий змушений був топити чайки й виходити на лівий берег, а там запорожцям склалося ще на гірше: в Ольховому лісі їм перетнув шлях сам хан з ордою; з тилу ж переслідували яничари на галерах, і хоч як завзято оборонялися запорожці весь день, та бусурмани щільно оточили їх великою силою і, чимало повбивавши, решту, здебільшого поранених, разом із ватажком взяли у полон. Чалого вони зразу ж замучили, а товариство кількістю 340 душ послали до Очакова в неволю.
Ой, ударивсь пан отаман об сирую землю:
"Земле, земле сирая, ти матуся рідная!
Прийняла ти війська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!"
Так загинув Чалий, нагадавши своїм походом та смертю колишню невмирущу славу Війська Запорозького.
Мало не спіткала така ж доля й кошового отамана Мороза. Початок походу був добрий: запорожці вистежили в морі кільканадцять турецьких кораблів, напали на них і захопили три кораблі, останніх же розігнали по морю. На кораблях Мороз знайшов п'ять листів візира до хана з усілякими наказами й розпорядженнями; розуміючи вагу тих послань, швидше поплив до Дніпра, щоб передати із Січі ті листи через гетьмана цареві. Тільки в Дніпрових гирлах на козаків напали турки з галерами, певно, ті ж самі, що зловили там і Чалого, а зі східного берега цілими хмарами насідали татари. Мороз спробував, було, пробитися крізь турецький флот угору Дніпра, та те не вдалося. Тоді кошовий направив байдаки до західного берега та, закопавши гармати і всю свою здобич біля Стрілиці в пісках, а чайки потопивши, продерся серед ночі крізь орду й прибув на Січ суходолом, провівши навіть з собою 27 бранців із галер.
Походом Мороза й Чалого на море запорожці відтягли на себе турецький флот й орди кримського хана і тим дуже полегшили цареві справу біля гирла Дону, так що 17 липня 1696 року він з російським військом та українськими козаками, що були під проводом наказного гетьмана Лизогуба, взяв міцну турецьку фортецю Азов.
МАЗЕПА НА ЗАПОРОЖЖІ
Сподіваючись із боку турок на помсту за Азов, цар звелів Мазепі зробити багато човнів і по весні рушати походом проти бусурманів на Низ Дніпра разом із російським військом під проводом князя Долгорукого. Коли 25 травня року 1697-го гетьман виступив уже в похід, до нього прибув із Запорожжя козак Михайло й переказав дуже потрібні вісті про заходи ворогів. Разом із тим він розповів про дуже цікаву подію, що скидалася на втечу з неволі гетьмана Самійла Кішки, а саме: Михайло був бранцем у турецького крамаря 15 років, і, коли той останнім разом плив зі своїм паном у торгових справах з Цар-города в Козлов, невольники, що перебували на їхній галері, збунтувалися, порозбивали кайдани, знищили всіх бусурманів і випливли галерою в Дніпро, а біля Стрілиці покинули судно й разом із ним, Михайлом, серед великої небезпеки од татар пішки повернулися на Січ.
24 червня Мазепа з військом та обозами прибув до Дніпра й, ставши проти Кодака, вище порогів, діждався там згори Дніпра своїх човнів із борошном та іншим припасом і став їх спускати вниз через пороги; сам же перевізся на правий берег і пішов із козацьким військом до порога Вільного й Кічкаса зустрічати човни.
Певно, що запорожці не дуже сприяли Мазепі, бо не дали йому досвідчених лоцманів, і доки Мазепині човни піднімали до Кічкаса, то з них розбилося об каміння й пірнуло на дно разом із припасом 17 морських байдаків та 53, обкладених очеретом, менших.
22 липня гетьман із козацьким військом зупинився табором біля Чортомлицької Січі. Запорожці, хоч і не любили Мазепу, та шанували його як гетьмана України і на чолі з кошовим отаманом Яковенком зустріли його урочисто, з мушкетною й гарматною пальбою. Це було Мазепі так втішно, що він подарував товариству 2000 золотих із власної кишені.
Прибувши на Тавань, московське й козацьке військо заходилося будувати біля старої фортеці нову, й, коли вже її майже кінчали, до Тавані підступили татари й турки. Кримська орда наблизилась зі східного берега; Біл-городська ж підступила з правого, а Дніпром підпливало турецьке військо.
Незважаючи на те, що в Мазепи і князя Долгорукого було біля 200 000 війська, вони, побачивши орди, не мали зваги напасти на них і мерщій стали відходити назад, повз Запорозьку Січ, на річку Орель; у Тавані ж лишили всього 6000 з'єднаного війська, російського й козацького, та ще 1000 запорожців на чолі з отаманом Яковенком.
Розуміючи, що в Тавані обмаль війська, татари кинулись облягати острів так, що Яковенкові, аби утримати фортецю, довелося викликати із Січі все Запорозьке Військо й послати гетьманові звістку, щоб давав поміч.
Мазепа й Долгорукий вернули з Опішні 20 000 війська назад у Тавань, та, доки воно прибуло, татари поробили навкруг нової фортеці шанці, підійшли рівчаками до Тавані й, підкопавши мури, висадили їх вибухом у трьох місцях. Проте, коли вони кинулися на штурм, запорожці разом із спільниками відбили їх і дещо поновили стіни. Не добувши Тавані, татари підступили до Кизикермена, а коли їх зустріли вогнем і там, вони, простоявши під фортецями, доки почалися холоди, рушили назад у Крим та Білгород.
Через зиму, а саме влітку 1698 року, Мазепа і князь Долгорукий знову вибралися походом на Крим, та тільки ще дужче набралися сорому.